«Не йди на побачення до панянки без цукерків “Фортуни нової”» — таку рекламу можна було побачити на оголошеннях у Львові у 1920-х роках. Навіть завдяки обгорткам її цукерок можна було дізнатися про нашу історію. А її бізнес-партнером був сам митрополит Андрей Шептицький.
ШОТАМ розповідає про Климентину Авдикович — засновницю першого солодкого бізнесу у Львові, який став попередником фабрики «Світоч».
Бізнес-леді з сім’ї громадських активістів
Климентина Січинська народилася 27 липня 1884 року на Тернопільщині. Батьки були активними діячами національного руху. Батько — священник та депутат, а мати боролася за жіночі права.
«Климентина переймала цей досвід для своїх батьків і розуміла, що потрібно діяти. Не просто споглядати, не просто бути дружиною чи матір’ю, бо цього замало. Потрібно бути ще й громадянкою», —
розповідає історикиня Ольга Сухобокова.
Відомим став і брат Климентини Мирослав Січинський. Саме він зробив замах на австрійського намісника Галичини через кривди українцям.
Климентина здобула хорошу освіту, а згодом стала викладачкою в Українському інституті для дівчат у Перемишлі. А у свої 18 уже вийшла заміж за професора Ореста Авдиковича. Спільно подружжя допомагало українській громаді в Перемишлі, а згодом народили двох дітей та переїхали до Відня.
Власна справа почалася з мішка цукру
Сімейне життя Климентини склалося трагічно. У свої 34 роки вона стала вдовою, тому мусила думати про те, як самій забезпечувати двох дітей.
«Вона продає останню коштовну річ, яка в неї була. За одними даними, це була швейна машинка, за іншими — дорогий годинник чоловіка. Словом, вона продає це і купує натомість мішок цукру та пускає на свій бізнес», —
коментує Ольга Сухобокова.
Тоді жінка згадала, що вміє готувати солодощі. Так на власній кухні у Перемишлі та почала свою кондитерську справу українська королева шоколаду.
«Варила на маленькій залізній плитці, утирала сироп, додавала фарби та смаки, накладала в коробки й розносила по цукернях і буфетах. Не раз чула за спиною: “Не годиться професоровій такі клунчища тягати”, та я була одержима. Казали, мої очі блищали нездоровим блиском, а я знала, що то блищала моя мрія», —
згадувала сама Климентина Авдикович.
Сам Андрей Шептицький повірив у її «Фортуну»
Вже у 1922 році Климентина Авдикович переїжджає до Львова, куди і перевозить власне виробництво. У цьому році львівський магістрат зареєстрував нове підприємство з назвою «Перша українська фабрика цукерків “Фортуна Нова”».
Пізніше сама Климентина згадуватиме: «Раділа думці, що недавно сама журилася про шматок хліба для своїх дітей, тепер даю працю і заробіток людям. У мріях бачила я сотні найнятих робітників і гордість з українського почину, бо тоді моя фабрика була однією з перших українських робітень у краю».
Згодом кондитерку помітив митрополит греко-католицької церкви Андрей Шептицький. Він позичив жінці кошти, допоміг із ремонтом приміщення та купівлею обладнання. І Климентина почала створювати солодощі.
Асортимент продукції був досить широкий — різноманітні цукерки, шоколад, печиво, морозиво, фруктові желе. А ще Климентина створила серію шоколадок «Солодка історія України», на обгортках яких намальовано портрети правителів України — від Володимира Великого до гетьмана Павла Скоропадського.
Придумала 10 заповідей для покупців
Климентина брала на роботу місцевих жінок, аби підтримати їх. А ще багато креативила, аби покупці поверталися за її солодощами. Наприклад, придумала 10 заповідей для покупців: «Не говори нічого злого про продукцію “Фортуни нової”, доки ти не покуштував її» або «Не йди на побачення до панянки без цукерків “Фортуни нової”».
А ще жінка займалася благодійністю. До дня Святого Миколая її фабрика передавала українським школярам подарунки. А у 1934 році профінансувала Конгрес українок, який відбувався в сучасному Івано-Франківську, та взяла в ньому участь. І загалом підтримувала Союз українок, що відстоював права жінок.
Другий чоловік Климентини підтримував її бізнес та навіть придбав два літаки, які доставляли цукерки до Європи. Та попри успіх жінка не змогла повернути борг, приміщення потребувало ремонту, а ще треба було оплачувати послуги технологів. Та найбільшим ударом для солодкого життя Климентини Авдикович став прихід радянської влади до Львова у 1939 році. Вони націоналізували її фабрику, а згодом вона стала частиною акціонерного об’єднання «Світоч». Підприємиця ж виїхала до Відня, де й прожила ще чверть століття:
«Пишу ці рядки вже у Відні, у часи, коли більшовики взяли фабрику до своїх червоних лапищ, бо надумали визволення краю від польського буржуазного ярма. Я не відчуваю ані болю, ані смутку чи бодай злості. Суцільна порожнеча в душі, у якій колись жила мрія.
Мій тутешній психотерапевт нині казав: “Людина є чимось таким, що мусить перемагати”. Може, я в якомусь сенсі таки перемогла? Коли зачинила двері за старою кравчинею, яка купила мою швейну машинку, з чого я й зачала свою “Фортуну”».
Фото: ШОТАМ
