Херсонські науковці створили пластик з грибів (ВІДЕО)

Волонтерський рух «Зграя» народився під час Революції гідності. Це абсолютно «свої» люди, які збираються разом тоді, коли хтось потребує їхньої допомоги. А коли потреба закрита й нових запитів немає – «свої» розходяться по звичних роботах. Знаючи, що будь-якої миті знову зберуться разом.

24 лютого «Зграя» вкотре об’єдналася. Сьогодні волонтери встигають одночасно допомагати військовим, цивільним і навіть тваринам. Про новий етап в історії руху, роботу штабу та гнучкість команди ШоТам розповіла співзасновниця «Зграї» Євгенія Таліновська.

«Зграя» народилася під час Революції гідності 

«Зграя» з’явилася у 2014 році як реакція на Майдан і на події, що відбувалися в країні. До нашого угруповання увійшли люди, які тусувалися в пабі «Горький» на Антоновича в Києві. Багатьох з них я знала дуже давно, адже разом займалися благодійністю й волонтерством задовго до Майдану. Зокрема, я почала з 2008 року. Тому ми й кажемо, що «Зграя» була завше. Однак тоді, у 2014-му, ми намалювали на колінці логотип і з другим співзасновником Олексієм придумали назву. Чому «Зграя»? Тому що це життєздатне угруповання, яке є єдиним організмом, що гуртується та дуже класно функціонує. 

Тоді ми базувалися неподалік від Майдану й виходили на нічну варту. Коли більша частина людей роз’їжджалися на ніч, щоб зібратися знову вранці, ми, навпаки, ввечері приходили на Майдан. Основною роботою нашого штабу були охорона й патрулювання. Ще у нас функціонувала польова кухня й доставка: ми розвозили медикаменти, продукти й інші необхідні речі. Особисто у мене ще була інформувальна функція. Тоді ми не користувалися телеграмом, і всі оперативні новини я публікувала на своїй фейсбук-сторінці. Коли взимку в соцмережі виринають спогади за якийсь день, то у мене могло бути по 40-50 постів з інформацією про те, що й де відбувається, куди можна йти та їхати, хто звідки йде.

Мілітарний напрям і чорнобильські пожежі

Коли у 2014 році розпочалася війна, задачі «Зграї» змінилися. Більшість наших хлопців поїхали добровольцями воювати на Схід, і наш співзасновник Олексій також. Тоді стало зрозуміло, що нам у Києві треба збирати кошти й закуповувати їм необхідне. Поки хлопці були на Донбасі під час активної фази АТО, ми були пів тижня в Києві, пів тижня там: збирали, закуповували та возили. На відміну від теперішніх часів, у нас був тільки мілітарний напрям, ми співпрацювали з військовими підрозділами й добровольчими батальйонами. 

У 2020 році «Зграя» допомагала гасити лісові пожежі в Чорнобильській зоні. Ми привозили все необхідне добровольцям ДСНС: питну воду, продукти, засоби для гасіння, генератори, інструменти тощо. Так ми робили, поки не припинилися пожежі. Суть нашої ініціативи в тому, що ми не діємо на постійній основі, а збираємося за потреби й реагуємо на запити. Коли їх немає – розбігаємося займатися власними справами.

Спостерігати за війною здалеку страшніше, ніж зблизька

За тиждень до повномасштабної війни я зробила собі тату з каштаном, щоб зафіксувати зв’язок з Києвом. Це було дуже давнє бажання, тому що я є, напевно, однією з найбільших фанаток міста. Дуже його люблю та ніколи звідси не збиралася їхати. Взагалі, я планувала зовсім інше татуювання з написом. Однак за день чи два до сеансу передумала його робити. Прийшла до майстрині та сказала: «Давай вальнемо каштан, він мені дуже давно потрібен».

Я хотіла залишатися в Києві за будь-яких обставин. Розуміла, що якщо щось почнеться, хочу бути тут. До того ж на той момент у мене було чотири тварини й вивезти їх кудись було б складно. Також я знала, що можу принести користь, перебуваючи в Києві, тому що маю досвід і є люди, готові допомогти. Не уявляю, як спостерігати за війною десь з-за кордону чи навіть із Заходу України. Прекрасно розумію людей, які виїхали, і не маю до них жодних претензій. Однак знаю себе: я б так не змогла. Як на мене, спостерігати здалеку страшніше, я не настільки смілива людина.

Штаб з’явився вже 24 лютого

Чесно кажучи, я взагалі не планувала, що «Зграя» знову збереться. Це сталося якось випадково. Не думала, що вона колись реанімується з логотипом, назвою та сторінкою у Фейсбуці. Мені здавалося, що як військова мілітарна історія вона своє віджила. Однак вже 24 лютого в нас з’явилося приміщення для штабу, в якому ми могли щось оперативно робити. З першого дня в нас понеслися мілітарні запити, а також запити на порятунок тварин, евакуацію людей, на продукти та ліки. Ми створили авто-, мото- й велодоставку. На третій-четвертий день ми зі співзасновником Олексієм подумали: «Це все, напевно, схоже на “Зграю”».

Десь до 15 людей з нами залишилися зі старого складу, який утворився в 2014 році. Приєдналися нові учасники. За вісім років у мене, по-перше, з’явилося багато знайомих. По-друге, у нас було безліч колаборацій у благодійних фондах, соціальних і культурних проєктах, і люди, які працювали там з нами, також долучилися до «Зграї». Наше угруповання гнучке й вільне, яке може зростати, але може і зменшуватися. 

Мріяла про «Добросусідство»

На початку березня, коли в Києві була найактивніша фаза, з нами співпрацювали 3 тис. людей. Тоді ми створили «Добросусідську доставку». У мене давно була мрія про «Добросусідство». Я дуже надихаюся Інгою Заславською та групою «Сусідська слобідка». У них є прекрасний проєкт «Добросусідка», що охоплює трикутник Лук’янівка – Золоті ворота – цирк. Усі люди з проєкту знають одне одного, своїх сусідів, пенсіонерів і дітей. Обізнані в їхніх потребах, влаштовують різні заходи. Ця модель у мене добре наклалася на Київ майбутнього: щоб у кожному районі була така група людей, горизонтальна структура без центрального штабу. Це те, що ми дуже хочемо залишити після війни для міста.

Приблизно 2 тис. людей були у складі «Добросусідської доставки». Їхньою задачею було купити (з компенсацією) або отримати у нас на складі продуктовий набір або ліки та принести це одиноким молодим матерям, людям похилого віку та з інвалідністю. Решта, тисяча людей, були в нашому штабі, з них приблизно 400 водіїв (авто- , мото-, велодоставка), 50 координаторів різних напрямків нашої роботи, актив з інформаційною підтримкою та волонтери, які руками працювали на наших двох складах на правому та лівому берегах.

Так багато людей допомагали нам, коли в Києві та області було неспокійно та коли евакуювали мешканців Чернігова. Коли стало трохи спокійніше, наші волонтери вийшли на роботу, деякі з них перестали ходити до нас, хтось пішов в іншу організацію. І це нормально: люди знають, що можуть вийти в будь-який момент. Коли від нас ідуть до інших штабів, ми радіємо цьому, адже ставимо собі за мету не тільки розвиток нашої діяльності, а й культури благодійності та волонтерства в Україні загалом. Нині в «Зграї» 200-300 активних учасників.

«У тебе є ідея? Втілюй»

У «Зграї» є дві основні переваги: це люди в штабі та гнучкість. Ми не оформлені як організація, у нас немає серйозної структурованої документації та субординації. Люди прийшли до нас із дуже різних сфер і з різним досвідом. У нашому штабі є топові івент-менеджери у великих компаніях, маркетологи, дизайнери, фотографи та представники багатьох інших професій. Їхній досвід допомагає їм пропонувати нам певні ідеї та реалізовувати їх. Доволі часто наш штаб функціонує так: «О, у тебе є ідея? Клас. Хочеш займатися цим – займайся». Ми не блокуємо ініціативи, у нас це вирішується дуже швидко.

Нині ми займаємося кількома напрямами. Перший з них і основний – мілітарний, як у 2014 році, так і тепер. Цей напрям дуже дорогий. Оскільки рівень донатів трохи впав, ми вже трішки менше можемо закуповувати порівняно з першими місяцями. У нашому штабі є фахові медики, тому й швидко організувався відповідний напрям. Медицина потрібна і військовим, і цивільним. Ми маємо багато друзів з-за кордону, вони нам надсилали фурами багато медичного обладнання для лікарень. Тож цей напрям виник більше з того, які можливості ми мали, ніж з того, що ми хотіли. 

Усе, що відбувається у нас, стається гнучко, відштовхуючись від обставин. Коли з’являлися запити, ми на них реагували. Наприклад, так сталося із запитом на евакуацію. Коли він виник, то одразу сформувалася група, яка захотіла цим займатися. У нас є хлопець Володимир, родом з Чернігова, прекрасний медичний мілітарний інструктор. Його зацікавила історія з евакуацією з рідного міста, і він зайнявся цим. Від штабу треба було знайти місце для ночівлі, продукти й волонтерів.

За 15 хвилин вирішили відкрити притулок для тварин

Деякі волонтери після виїздів до населених пунктів, де надавали допомогу, поверталися до Києва з тваринами. Зрозуміло, що коли бачиш на вулиці кота чи собаку, які залишилися без домівок, ти їх забереш із собою. Коли тварин стало багато, за 15 хвилин прийняли рішення, що нам потрібен власний притулок. І ми відкрили його. Однак домашніх улюбленців роздавали настільки швидко, що притулок закрили – там не було кому жити. Бувало таке, що тварину підібрали, опублікували в сторіз, що шукаємо нових господарів для неї, і поки її привезли до штабу, її вже хтось забрав.

«Гуманітарка», що складається з одягу, іграшок, побутових речей, з’явилася у нас побічно. «Зграя» не збиралася нею займатися спеціально. Але люди почали заповнювати склад такими немілітарними речами. І ми сказали: «Ну добре, значить, будемо їх роздавати тим, кому потрібні речі».

Є запити, за які ми не беремося, тому що не хочемо й не можемо ними займатися. Наприклад, так було з житлом для вимушених переселенців. Виявилося, що жодна людина в штабі не захотіла його розвивати, і не тому що він нецікавий чи надскладний – просто так сталося. Коли з’являвся новий суспільний запит, ми обговорювали, хочемо за нього братися чи ні. Якщо так – беремо й намагаємося розвивати. Коли потреба в ньому відпадає – закриваємо. У нас немає напряму, який би функціонував по інерції просто тому, що ми колись його відкрили.

Волонтерство та основна робота

Особисто мені зараз не вдається поєднувати волонтерство зі своїм звичним життям. Я дуже вдячна ІТ-компанії, де працюю дизайнеркою, що досі маю роботу. Сподіваюся, зможу якнайшвидше повернутися до неї. Наш співзасновник Олексій також не поєднує – він перебуває з нашою групою медичної евакуації на Сході. Окрім основної роботи, у нас з Олексієм ще є кафе, яке ми відкрили минулого року. Ним тепер займається наш друг. Цей заклад став альтернативним штабом: ми повісили там логотип «Зграї», у кафе збираються наші друзі й волонтери.

У команді є люди, які поєднують роботу та волонтерство, і я в захваті від цього. Наприклад, завідувач нашого мілітарного складу Фіма – звукорежисер у театрі, який має і власні мистецькі проєкти. Він інколи на кілька годин покидає склад, щоб попрацювати в театрі. Хтось може працювати день на роботі, день – у нас. Тож ситуація у всіх різна.

«Зграя» працюватиме до останнього

Безумовна віра в перемогу та справедливість, а також класні люди поруч – це те, що надає мені сил продовжувати весь цей час займатися волонтерством. Інколи думаю: «Все, досить, більше не можу». Але я бачу, як працює штаб, як багато роблять люди, як у них з’являються ідеї, як вони їх втілюють, моментально знаходять потрібних людей, гроші та взагалі що завгодно.

Я розумію, що все вже зайшло далеко, швидко розвивається, і вийти зараз просто неможливо. Але ніхто й не хоче із цього виходити, тому що війна не закінчилася. Мене вже запитували: «Доки буде працювати “Зграя”?». Ми працюватимемо до останнього, у будь-якому складі, з будь-якою кількістю людей, поки це буде потрібно. І після війни також – у нас буде дуже багато роботи, просто виклики будуть іншими.

Волонтерський рух в Україні народився органічно

Волонтерський рух – це одне з найбільших надбань Майдану. Ми отримали його у практичний спосіб. У 2013-2014 роках він народився органічно, бо на нього був запит. Ми бачимо, що як тільки є потреба, люди збираються. У цьому особливість волонтерського руху в Україні.

Є думка, що волонтери мають входити в якісь державні органи й установи. Я так не вважаю, адже громадський сектор і волонтерство – це різні речі. Так, деяким волонтерам, особливо мілітарним, можливо, варто було б заходити кудись глибше в структури. Те ж саме стосується і волонтерства цивільного, тому що міським адміністраціям було б дуже корисно й цікаво перейняти досвід. Однак сама етимологія слова «волонтер» означає, що це добровільна діяльність, і ти можеш в будь-який час її припинити.

Люди розуміють, що вони мають можливість із задоволенням і користю робити те, що їм зараз хочеться, а потім повернутися до свого звичайного повсякдення. А хтось зробить волонтерство та благодійність постійною частиною свого життя й піде працювати в благодійний фонд, громадський сектор або політику. У волонтерстві ти сам обираєш ступінь залученості й сам вирішуєш, що робити із цим досвідом.

Українські військові завдали точного удару по казармах російських окупантів в окупованому місті Ясинувата Донецької області.

Про це повідомили в телеграм-каналі Управління стратегічних комунікацій ЗСУ.

«А що це так класно горить? А це тому, що наші гармаші в окупованій Ясинуватій влучили в казарму з окупантами», – йдеться в повідомленні СтратКому.

Інформації щодо кількості знищеної техніки та живої сили противника наразі немає.

Удари в тилові позиції окупантів

Ясинувата – не перший приклад точних ударів українських артилеристів по тилових позиціях російських загарбників. Зокрема, в суботу, 3 липня, Збройні сили України знищили одну з чотирьох військових баз російських окупантів у тимчасово захопленому Мелітополі. За даними міського голови Івана Федорова, воїни ЗСУ завдали 30 точних ударів.

А вже 5 липня ЗСУ підірвали склад боєприпасів російських загарбників у місті Кадіївка на Луганщині. Тоді користувачі мережі зазначали, що боєприпаси детонували впродовж двох годин. Також припускали, що цей склад був одним із основних для постачання снарядів у напрямку «Попасна – Сєвєродонецьк – Лисичанськ – Бахмут».

Крім того, наші захисники знищили великий склад боєприпасів в глибокому тилу окупантів – місті Сніжне Донецької області. За словами очевидців, після точного влучення там спалахнула масштабна пожежа і почалася сильна детонація боєприпасів.

Нагадаємо, українські військові звільнили від російських загарбників вже 1028 населених пунктів.

Як ми повідомляли раніше, ССО України у тилу ворога знищили склад боєприпасів із дрона Punisher.

Фото: t.me/AFUStratCom.

Українські військові звільнили від російських загарбників вже 1028 населених пунктів.

Про це повідомив заступник голови Офісу президента Кирило Тимошенко у своєму телеграм-каналі.

За словами Тимошенка, станом на 5 липня ЗСУ деокупували 1028 міст, сіл та селищ, які були захоплені російськими військовими. Приблизно місяць тому, наприкінці травня, ця кількість сягала 1016 населених пунктів. Загалом, з 27 травня до 5 липня українським воїнам вдалося вибити окупантів з щонайменше 12 міст та сіл.

Серед населених пунктів, які вдалося деокупувати нашій армії, зокрема, село Павлівка Донецької області та Потьомкине, що на Херсонщині. Також 2 липня стало відомо, що українська армія змусила російських окупантів покинути селище Іванівка Херсонської області.

Також Тимошенко розповів, що 434 міст та селищ вже повністю розміновано. Національна поліція відновила роботу в 651 деокупованому населеному пункті, а органи місцевого самоврядування повноцінно запрацювали в 691.

Нагадаємо, на острові Зміїний завершилася військова операція української армії. Наразі туди доставили державний прапор, острів офіційно деокупували та повернули під юрисдикцію України.

Раніше ми повідомляли, що ЗСУ звільнили селище Таврійське на Херсонщині.

Фото: facebook.com/GeneralStaff.ua.