Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Головний винороб пішов на фронт». Як дружина військового продовжує робити крафтове вино на Одещині

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Витримані червоні вина у дубових бочках від Наталії та Марʼяна Шевченків протягом кількох років здобували золоті нагороди на всеукраїнських конкурсах. Та з першого дня повномасштабного вторгнення головний винороб (саме так його називає дружина) пішов у військкомат. На плечі Наталії впало і господарство, і основна робота у магазинах. Пропустивши сезон 2022-го року, сімейна пара (Марʼян – консультаціями, Наталія – на виноробні) відновлює роботу. Про життя крафтової виноробні до і під час великої війни Наталія розповіла ШоТам

Наталія Шевченко

співвласниця виноробні на Одещині.

Початкова мета – зробити хороше вино для себе

В Одеському регіоні напевно кожен має свій власний виноградник, але раніше ми з чоловіком думали, що не любимо вино. Пізніше виявилось інакше: те вино, яке ми куштували, не зовсім було вином. Наші люди часто готують за сімейними рецептами, як робили їхні діди-прадіди. Тож коли ми скуштували вино зроблене за технологіями, то зрозуміли, що хочемо зробити такий напій для себе. 

Ідея власної виноробні виникла взимку 2012 року і ми розпочали з підготовки: почитали літературу, знайшли мінімальне обладнання, аби з початком сезону бути готовими. З локацією ситуація ще прозаїчніша: за нашим будинком був пустир. Протягом 10 років ми його прибирали від сміття, що постійно летіло до дому. Прибирали-прибирали, а коли вирішили займатись вином, то розбили тут виноградник.

Виноградник розбили на пустирі біля дому. Фото: ШоТам.

Від самого старту ми шукали людей, хто також поглиблено займається виноградом і хто може дати якісь поради. Так ми почали також їздити на семінари, де вчать саме як вирощувати технічний виноград та процедури виготовлення вина, та знайшли нові знайомства з колегами, так би мовити, по цеху. 

І все вийшло, хоч і не без опору рідних, які постійно розповідали, що це не те і треба не так. Але зрештою були приємно вражені результатом. Після першої вдалої спроби інтерес посилився.

Дуже скоро вина стало більше, ніж ми могли самі споживати: пригощали друзів та після кожної зустрічі отримували прохання поділитись чи навіть придбати наш напій. 

Ми знайомились з більшою кількістю сортів і пробували ширший асортимент вин, хоча ми були виноробами-любителями у прямому сенсі цього виразу. Яке вино хотіли мати, такий виноград і садили. Тож не всі сорти прижились, і нині маємо кардинальні плани зі заміни виноградника. Але це дозволило нам багато експериментувати і знайти свою нішу. 

Візитівка нашої виноробні – червоні вина витримані в дубових бочках

Наша місцевість найкраще підходить для виробництва червоних вин, адже саме червоний виноград потребує так багато сонця, як ми маємо тут на півдні. А от білі сорти у нас страждають: від спеки підіймається цукор і втрачається кислотність. 

Але ми все ж таки приловчилися і знайшли шлях, як виготовляти білий напій. Вихід – ранній збір, поки ягода не набрала багато цукру. Бо більше цукру значить більше спирту, а це не те, що ми очікуємо від легкого білого вина.

Здебільшого Одещина, та і загалом південь, спеціалізується більше по червоним винам, за які наша виноробня отримує нагороди. Наприклад, наш Одеський чорний 2018 та 2019 років отримав «золото» на конкурсі «Одеський залив 2020», а з цьогорічного конкурсу Vinnytsia Wine Days 2023, що проходив за правилами Міжнародної організації виноградарства і виноробства, ми привезли 4 «золота» і одне «срібло». 

За червоні вина подружжя Шевченків отримує нагороди. Фото надала Наталія.

Візитна картка нашої виноробні – це червоні вина витримані в дубових бочках. Коли ми закладали виноградник, то обрали сорти з французького регіону Бордо: Каберне Совіньйон, Каберне Фран, Пті Вердо. Нашим фірмовим ми вважаємо купажне вино, яке мій чоловік назвав Оксамит Дністра. Це вино зроблено з перелічених сортів, окремо витримане у дубових бочках, а потім складено в авторський купаж. І саме воно отримало «золото» на останньому конкурсі у Вінниці. 

Також славляться наші Одеські чорні, що витримані також у дубовій бочці. Це дуже насичений напій, що часто називають «вином з чоловічим характером». Терпке, густе – підходить для неспішного споживання. Воно чудово аерується та розкривається у келиху протягом 15 хвилин, віддаючи все нові й нові аромати. Наш витриманий «Одеський чорний», якому вже 2-4 роки, збирає нагороди на конкурсах.

«Одеський чорний» збирає нагороди на конкурсах. Фото: ШоТам.

Чим здивувати туристів? Атмосферою та високою якістю

Виноробня змінилась у 2017 році, коли наша подруга, яка займається туристичним бізнесом, запропонувала прийняти гостей. Це була група із 20 співробітників турагентства, які хотіли відзначити День екскурсовода на цікавій локації. А таких людей важко вразити ресторанами чи банкетами, то вони шукали чогось неординарного та цікавого. 

Сказати, що ми хвилювались – це нічого не сказати. Бо це дійсно професіонали з великої літери: провідна турфірма Одеси, працювали здебільшого з іноземцями. Коли вони приїхали, то я подумала: «А чим ми взагалі можемо таких людей здивувати?» Та вони були настільки відкриті та щирі, що ми самі провели час з задоволенням. 

У той же день гості запропонували нам роботу. Крафтових виноробень навколо Одеси тоді було небагато, тож ми були раді відкрити свої двері для всіх. Так і сталось. Почали приймати групи ще до початку коронавірусної пандемії, та невдовзі, коли кордони закрили, наша виноробня відкрила двері до всіх охочих подорожувати. 

Одеські туроператори підготували одноденний маршрут до нашого міста. Спочатку вони везуть людей на прогулянку річкою Турунчук, що у народі називають Біляївською Амазонкою саме через атмосферу та гілля верб, що звисають. Далі відвідують Біле озеро, що влітку повністю вкривається білими ліліями. І далі звісно завозять до нас на дегустацію вина.

Частували гостей на дегустаціях, там же і продавали вина. Ми крафтове виробництво, тож поки нас не знайти на полицях у супермаркетах, а лише на таких туристичних маршрутах.

Чи дохідна виноробна справа? Це наша стабільна стаття видатків. Ми працюємо як на роботі, але прибутки поки маємо як від хобі. Туристів приймаю лише вихідними, а у будні продовжую працювати на основній роботі – маю кілька магазинів роздрібної торгівлі. 

Виноробня розвивається з сімейного бюджету: шукаємо обладнання, що було у вжитку, але ще у хорошому стані. Купуємо не в сезон нові ємності, аби було дешевше. Поки все робимо своїми силами.

Виноробна справа поки приносить прибутки як від хобі. Фото: ШоТам.

У 2021 році зробили 10 тонн вина. А коли чоловік пішов в армію, то призупинили роботу

Виноробня – це не сезонна робота, хоча з весни по осінь більше зайнятість, але робота є цілий рік. Наприклад, 19 лютого ми заклали наше червоне Одеський чорний у дубові баняки, та мали купу планів на сезон 2022-го року.

Та сталась війна. І головний винороб 24 лютого 2022 пішов у військкомат. Марʼян ніколи не був військовим, але він без сумнівів пішов в армію. Очевидно, що і всі записи туристів скасувались, що були розписані аж до квітня. А без чоловіка на господарстві всі роботи скоротились до мінімуму.

На щастя, чоловік був поруч принаймні по вихідним, адже до травня його лишали в роті охорони військкомату у Біляївці. Так він міг хоч іноді приходити, розповідати й показувати мені, що і як робиться. Планували хоч якийсь, але провести виноробний сезон. Та коли Марʼяна відправили у ротацію, ми були змушені відмовитися від сезону зовсім. 

Тоді ж ми з чоловіком ухвалили складне рішення, яке довго відкладали викорчовувати виноград, що хворіє у нас через спеку. Вже зараз ми зробили аналіз ґрунтів і починаємо засаджувати ті сорти, для яких потрібно робити мінімум обробок у наших умовах.

З того часу життя мене навчило не планувати й радіти навіть найменшим результатам. Лише наприкінці 2022 року я змогла відновитись в першу чергу психологічно та емоційно, аби прийняти гостей на виноробні. Для мене саме ці зустрічі гостей стали наче ковтком свіжого повітря. Це те, що дає сили рухатись далі не лише по виноробству, а й загалом по життю.

Лише під час проведення дегустацій, коли гості сидять у залі та я поглинаю у розповіді, виключно тоді мені вдається забути про тривалу війну, яка не дає спокою навіть уві сні. І я бачу, що і для наших гостей час на господарстві та дегустації має такий ефект – люди занурюються глибше в атмосферу виноробні, подалі від жахіть війни. Мені це дає наснагу і віру, що все буде добре, просто треба тут і зараз робити те, що можеш.

Вже на цей рік я стала не допомагати, а робити: чоловік завжди на звʼязку, а за можливості — приїжджає на виноробню. Я ж на місці постійно. Ще не знаю, скільки вийде і чи вийде взагалі, але сезон почався, я цьому радію. Раніше ми могли засмутитись через якісь невдачі (наприклад, у 2021 не зробили каберне), але життя показує: варто бути вдячним за те, що вдається, а не шкодувати за невдачі. 

У 2023 році попри війну сезон почався. Фото: ШоТам.

Якихось планів не будую, є лише мрії. Аби скоріше була перемога і всі чоловіки повернулись до своїх домівок. Мені звісно хочеться, аби Марʼян займався виноробством, бо він цим живе. А поки тримаймося і тримаємо виноробню.

Коментарі

Суспільство

Як біотехнологиня та вчителька мотивують жінок змінювати професії (ВІДЕО)

Опубліковано

Біотехнологиня та вчителька пішли зі своїх робіт, щоби розвивати прифронтове Запоріжжя. А тепер попри обстріли навчають молодь урбаністики, а жінок — робототехніки. Повну історію героїнь ми розказали на ютуб-каналі ШоТам.

Історія героїнь випуску

Світлана Мамай готувала дітей до успішного складання ЗНО у приватній школі. Та її цілі змінилися, коли на Запоріжжя полетіли ракети, а на околицях точилися бої. Тоді одразу зупинили навчання, а Світлана бачила себе лише у волонтерстві.

«Усе було досить сумбурно — невідомо, що далі. Розгублені діти, розгублена певною мірою я, втрата соціальних напрацювань, які в мене були. Тобто те, що в мене було важливим у викладанні — взаємодія з людьми, це енергетика, яку ти можеш отримувати, — воно повністю зникло», — поділилася культурна менеджерка ГО «Молодь Онлайн» Світлана Мамай.

Читайте також: Підприємець із Вінниці відкрив енергонезалежну реберню на воді (ВІДЕО)

Фото: ютуб-канал ШоТам

У волонтерському штабі вона зустріла Анастасію Торянік, яка полишила роботу в біотехнологічній кампанії, аби надавати гуманітарну допомогу. Світлана та Анастасія спрацювалися і скоро опікувалися волонтерськими групами.

Та невдовзі ГО, яка координувала штаб, припинила роботу. Колежанки опинилися перед вибором: повертатися до звичних справ чи повністю йти в активізм. Тож вони долучилися до ГО «Молодь Онлайн», якій саме бракувало лідерок.

Тепер Анастасія організовує навчання для молоді Запоріжжя, а Світлана займається урбаністикою.

Відео: ютуб-канал ШоТам

Про те, як активістки розвивають громадське життя у власному місті, дивіться повне відео на ютуб-каналі ШоТам. Це відео створили завдяки підтримці Уряду Канади в межах проєкту «Голос жінок і лідерство Україна», що впроваджує Український Жіночий Фонд.

Раніше ми писали, як режисерка відкрила власну кіностудію: 17 років до мрії (ВІДЕО).

Фото: ютуб-канал ШоТам

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні презентували стрічку «Сімейний альбом» про родинну історію Голодомору й війни (ВІДЕО)

Опубліковано

У столичному кінотеатрі «Жовтень» 21 листопада презентували документальну стрічку «Сімейний альбом». Його зняла режисерка Марина Ткачук у партнерстві з Музеєм Голодомору та Українським культурним фондом.

Про це повідомили у Міністерстві культури та стратегічних комунікацій.

У фільмі досліджують історичні паралелі, які є між геноцидом росії під час Голодомору 1932–1933 років і в період повномасштабної війни.

Фото: пресслужба МКСК

Читайте також: У Сикстинській капелі та Папських апартаментах створили вісім українських аудіогідів (ФОТО)

«Прем’єра відбулася за участі творчої команди та головної героїні стрічки — британської фотохудожниці Самари Пірс. Її прадід, австрійський інженер Александр Вінербергер став випадковим свідком Голодомору в Харкові 1933 року. Йому вдалося таємно сфотографувати жертв трагедії і передати ці світлини за кордон. Вінербергер прагнув донести світу правду про геноцид українців і зупинити його», — написали в МКСК. 

Коли Самара віднайшла камеру свого прадіда та альбом із фотографіями з України, вона переосмислила свій творчий шлях. Жінка вирушила на Харківщину через 90 років після Голодомору, аби засвідчити сучасні прояви геноциду проти українського народу. 

Відео: ютуб-канал Планети кіно

Читайте також: Столичному театру на Подолі присвоїли ім’я його засновника: що про нього відомо

У міністерстві зазначають, що фільм «Сімейний альбом» уперше представили у світі на ювілейному Варшавському міжнародному кінофестивалі 13 жовтня 2024 року. 

Цей фільм уже озвучили п’ятьма мовами:

  • англійською;
  • польською;
  • німецькою;
  • французькою;
  • іспанською.

Фільм «Сімейний альбом» здобув перемогу на Мистецькому конкурсі державного підприємства «Мультимедійна платформа іномовлення України» у 2023 році. Стрічку створила компанія «Гуд Монінг Дістрібьюшн».

Нагадаємо, що орган із труб і уламків ракет звучатиме на вокзалі у Львові.

Фото обкладинки: ютуб-канал Планети кіно

Коментарі

Читати далі

Суспільство

8 фото Марка Залізняка, які розкривають Голодомор та інші злочини «совєтів» проти українців

Опубліковано

В об’єктив фотографа з Донеччини Марка Залізняка потрапила національна трагедія українського народу, а сам митець, даючи настанови своєму синові-фотографу, казав: «Сину, не міняй цю хорошу справу на рублі. Знімай: те, що сьогодні — рядовий знімок, то завтра буде історією»… І сьогодні його світлини дійсно стали історією, яку тепер неможливо замовчати.

Редакція ШоТам створила добірку фотографій 1930-х років від Марка Залізняка, яка варта вашої уваги.

Біографія фотографа

Марко Залізняк — фотоаматор з хутора Романівка на Донеччині, залишив фотолітопис руйнування українського села Вдале наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років. На його знімках увічнено моменти колективізації, розкуркулювання, знищення майна селян, відбирання хліба та виселення до Сибіру.

Фото: архів Покровського історичного музею

Залізняк вже з 12-річного віку захоплювався фотографією. Під час Голодомору йому пропонували стати фотографом у НКВС, але він відмовився. Щоб врятувати сім’ю від голоду, він обміняв свої нагороди з Першої світової війни на два пуди хліба та вивіз їх з Романівки. Пізніше він працював на будівництві заводу у Гришиному, але змушений був повернутися до Романівки внаслідок конфлікту з головою сільської ради.

У 1934 році Залізняк був засуджений за руйнування та крадіжку колгоспної пасіки, але справу закрито після апеляції та зняття звинувачення.

Фотографії Марка Залізняк стали основою для створення документальних фільмів про Голодомор, таких як «Миттєвість нашого життя», «Симфонія Донбасу», «Голодомор» та інших. Ці знімки мають велике значення у збереженні історичної правди про Голодомор, їх використовують у підручниках, монографіях та інших джерелах.

8 фото, що доводять злочини «совєтів»

  1. Розкуркулена сім’я біля свого будинку в с. Удачне Донецької області. 30-ті рр. ХХ століття
Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

2. Розкуркулювання селянина П. Масюка. Село Удачне Донецької області. 1934 рік

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

3. Члени товариства зі спільного обробітку землі перевозять комору розкуркуленого селянина П. Ємця до загальної комори. 1930-ті роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

4. Збирання замерзлої картоплі на Донеччині. 1930-ті роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

5. Розкулачені селяни села Вдале Червоноармійського району Донецької області, 1930-ті роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

6. Доставка майна розкуркулених селян на бригадний двір у селі Удачне Гришинського району Донецької області, 1932 рік

фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

7. Народне гуляння біля гойдалок у селі Гришине Донецької області, 1930-і роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

8. Збір зернових за допомогою лобогрійки на хуторі Романівському Гришинського району Донецької області. На передньому плані — Марія Леонтьєвна Воробйова, 1930 рік

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

Коментарі

Читати далі