Ці килими від українських жінок купують королівські родини. Ткацьке ательє Vandra Rugs вирвалося з окупації та відновилося завдяки грантам

Лариса Боден навчила жительок Херсонщини ткати скандинавські килими вартістю по 1500 євро за метр.

«Не мала до ткацтва жодного стосунку — я просто ефективний менеджер», — каже засновниця ательє Vandra Rugs.

Цей бренд родом зі Швеції. Килими з вовни, бавовни та льону прикрашають маєтки та палаци відомих політиків і бізнесменів по всьому світу. У 2007 році компанія почала співпрацювати з українськими майстринями та відкрила ткацьке ательє в Херсонській області.

Коли у 2022 році Каховку окупували російські війська, Лариса взялася шукати нове місце для свого бізнесу. Вибір упав на Прикарпаття. Хитрощами з окупації вдалося вивезти три верстати, але запас дороговартісних ниток залишився на Херсонщині. Та завдяки грантам ательє отримало необхідні матеріали, і тепер килими, які скандинави передають у спадок, тчуть у Косові. 

Хотіла дати роботу жінкам, які мали лише сезонний заробіток 

Історія ткацького ательє Vandra Rugs в Україні почалася з бажання Лариси Боден дати роботу жінкам у своєму селі. 8 років Лариса працювала маркетологинею в одній з найвідоміших компаній Херсонщини. Виробництво розташовувалося в Каховці, а родина Боденів жила в сусідньому селі Любимівка.

Перебуваючи в декретній відпустці, Лариса ближе познайомилася з місцевими жінками. Вона дізналася, що більшість з них мають лише сезонну роботу в місцевих садових і тепличних господарствах. Підприємиця почала думати, як зробити так, щоб жінки в херсонському селі мали роботу незалежно від сезону.

Ставка на менеджмент і золоті руки

З майбутніми партнерками по бізнесу Лариса познайомилася на весіллі у Швеції. Сіа Аттлінг і Марія Вадденберг розвивали компанію Vandra Rugs, яка взялася відновлювати ткацькі традиції Скандинавії, і якраз шукали виробників, які могли б ткати килими за наданим дизайном. Пазл складався: шведи шукали надійних виконавців, а Лариса мріяла дати постійну та гарно оплачувану роботу жінкам на Херсонщині. Так у 2007 році в селі Любимівка з’явилося ткацьке ательє Vandra Rugs.

Боден, у якої на той час навіть удома не було жодного килима, вірила у свої менеджерські здібності, а головне — в золоті руки своїх односельчанок. Зі Швеції привезла перші 2 станки, а вчити українок ткати за скандинавськими техніками приїхали 2 шведські майстрині. Починали з бавовняних килимів, згодом додали льон і вовну.

Наприкінці того року до Європи поїхали перші скандинавські килими, зіткані в Україні. Шведи були вражені майстерністю українок, які ще нещодавно працювали лише в садах і теплицях.

Ціна стартує від 600 євро за квадратний метр, а імена замовників тримають у секреті

Виробнитцво росло та невдовзі перебралося до Каховки. Елегантні килими в пастельних тонах їхали звідти до Австрії, Італії, Нідерландів, Великобританії, Канади та Дубаїв.

До повномасштабного вторгнення херсонські майстрині ткали по 4500 м² килимів на рік. 

«Килими ми рахуємо не штуками, а площею. Бо ж є замовлення, наприклад, для маленького готелю у Стокгольмі. Вони замовляють 34 килими, але це килими для ванних кімнат по 1 м² кожен. А є замовник із США, який хоче 3 килими, але їхня загальна площа — 200 м²», — пояснює Лариса. — Є килими, які робляться за 2-3 тижні, а є такі, які в нас на верстаті народжуються протягом 3 місяців, і працюють над ними одночасно 4 ткалі».

Килими надсилають до партнерів у Швеції, а ті продають дистриб’юторам, які працюють по всьому світу. Частина їде напряму до дизайнерів і клієнтів. Клієнт платить десь від 600 до 1500 євро за квадратний метр.

Підприємиця пояснює, що ательє не знає, до кого саме їдуть їхні килими, навіть якщо це індивідуальне замовлення. Імена клієнтів не розголошують — у документах вказують лише ім’я дизайнера чи архітектора, який передав це замовлення.

Утім, є одна власниця скандинавського килима з України, яка сама побажала відкрити херсонським майстриням своє ім’я — це принцеса Швеції Вікторія. Спадкоємиця престолу була настільки вражена красою килимів, які отримала в подарунок, що надіслала ткалям листа з подякою.

Ще одна коронована особа — кронпринцеса Норвегії Метте-Маріт. Коли почалося повномасштабне вторгнення в Україну, дружина кронпринца Гокона прихистила в себе родини трьох ткаль з Каховки, які змогли виїхати з окупації. 

З Херсонщини виїхали хитрощами і за дорого

24 лютого 2022 року Лариса Боден була за кордоном, але вміння чітко організовувати будь-який процес спрацював навіть на відстані в тисячі кілометрів. Лариса менеджерила всі етапи евакуації співробітників та обладнання з окупованої Каховки.

Частину верстатів встигли розібрати та сховати. Готові килими співробітники розібрали по домівках і теж сховали. Лариса повернулася в Україну, аби особисто знайти місце, куди можна було б забрати і працівників, і хоча б частину обладнання.

Їй вдалося винайняти 10-тонну фуру. З її допомогою під виглядом особистого майна бізнесмена з Китаю вивезли 3 розібрані верстати й готові килими. Найбільший, 7-метровий верстат залишився в Каховці. Не вдалося вивезти й дороговартісні матеріали: 24 тонни вовни найрізноманітніших відтінків лишилися в окупації — лише невелику кількість бобін з пряжею погодилися взяти приватні перевізники. Лариса приймала всі виставлені ними умови — аби вивезти 10 працівників з родинами, підприємиця заплатила 154 000 гривень.

Приїхали на Гуцульщину зі своїми килимами

Лариса ретельно вивчала варіанти, куди можна було б релокувати своє ательє. Врешті обрала Косів — містечко в Івано-Франківській області. Громада запропонувала херсонській підприємиці приміщення і для цехів, і для людей.

За іронією долі в будівлі, яку місцева влада надала майстриням, колись теж ткали килими: до початку 90-х тут розміщувалося виробничо-художнє об’єднання «Гуцульщина».

«Щойно ми переїхали, дуже багато місцевих жінок заходили до нас із вулиці й казали: “О, я тут працювала, ось у цьому кутку стояв мій верстат. Але ми робили зовсім не таке!”», — пригадує Лариса. Річ у тім, що традиційні українські верстати мають від двох до чотирьох педалей, а верстати Vandra Rugs складніші  — від шести до восьми. 

Врятовані з окупації верстати зібрали за 10 днів. Лариса розуміла, що навіть найлояльніші клієнти, які внесли передоплату й чекали на свої замовлення з лютого, врешті можуть втратити терпець. Тому ательє Vandra Rugs релокувалося в Косів у червні, а вже в липні перші зіткані тут килими поїхали до Європи.

Не вистачало робочих рук і сировини

З 27 співробітників на Прикарпаття переїхали лише 5 ткаль, тому Лариса почала запрошувати на навчання з подальшим працевлаштуванням місцевих жінок. Охочих було чимало, але не всі змогли освоїти складні техніки.

«Кожній майстрині треба вивчити більше 100 технік. У нас посібник на 150 сторінок, в якому розписана кожна техніка, як вона набирається. Аби вивчити їх усі, ми даємо 6 місяців. На жаль, перші пів року після переїзду в нас була велика плинність кадрів. Хтось не витримував роботи на ногах, комусь не вистачило терпіння освоїти всі техніки», — каже Боден. 

Та найбільшою проблемою була нестача сировини: «Взяти кредит ми не могли, бо ж не було нічого під заставу — практично увесь наш оборотний капітал у вигляді сировини залишився в окупації. Деякі замовники зробили передоплату й погодились чекати, доки ми нафарбуємо нові нитки, але цього не вистачало».

Тоді підприємиця взялася шукати грантові програми для підтримки свого бізнесу. Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та Данська рада у справах біженців (DRC) виділили кошти на нові верстати. Але потрібна була й сировина, тому Лариса звернулася по допомогу до Міжнародної організації з міграції (МОМ).

«МОМ за підтримки Уряду Німеччини профінансувала нам дорогі деталі для старих верстатів, і найголовніше — організація дозволила нам використовувати частину грантових грошей на закупівлю сировини. Це для нас було неймовірно важливо», — ділиться підприємиця.

Грантова підтримка міжнародних організацій допомогла релокованому підприємству не лише перезапуститись, а й навіть вирости. У 2023 році обсяги виробництва ательє виросли на 20% у порівнянні з 2021 роком.

Для багатьох косівчанок це перша офіційна робота

Лариса каже, що за минулий рік підприємство сплатило 650 000 гривень податку на прибуток. «У цьому краї багато талановитих майстрів, які продають свої вироби на туристичних базарах і через інтернет. Але давайте будемо відверті — скільки з них працюють офіційно та платять податки? А значить, ця ткаля чи різьбяр працюють лише на користь собі. Ці гроші не підуть на ЗСУ, не підуть на лікарню, не підуть на дорогу, на світло. Наша компанія працює на закордон, але приносить користь і громаді, і країні».

Зараз колектив Vandra Rugs налічує 45 осіб. Для багатьох місцевих жінок, які прийшли працювати на релоковане підприємство, це перша офіційна робота в Україні.

«Деякі жінки ніколи не мали українських трудових книжок. Усе життя вони їздили на заробітки за кордон, бо не могли знайти гарну офіційну роботу у своєму місті. Тож для багатьох Vandra Rugs — це перший запис у трудовій». — розповідає Лариса Боден. 

Особливу увагу в компанії приділяють згуртованості в колективі. У перші місяці роботи релокованих цехів Лариса помітила, що працівниці з першого поверху не знають, як звати майстринь з другого, і взялася це виправити — влаштовує для команди спільні поїздки в театр, походи в гори.

«Вважаю, що в будь-якому бізнесі найважливіше — люди. Якщо ти маєш гарну команду, яка згуртована, вмотивована, дружня, і ти маєш мету, то можна досягти будь-яких вершин, навіть якщо вони незвідані зовсім», — переконана Лариса.