Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Киця з Бородянки чи пес-сапер Патрон. Хто твоя тотемна тварина під час війни? (ТЕСТ)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Новий етап війни показав, з якою відданістю та любов’ю українці ставляться до тварин. Вони рятують їх з-під обстрілів, несуть на руках кілька кілометрів та дарують шанс на нове життя.

Водночас тварини стають новини символами боротьби – пес-сапер Патрон, незламний кіт з Бородянки, інстаграмний чотирилапий Степан та інші. Хто з них має шанс стати твоєю тотемною твариною? Дізнавайся у новому тесті від ШоТам. Хай ці кілька хвилин стануть відпочинком від десятків новин та купи завдань.

Чим ти займаєшся впродовж останніх двох місяців?

Як часто ти читаєш новини впродовж дня?

Яка твоя улюблена соціальна мережа?

Під час роботи/волонтерства/служби ти…

У якому з цих міст ти бував(-ла) найчастіше?

Коли все ж є вільний час, ти обираєш провести його з…

У перші тижні повномасштабної війни ти найчастіше дивився(-лась) відео…

Чи змінилось коло твого спілкування після 24 лютого?

Ти зараз перебуваєш…

Кому ти найперше зателефонував(-ла) зранку 24 лютого?

З якої думки найчастіше починається твій ранок?

Хто твоя тотемна тварина під час війни?
Пес-сапер Патрон

Енергійний, екстравертний і працьовитий – пес Патрон робить максимум з того, що може, аби допомогти побратимам із ДСНС та наблизити свою перемогу. І, схоже, у вас є чимало спільного. Наприклад, така сама енергійність, працьовитість та наполегливість. А ще – абсолютна байдужість до популярності та зіркових партнерів по фото. Будь це Трюдо чи Комаров, головне для вас із Патроном – працювати на Україну.
Кіт Степан

Схоже, твоя тотемна тварина – кіт Степан. І нехай він евакуювався за кордон, але навіть там встигає робити якомога більше для перемоги України. Лише за перший місяць повномасштабної війни улюбленець соцмереж зібрав понад 10 тисяч доларів на підтримку українських зоопарків та зоорганізацій. Адже допомагати своїй країні можна по-різному й з будь-якої точки світу. Що у вас спільного? Вміння конвертувати власні можливості та ресурси в потрібний та важливий результат. А можливо, від тебе також фанатіє Брітні Спірс.
Кіт Том – напарник Патрона

Так-так, у пса-сапера Патрона є напарник, з яким зірка соцмереж проводить вільний від роботи час. І, схоже, це твоя тотемна тварина. Що це означає? Ти уникаєш надмірної популярності та не розповідаєш зайвого. А водночас – тримаєш свій фронт. Економічний, інформаційний, волонтерський чи передова – кожна робота сьогодні важлива.
Незламний кіт з Бородянки

Ов-ва! Тобі випала найрідкісніша тотемна тварина нашого тесту – незламний персидський кіт з Бородянки. Здається, у вас є щось спільне. Скажімо, вміння боротися та чинити спротив, коли всі інші опускають руки. І нехай комусь може здаватись, що ти чимось невдоволений(-а), усі ми знаємо – кожен із нас найщиріше усміхатиметься після перемоги.
Кіт-майор Чівас

Йой, схоже, твоєю тотемною твариною виявився Чівас – кіт, що має звання майора та служить разом із київськими рятувальниками. Для працівників ДСНС чотирилапий став справжнім помічником та «емоційним розрадником». Схоже, ти також вмієш заспокоювати інших та дарувати позитивні емоції навіть у найтемніші часи. А отже, у Арестовича з’явився(-лася) серйозний конкурент(-ка).

Поділіться своїми результатами:

Ми шукаємо світло та позитив навіть у найтемніші часи. Підтримай ШоТам донатом – допоможи інформаційному фронту.

Суспільство

«Моє серце залишилося у Кремінній». Кардіологиня з Луганщині рятує життя жителів Рівненщини

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Коли кардіологиня Ірина Титаренко покидала своє місто Кремінна, що в Луганській області, то забрала із собою тільки невелику валізу з найнеобхіднішим. До цього вона понад місяць жила в лікарні й постійно була поруч із хворими, поки місто обстрілювали. Так само зробили багато її колег – вони ночували в медичному закладі разом зі своїми сім’ями.

«Моє серце залишилося там», – говорить Ірина, яка тепер лікує серця людей на Рівненщині. Вона працює в Дубенській міській лікарні, і улюблена робота є її порятунком від суму за домом. Кардіологиня розповіла ШоТам про Кремінну до повномасштабної війни, про життя в лікарні та про те, як спонтанне рішення про евакуацію привело її в Рівненську область.

За останні вісім років Кремінна стала сучасним містом

Коли я закінчила медичний університет, мене направили працювати кардіологинею в Кремінську лікарню. Місто Кремінна, що на Луганщині, у 2014 році було на лінії фронту, але український прапор над нами майорів завжди. Місто невеличке й дуже зелене, розташоване поруч з лісовим масивом. За останні вісім років воно сильно змінилося: з’явилося багато новобудов, облаштували сквери з доріжками та лавками, і все виглядало набагато краще, ніж це було до 2014-го.

Кремінна взимку

Сподіваюся, там ще є фізкультурний центр «Олімп» – сучасний спорткомплекс з басейном і реконструйованим стадіоном, де тренувалися навіть олімпійські чемпіони. У Кремінній був популярним кінний театр «Лошадкін дом», який відроджував козацькі традиції. Багато дітей ходили туди займатися кінним спортом і виступали з виставами на свята. Нині ця стайня переїхала на Тернопільщину.

Жила в лікарні, щоб бути поряд з татом

Коли війна почалася у 2014 році, я й не думала нікуди виїжджати. У той період я весь час була на роботі – працювала в кардіологічному відділенні, як і завжди. Тоді було зовсім не так, як тепер, неможливо навіть порівнювати. Не пригадую, щоб у 2014-му хтось евакуювався з міста. Можливо, і були люди, які виїхали, але в будь-якому разі це було ненадовго, усі повернулися.

лікарка

24 лютого я теж провела на роботі. На відміну від багатьох міст України, того дня у нас вибухів не було, обстріли почалися трохи пізніше. Я почала ночувати в лікарні, інколи в денний час заходила додому за речами. По-перше, роботу ніхто не скасовував, а зайвий раз ходити по вулиці було небезпечно – ніколи не знаєш, коли може бути обстріл. По-друге, так склалося, що тоді в лікарні лежав мій тато. Він був у тяжкому стані й потребував моєї допомоги. Я не могла його залишити там без своєї підтримки.

Лікарня годувала хворих до останнього

Ночувала в лікарні не я одна – мої колеги вчинили так само. Ба більше, після того як на початку березня обстріли посилилися, працівники приходили зі своїми родинами. У підвалі нашого медичного закладу було багато людей. Загалом умови в нас були прийнятні: ми мали воду та їжу – отримували гуманітарну допомогу, та й у нас залишалися певні запаси. Лікарня годувала хворих до останнього, тож ніхто не був голодним.

Читайте також: «Я малюю, щоб люди не опускали руки». Художник з Донеччини влаштовує благодійні виставки на підтримку ЗСУ

Іноді внаслідок обстрілів перебивали лінії електропередач, і в лікарні зникало світло. Однак наші електрики добре справлялися із цим і доволі швидко все відновлювали. Поки я жила в лікарні, світла не було максимум день або, можливо, два. Згодом обстріли почали посилюватися, і одного дня прилетіло на подвір’я лікарні.

Виїхала з маленькою валізою без жодного плану

Після чергового сильного обстрілу я не витримала й почала збирати речі. Рішення виїхати було спонтанним. Я поговорила з батьками та 31 березня вийшла з дому з маленькою валізою, взявши тільки найнеобхідніше. Було кілька варіантів, як можна виїхати: або евакуаційним автобусом до залізничного вокзалу Слов’янська й там сісти на евакуаційний потяг, або своїм транспортом. Машинами виїжджали багато людей, і якщо хтось мав місце в автомобілі, то могли взяти ще когось із собою. Мене так взяла одна родина, яка прямувала до Дніпра.

Кардіологиня Ірина Титаренко

У мене не було чіткого плану потрапити в конкретне місто – я просто хотіла виїхати. Шлях був довгим – у мирний час дорога до Дніпра займала п’ять годин, а у нас вона тривала годин 12, зокрема, через проходження безлічі блокпостів. У Дніпрі жили мої знайомі, які евакуювалися напередодні, і я думала, що, можливо, у них трохи побуду й вирушу кудись далі. Поки я була в дорозі, мені зателефонувала подруга, яка раніше виїхала до Львова. Вона запитала мене, куди я збираюся. Коли подруга зрозуміла, що нічого конкретного не планую, то запропонувала вирушати до Львова – у неї була знайома з житлом, яка могла мене поселити. Я погодилася. Так і потрапила на Захід України, не затримуючись у Дніпрі.

Переїхала до Дубна, коли там шукали кардіолога

Перші дні у Львові я приходила до тями, заново звикаючи до відносно мирного життя. Навколо вулицями ходили люди, магазини працювали, ба більше – там було все, що ти хочеш. Знайома, яка мені допомогла з житлом, займалася волонтерством, і кілька разів я долучалася до неї. Паралельно шукала роботу у Львові, але нічого не вдалося знайти.

Читайте також: «До війни ми не розуміли, наскільки сильні й круті». Декораторка з півдня створила благодійний проєкт, аби допомогти воїнам ЗСУ

Я продовжувала підтримувати спілкування з колегами зі своєї лікарні, деякі з них на той час переїхали до міста Дубно на Рівненщині. Просила повідомити мені, якщо для мене десь буде вакансія. І невдовзі вони мені сказали, що там потрібен кардіолог. Наступного ж дня я переїхала до Дубна. Отже, у Львові я прожила три тижні. І якщо я там бувала й раніше, то на Рівненщину потрапила вперше.

Завдяки роботі вдалося швидко адаптуватися до нового життя

Перше, про що я подумала, коли побачила Дубно: це місто чимось навіть схоже на моє, тільки більше. Таке ж зелене й затишне. Перші днів 10 я жила в селі Іваннє, що неподалік від міста. Сільська рада дала там мені будинок, і я платила тільки за комунальні послуги. Згодом стало незручно їздити на роботу: почалися проблеми з пальним і автобуси ходили через раз. Я знайшла житло в місті, щоб бути ближче до роботи.

Кардіологиня Ірина Титаренко

Нині я працюю в кардіологічному відділенні Дубенської міської лікарні. На щастя, вдалося знайти роботу, якою я займаюся все життя, і не потрібно було шукати щось інше. Здебільшого завдяки цьому мені вдалося доволі швидко адаптуватися до нового міста. Я звикла працювати в лікарні, і робота всюди така ж сама: хвороби однакові незалежно від того, чи це Луганська область, чи Рівненська. До мене звертаються переважно місцеві мешканці, хоча переселенці також є. Мене добре прийняв колектив. Коли я працюю, то відволікаюся від сумних думок за домом. Якби не було роботи, то все переживалося б значно гірше.

Треба жити життя, незважаючи ні на що

У Дубні почала спілкуватися з місцевими, вони мені допомагають, якщо є потреба. За моїми спостереженнями, тут люди відкриті й балакучі. Дуже тішуся тому, що маю зв’язок зі своїми рідними та знаю, що у них все більш-менш добре. У вільний час люблю гуляти містом і в’яжу – хочу спробувати зробити кофтинку. У Кремінній захоплювалася вишиванням, але тут тимчасово припинила цим займатися.

вишивка

У Дубні добре жити, але, звісно, дуже хочеться повернутися додому. Думаю, після перемоги так і буде. Моє серце залишилося там. Однак поки що я не будую жодних конкретних планів, адже в житті може трапитися все що завгодно. Я цілком припускаю, що залишуся на Рівненщині або, можливо, взагалі поїду кудись далі.

Є багато людей, які опиняються в такій самій ситуації, як я: змушені покинути свій дім і самі з маленькою валізкою поїхати в інший кінець країни. З власного досвіду я б радила їм насамперед знайти для себе роботу – це дуже відволікає та дає стимул рухатися вперед. Життя у нас одне, і його треба жити попри все, що трапляється на шляху.

Читати далі

Суспільство

Їжа, що згуртовує. Як міське городництво допомагає переселенцям та бізнесу

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Поява міського саду-городу впливає на адаптацію внутрішньо-переміщених осіб та допомагає сформувати мережу локальних партнерств. У цьому переконані учасники події «Їжа, що згуртовує», організована ПРООН та шеф-кухарем Євгеном Клопотенком.

ШоТам відвідав захід та на прикладі простору міського садівництва та городництва у Львові «Розсадник» розповідає, чому сьогодні – саме час створювати сади-городи у вашому місті.

Локальні рішення для системних викликів

За словами дослідника рішень із продовольчої безпеки Лабораторії інноваційного розвитку ПРООН Іллі Єременка, вирішення питань харчової безпеки потребують саме локальних рішень, які здатні забезпечити швидкий зворотний зв’язок та адаптацію до постійних викликів. 

«Завдяки підтримці цьогорічних ініціатив: від інклюзивних грядок для людей з інвалідністю до співпраці міського саду-городу з локальним бістро, – ми не просто досліджували взаємодію різних категорій населення, а й показали приклади майданчиків для соціальної згуртованості та партнерства заради розвитку», – зазначив Ілля Єременко.

«Розсадник» – альтернатива традиційним паркам

Одним з таких локальних рішень є кейс саду-городу «Розсадник» – проєкту, який пропонує реальну альтернативу класичному парку. Як зазначила начальниця управління екології та природних ресурсів Львівської міськради Олександра Сладкова, влада вже готова підтримувати подібні ініціативи

«Завдання міської влади – допомогти знайти хорошу ділянку, бо це довготривала ініціатива, і від того, як допоможе міська влада, залежатиме подальша робота. Потрібно популяризувати такі ідеї, щоби влада міста без остраху могла долучитися до допомоги і її реалізації.

«Розсадник» – це чи не найкращий приклад того, де замість звичного нам парку, де люди просто відпочивають, вони ще й згуртовуються заради спільної справи. Міста будуть підтримувати такі ініціативи, коли зрозуміють практичну цінність для своїх жителів та навколишнього середовища загалом», – додала Сладкова.

Кейси, які вже працюють 

У межах співпраці «Розсадника» та «Інших» з вирощених в міському саду-городі овочів приготували 120 порцій соціального «Меню №2», яким безкоштовно пригощають переселенців. Шеф-кухар та засновник бістро «Інші» Євген Клопотенко переконаний: українські заклади потребують продуктів вітчизняного виробництва.

«Якщо ти знаєш, що за продуктом стоїть людина, то в якості можеш не сумніватися. Не варто ускладнювати чи довго думати: з чого почати? Менше фантазувати про ризики, більше – просто робити! Мрію, щоб українські ресторатори могли весь рік готувати з українських продуктів. Найголовніше – напрацювати ефективну комунікацію між ресторанами, виробниками продукції та міськими соціальними ініціативами», – зазначив Клопотенко.

До створення «Розсадника» долучилися сотні переселенців

За словами співзасновниці проєкту «Розсадник» та координаторки проєктів ГО «Плато» Анжеліки Зозулі, до організації та реалізації проєкту вже долучилися щонайменше 600 переселенців. 

«Ми провели більше 45 подій, до яких долучилося понад 1000 учасників. У середньому, більше 60% з них – переселенці. У контексті продовольчої проблематики ми робимо свій просвітницький внесок, паралельно наголошуючи на потребі раціонального використання природних ресурсів, підтримки місцевого біорізноманіття, зменшення вуглецевого сліду від виробництва та транспортування продукції тощо. Наразі важливим є масштабувати досвід та залучати до цього процесу більше стейкхолдерів», – підкреслила Анжеліка Зозуля.

Город – колективна психотерапія для переселенців

Крім того, робота на городі може стати своєрідною колективною психотерапією для внутрішніх переселенців, які адаптуються на новому місці. У цьому переконана очільниця ГО «Жіночі перспективи» Любов Максимович.

За її словами, город для ВПО в місті Моршин, який в межах проєкту підтримала ПРООН, допоміг переселенцям відчути власну важливість. До того ж, організаторам проєкту вдалося створити нові робочі місця.

«Цей експеримент дав змогу людям знову жити, можливість відчувати себе потрібними. На базі притулку для внутрішньо-переміщених осіб ми також запустили їдальню. Таким чином ще й створили нові робочі місця», – додала Максимович.

Переглянути онлайн-трансляцію події можна за посиланням.

Зустріч «Їжа, що згуртовує» організовано ПРООН у межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру спільно з Лабораторією інноваційного розвитку ПРООН за фінансової підтримки Європейського Союзу. Лабораторія інноваційного розвитку ПРООН в Україні активно долучається до розробки ініціатив із посилення харчової безпеки. Завдання Лабораторії – знайти і перевірити такі інноваційні та проривні рішення, які б не шкодили довкіллю та сприяли сталому розвитку.

Фото: facebook.com/rozsadnyk.

Читати далі

Суспільство

Сили ППО збили понад 20 дронів-камікадзе з 32, якими окупанти атакували південь

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Сили протиповітряної оборони України знищили 22 дрони-камікадзе з 32, якими російські загарбники атакували населені пункти півдня.

Про це під час брифінгу повідомила речниця пресцентру Сил оборони півдня Наталія Гуменюк.

За її словами, українські військові переграють іранські безпілотники за результативністю. Крім того, з 10 дронів-камікадзе, яким вдалося обійти систему ППО, далеко не всі виконали свої завдання.

«З 20 вересня ми зафіксували застосування понад 30 дронів-камікадзе по нашій зоні відповідальності. Співвідношення збиття і влучання – не на користь окупантів: 22 було збито силами ППО і тільки 10 досягли влучань. Утім не всі ці влучання були результативними, оскільки були ситуації, коли дрони влучали просто в лінію узбережжя. Без завдання критичної шкоди, якої прагнули окупанти», – йдеться в повідомленні.

Гуменюк також запевнила, що українські захисники ефективно протидіють новій тактиці російських загарбників.

«Безпілотники дешевші, ніж ракети. Це нова зброя, і ворог сподівається, що ми не зможемо їй протидіяти. Але ми можемо й робимо це ефективно. Зараз проводимо вивчення по уламках: вивчаємо їхні тактико-технічні характеристики, способи протидії», – додала Наталія Гуменюк.

Нагадаємо, дрон-камікадзе спецпідрозділу СБУ «Альфа» знищив російський танк на Херсонському напрямку.

Також ми повідомляли, що Повітряні Сили знищили чотири дрони-камікадзе на Одещині.

Фото: facebook.com/GeneralStaff.ua.

Читати далі