Цей артефакт XVIII століття, що зазвичай зберігається в Чернігівському обласному історичному музеї ім. В. В. Тарновського, тимчасово вивозили до Саудівської Аравії для експонування під час поєдинку. Зараз експонат повернувся до музею.
«Шабля, XVIII ст., сталь, яшма, лиття, золочення, довжина 96 см — цей предмет державної частини Музейного фонду України завдяки Олександру Усику привернув увагу світової спільноти й нагадала про гетьмана Мазепу як символ боротьби за свободу», — йдеться в повідомленні.
Виступ Усика
Після тріумфу Усик підняв на ринзі шаблю, зробивши її символом перемоги. Це перший випадок в історії боксу, коли історичний артефакт демонстрували просто на ринзі. Жест українського чемпіона нагадав світу про вікову боротьбу України за незалежність.
Тепер шабля Мазепи знову доступна для огляду в Чернігівському музеї.
На території Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» триває реставрація однієї з ключових пам’яток фортифікаційної архітектури — Башти Кушника.
Про це розповіли на сторінці Нацзаповідника у фейсбуці.
Про памʼятку
Башту збудували наприкінці XVII — початку XVIII століть як частину оборонних укріплень Лаври. Окрім захисної ролі, вона могла мати й сакральне призначення — у верхній частині споруди планували облаштувати церкву святого Івана Кушника.
Останню реставрацію башти провели понад пів століття тому. У 2021 році на відновлення виділили кошти, але роботи зупинили через повномасштабну війну.
Нині реставрацію відновили, і 60–70% робіт вже завершено. Фахівці оновили главку та маківку з хрестом, виконали позолоту, замінили металеве покриття купола на мідне, укріпили фундаменти й стіни. Також відреставрували дерев’яні конструкції, частину з яких замінили протезами.
До кінця року планують завершити внутрішні роботи — встановити перекриття, підлогу та виконати зовнішнє оздоблення.
Туристичний маршрут
Окрім реставрації, у Лаврі працюють над створенням нового туристичного маршруту. Він з’єднає Башту Кушника та Годинникову вежу фортечними мурами.
«Відвідувачі зможуть побачити Лавру не лише як духовний центр, а й як величну фортецю з її оборонною історією», — зазначають у Національному заповіднику.
Нагадаємо, що у Києві відновлять виробництво автентичної жовтої цегли (ФОТО).
Фото: Національний заповідник «Києво-Печерська лавра».
«Ледебурія та шлюмбергера за донат від 120 гривень» — схожими повідомленнями ця жінка починає ледь не кожен свій день.
Ще дитиною, порпаючись у бабусиній грядці, вона мріяла вирощувати свої рослини. А тепер у просторому домі посеред Львова Марина Ждан живе з сім’єю та ще кількома сотнями різних рослин.
Щовечора вона сидить у вітальні посеред своїх хащів і читає книгу або ж п’є чай і досі не може повірити, що її захоплення працює на нашу перемогу.
Обожнюю повертатися в затишні місця
Зараз зовсім незнайомі люди пишуть мені, що я їх надихаю. Мені 44 роки, я мама чотирьох дітей, яка все своє життя прожила у Львові. Маю дві вищі освіти — хімікині-інженерки та психологині. Після навчання працювала в СММ, а також вела власний тревел-блог.
До пандемії ковіду Марина багато мандрувала та вела власний блог. Фото надала героїня
Останні кілька років перед великою війною я багато мандрувала, відвідала приблизно 40 країн. Мені дуже сподобалося в Намібії та Грузії, але найбільше люблю мандрувати Україною. Я вражена тим, скільки в нас цікавих затишних місцин.
Обожнюю Боржаву в Карпатах, особливо ночувати там у наметах. Ще одне цікаве місце в горах — вулкан у Старуні, який є єдиним в Україні. Колись там видобували нафту, тому там залишилися гирла.
Марина біля тисячолітнього дуба. Фото надала героїня
Але моє улюблене місце — це село Стужиця на Закарпатті, де росте дуб, якому вже понад 1 300 років! Це дерево неймовірне, я відчуваю там особливу силу, тому щоразу дорогою маю його відвідати, обійняти й посидіти поряд. Якось навіть робила підбірку дерев-старожилів, які ростуть у нас, і я відвідувала їх усі. Мені завжди хочеться повертатися в такі нетипові місця.
Створила хащі у власному будинку
Цей дуб так захопив мене невипадково — рослини зі мною все моє життя. Ще змалку садила в бабусі фіалки, просила у знайомих кактуси й завжди в кімнаті на підвіконні в мене була якась рослинка.
Мої бабусі жили у Львові та вирощували у дворику помідори, огірки та квіти, а ще лимони в квартирі. Вони й прищепили мені цю любов до рослин — я радо проводила з ними час і порпалася в землі.
Марина у власній вітальні посеред хащів. Фото надала героїня
А коли виросла та почала жити у власному домі, то створила довкола себе справжні хащі. З подругами ми обмінювалися хлорофітумами, сансевʼєріями, тещиним язиком, драценами — це досить традиційні рослини, до яких усі звикли. А вже в ковідні часи, коли я сиділа вдома серед своїх джунглів і все більше читала інформації в інтернеті, почала цікавитися екзотичними рослинами.
Придумала допомагати війську своїм захопленням
Якось у 2022 році я пересаджувала свої сансевʼєрії. Вже тоді люди придумали продавати різні особисті речі, аби зібрати донати на військо. І я вирішила — чому б і мені не спробувати? Тим паче, що рослин було дуже багато.
Я попросила синову сторінку в соцмережах, перейменувала на «Хатні хащі» й почала продавати рослини знайомим. А згодом подруга принесла мені вазони своєї знайомої, яка виїхала за кордон і також попросила продати їх за донати.
Кожну рослину в своєму домі Марина доглядає та відновлює. Фото надала героїня
Я зрозуміла, що це не робота на кілька днів, адже треба було привести рослини до ладу. Тому вирішила взятися за все це серйозно і поставила собі за мету назбирати перші 10 тисяч гривень, аби підтримати збір знайомих.
Тоді в мене були дрижаки, і я казала чоловікові, що ніколи не зможу зібрати цю суму — це якесь шаленство. Але згорів сарай, гори і хата! Шляху назад уже не було.
Прикрашена квітами стіна в домі Марини. Фото надала героїня
Перші 30 гривень за квітку за два роки перетворилися на 350 тисяч
І от на сторінку почали підписуватися незнайомі люди, зробили перші замовлення. Тоді я почула багато подяк за те, що придумала таку ініціативу. Дехто казав, що обожнює рослини, але зараз такі покупки не на часі, тому вдячні за те, що можуть порадіти й зробити корисну справу.
Люди відчули мою ідею, бо рослини — це своєрідний спосіб заземлення та заспокоєння, коли можна торкнутися чогось живого.
Квіти допомагають жінці заспокоїтися та заземлитися. Фото надала героїня
Мені було дуже приємно, що люди відгукнулися. Коли прийшли перші 30 гривень за сансевʼєрію, я ще дивувалася сама — кому ж вона могла знадобитися? Потім не могла повірити, що мені вдалося зібрати ті 10 тисяч своїми квітами.
А згодом уже навіть не ставила цілей: люди надсилали донати, я їм — рослини, і так ми вже допомогли військовим на суму в понад 352 тисячі гривень. Це сума тільки за рослини, але я ще відкривала й допоміжні банки для зборів, де люди донатили окремо. Кошти зазвичай передаю знайомим військовим, аби потім можна було прозвітувати перед своїми підписниками.
Усі рослини за донат Марина самостійно фотографує та пропонує підписникам на сторінці в інстаграмі. Фото надала героїня
Спершу рослини купляли знайомі та підписники тревел-блогу, а згодом люди самі почали надсилати мені свої рослини, аби я продала їх за донати. Я їх реабілітовую, підрощую, розмножую і тоді виставляю на продаж. Тепер частинка рослин на продаж — мої, а частинка — від людей з усієї України, які охоче підтримують ідею.
Мої рослини об’єднують людей
Донедавна я мала вдома 800 рослин. Проте половину нещодавно перевезла в їхній новий дім, де тепер продаватиму за донати. Але все одно вдома в мене у кожній кімнаті багато зеленого, рослинки в’ються стінами. Я обожнюю традиційну кераміку, тому залюбки саджу в красивий посуд рослини.
Улюбленої рослини я не маю, але особливо щемко ставлюся до тих, які звідкись привезла і вони є живим спогадом про це місце. Дуже люблю кактуси, які привезла з Намібії та Мадейри.
Кожна рослина Марини має для неї велике значення та викликає багато спогадів. Фото надала героїня
Удома моє улюблене місце — це вітальня, адже там усе навколо в рослинах. Щовечора я маю до всього торкнутися, посидіти там, почитати книжку та випити чай.
З часом мені спало на думку збирати людей на благодійних заходах, де можна буде обмінюватися своїми рослинами та купувати їх за донат. Написала місцевій кав’ярні, і вони погодилися. За перший такий благодійний захід ми змогли зібрати понад 30 тисяч гривень. А ще військовий, якому ми збирали кошти, надіслав нам коробку вистріляних мінометних гільз, тому тепер маю ще один цікавий лот для донатів.
Благодійне захоплення підштовхнуло до власної справи
Коли моя ініціатива спрацювала й продажі рослин стали стабільними, я зрозуміла, що мені це дуже подобається. Я люблю працювати з рослинами, можу займатися ними весь день, а ще мені подобається продавати. Тому почала мріяти попрацювати в магазині рослин, а згодом захотіла почати власну справу.
Тепер Марина мріє, що рослини будуть її постійною роботою, на яку захочеться приходити щодня. Фото надала героїня
Приміщення для цього в мене вже було. Це квартира моєї бабусі, якої давно немає, тому я не використовувала помешкання — тут жили квартиранти. Та згодом вони виїхали, й ми пробували продати квартиру, але син запропонував мені та моїй дочці використати це приміщення для наших захоплень — я продаватиму тут рослини, а донька робитиме татуювання. Так народився мій «Простір MAZANKA».
Частинка простору Марини Ждан. Фото надала героїня
Чому така назва? Мені дуже подобається українська культура, вишивка та інтер’єр старовинних хат, і я вирішила втілювати це тут. У нас тут були досить страшненькі стіни, але якось я пішла в Шевченківських гай, де під відкритим небом зібрані давні мазані хатини, і побачила, що це наче мої стіни, просто їх треба пофарбувати в білий. Поки ми ще завершуємо ремонт, але вже скоро заплануємо відкриття. Та я щодня тут працюю і вже дуже люблю це місце.
«Коли ми ростимо квіти, то квіти ростуть довкола нас»
Я дуже люблю, коли довкола мене зелено та щось росте. Чоловік через моє захоплення називає мене «рослинярською душею». Я отримую втіху від рослин, люблю дарувати радість від них іншим і знаходити однодумців у цій справі.
«Це так красиво», «Мене це так захопило», «Ви надихаєте» — це слова, які мені пишуть люди. Я дуже пишаюся цим і дякую всім незнайомцям, які мене підтримують, хоч водночас досі не можу повірити. І хоча 350 тисяч — це ще небагато, але досить пристойна сума, якщо врахувати, що її зробили рослини.
Тепер Марина знає, що завдяки рослинам надихає інших. Фото надала героїня
А якось я поїхала на ботанічний ярмарок у Київ і випадково підійшла до стенду, де дівчата також продавали квіти за донати. Вони сказали, що підписані на мене в соцмережах, і що це я надихнула їх таке робити. Чи могла я собі таке уявити ще два роки тому?
Зараз війна, тому ми або воюємо, або маємо підтримувати тих, хто це робить. Це наша спільна справа. Поки є потреба, я це робитиму, а потім придумаю ще щось — прищеплюватиму любов до рослин котикам та допомагатиму допомагатиму рослинами котикам у притулку.
Коментарі