Суспільство
Координати мого серця. Як український бренд PAPAYA допомагає окупованому заповіднику «Асканія-Нова»
«Асканія-Нова» опинилася під російською окупацією з перших годин повномасштабного вторгнення. Відтоді працівники заповідника працюють в автономному режимі, витрачаючи власні кошти на порятунок тварин та утримання колекцій.
Аби допомогти «Асканії», український бренд PAPAYA випустив благодійну колекцію футболок зі світлинами українського півдня – «Координати мого серця». 50% з прибутку бізнес направляє у фонд заповідника та на рахунок «Повернись живим».
Про історію бренду, команду «задротів», перші дні повномасштабної війни та дроп на підтримку «Асканії» ШоТам розповів співзасновник бренду Валерій Максименко.
Валерій Максименко
Співзасновник бренду PAPAYA
У нас не було ані бізнес-плану, ані чітких підрахунків
Усе почалося в 2008 році, коли двоє молодих людей просто вирішили продавати одяг в маленькому магазині на 20 квадратних метрів. Тоді це навряд можна було назвати бізнесом – просто малоефективна реалізація чужого товару.
У 2010 році ми зрозуміли, що є куди зростати, і випадково орендували приміщення на 60 квадратних метрів по ціні 35 доларів за метр. Наша математика була максимально простою: гроші ніхто не рахував, бізнес-план не прописували, що буде далі – не думали. Але другий магазин виявився успішним.
Назва PAPAYA в той момент вже була. Щодо неї немає інтриг чи загадкових історій, усе доволі просто: вона виникла на перехресті молодості, цікавості та свіжості. А також PAPAYA чудово транслітерується та легко пишеться багатьма мовами.
Роботу залишаємо в офісі, вдома – відпочинок
У перші роки окупність бізнесу ніхто не рахував. Нам було по 18-20 років – діти, які намагалися заробити свої перші копійки, аби не пересуватися громадським транспортом та щось купити в Zara на Хрещатику.
З моєю дружиною Анастасією ми разом приблизно 17 років, а в бізнесі – 14. Цього більш ніж достатньо, аби зростися в смаках, принципах та підходах до роботи. У нас обох чітко виражені певні навички, тож це допомагає кожному з нас робити те, що вдається найкраще.
Звісно буває, що хтось «запливає за буйки» або хоче залізти в сферу відповідальності іншого. Але загалом ми намагаємось не приносити додому проблеми з роботи, а лише обговорюємо ідеї . В офісі – робота, вдома – вечеря, дитина, зелена травичка й іноді апероль.
Наша команда – тотальні естети та фешн-задроти
Ми – українські, ми – чесні, ми – відповідальні перфекціоністи-задроти. Наш бренд створений в Україні, і ми виготовляємо понад 90% продукції саме тут. Команда контролює процеси виробництва колекції від моменту прядіння нитки і аж до готового виробу на поличках магазину. Звісно, комплектуючі приходять до нас з-за кордону, але колекція створюється саме в нашій країні. Так ми завантажуємо та створюємо робочі можливості для виробництв і людей із різних куточків України.
Ми завжди чесні з усіма, з ким працюємо: з партнерами, підрядниками, постачальниками та працівниками. І обов‘язково – з нашими клієнтами. Це дало нам змогу протягом 12 років вибудувати міцні партнерські відносини та здобути тисячі лояльних постійних клієнтів із усієї України.
А ще ми уважні до деталей. Це стосується і якості контенту, перфекціонізму в виробах від ґудзика до цінничка, і нашого відділу якості, який «завертає» виріб, на якому є ледь помітний дефект. Наша команда кріейторів – тотальні естети, фешн-задроти, люди, які живуть красою.
Сортуємо сміття і вдома, і в офіcі
Сьогодення диктує брендам відповідальну поведінку: ми повинні думати не лише про інтенсивний чи екстенсивний ріст компанії, а й про вплив на середовище. Так в офісі PAPAYA ми сортуємо сміття, а ще замовляємо продукцію без упаковки й обов‘язково прописуємо для наших підрядників, щоб вони не пакували готові вироби в синтетичні індивідуальні пакети.
На кожному поверсі офісу ми маємо по декілька смітників: для паперу, тетрапаку, пластику, металу, ПЕТ-пляшок та органіки. Усе сміття сортується, консолідується та вивозиться курєром до станцій переробки, дещо ми відправляємо поштою до Києва в NoWaste Ukraine. Багато членів команди перейняли досвід і сортують сміття в своїх домівках. Ми з Анастасією в «свідомому клубі» вже протягом семи років, і за цей час нічого не викинули до загального смітника.
95% продукції створюємо на українських фабриках
Наразі в PAPAYA Team працюють більше 60 людей: працівники офлайн мережі, онлайн-консультанти, спеціалісти з маркетингу, фінансів та виробництва. Дропи та колекції створюють люди як з технічною освітою, так і креативна команда.
У тематичних дропах головною складовою є ідея, і тут основною є робота наших дизайнерів. А у формуванні повноцінної колекції, окрім креативної команди, задіяні також коструктори та технологи. Наша задача – створити якісний одяг із хорошою посадкою, а не просто привабливу картинку.
Ми шукаємо та купуємо сировину під усі категорії одягу, а також підбираємо та розроблюємо трендові й базові моделі. Усе це втілюють наші конструктори, а потім зразки прошивають на фабриці. Ми коригуємо варіанти й коли моделі виглядають так, як задумувалися, затверджуємо їх та починаємо масове виробництво. Наразі ми розробили понад 500 моделей одягу всіх категорій, і я гадаю, цим варто пишатись, як і тим що 95% колекції ми виготовляємо на фабриках у різних куточках України.
У перші дні війни про майбутнє бренду ніхто не думав
24 лютого почалося так: дзвінок – думка про фейк – читання перших новин – напівсплановані дії. Про майбутнє бренду у перші дні повномасштабної війни ми точно не думали. На першому місці була безпека родини та працівників.
Далі було сумбурне читання новин із плануванням подальших дій. Не можу похвалитися чітким алгоритмом, але за 32 години родина була в безпеці за кордоном, усі працівники – з додатково виплаченими авансами, а торгові точки – переведені в режим очікування. Особисто я через 48 годин був у складі волонтерів клубу «CBG», де ми розмалювали фліпчарт з відділами та відповідальними по волонтерству й взялися до роботи.
Відновили роботу, аби допомогти переселенцям
27 лютого ми побачили, що західні області у відносній безпеці, тому 28 числа відкрили один із магазинів у Чернівцях для потреб великої кількості людей, які вимушено залишили домівки. Одразу було зрозуміло, що їм потрібен одяг і бажано безкоштовний. Ми виділили близько 600 речей із попередніх колекцій, які були на знижках, та актуальний товар, який не потрапив на полиці через невеличкі дефекти.
Читайте також: Я не біженка, я – українська дизайнерка. Як Відана Блонська популяризує українське мистецтво за кордоном
Вийшло, що всім переселенцям, які до нас звернулися, ми роздали по 2-3 одиниці одягу на руки. Цікаве спостереження: багато людей, які брали речі безкоштовно, залишали різні суми коштів на касі. Продавці-консультанти PAPAYA виходили на роботу без жодних запитань про графік чи умови оплати праці в цей час, вони розуміли що людям, які приїхали в інші міста, потрібна їхня допомога. І я вдячний кожному з PAPAYA Team за те, що зібралися з силами, допомогли та не підвели.
Ми втримали команду, компанію та всі торгові площі. Звісно, велика кількість людей виїхала, і це відчувається. Але загалом ми продовжуємо працювати, розвивати мережу і творити.
Асканія-Нова – під окупацією й потребує допомоги
Ще до війни у нас була цікава ідея зробити колаборацію із зовсім непрофільним брендом, не з медійною особою, а з чимось геть інакшим. У моєї дружини Анастасії, була ідея щодо Асканії-Нової. Приблизно наприкінці березня, коли сонце на горизонті вже почало світити ясніше та знайшовся час для креативу, ми вирішили реалізувати задум.
Ми побачили, що багато території Херсонщини потрапило під окупацію, що зробило цю колекцію ще більш щемкою. Дівчата з креативного відділу – Аня, Настя та Аліса – знайшли, на наш погляд, одні з найкрасивіших місць українського півдня, саме їх ми зобразили на футболках.
Коли почали шукати автора фотографій природного парку «Асканія-Нова», виявилося, що вони належать колишньому директору заповідника Віктору Гавриленку. Ми зв’язалися через електронну пошту, аби отримати дозвіл на використання фото в нашій колекції. Пан Віктор на наше питання відповів швидким і однозначним «Так!».
У цій колекції головна ідея – «не забувати». Зображення цих локацій на одязі буде нагадувати всім, що ми маємо в повернутися в ці місця та прогулятися там з синьо-жовтим прапором.
Одночасно з цим ми закликали людей донатити Асканії, розуміючи що їм зараз складно утримувати живий фонд на непідконтрольній території. Саме тому ще до початку старту продажів ми відправили на рахунок фонду Асканії-Нової 20 000 гривень у якості першого внеску в підтримку їхньої діяльності. Із Віктором ми й надалі підтримуємо зв’язок у фейсбуці, але з міркувань безпеки це буквально 2-3 коротких речення.
Український бізнес не може бути осторонь війни
У той час, коли глобальні бренди роблять усе можливе для допомоги Україні, жоден локальний український бізнес не може стояти осторонь й повинен працювати на перемогу, допомагаючи армії й підтримуючи моральний дух українців.
Ми пам’ятаємо про Херсон, Мелітополь, Нову Каховку та наших людей у них, про тварин Асканії-Нової та прекрасні природні дива, як-от Лемурійське озеро, які тимчасово опинилися під окупацією. І хочемо голосно заявити: ми віримо й абсолютно впевнені, що скоро там майорітиме лише український прапор. Нашою колекцією ми хочемо ще раз нагадати, що Україна неймовірно красива, й закликаємо відкрити її для себе по-новому, як міфічну й нескорену, красиву й незламну.
Називати PAPAYA соціальним бізнесом було б нечесно
PAPAYA не є соціальним проєктом, оскільки ми працюємо в ніші феншрітейл і фастфешн. Приблизно 4-5 років тому ми усвідомили, що хайпувати на темі екології, але при цьому не мати змоги нівелювати вплив на довкілля, – нечесно й безвідповідально.
Ми не можемо заявляти на 100% про розумне споживання, працюючи в ніші фастфешн та випускаючи 20 дропів на рік. Але ми чітко сказали собі, що в тих напрямках, де маємо змогу, ми будемо докладати всіх зусиль. Щоб принаймні на третину бути відповідальними, екологічними та соціально значущими.
Усі, хто можуть сьогодні працювати, – працюють
Я не претендую на звання експерта з підприємництва в умовах війни чи кризового менеджера, але точно знаю, що сьогодні працюють усі, хто має змогу. Бізнесів, які на сотий день залишилися осторонь війни, я не знаю. Але з іншого боку, я з тих людей, у кого склянка наполовину заповнена.
Я вмотивований статтями та розповідями бізнесменів із суміжних ніш і розмірами фінансової допомоги, яка йде від них. Мене це вражає і мотивує робити ще більше для країни та наших захисників.
Суспільство
28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- жителі сіл не показали більшого наміру жити в Україні чи у своєму рідному селі, ніж містяни;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
«Культурні сили» та платформа «Меморіал» 26 березня провели захід, який присвятили розвитку культури підтримки жінок, які втратили чоловіків на війні. На події відбувся відкритий діалог між лідерками громадянського суспільства, представниками патронатних служб, військовими, волонтерами та митцями.
Про це повідомили в «Культурних силах».
Що обговорили на заході
Подію організували для того, аби почати діалог на важливу тему, яку можуть оминати у суспільстві через її важкість. Спікери обговорювали, як не залишати жінок, які втратили коханих наодинці з горем, а також як навчитися не шкодити, натомість вміти підтримувати і турбуватися.
На панелі «Культура підтримки» керівниця психологічного простору «ПроЖИТИ» Катерина Чижик розповіла:
«Для мене особисто одним із тригерних слів було “тримайся”. Нема мені за що триматися, нема за кого триматися. І ще, коли сусіди або хтось кажуть: “та молода, ще вийдеш заміж” — це саме болюче, що можна сказати жінці, яка втратила свого коханого чоловіка».
Катерина втратила свого чоловіка у 2023 році. Аби пережити цю подію, жінка почала створювати власне місце сили. У цей період виник психологічний простір «ПроЖИТИ».
Читайте також: Ukraїner та PR Army створили фільм про депортацію кримських татар (ВІДЕО)
У «Культурних силах» зазначили, що саме в громадському секторі започатковують проєкти, які можуть полегшувати проживання горя втрати.
«Якби не громадський сектор, я взагалі не уявляю, що було б з багатьма членами родин загиблих. Громадським організаціям, які підтримують рідних і близьких загиблих воїнів, треба об’єднувати зусилля, бо державним органам та суспільству часто байдуже на їх проблеми»‚ — розповіла очільниця фонду «Маємо жити» Оксана Боркун.
Також важливою темою для жінок, які втратили своїх чоловіків, є збереження пам’яті про них. Керівниця патронатної служби «Азов.Супровід» Ріна Рєзнік зазначила:
«Є величезна кількість онлайн-петицій про присвоєння звання Героїв України. І ми з одного боку розуміємо, що кожен з загиблих — герой цієї країни, а з іншого боку також розуміємо, що не можемо забезпечити кожному цю державну нагороду, назву міста, назву вулиці й таке інше. Зараз це є найбільшим випробуванням, як весь цей обсяг горя акумулювати і дати кожній індивідуальній, величезній, серйозній трагедії достатньо простору і місця для того, щоб це вшанування було достатньо гідним і великим».
Презентація кліпу «Місто наречених»
На події «Культурні сили» представили новий кліп на пісню Саші Чемерова «Місто наречених». Його присвятили жінкам, які пережили втрату. У кліпі знялася Таті Сонце (Тетяна Мельник).
«Головна героїня цього кліпу не актриса, це жінка, котра втратила свого коханого на війні. І тут на екрані ми можемо бачити не гру, а власне проживання втрати», — зазначив засновник платформи «Культурні сили» Миколай Сєрга.
Автор пісні Саша Чемеров поділився своїми емоціями від переглядання кліпу:
«Як і всі присутні, я вперше дивився цей кліп. І мені важко було втримати сльози. Моїм завданням було не констатувати факт втрати, а дати надію. Тому що життя все ж таки продовжується, все ж таки життя має сенс».
Довідка
«Культурні сили» — це платформа, що об’єднує військових творчих професій, культурних діячів, аналітиків та волонтерів. До цієї платформи входять такі проєкти та бренди:
- «Культурний десант»;
- «Книга на фронт»;
- «Фронтова студія»;
- «Оркестр 59» тощо.
«Культурні сили» формують та розвивають воїнську культуру, забезпечують морально-психологічну підтримку військових, підтримують родини загиблих, розвивають культурну дипломатію та впроваджують стратегії впливу через культуру та мистецтво.
Нагадаємо, що «Культурні сили» провели у Києві відкриту розмову, присвячену колективній пам’яті.
Фото: «Культурні сили»
