Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Ці килими від українських жінок купують королівські родини. Ткацьке ательє Vandra Rugs вирвалося з окупації та відновилося завдяки грантам

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про підприємців, які за грант відновлюють свій бізнес.
Чому ми його робимо?… Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про підприємців, які за грант відновлюють свій бізнес.
Чому ми його робимо?

Аби більше українських підприємців дізналися про можливості відкрити новий бізнес або відновити старий, навіть якщо його зруйнувала війна.

Лариса Боден навчила жительок Херсонщини ткати скандинавські килими вартістю по 1500 євро за метр.

«Не мала до ткацтва жодного стосунку — я просто ефективний менеджер», — каже засновниця ательє Vandra Rugs.

Цей бренд родом зі Швеції. Килими з вовни, бавовни та льону прикрашають маєтки та палаци відомих політиків і бізнесменів по всьому світу. У 2007 році компанія почала співпрацювати з українськими майстринями та відкрила ткацьке ательє в Херсонській області.

Коли у 2022 році Каховку окупували російські війська, Лариса взялася шукати нове місце для свого бізнесу. Вибір упав на Прикарпаття. Хитрощами з окупації вдалося вивезти три верстати, але запас дороговартісних ниток залишився на Херсонщині. Та завдяки грантам ательє отримало необхідні матеріали, і тепер килими, які скандинави передають у спадок, тчуть у Косові. 

Хотіла дати роботу жінкам, які мали лише сезонний заробіток 

Історія ткацького ательє Vandra Rugs в Україні почалася з бажання Лариси Боден дати роботу жінкам у своєму селі. 8 років Лариса працювала маркетологинею в одній з найвідоміших компаній Херсонщини. Виробництво розташовувалося в Каховці, а родина Боденів жила в сусідньому селі Любимівка.

Лариса Боден позує на полі спаржі на Херсонщині. 2019 рік. Фото з особистого архіву героїні

Перебуваючи в декретній відпустці, Лариса ближе познайомилася з місцевими жінками. Вона дізналася, що більшість з них мають лише сезонну роботу в місцевих садових і тепличних господарствах. Підприємиця почала думати, як зробити так, щоб жінки в херсонському селі мали роботу незалежно від сезону.

Ставка на менеджмент і золоті руки

З майбутніми партнерками по бізнесу Лариса познайомилася на весіллі у Швеції. Сіа Аттлінг і Марія Вадденберг розвивали компанію Vandra Rugs, яка взялася відновлювати ткацькі традиції Скандинавії, і якраз шукали виробників, які могли б ткати килими за наданим дизайном. Пазл складався: шведи шукали надійних виконавців, а Лариса мріяла дати постійну та гарно оплачувану роботу жінкам на Херсонщині. Так у 2007 році в селі Любимівка з’явилося ткацьке ательє Vandra Rugs.

Боден, у якої на той час навіть удома не було жодного килима, вірила у свої менеджерські здібності, а головне — в золоті руки своїх односельчанок. Зі Швеції привезла перші 2 станки, а вчити українок ткати за скандинавськими техніками приїхали 2 шведські майстрині. Починали з бавовняних килимів, згодом додали льон і вовну.

Наприкінці того року до Європи поїхали перші скандинавські килими, зіткані в Україні. Шведи були вражені майстерністю українок, які ще нещодавно працювали лише в садах і теплицях.

Майстриня працює на скандинавському ткацькому верстаті. Фото: Vandra Rugs

Ціна стартує від 600 євро за квадратний метр, а імена замовників тримають у секреті

Виробнитцво росло та невдовзі перебралося до Каховки. Елегантні килими в пастельних тонах їхали звідти до Австрії, Італії, Нідерландів, Великобританії, Канади та Дубаїв.

До повномасштабного вторгнення херсонські майстрині ткали по 4500 м² килимів на рік. 

«Килими ми рахуємо не штуками, а площею. Бо ж є замовлення, наприклад, для маленького готелю у Стокгольмі. Вони замовляють 34 килими, але це килими для ванних кімнат по 1 м² кожен. А є замовник із США, який хоче 3 килими, але їхня загальна площа — 200 м²», — пояснює Лариса. — Є килими, які робляться за 2-3 тижні, а є такі, які в нас на верстаті народжуються протягом 3 місяців, і працюють над ними одночасно 4 ткалі».

Килими надсилають до партнерів у Швеції, а ті продають дистриб’юторам, які працюють по всьому світу. Частина їде напряму до дизайнерів і клієнтів. Клієнт платить десь від 600 до 1500 євро за квадратний метр.

Фото гобеленового килима Vandra Rugs в інтер’єрі. Фото зі сторінки бренду у Facebook

Підприємиця пояснює, що ательє не знає, до кого саме їдуть їхні килими, навіть якщо це індивідуальне замовлення. Імена клієнтів не розголошують — у документах вказують лише ім’я дизайнера чи архітектора, який передав це замовлення.

Утім, є одна власниця скандинавського килима з України, яка сама побажала відкрити херсонським майстриням своє ім’я — це принцеса Швеції Вікторія. Спадкоємиця престолу була настільки вражена красою килимів, які отримала в подарунок, що надіслала ткалям листа з подякою.

Ще одна коронована особа — кронпринцеса Норвегії Метте-Маріт. Коли почалося повномасштабне вторгнення в Україну, дружина кронпринца Гокона прихистила в себе родини трьох ткаль з Каховки, які змогли виїхати з окупації. 

Один з традиційних скандинавських візерунків, втілений українськими майстринями Vandra Rugs. Фото зі сторінки бренду у Facebook

З Херсонщини виїхали хитрощами і за дорого

24 лютого 2022 року Лариса Боден була за кордоном, але вміння чітко організовувати будь-який процес спрацював навіть на відстані в тисячі кілометрів. Лариса менеджерила всі етапи евакуації співробітників та обладнання з окупованої Каховки.

Частину верстатів встигли розібрати та сховати. Готові килими співробітники розібрали по домівках і теж сховали. Лариса повернулася в Україну, аби особисто знайти місце, куди можна було б забрати і працівників, і хоча б частину обладнання.

Їй вдалося винайняти 10-тонну фуру. З її допомогою під виглядом особистого майна бізнесмена з Китаю вивезли 3 розібрані верстати й готові килими. Найбільший, 7-метровий верстат залишився в Каховці. Не вдалося вивезти й дороговартісні матеріали: 24 тонни вовни найрізноманітніших відтінків лишилися в окупації — лише невелику кількість бобін з пряжею погодилися взяти приватні перевізники. Лариса приймала всі виставлені ними умови — аби вивезти 10 працівників з родинами, підприємиця заплатила 154 000 гривень.

Приїхали на Гуцульщину зі своїми килимами

Лариса ретельно вивчала варіанти, куди можна було б релокувати своє ательє. Врешті обрала Косів — містечко в Івано-Франківській області. Громада запропонувала херсонській підприємиці приміщення і для цехів, і для людей.

За іронією долі в будівлі, яку місцева влада надала майстриням, колись теж ткали килими: до початку 90-х тут розміщувалося виробничо-художнє об’єднання «Гуцульщина».

У Косові ткацьке ательє Vandra Rugs розмістилося в будівлі колишньої килимарні «Гуцульщина». Фото: ШоТам

«Щойно ми переїхали, дуже багато місцевих жінок заходили до нас із вулиці й казали: “О, я тут працювала, ось у цьому кутку стояв мій верстат. Але ми робили зовсім не таке!”», — пригадує Лариса. Річ у тім, що традиційні українські верстати мають від двох до чотирьох педалей, а верстати Vandra Rugs складніші  — від шести до восьми. 

Врятовані з окупації верстати зібрали за 10 днів. Лариса розуміла, що навіть найлояльніші клієнти, які внесли передоплату й чекали на свої замовлення з лютого, врешті можуть втратити терпець. Тому ательє Vandra Rugs релокувалося в Косів у червні, а вже в липні перші зіткані тут килими поїхали до Європи.

Лариса Боден обговорює з майстринями нові техніки для килимів. Зразки зітканих полотен розміщені на стенді. Косів, травень 2024 року. Фото: ШоТам  

Не вистачало робочих рук і сировини

З 27 співробітників на Прикарпаття переїхали лише 5 ткаль, тому Лариса почала запрошувати на навчання з подальшим працевлаштуванням місцевих жінок. Охочих було чимало, але не всі змогли освоїти складні техніки.

«Кожній майстрині треба вивчити більше 100 технік. У нас посібник на 150 сторінок, в якому розписана кожна техніка, як вона набирається. Аби вивчити їх усі, ми даємо 6 місяців. На жаль, перші пів року після переїзду в нас була велика плинність кадрів. Хтось не витримував роботи на ногах, комусь не вистачило терпіння освоїти всі техніки», — каже Боден. 

Та найбільшою проблемою була нестача сировини: «Взяти кредит ми не могли, бо ж не було нічого під заставу — практично увесь наш оборотний капітал у вигляді сировини залишився в окупації. Деякі замовники зробили передоплату й погодились чекати, доки ми нафарбуємо нові нитки, але цього не вистачало».

Тоді підприємиця взялася шукати грантові програми для підтримки свого бізнесу. Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та Данська рада у справах біженців (DRC) виділили кошти на нові верстати. Але потрібна була й сировина, тому Лариса звернулася по допомогу до Міжнародної організації з міграції (МОМ).

«МОМ за підтримки Уряду Німеччини профінансувала нам дорогі деталі для старих верстатів, і найголовніше організація дозволила нам використовувати частину грантових грошей на закупівлю сировини. Це для нас було неймовірно важливо», — ділиться підприємиця.

Грантова підтримка міжнародних організацій допомогла релокованому підприємству не лише перезапуститись, а й навіть вирости. У 2023 році обсяги виробництва ательє виросли на 20% у порівнянні з 2021 роком.

Для багатьох косівчанок це перша офіційна робота

Лариса каже, що за минулий рік підприємство сплатило 650 000 гривень податку на прибуток. «У цьому краї багато талановитих майстрів, які продають свої вироби на туристичних базарах і через інтернет. Але давайте будемо відверті — скільки з них працюють офіційно та платять податки? А значить, ця ткаля чи різьбяр працюють лише на користь собі. Ці гроші не підуть на ЗСУ, не підуть на лікарню, не підуть на дорогу, на світло. Наша компанія працює на закордон, але приносить користь і громаді, і країні».

Зараз колектив Vandra Rugs налічує 45 осіб. Для багатьох місцевих жінок, які прийшли працювати на релоковане підприємство, це перша офіційна робота в Україні.

«Деякі жінки ніколи не мали українських трудових книжок. Усе життя вони їздили на заробітки за кордон, бо не могли знайти гарну офіційну роботу у своєму місті. Тож для багатьох Vandra Rugs — це перший запис у трудовій». — розповідає Лариса Боден. 

День вишиванки 2024 року. Усі ткалі Vandra Rugs прийшли на роботу у вишитих сорочках. Фото зі сторінки бренду у Facebook

Особливу увагу в компанії приділяють згуртованості в колективі. У перші місяці роботи релокованих цехів Лариса помітила, що працівниці з першого поверху не знають, як звати майстринь з другого, і взялася це виправити — влаштовує для команди спільні поїздки в театр, походи в гори.

«Вважаю, що в будь-якому бізнесі найважливіше — люди. Якщо ти маєш гарну команду, яка згуртована, вмотивована, дружня, і ти маєш мету, то можна досягти будь-яких вершин, навіть якщо вони незвідані зовсім», — переконана Лариса.

Суспільство

Книжку Вікторії Амеліної випустять в американському видавництві

Опубліковано

Книжку Вікторії Амеліної «Щоденник війни і правосуддя: Дивлячись на жінок, що дивляться на війну» випустять в американському видавництві Macmillan Publishers St. Martin’s Press.

Про це  йдеться на сайті видавництва.

Книжка має вийти друком на початку 2025 року. Вона містить історії про українських жінок, які борються з російськими окупантами.

«Серед цих героїнь Євгенія, відома юристка, яка стала військовою, Олександра, котра задокументувала десятки тисяч воєнних злочинів, і Юлія – бібліотекарка, яка допомогла розкрити викрадення і вбивство автора дитячої книги», – йдеться в анотації.

Читайте також: Скіфське золото: у Києві покажуть справжні «скарби Криму»

Структура книжки змінювалась безліч разів, каже директорка Українського ПЕН Тетяна Терен. Зрештою Вікторія Амеліна прийшла до документального письма, в якому поєднала записи зі щоденника, репортажні історії, розслідування, звіти польових місій, інтерв’ю, есеї, історичні екскурсії та вірші.

Від початку було визначено, що книжка мала бути англійською, «щоб засвідчити для світу злочини та геноцид Росії проти українців», стверджує Тетяна Терен.

Нагадаємо, в Україні стартувала навчальна програма для операторів будівельної техніки.

Читати далі

Суспільство

Відновлений ліцей на Чернігівщині поповнив бюджет громади на 1,5 мільйона гривень

Опубліковано

Наприкінці березня 2022 року росіяни відійшли з Чернігівської області. Директорка Анисівського ліцею в Іванівській громаді Наталя Ігнатенко пригадує, як після деокупації повернулася в рідні стіни — з тріщинами від обстрілів і вибитими вікнами:

«Я прийшла в школу, сіла й подумки рахувала, скільки дітей залишилося по селу, які не виїхали — всього до десяти. Боже, а чи повернуться учні? Мені так хотілося, щоб усі повернулися».

Мрія директорки потроху збувалася — до червня 2022 року близько 70% учнів повернулися. Почали відновлювати приміщення. Зараз у ліцеї вчаться 120 учнів — шкільне життя завирувало з новою силою, адже й діти, і вчителі пишуть гранти та створюють проєкти, які приносять кошти громаді.

Ховала українські прапори, щоб об них окупанти не витирали ноги

Наталія Ігнатенко жартує, що не покидала свій Анисівський ліцей із семи років. Саме тут вона пішла в перший клас, сюди ж пішла працювати. 20 років була заступницею директора з навчально-виховної роботи, а у 2021 році стала директоркою. Та Наталія каже, що й не встигла відчути себе в новій ролі, як почалася війна — і навантаження зросло:

«Коли вже почалася війна, знайомі почали казати, що зі школи треба все виносити й ховати. А я думала: з чого мені почати? Я ж не можу всю школу заховати».

Наталія таки сховала документи та всю інформацію про випускників, що служили в ЗСУ з 2014 року:

«Стенди я познімала з ними й заховала. А решта: жодного комп’ютера, жодного телевізора — я нічого звідти не винесла. Тільки вийшла, перехрестила школу, помолилася Богу і все».

Наталія з сім’єю виїхала в сусіднє село, але час від часу навідувалася додому. Каже, треба було порося годувати й приглядати за школою.

«Хотіла пересвідчитися, чи все добре. Але й шукала, що ще може втрапити в очі. Прапори ховала — не хотіла, щоб об них хтось ноги витирав», — пригадує директорка.

В Іванівську громаду зайшли росіяни. Сусідня Лукашівка була окупована — а діти звідти ходять в Анисівський ліцей. Анисів обстрілювали постійно, бо через нього проходила «дорога життя» з Чернігова — до міста всього близько 20 кілометрів. Наталія розповідає, що люди отримували поранення, й багато волонтерів загинули на цій дорозі.

Та березень 2022 року скінчився, і ЗСУ звільнили область від окупантів. Прямих пошкоджень приміщення ліцею не зазнало, але поруч прилітали снаряди, тож вікна були вибиті вибуховою хвилею, а по другому поверху поширилися тріщини. Система опалення теж потребувала ремонту. 

Читайте також: Я залишаюсь: як вчитель географії врятувався з окупації та повернувся в Україну

Ліцею простягнули руку допомоги — так почалися зміни

Та пошкодження рідної школи не зупинили Наталію, і вона вирішила — відбудова ліцею буде:

«От як людина, коли отримує дуже багато адреналіну, не відчуває болю, а починає щось робити, так сталося й зі мною: коли я побачила все це, то викликала завгоспа школи та почала роботу. Знайшли в селі майстра, він усе оглянув і сказав, що треба міняти систему опалення. Для початку треба було 30 тисяч гривень».

Це була непідйомна сума для школи, що тільки оговтувалася від потрясінь. Донька Наталії, яка працює в IT-компанії в Німеччині, звернулася до своїх директорів з проханням допомогти, і ті погодилися. За їхні кошти вдалося поміняти опалювальну систему, а пізніше й вікна, адже у двох класах вибухова хвиля видавила вікна досередини. Зиму ліцей зустрів з новими вікнами. 

Наталія змогла відвідати доньку та поспілкуватися з благодійниками, завдяки яким вдалося почати відновлення школи.

«Це була не тільки матеріальна підтримка, але й моральна — саме в той момент, коли це було необхідно. І це настільки піднімало дух! Не пам’ятаю, хто сказав: “Дайте мені точку опори, і я переверну світ”. То для мене це була точка опори. Я зрозуміла, що ми не самі».

Це був лише початок змін — влітку 2022 року колектив школи взявся за ремонт укриття. Про них дізналися в благодійному фонді savED. Саме вони допомогли зробити в ліцеї сучасне укриття вже у 2023 році. 

Ремонт приміщення укриття: цегла та доски на підлозі
Таким було укриття в Анисівському ліцеї Іванівської громади до ремонту. Фото надала героїня

Найпростіше укриття складається з двох кімнат і вбиральні. Наталія каже, що робота була величезна, бо довелося переробляти каналізацію. Разом з укриттям відкрили й мультифункціональний освітній центр або ж «Вулик», як його називають у фонді. Тут проводили заходи, зустрічі, кіноперегляди, навіть створювали газету Анисівського старостату. Зараз його використовують як ще одну локацію для навчання.

Укриття в школі після ремонту: білі стіни, інтерактивна дошка, сірі столи зі стільцями та настільні ігри
А таким укриття в ліцеї стало завдяки фонду savED. Фото надала героїня

Читайте також: Португалія допоможе відновити зруйнований під час війни ліцей у Житомирі

Якщо ідея запрацювала за 72 години, то все вийде

Наталія каже, що саме допомога від небайдужих стала поштовхом для змін:

«За 2023-24 навчальний рік ми поповнили бюджет нашої громади на півтора мільйона гривень шляхом участі в різних проєктах».

Це сталося завдяки ініціативній групі жінок, які пройшли навчання з написання проєктів, а невдовзі створили громадську організацію «Північна горлиця».

«Є таке правило: якщо ви почали якусь нову ідею, і вона у вас запрацювала протягом 72 годин, значить, усе вдасться. А якщо за цей час нічого не тьохнуло — то не ваше. У нас тьохнуло, і ми запрацювали», — ділиться героїня.

Так у ліцеї зробили кабінет робототехніки з 3D-принтером, де діти з учителем вивчають механізми. А ще — «Простір підтримки» для психологічної допомоги, адже четверо вчителів отримали освіту арттерапевтів і тепер проводять заняття. Окрім цього, учні написали проєкт і побудували в парку зелену сцену для концертів і зустрічей. 

Столи зі швейними машинками у приміщенні школи
Створення адаптивної білизни в селі Анисів на Чернігівщині. Фото надала героїня

Вчителі виграли грант і тепер з іншими жінками села шиють адаптивну білизну для поранених. Також у школі готують клас безпеки. На черзі — крафтова майстерня з переробки пластику. 

«За ці два роки нам так допомогли, що я відчула — ми не просто село, яке ніхто не знає. Ми з’явилися на карті, про нас заговорили», — впевнена Наталія.

Кабінет інформатики у школі: діти сидять за комп'ютерами
Оновлений кабінет інформатики в Анисівському ліцеї. Фото надала героїня

Усе це стало можливим, бо спочатку почали відновлюватися самі. Наталія каже, що вчителі ходили на арттерапевтичні заняття, заняття з музичної терапії: шукали, як звучить наше тіло, розслаблялися, малювали кавою, шили, плели з бісеру. Вони запросили й інших жінок села на заняття:

«Мені дуже важливо показати людям так, як і мені у свій час показали, що наша школа — не сама. Так і ми зараз намагаємося простягати руку допомоги нашим жінкам, дівчатам».

«У дітей час іде — юність нікуди не дінеш»

Тепер у ліцеї 120 дітей. Наталія сміється й каже, що в них — сільська приватна школа, бо так само є по 5-6 учнів у класі. Директорка зізнається, не всі батьки підтримували стільки нових проєктів:

«А я кажу: так а що, давайте ляжемо й будемо вмирати? У дітей же час іде — юність нікуди не дінеш».

Анисівський ліцей на Чернігівщині: червона споруда з прапором України
Анисівський ліцей на Чернігівщині не тільки відновили, а й почали створювати проєкти, щоб розвиватися. Фото надала героїня

Тож на Новий рік в укритті влаштували дискотеку. Кожен з проєктів теж робили заради дітей. Наталія зізнається, що дуже хоче не лише, щоб відбудова ліцею тривала, а й щоб діти виходили з депресивних станів, адже учні з Лукашівки були в окупації.

«У нас є один хлопчик — спочатку нічим не ділився, не хотів згадувати той період, а зараз розповів. Виявилося, що росіяни його на розстріл виводили, бо на 8 березня він подарував мамі первоцвіт з блакитною стрічкою, то окупанти й причепилися — поставили біля сараю, погрожували вбити. І такі моменти не поодинокі. Тож ми вирішили виводити дітей з такого стану», — розповідає Наталія.

Читати далі

Суспільство

ООН продовжила виплати українським пенсіонерам до кінця року: хто отримає допомогу

Опубліковано

Всесвітня продовольча програма ООН продовжила до кінця року виплати пенсіонерам із низькими пенсіями, які проживають у зоні бойових дій.

Про це повідомила пресслужба Міністерства соціальної політики.

«У серпні 2023 р. Мінсоцполітики, Пенсійний фонд і Всесвітня продовольча програма ООН (ВПП ООН) ініціювали спільний проєкт, мета якого – об’єднати зусилля у наданні українським громадянам грошової підтримки від міжнародних гуманітарних організацій. Зокрема, підтримати пенсіонерів, які проживають у зоні бойових дій, мають низьку пенсію та не отримують інших грошових допомог від міжнародних організацій… Повідомляємо, що дані виплати буде продовжено ВПП ООН до грудня 2024 включно», – йдеться у повідомленні.

У Мінсоцполітики додали, що в подальшому питання продовження виплат будуть вирішувати донори залежно від наявного фінансування.

Загалом від серпня 2023 року такою допомогою охоплено понад 421 тис. пенсіонерів. Сукупний обсяг підтримки сягнув понад 1,68 млрд грн.

Наразі програма фінансується за кошти Німеччини, Норвегії, Фінляндії, Європейського Союзу та приватних донорів.

Читайте також: В Україні запустили грантову програму для бізнесу на €480 тисяч

Додаткова грошова допомога надається пенсіонерам, які отримують пенсію, меншу за 3 250 грн і проживають на територіях активних або можливих бойових дій та які не отримували після 1 березня 2023 року додаткових грошових виплат від міжнародних організацій та/або допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Спеціально звертатися по призначення додаткової виплати не потрібно. ВПП ООН спрямовує кошти пенсіонерам на підставі інформації, вже наявної у базах даних Пенсійного фонду. Виплата проводиться або на банківську картку, або через відділення Укрпошти.

Нагадаємо, врятовані нанду вийшли до вольєра Київського зоопарку після реабілітації.

Фото: З відкритих джерел

Читати далі