Суспільство
Майстерня під Чорною Горою, цех у сільраді. Як пів сотні закарпатців створюють бронежилети для наших захисників
Курортна місцина в найтеплішому районі Закарпаття, на Виноградівщині, під знаменитою Чорною Горою: мальовничі скелі, туристичний комплекс з садом і великою водоймою. Сюди приїздили на відпочинок, купатися та рибалити.
Сьогодні ж ми приїхали побачити, як тут роблять пластини для бронежилетів – місцеві ентузіасти об’єдналися й створюють захист для тих, хто на фронті, у спосіб, який є можливим.
Даніель Козлович – виноградівець, який 10 років живе і працює у Львові. Він повернувся на Закарпаття, аби організувати пункт допомоги фронту та створювати бронежилети із пластинами з автомобільних ресор. Плитоносками опікується Марія Горнецкі – діловодка у місцевій громаді, яка згадала навички з крою й шиття та власноруч розробила лекала.
Майстерня просто неба – під Чорною Горою
Місце роботи з пластинами оминути неможливо: звук інструментів і сам гучний, і відлунює від легендарної скелі – Чорної Гори. Чоловіки працюють просто неба й іскри від пилок та зварювання розлітаються навкруги. Тут створюють пластини з ресор вантажівок («КамАЗ», «ЗІЛ», «Урал»).
Одна команда розрізає металеві смуги під потрібний розмір, враховуючи вигини, інша – зварює та повертає першим для шліфування. Далі метал у спеціальний спосіб обмотують – для більш комфортного носіння, «поглинання» куль і запобігання утворенню уламків. Після цього – «монтують» у плитоноски, які шиють у селі неподалік. Майстри не рахують, скільки пластин виготовили сьогодні: працюють, доки є матеріали та сили.
«Зараз у роботі задіяли вже 40 людей. І це не волонтери, ми взяли їх на роботу, це наш принцип. Людям треба на щось жити, та і, наприклад, таких майстрів, які вміють працювати з металом, не так просто знайти. Не хотілося б, щоби вони, отримавши інші замовлення, пішли. Спершу, звісно, всі бажали, готові були працювати на волонтерських засадах, але ми наполягаємо», – каже Даніель Козлович.
У розробці технології допомагали спецслужби та ветерани
«Коли почалося велике вторгнення РФ, було зрозуміло, що хлопцям на фронті потрібен потужний захист. І ми з друзями, партнерами, взялися закуповувати за кордоном всю амуніцію, яку тільки могли. Та коли ціни почали доходити до 500-700 євро за бронежилет, побачили, що наших ресурсів надовго не вистачить. Знали, що в Україні вже створюють бронежилети в такий спосіб, знайшли контакти, поспілкувалися, з’ясували послідовність дій і розпочали виробництво.
За прототип ми взяли чеський бронежилет 4-го класу захисту, ціна якого більше тисячі євро. З нього зняли лекала. І, власне, взяли форму самої пластини. Так, наша пластина суттєво важча, але, що важливо, вона витримує постріли з Автомата Калашникова, калібрів 7,62 і 5,45, влучання набоїв різних класів і постріли з кулемета Калашникова. Прототип важить 8 кілограмів, наш бронежилет має вагу 10,4 кг. Собівартість бронежилету на початку була 3500-3700, зараз – 5200 гривень, бо матеріали дорожчають.
Читайте також: ШоТам бере шефство над військовим підрозділом з Дніпра. Як допомогти нашим воїнам
Кожну партію ми обов’язково тестуємо: відстрілюємо, щодня, це роблять спеціалісти. І можемо підтвердити, що наші бронежилети витримують прямі влучання. Отже, підходять саме для передової.
У перші дні ми робили, скажімо, один бронежилет на день. І розглядали його зі знавцями, спілкувалися. У розробці допомагали співробітники спецслужб і військові з досвідом бойових дій у російсько-українській війні. Ми багато думали, радилися та розробили бронежилет, скажімо так, універсальний, який всім сподобався. Далі робили, наприклад, три бронежилети на день, і на місяць з дня вторгнення вийшли на зо три десятки штук на добу», – розповідає Даніель.
Ми не продаємо бронежилети, але відправляємо лише на передову
«Сміливо скажу, що зараз нашим бронежилетам немає аналогів в Україні, і ми точно впізнаємо свій серед інших. Вдалося додати певні новації. Зокрема, є спеціально пришита стрічка, що може допомогти при евакуації пораненого, та деталь, на яку вояка може присісти або ж підкласти її під голову.
Ми не продаємо бронежилети! Велика черга, безліч запитів, відправляємо саме на фронт, на передову. Най вибачає тероборона Львова, але, скажімо, відправити під Херсон зараз важливіше. Є випадки, як ранковий дзвінок сьогодні, жінка каже: мої син і батько за дві години їдуть на передову. Авжеж, ми хапаємо два ще «тепленькі» бронежилети і летимо до них!».
Сільрада перетворилася на швейний цех
Весну не зупинити: від скелі Чорної Гори йде тепло, а дзижчанню пилок акомпанує пташиний спів. Його стає чути зовсім добре: чоловіки вимикають інструменти і йдуть мити руки – коротка перерва на обід. Ми ж їдемо за кілька кілометрів дорогою між квітучих дерев – у Сасово, це теж Королівська територіальна громада. Плитоноски шиють просто в приміщенні сільської управи, там же – і пункт допомоги фронту й біженцям.
У кабінеті діловода роблять розкрій, часом притискаючи викрійки книгами про місцеве самоврядування. А у сусідніх кабінетах (схоже, старости та землевпорядника) чаклують над швейними машинками не кравчині, а бібліотекарка, працівниця культури, спеціалістка управи територіальної громади та молода мама.
Марія Горнецкі спершу ніяковіє і скромно відмовляється розповідати про свою розробку. Та ми вмовляємо, і пані знімає з манекена плитоноску й показує в деталях.
«Ми всією громадою хотіли робити щось корисне. Староста приніс бронежилет і запросив кравчинь подивитися, що можна зробити. Спершу нічого не вийшло, всі казали, що не мають такого досвіду. Я у 1980-му році здобула освіту закрійниці, але не працювала з цим. Та, маючи бажання діяти, зробила перші лекала. Спершу на тканині, потім на шпалерах, далі перенесла на картон…
Спілкувалися з військовими – а у нас у селі дуже багато ветеранів російсько-української війни – радилися, вдосконалювала… Виникла ідея зробити отакий «хомут», щоби було легше транспортувати пораненого, бачите, можна й обіруч, а ще ці «подушечки». Най би присів, як має кілька хвилин, відпочив. Але не на сирій землі, та й під голову можна покласти, раптом що», – каже майстриня.
Два в одному: і плитоноска, і розвантажка
«Крутимо, мудруємо, придумали вставляти шматки каремату, клейоночку вшиваємо, щоби «подушечки» не мокли. Наші дівчата не професіоналки в цій роботі, але спільними зусиллями дещо вдається. Ще ми додали стрічки для рацій і такого подібного, тож це і бронежилет, і «розвантажка» одночасно.
Хлопці нам надали всі матеріали, працюємо, от просто тут, у сільраді. Буде ще цех, зараз там ремонт такий швидкий. Зараз все – для фронту», – додає Марія Василівна.
…Пані Марія ділиться лекалами плитоносок з ентузіастами, а Даніель уже відправляє машини по ресори для плит в інші області. Днями на другому поверсі сільради обладнали більший цех, для якого закупили професійні швейні машинки. Минулого тижня був рекорд: відправили одному підрозділу одразу 43 бронежилети. З думками, аби всі українські вояки лишалися живими та цілими. Ці побажання точно закладені в кожну деталь захисту, створеного закарпатцями.
Звіти про отримання бійцями бронежилетів made in Zakarpattia є на сторінці Даніеля Козловича у Facebook. Там можна зв’язатися й щодо підтримки волонтерської справи.
Текст: Алла Хаятова. Фото: Сергій Гудак.
Про фільм
Премʼєра фільму
В рамках офіційної програми 60-ї Венеційської бієнале Фонд Віктора Пінчука та PinchukArtCentre представляють виставку творів 22 художників, художниць та мистецьких колективів під назвою “З України: Сміливі мріяти”.
Про це повідомляє Суспільне.Культура.
Про виставку
Організатори повідомляють, що ця виставка – не лише спільна платформа, яку Україна розділяє з митцями із різних континентів: Африки, Південної Америки та Азії. Команда також активно намагається уявити краще майбутнє, добре розуміючи та завжди усвідомлюючи жорстоку реальність, в якій ми проживаємо зараз.
Проєкти виставки
Катерина Алійник, “Коли сонце сідає на сході”.
Мисткиня працює із суперечністю, яку викликає зображення недоступного нині через російську окупацію пейзажу сходу України.
Аллора та Кальсаділья презентують серію інсталяцій під назвою “Прищепа”.
Вона відтворює цвітіння баобаба – святого дерева, що символізує “дерево життя” та асоціюється з безмежною міцністю та витривалістю предків. Ця серія натякає на глобальні екологічні зміни.
Алекс Бачинський-Дженкінс презентує хореографічну роботу під назвою “Федеріко”.
У цій виставі тривалістю 8 хвилин два виконавці доторкаються один до одного кінчиками пальців. Шляхом дослідження квір-ідентичності та політики чуттєвості, художник фокусується на емоційності, тілесності та колективній взаємодії.
Фатма Буджак представляє інсталяції “Дамаська троянда” і “Чорне чорнило”.
У першій роботі курдсько-турецької художниці проростають паростки дамаської троянди, яка колись символізувала місто Дамаск, але тепер знаходиться під загрозою зникнення через тривалу війну в Сирії. Ця робота розповідає про втрату рідної землі та важкий шлях міграції.
У другій інсталяції відтворено текст, який нагадує про спалене у липні 2016 року найбільше видавництво Туреччини, що випускало книги курдською мовою. Ця робота демонструє, як мистецтво може виступати як свідоцтво злочину та довготривалого політичного насильства проти піддаваного пригнічення народу.
Читати також: “Свято Музики”: в червні у Львові пройде вуличний музичний фестиваль
Вільфредо Прієто,”Без назви (Глобус світу)”.
Кубинський художник підкреслює важливість ресурсів, що дає нам Земля — вся планета насправді тримається на маленьких зернинах. Робота перегукується з інсталяцією Анни Звягінцевої, що також розкриває зв’язок людини із землею.
Шилпа Гупта представляє інсталяції “Слухаючи повітря” та “ІВсеЖВониНеЗнаютьПроЩоЯМрію”.
У першій роботі індійської художниці звучать пісні з різних країн, що переплітаються та створюють цілісний мистецький твір, який відзначає силу опору та міжнародного спілкування.
У другій інсталяції “ІВсеЖВониНеЗнаютьПроЩоЯМрію” використовуються два табло, які утворюють рухому поему про кохання, страх, зв’язок та його втрату. Ця робота відображає складність та вразливість людських зв’язків, що особливо актуально у місцях транзиту, де відбуваються прощання та зустрічі.
Олег Голосій, “Ті, що тікають від грози”.
Картина одного з ключових митців українського трансавангарду, створена у 1989 році, за два роки до розпаду СРСР. Вона передає тривогу, що накопичувалась у суспільстві напередодні докорінних історико-політичних змін.
Анна Звягінцева презентує інсталяцію “Посадити палицю” та “Недоречні доторки”.
Вона складається з фотографії вербової палиці на аналогову камеру та знайденої записки її дідуся, Ростислава Звягінцева, який також був художником.
У скульптурі “Недоречні доторки” представлені білосніжні гіпсові витвори, які втілюють спогади художниці про інтимне відчуття доторку між близькими людьми, а також тепло, що відчувається після такого контакту.
Нікіта Кадан представляє ряд робіт:
- “Силует”: на цій роботі зображено пошрамований обстрілами пам’ятник радянському солдату. Фотографія монумента була зроблена у Гостомелі (Київська область).
- “Селянка (за мотивами Жозефіни Діндо)”: ця робота написана за мотивами фотографії скульптури української художниці польсько-єврейського походження Жозефіни Діндо.
- “Прапор І”: основою цієї роботи є фотографія зруйнованого будинку, зроблена Каданом у Бородянці (Київська область) у 2023 році.
Жанна Кадирова, “Російське сучасне бароко”.
У роботі труби органу сполучені з відстріляними ракетами, якими Росія бомбить Україну. Художниця зібрала снаряди у Київській області та приєднала до музичного інструменту, на якому протягом виставки музиканти будуть грати імпровізовані композиції.
Дана Кавеліна, відео “Не може бути такого, щоб нічого не можна було повернути”.
Це науково-фантастичне відео, що візуалізує утопічний світ майбутнього, де історична справедливість відновлюється, а померлі у війнах повертаються до життя.
Ніколай Карабінович презентує два відео:
- “Якнайдалі”: у цій роботі митець досліджує історію своєї родини з грецьким та єврейським корінням.
- “Історія про місто, де зникли два кольори”: через це відео художник привертає увагу до постійного зменшення видимості України в європейському контексті.
Давід Клербоут представляє два відео:
- “Пташка, що дихає”: у цьому відео акцентується на мотиві вразливості життя. Розташовані впритул одна до одної канарки нагадують симетричне відображення.
- “Пташина клітка”: в зацикленому відео зображення залитого сонцем, квітучого саду переходить у довгу глуху сцену вибуху будинку, а потім знову повертається.
Яна Кононова, “Ізюмський ліс”.
Тут зафіксована процедура ексгумації в Ізюмі, показано скрупульозний та виснажливий процес, що передував розслідуванню.
Катерина Лисовенко, “Переписуючи Біблію” із серії “Пропаганда світу моєї мрії”.
У роботі мисткиня переосмислює Біблію та створює світ, заснований на ненасильстві й свободі.
Отобонг Нканга Інсталяція “Вистелене брижами, що проростають зі скелі”.
У роботі килими, які зображують пейзажі, своєю формою нагадують мінерали, зокрема кварц чи малахіт. Водночас килими відсилають до старої фламандської традиції ткацтва. Гобелен “Сонячне світло” із серії “Розкопане”. Тут митець простежує зв’язок між океаном та землею й акцентує на експлуатації природи людиною.
Олексій Сай, із серії “Розбомблені”.
Роботазображує уражений війною український ландшафт, що оприявнює насилля над країною та природою.
Антон Саєнко представляє різноманітні твори:
- Фотографії із серії “Грязне”: ці знімки зафіксовані у його рідному селі Грязне у 2020 році. Вони передають відчуття загрози, що проникає у здавалося б мирний пейзаж, який застиг у часі.
- Картина “За горизонтом”: ця робота є продовженням дослідження горизонту як лінії розчинення.
- Аудіо “Краєобраз”: у цій аудіороботі Саєнко виконує вірш репресованого поета Василя Стуса “Нехай горить трава по осені…”.
Федір Тетянич, із серії “Біотехносфери. Міста майбутнього” та “Дивна гра”.
Леся Хоменко, “Після кінця”.
Роман Хімей та Ярема Малащук презентують дві відеоінсталяції:
- “Ви не маєте цього бачити”: у цій роботі зафільмовані українські діти, які були депортовані в Росію, а потім повернулися в Україну. Це свідчення злочину, що відображає реальну подію і лише потенційно може вважатися мистецьким твором (який, фактично, ніколи не мав бути створений).
- “Додаткові сцени”: це відео привертає увагу до досвіду військового та розкриває конфлікт ідентичностей. Фільм актуалізує питання “Що таке нормальність сьогодні?” та “Як два різних світи можуть співіснувати?”.
Даніїл Ревковський і Андрій Рачинський, відео “Брязкання, стукіт, суперечка та булькання”.
У відеороботі митці грають двох чоловіків посеред антропогенних шлакових пейзажів, що спілкуються за допомогою дивних звуків та жестів. Відео є частиною робіт про “Музей людської цивілізації” та зняте на хвостосховищі в Кривому Розі.
Виставку можна відвідати у Palazzo Contarini Polignac у Венеції з 20 квітня до 1 серпня 2024 року.
Нагадаємо, що в Україні можна зробити безоплатну планову операцію.
Фото: надано кураторами Суспільному.Культура
