Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Я не біженка, я – українська дизайнерка. Як Відана Блонська популяризує українське мистецтво за кордоном

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Відана Блонська – українська дизайнерка, яка через війну була змушена покинути домівку та разом із сином переїхати до Польщі. У Варшаві їй радили влаштуватися кур’єркою в Glovo або касиркою в супермаркет Biedronka. Та замість цього засновниця бренду Vidana відновила власну справу, якою займається вже 6 років.

Сьогодні Відана разом із мамою створює етноодяг та популяризує українське мистецтво за кордоном. Її клієнти – це діаспоряни з США та Європи, а нова команда також складається з українок. Свою історію дизайнерка розповіла ШоТам.

Відана Блонська

Українська дизайнерка, засновниця бренду Vidana

Після 24 лютого разом із сином виїхала до Польщі, де відновила свій бізнес та продовжує популяризувати українську культуру за кордоном

Заграва 

24 лютого я була вдома в Крюківщині, це Бучанський район. Подзвонила мама. Кричала, щоб я звідти їхала. Близько 6 ранку телефоную татові мого сина, прошу, щоб відвіз мене з 6-річним сином до батьківського дому. 

Ми зібрались за кілька хвилин. Я розуміла, що йде небезпека, в мене стояли наплічники, проте порожні: я до останнього намагалася думати, що це не так. Зібрала, що могла, і ми поїхали до мого рідного міста ー Жашкова, 140 км від Києва. День побули там. Вночі я почула, що щось летить, зрозуміло, що цивільні літаки не літають. Треба рятувати дитину. Вона не може розвиватися в таких умовах. 

Мій син активний, йому потрібен рух, однолітки. Треба було щось робити, але їхати на захід України не хотіла. Там і без нас місця не було, і так само вили сирени. Тому наважилася їхати за кордон. Ніхто не був у захваті від мого рішення, мене підтримало кілька найближчих людей. 

Українська дизайнерка Відана Блонська

Страшно. Затори. У кожній області моніторю, чи ніде нічого не прилетіло. Небезпечно скрізь. На адреналіні я не спала, не їла… Певне, з тиждень я не відчувала такої потреби. 

Ми перейшли українсько-угорський кордон. Стояли 8 годин на холоді з дитиною. У Польщі нас чекали родичі, у яких ми зупинилися на тиждень. Вони живуть у Вроцлаві, але там я залишатись не хотіла. Місто гарне, але не для мене. Мої друзі, які вже давно живуть у Варшаві, кликали мене до себе. Я до останнього відмовлялася, адже Варшава дорога. До того ж, усі біженці з України їдуть у великі міста. Та друзі наполягали: інші люди вірили в мене більше, ніж я сама. 

Були дні, яких я навіть не пам’ятаю

Коли ти переступаєш лінію кордону, то просто множишся на нуль. Ти ніхто. Я свідомо це зробила. Найімовірніше, найближчі кілька років я не повернусь. Якщо вже пішла на цей крок, то це не просто перечекати. Це новий етап у житті. Я розуміла, що буду залишатимусь надовго. 

Перше, що я почула, – можу піти на роботу в доставку Glovo, Bolt чи ще кудись. Знайомі хотіли допомогти мені, давали поради, складали резюме, намагалися знайти що-небудь без знання мови. В Україні я офіційно зареєстрована, платник податків. Людина, яка є творцем, митцем, артистом, чує, що має йти в Glovo. Так не може бути. Я була зла. Ця злість, напевно, перший час керувала мною та змушувала рухатись далі.

Сорочки від дизайнерки Відани Блонської

Друзі допомогли влаштували сина до школи, в мене з’явився час. Перший місяць ми жили в них, вони щодня витирали мені сльози, заспокоювали, купили антидепресанти, на яких я протрималась практично місяць. Були дні, яких я навіть не пам’ятаю. Траплялись панічні атаки, зриви, на фоні яких ставались сильні мігрені. Я сліпла на одне око або глухла на вухо. Цей біль приковував мене до ліжка. 

Замість роботи в супермаркеті відновила власну справу

Через кілька тижнів у Варшаві я зрозуміла, що в доставку не піду, а на касу в Бєдронку (Biedronka, мережа супермаркетів в Польщі, ー ред.) мене не посадять. Я не знаю мови і зірвала собі спину та зіпсувала зір, коли будувала свій бренд і вишивала ночами. Отже, мені треба продовжувати своє. Те, на що я вже поклала здоров’я і час. Вдома в мене була студія етноодягу.

Матеріалів я не взяла, а мама, яка є моїм модельєром, на той час була в Україні. Вона ідеальна в створенні одягу, але при цьому – вразлива. Через війну ніби заклякла. Творча людина не може працювати в таких умовах. 

У найближчому стоковому магазині я придбала кілька лляних сорочок. На щастя, вмію обирати одяг. Купила фарби для тканин, пензлики. З цим клуночком прийшла до друзів і заявила, що починаю працювати. 

Розмалювала першу сорочку, другу, потім – десяту, двадцяту. Десь через місяць до Польщі приїхала моя мама. Зараз вона живе та творить у східній частині країни, ми знову працюємо, як в Україні: вона шиє і надсилає мені на розмальовку чи вишивку.

Створили першу мініколекцію. Потім я попросила, аби мені відправили продукцію зі студії. Чесно кажучи, я вже морально попрощалася з нею, адже магазин в Бучанському районі. На щастя, вироби вціліли. 

Принципово не співпрацюю з російськими шоурумами

Усі роки моєї роботи були спрямовані на західний ринок, тобто діаспору (Канада, США) та країни Європи. Загалом це іноземці, які цікавляться етнічною культурою України. Люди знаходять мене на пінтересті, там акаунт має мільйонні перегляди на місяць. 

Мої колеги-дизайнери дивувались, чому я принципово відмовляюсь відправляти речі на росію та співпрацювати з російськими шоурумами, хоча таких пропозицій було чимало. Я ходила на Майдан. Знаю, що таке втрачати друзів на війні. Вона триває вже багато років, не тільки з 24 лютого. Моя позиція принципова. Коли я виїхала – не втратила свою аудиторію. З’явилися лише плюси. Тут швидка доставка, є все, що потрібно для роботи. 

Під час перетину кордону було відчуття липкої злості

Я не біженка, не оформлювала жодних статусів. Не потребую допомоги для біженців. Я не приїхала сюди, бо це було моє рішення… Тут така тонка грань. Я приїхала шукати безпечне місце для дитини та з надією розвиватись і творити. Жодного разу не стояла в чергах за гуманітаркою. Натомість мені треба умови для роботи, можливість зняти житло, щоб дитина ходила до школи, щоб я була на рівні з тими, кому не довелося переживати стрес через вимушений переїзд. 

А винайняти житло тут нелегко. Особливо, коли ти українка, приїхала після 24-го і в тебе дитина. Поляки не хотіли здавати в оренду, думали, що зараз поселять нас, а потім, якби в мене не було грошей, то, згідно з місцевим законодавством, вони не мали б права мене виселити. Звісно, я їх теж розумію. Проте як ти доведеш, що в тебе є дохід? У мене лише закордонний паспорт, і в ньому вписана дитина. Та мені пощастило: друзі допомогли винайняти житло. 

Відана Блонська: роботи

Я вибрала Варшаву, бо вона чимось схожа на Київ. Я там вчилася і прожила більше 10 років. Варшава нагадує Київ темпом. Вона дорога і переповнена. Але багато українців вже повертаються додому. Хтось фінансово не витягує, хтось не може знайти роботу, комусь психічно важко, бо вдома сім’я, чоловіки.

З молодшим поколінням я спілкуюся тут англійською, зі старшим бувають проблеми. Але деколи це добре, що я не розумію мови. У нашому будинку живе бабця, яка ненавидить українців. Завжди щось буркоче в стилі «коли ви вже повернетеся додому». 

Дійшли руки до офіційного оформлення. Я не люблю працювати нелегально, в мене огида до такого підходу. Звикла, що все офіційно. Спочатку вагалася, чи вийде в мене. Зараз розумію, що справи йдуть добре. 

В Україні я досі ФОП. Коли перетинала кордон, у мене було відчуття липкої злості: я вивожу з країни себе, свій творчий ресурс, потенціал і свою дитину.

Роботи Відани Блонської

Шкільні питання мене більше не хвилюють

Син вдома ходив у перший клас, тут прийняли до зерувки (нульовий клас – ред.). Він там з 7:30 до 16:30. Йому подобається. Це одна з причин, чому я не планую повертатись найближчі роки. У нього, звісно, напружений досвід: нова мова, менталітет, діти. Він став такий дорослий за цей час. Вже говорить польською. Дитина швидко адаптувалась. 

В Україні все було не так. Уроки з 08:00 до 12:00, потім мені треба було організувати групу продовженого дня, бо в мене бізнес, я не можу сидіти з дитиною. Я хороша мама, коли я попрацювала і коли моя дитина проводить час нормально – займається творчістю, іншими речами, які я забезпечую.

Забирає його няня, також українка. Вони разом граються, а я можу спокійно налагодити свою роботу. Харчування, ставлення до дітей ー є багато моментів, які тут спрощують мені шкільні питання. Нема такого, що телефонують і кажуть: «Здайте 300 грн на штори». Це мене тішить. Сподіваюся, що в Україні теж так буде. 

Мій бренд народився з однієї сорочки

У декреті я нервувала, що деградую, тому вдома малювала портрети на замовлення. Якось мама пошила для мене лляну сорочку. Вона часто що-небудь шила мені. Я не люблю одяг, але мама вірила, що колись я одягну щось гарне. Подаровану сорочку я розмалювала і продала. Попросила маму пошити ще. З’явилися замовлення, студія, помічниця, офіційне оформлення, виставки. 

У Польщі масштаби роботи збільшились, може бути 50 замовлень на тиждень, а може – 30, по-різному. Тому тут я вже знайшла дівчат з України, які допомагають з вишивкою та розписом. Також в мене є СММ-ниця, я працювала з нею раніше, як з моделлю, а після повномасштабного вторгнення запропонувала повноцінну роботу. Недавно подумала, скільки людей мені допомагають: зараз 5 чи 6 людей частково виконують роботу, якою я займалася сама. 

Я ніколи не копіювала традиційний стиль. Але спостерігаю, як дизайнери копіюють мене. Одна з таких ситуацій змусила мене зареєструвати торговельну марку. Тепер чекаю підтвердження сертифікату, щоб подати в суд – за все треба платити. 

В Європі авторське право працює чудово. І це чергова причина, яка мене заспокоює. Звісно, я сумую за домом. Мені не вистачає Києва, але є моменти, які життя дає для розвитку. 

Читайте також: Вишиванка на День Незалежності: 8 українських модних етно-брендів

Мрії вже не ті

Я експресивна людина, агресивна та запальна. Мій характер змушує направляти енергію в два русла: музику і тепер вже бізнес. Раніше – в те, що я малювала. Але зараз я практично не малюю, більше займаюся менеджментом всіх процесів. 

В Україні я мріяла вступити до музичної академії, готувалась, записалась на ЗНО. Я граю на фортепіано і трохи на гітарі. Створюю та виконую пісні.  Як приїхала сюди, зрозуміла, що кожен день вже сам по собі мрія. Ти вже живеш, і в тебе все добре. Маєш плани, щось робиш, в тебе щаслива дитина.

Розмовляла Христя Гарбіч.

Відео дня

Суспільство

Фермер пішов на фронт і захищає рідну землю на Запоріжжі (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

«Ми першими зайшли на лінію розмежування Оріхів-Василівка. Утримали, вдержали їх, коли нас намагалися вибити звідси. Зараз готуємося йти далі», — морський піхотинець Сергій.

Сергій до повномасштабного вторгнення був фермером, а після 24-го лютого взяв до рук зброю та пішов воювати.

«Я вчетверте на війні. І всі інші мають досвід бойових дій. Коли почалася війна, ми просто повернулися до свого колишнього батальйону, вірніше до того, що від нього залишилося. Створюємо, практично заново відроджуємо свій батальйон», — морський піхотинець Сергій.

«Коли ми зачистили село, була спроба вибити нас звідти. Комбінована атака була бронетехніки й піхоти. Піхота з двох боків заходила на той край села, з якого знаходились ми. Було декілька атак, спалили дві одиниці ворожої бронетехніки, відбили піхоту. Потім добу нас… мабуть, це була їхня помста, що не змогли нас вибити з села. Нас, хати рівняла далекобійна артилерія їхня», — морський піхотинець Сергій.

«Коли ми розбивали колону в Кам’янському, їхні БТРи горіли, але вони стріляли до кінця. Це досить сильний ворог і жорсткий. Ті побратими, що зі мною, повірте, готові всі. І вони всі вже знають цю роботу», — морський піхотинець Сергій.

Дивіться відео: На Львівщині волонтери звели містечко для переселенців

Відео дня
Читати далі

Суспільство

Нацгвардієць під обстрілами вивіз із Донеччини 500 поранених побратимів

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Нацгвардієць із Кропивницького врятував життя понад 500 бійців, які зазнали поранень під час боїв на Донеччині. Попри постійні обстріли та засідки росіян військовий вивіз побратимів у безпечне місце.

Про це повідомили на фейсбук-сторінці військової частини 3011 НГУ.

Сергій – військовий водій однієї з частин Національної гвардії України, родом із Кропивницького. З перших днів повномасштабного російського вторгнення виконував бойові завдання безпосередньо на лінії зіткнення в Донецькій області.

Ризикуючи власним життям чоловік вивіз у безпечне місце сотні поранених побратимів: як з Національної гвардії, так і з інших підрозділів. Сам Сергій каже, що на війні кожен – герой, адже там другорядної роботи просто не існує.

«У мирному житті, професія водія у нас вважається заурядною, звичайною. А на війні немає другорядної роботи. Кожен – кухар, медик, водій – одиниця стратегічна. Під час воєнних дій важливість кожного збільшується в сто крат. Там кожен герой. Але ніхто, віриш, ніхто себе таким не вважає. Просто самовіддано роблять своє діло», – розповідає військовий.

Сергій прийшов до лав Нацгвардії у 1999 році. За його спиною – тисячі кілометрів доріг при виконанні службових і бойових завдань на передовій російсько-української війни.

«Коли їздиш за кермом у мирному житті, не зважаєш на відстані між невеличкими населеними пунктами. Коли ж вів машину під масованими артилерійськими обстрілами, метр проїзду видавався довжиною у життя. Кожен поворот, кожен кущ чи дерево наче вкарбовувалися в мозок. Я відповідав за людей, віз їх від смерті. Там, за моєю спиною на борту бронемашини були люди, мої брати, поранені, які потребували негайної допомоги», – згадує нацгвардієць.

Аби вивезти поранених побратимів, Сергію доводилося прориватися через оточення та ворожі засідки. Крім того, на його автівку полювала російська авіація. Однак щоразу, коли поранені бійці були доставлені до місця призначення, військовий повертався на передову.

Автівка Сергія після обстрілів.

«Хтось мене спитав: страшно на війні? Коли їдеш туди, так, є такий холодок у серці. Але по приїзду, при отриманні завдань, страх кудись дівається і ти зосереджуєшся на виконанні. Включаєшся абсолютно, думок немає. Тільки миттєві відточені реакції – зробити все швидко та ефективно», – додає Сергій.

Нагадаємо, колишня вчителька історії з Житомирщини, а нині – лейтенантка ЗСУ Любов Плаксюк стала першою жінкою в історії української армії, яка очолила артилерійський підрозділ.

Також ми повідомляли, що фельдшерка з Луганщини Світлана Клос врятувала автівки «швидкої» з-під обстрілів.

Фото: пресслужба НГУ.

Відео дня
Читати далі

Суспільство

Представників харчового бізнесу запрошують на безкоштовні консультації

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Представників малого та середнього бізнесу, які займаються виготовленням харчової продукції, запрошують на безкоштовну онлайн-програму з перезапуску та удосконалення роботи під час війни.

Про це ШоТам повідомили організатори курсу.

Програма створена для представників харчового бізнесу України за підтримки Проєкту «Економічна підтримка Східної України». Організатори запевняють, що онлайн-курс допоможе підприємцям перезапустити власний бізнес та покращити виробничі процеси в умовах воєнного стану.

Зокрема, з 9 липня до 20 серпня 2022 року відбудуться онлайн-консультації та робочі семінари за трьома напрямами:

  • бізнес-моделювання та маркетинг для перезапуску харчового бізнесу;
  • управління безпечністю харчових продуктів (HACCP) для харчових підприємств в умовах воєнного стану;
  • фінансове планування для харчового бізнесу.

«Участь у Програмі буде актуальною для представників малого та середнього бізнесу, які є виробниками продуктів харчування і які планують відновити або покращити діяльність підприємства, релокувати свої виробничі потужності чи внести зміни на поточній локації», – розповіли організатори.

Участь у Програмі безкоштовна для всіх учасників. Аби долучитися до онлайн-курс, необхідно зареєструватися за цим посиланням.

Нагадаємо, українці можуть безкоштовно навчитися бджільництву. Усіх охочих запрошують взяти участь в навчальному онлайн-курсі для початківців.

Також ми повідомляли, що в Хмельницькому переселенці можуть безкоштовно здобути нову професію за 8-ма спеціальностями.

Фото: pixabay.com.

Відео дня
Читати далі