Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Гарелея неотодрёшь». Як у Лисичанську закинуті будівлі стають артпростором

Опубліковано

Цензура, критика та заїжджені формати — все це не про них. Торік у Лисичанську з’явилася «гарелея» — майданчик, де себе можуть показати молоді творці.  Щоправда, цей майданчик — мандрівний, адже щоразу з’являється на різних локаціях. Роботи художників і фотографів показують на стінах закинутих будівель.

Проєкту вдається одночасно дати можливість проявити себе маловідомим митцям, привернути увагу людей до проблеми закинутих будівель та мотивувати їх досліджувати свою місцевість. Чому «гарелея» замість «галереї», чим допоміг Відень та як оголення стають на шляху отримання грантів, розповідає засновник цієї ініціативи Віталій Матухно.

Віталій Матухно,
Віталій Матухно,

Засновник проєкту «Гарелея неотодрёшь»
Голова громадської організації «Молодіжна спільнота Лисичанська», активіст, займається культурними івентами в Лисичанську

На ідею наштовхнув Відень

Минулого року я став переможцем програми «Молодь змінить Україну» від Фонду Богдана Гаврилишина. Вони організували для активної молоді з різних регіонів України поїздки до інших країн, щоб учасники могли подивитися на іноземний досвід ролі молоді у трансформації країни. Через те, що я завжди займався культурною діяльністю та вивчав культуру мистецтва, так вийшло, що мене «кинули» до Відня в Австрії.

Відень — це культурна столиця Європи. Коли я гуляв містом, то помітив, що у них є спеціальні місця, де художники можуть малювати на вулиці без будь-яких обмежень. Також у них поширено клеїти на будинках різні наліпки, іноді навіть без тематики. Це й реклами тату-салонів, й афіші якихось заходів, і різні провокативні лозунги. Куди не глянь — там все обклеєно: мости, під мостами, дорожні знаки. Мені це сподобалося. І я подумав, що було б прикольно, щоб у Лисичанську теж були якісь місцеві дивні наклейки з різними «мемами».

Одна з наліпок на будівлі віденської вулиці

Захопився «глитч-артом»

Перед цим я якраз почав цікавитися «глитч-артом». Це мистецтво, виразними засобами якого є різні цифрові й аналогові помилки, наприклад, баги чи руйнування цифрового коду. Мені подобалася сама ідея цифрових помилок, тож я почав робити наліпки саме з «глитч-артом». Зробив я приблизно сотню таких наліпок, а потім зрозумів, що буде безглуздо  просто повісити їх по місту, адже їх мало хто помітить. Так я вирішив, що потім, коли у мене збереться потрібна кількість робіт, я зроблю виставку.

На першій виставці не було робіт інших художників. Річ у тім, що я навіть собі до кінця не міг пояснити, що і навіщо я роблю, не те що інших людей залучати. І тому я зробив це все в експериментальному режимі, щоб подивитися, як відреагують люди. Я покликав друзів, сяк-так пояснив собі і їм, навіщо ми тут зібралися. Коли всі вже розійшлися, мій друг Святослав Бондаренко каже мені: «Це треба продовжувати». Так з’явився наш проєкт.

Приклад «глитч-арту»

Барви у закинутих будівлях

Суть того, чим ми займаємося, — створення чогось цікавого в місцях, де нічого особливо не відбувається. Це занедбані місця, де немає нікого, окрім вандалів. Таким чином ми хочемо привернути увагу до проблеми закинутих будівель. Також «гарелея» дає можливість молодим художникам виставити свої роботи та демонструвати себе без обмежень. 

Окрім того, наші роботи мотивують людей досліджувати наші краї, Лисичанськ у тому числі. Хочемо, щоб люди почали цікавитися закинутими будівлями, бо це перший крок до пізнання міста. Коли люди бувають у покинутих будинках, то переважно у них з’являється питання, що тут було раніше. Вони починають цікавитися тим, чому у цій будівлі «все померло». І рано чи пізно вони прийдуть до думки, що їх може цікавити історія міста.

Ми вважаємо, що вивчення міста — це вже як-не-як включення в нього. Тобто, ми хочемо, щоб люди включалися в життя населеного пункту, пробували себе у творчості та знайомилися з новими людьми. Щоб вони не сиділи десь у кутках, а були готові показати себе і те, що вони роблять. Ми хочемо якось перетворити місто, зробити його цікавішим. Лисичанськ має стати нашою особистою артгалереєю, де майже в кожному районі буде місце з роботами художників, яке не помре там протягом тижня.

Дефекти мовлення як натхнення

Ще на першій виставці, коли я ділився з друзями своєю ідеєю, я постійно затинався і плутав інтонації та літери в словах. А мій друг почав записувати, що я говорю не так. 

До прикладу, я ненавмисно замість «галереї» казав «гарелея». Потім Слава підійшов до мене і сказав, що він мені вже й назву проєкту придумав. Так спонтанно і досить символічно для нас виникла «Гарелея неотодрёшь».

Після виставки я зрозумів, що нам треба продовжувати цим займатися. Якщо я зробив одну таку виставку, то варто залучати вже інших фотографів, художників. Взагалі хотілося шукати людей, які десь собі малюють, але у них за фактом немає де це демонструвати або вони не вважають, що роблять щось круте. Я захотів знайти таких людей і дати їм можливість заявити про себе, хоч і в такому імпровізованому просторі.

Толерантність до матюків і «ню»

Ми шукаємо різних художників і нікого з них не обмежуємо у прояві творчості. Ми — без цензури й критики. Навіть якщо у роботах художників є оголення чи матюки — це окей, адже так люди, скоріш за все, проявляють себе, тож тут немає нічого поганого. Ми не будинок культури, тому і робимо все це на закинутих будівлях, щоб не ставати на шляху у самовираженні наших митців. У нас не лише картини — якщо буде можливість, будемо і кіно показувати, і музику «крутити». Тому що будь-яка творчість має право на життя.

Нашим першим художником став спочатку невідомий нам автор, який підписував роботи як MagicCat. Він несподівано у нас з’явився, коли ми влаштовували експозицію колажів про Лисичанський содовий завод. Він якось дізнався про нашу виставку, прийшов і доповнив її своїми роботами, сфотографував і виклав у свій новостворений профіль в Instagram. Там було підписано, хто це, але я не знав, що це за людина. Це було дуже несподівано для нас і дуже приємно. Згодом у розмові з ним з’ясувалося, що чоловік з Сєвєродонецька приїхала «перевірити» свої роботи. Для нас це був дуже хороший знак, що до нас приєднуються.

Якщо я дізнаюся, що є якийсь талановитий автор, а він, мабуть, чи то не знає про «гарелею», чи то ще нам не писав, то я пишу йому сам. Є ті, хто самі зв’язуються зі мною і кажуть, що хотіли б долучитися до проєкту. Ми їх забираємо «всіма руками й ногами».

Локації підбираємо не «рандомно»

Виставки ми переважно проводимо на закинутих будівлях, бо я люблю такі місця. Я постійно там гуляю, це як мій фетиш чи що. У Лисичанську взагалі й гуляти більше ніде. Іноді буває так, що я знаходжу там щось цікаве або просто бачу якусь будівлю, і одразу ж згадується хтось з наших художників. І я думаю, як було б круто вивісити його роботи на цій «заброшці», тому що вони ідеально підходять під контекст.

Навіть перша виставка була прив’язана до локації — її провели під мостом, який символічно об’єднує Сєвєродонецьк та Лисичанськ. Також у нас була «секретна гарелея», яка у закритому форматі проходила в будинку фотографа. Я знайшов у цій будівлі багато чорно-білої плівки. Стало зрозуміло, що людина, яка жила в цьому будинку, дуже цікавилася фотографією. Мені захотілося влаштувати «гарелею» саме тут на честь цієї людини, якої вже немає в живих; запросити туди людей, які в наш час також фотографують на плівку.

Тому тут більше, я б сказав, що не локація підлаштовується під наші виставки, а виставки під локації. Ми не переосмислюємо нічого, не хочемо щось перероблювати чи переінакшувати. Ці об’єкти не оживати, і про це навіть думати не варто. Все, що ми хочемо, — на цьому кладовищі металу і каміння зробити хоч щось живе.

Не можемо отримати гранти через… оголення

Фінансування проєкту — це гроші наших друзів, людей, які надсилають нам донати, та наші особисті кошти. Оскільки «гарелея» є проєктом без цензури й критики, то подаватися на різні грантові можливості складно. Річ у тім, що у донорів все-таки буде певний відсоток цензури, а оголення і матюки, швидше за все, не дозволять друкувати. А це може образити наших художників, які все це зробили. Просто в Україні чомусь переважно будь-яке оголення сприймається як порнографія.

Дивіться також: Як подружжя митців поєднало різьбу і ткацтво в гобеленах (ВІДЕО)

«Гарелея» живе завдяки людям, які приходять до нас на виставку, і їм все подобається. Хоча навіть у звичайній галереї є якийсь термін життя, тому що її переважно знімають не працівники виставки, а місцеві вандали. У цьому місті важко щось зберегти, тому наївно сподівається на те, що жителі будуть зберігати мистецтво на вулиці.

Вандали можуть полюбити мистецтво

Першочергово ми хочемо виставляти роботи художників з Донецької та Луганської областей, зокрема, з найближчих до нас міст. Люди мають цікавитися місцевою творчістю, тому ми запрошуємо їх на «гарелею» —   збираємо навколо неї тусовку людей, яким це щонайменше може бути цікаво. Щоб вони прийшли й отримати для себе щось нове чи познайомилися з кимось. 

Але є люди, яку приходять і знищують нашу виставку, й таке буває регулярно. Ми ставимося до цього нормально, адже розуміємо, що рано чи пізно будь-яка виставка може померти, й не лише наша. Люди зривають фотографії й кидають їх на землю, іноді рвуть. Нашу «секретну гарелею» ніхто не знищив, тому що дуже обмежене коло людей знали, де вона була розташована.

Але ми розуміємо, що навіть ті люди, які вбивають наше мистецтво, теж бачать ці малюнки й можуть почати цим цікавитися. Може це роблять не тільки вандали, а й художники, які собі крадуть ці малюнки. Звичайно, у першу чергу ми орієнтуємося на людей, які приходять в будівлю на виставку, а вже потім на тих, хто з’являється згодом. Але саме процес, що ми збираємо різних людей нашого регіону в одному місці й показуємо їхню творчість один одному, вже впливає на те, що вони можуть почати цікавитися хоч якоюсь культурою.

Надзавдання

Мистецтво можна іноді навіть не розуміти, у цьому немає нічого страшного. Якщо для когось наші роботи дивні, і їм не ясно, що там намальовано, вони можуть їх ніколи й не зрозуміти. Проте варто усвідомлювати, що будь-яке мистецтво повинно мати право бути показаним, щоб люди його побачили. І в нашому регіоні це важливо. 

У нас реально немає місць, де давали хоча б частково можливість показати роботи з тим же оголенням. Є музеї, бібліотеки, будинки культури, однак тут щось дуже експериментальне або важке для сприйняття не повісиш, бо туди часто ходять діти. Тобто, це зовсім не те.

Зараз через погоду вже сезон виставок закінчився, тому ми на певний період часу «підемо у сплячку». Але потім ми б хотіли йти на розширення: проводити «гарелеї» не тільки в Лисичанську. Це важливо — знаходити підтримку не лише в одному місті, а й по всій Україні. Зокрема, хочемо поїхати у Маріуполь, Бахмут та інші міста Луганщини та Донеччини. Зібрати ком’юніті по всьому регіону — це наше таке «надзавдання».

19.11.2020

Суспільство

Південний Буг у Вінниці розчистили і збільшили глибину до шести метрів (ВІДЕО)

Опубліковано

У Вінниці розчистили 1080 метрів русла Південного Бугу, діставши з дна 90 тисяч кубометрів мулу. 

Про це розповів на своїй фейсбук-сторінці міський голова Вінниці Сергій Моргунов, пише Вежа.

Працювати в акваторії Південного Бугу в рамках масштабного проекту з очищення річки розпочали на початку цього року, “попри непрості реалії карантину”. Загалом очистити русло річки в межах всієї Вінниці планують за шість років. 

“Стартували від об’їзного мосту у напрямку водоканалу. Тільки у цьому році техніка вже викачала майже 90 тисяч кубометрів намулу. Що це дало? Після розчистки фарватеру глибина дна збільшилась до 4-6 метрів. Тоді як раніше в окремих місцях ледве сягала метра. Вода прибуває, а течія відновлюється. Це важливо для відновлення екосистеми водойми. Якщо цим не займатися далі, річка буде більше замулюватись і «цвісти». А це змінює колір води і її запах”, – написав міський голова.

Читайте також: «Нібулон» спустив на воду новий буксир (ФОТО)

Як чистять річку?

У рамках проекту задіяли понад 20 одиниць техніки. Зокрема п’ять земснарядів, два екскаватори-амфібії та дві баржі. В результаті покращились показники прозорості води. Роботи по І черзі виконали на 30% з випередженням графіку.

“Загалом цього року розчистили понад 1 кілометр Південного Бугу. Це третина від обсягів першої черги цього комплексного проекту. Але результати вже є: вода у районі водозабору стає чистішою. А саме для покращення якості питної води для вінничан, джерелом якої є наша ріка, ми і розпочали цей проект”, – підкреслив Сергій Моргунов.

Читайте також: У Києві стартувало будівництво великого парку “Почайна”

Він також нагадав, що загальна протяжність Бугу у межах Вінниці майже 13,4 кілометра, а весь проект по оздоровленню водойми розрахований на шість років.

Міський голова зазначив, що очистка самої річки не єдина, хоч і важлива складова вирішення питання якості води.

 “І ми зробимо все можливе, щоб, згідно з нашими довгостроковими планами розвитку до 2030 року, вінничани могли пили воду з крану без кип’ятіння. Це стратегічна мета для всієї громади”, – додав мер міста.

Фото: facebook.com/SAMorgunov

Читати далі

Суспільство

На Львівщині під час реконструкції дороги виявили пам’ятки епохи енеоліту та княжої доби

Опубліковано

Під час реконструкції дороги між Жовквою та Кам’янка-Бузькою на Львівщині археологи виявили пам’ятки епохи енеоліту та княжої доби. 

Про це повідомляє ZAXID.NET.

Що відомо про знахідки?

Зазначається, що два давні поселення розташовані в межах будівництва дороги. Їх детальніше вивчать історики. Зокрема, біля с. Сопошин вже знайшли фрагменти ліпного посуду та крем’яні вироби епохи енеоліту. Археологи зафіксували також об’єкти і знахідки ХVІІІ – ХІХ ст. (монети австрійського періоду) біля покинутого хутора в урочищі Боднарова.

«Ще у 2019 році, на етапі проєктування, наші працівники провели розвідку на відрізку автодороги протяжністю 25,5 км та зафіксували вісім об’єктів археології – переважно давні поселення. За датуваннями вони належать до різних епох — від енеоліту і до княжої доби», — зазначено у повідомленні «Рятівної археологічної служби».

Читайте також: На дні Дніпра знайшли унікальний артефакт часів козацтва (ФОТО)

Окрім того, вчені проводять нагляд під час земляних робіт на шести ділянках в охоронній зоні, де є поселення доби бронзи і ранньозалізного віку (Сопошин-1, Блищиводи-4, Блищиводи-5 та Блищиводи-6). Тут виявили небагато матеріалів, ймовірно, з околиць давніх поселень.

Археологічні дослідження продовжать у 2021 році. Масштабніші розкопки заплановані на поселенні ранньозалізного віку Воля-Жовтанецька-1, яке розташоване на розвилці доріг Зіболки – Батятичі – Дальнич.

Читайте також: Під час реставрації закарпатського замку відкопали досі невідомий підвал (ФОТО)

Зазначимо, що перед новим будівництвом чи масштабними реконструкціями, які передбачають земельні роботи, за українським законодавством передбачені археологічні дослідження. Їх виконують для того, щоб підтвердити наявність чи відсутність знахідок на території. Якщо ж вони трапляються, техніка зупиняється і починають працювати археологи.

Нагадаємо, у Полтавській області на місці проходження бетонної дороги Дніпро-Решетилівка археологи виявили поселення, найдавніші знахідки в якому датуються ХХ-XVII ст. до нашої ери.

Фото: Науково-дослідний центр “Рятівна археологічна служба”

Читати далі

Суспільство

Вінничанин створив онлайн-сервіс для реабілітації за принципом «фізіологічного дзеркала»

Опубліковано

Вінничанин Андрій Поліщук створив мобільний пристрій для реабілітації при неврологічних розладах, постінсульту, травм та ДЦП. Як передає Суспільне, це — онлайн-сервіс, де можна зіграти компʼютерну гру, керуючи нею не мишкою, а своїми мʼязами.

У чому суть винаходу?

В основі винаходу принцип «фізіологічного дзеркала». Він спрямований на відновлення пошкоджених мʼязів: на них кріплять електроміограф, а сенсори зчитують фізіологічні показники пацієнта.

Читайте також: Як на Вінниччині школяр рятує криниці від хімікатів (ВІДЕО)

Розробник Андрій Поліщук за фахом вчитель хімії та біології, втім більше 15 років пропрацював в IT-сфері. Звідси й ідея створення приладу. Майстрував його, розповідає, два роки. Для цього звільнився з роботи. У скільки обійшовся пристрій, каже, не підраховував, втім, додає, ця сума незначна.

“Були інші ідеї, але я проаналізував: цей пристрій дуже необхідний в доступній формі. І я вирішив, що на українському ринку цього не вистачає. Ми проводимо консультації з лікарями. Процедура завжди проходить під наглядом реабілітолога або лікаря”, – розповідає Андрій Поліщук.

Читайте також: 15-річний вінничанин винайшов пристрій передачі звуку через лазер (ВІДЕО)

Хто тестує сервіс?

Зараз же свій винахід Андрій Поліщук тестує. Для клієнтів реабілітаційного центру «Гармонії» він безкоштовний. Поки ж пристрій не запантентований. У планах — випустити його на медичний ринок.

Вінничанин Богдан Горовенко грає у компʼютерну гру, але без компʼютера та мишки. Героями керує за допомогою мʼязів. Збирає моркву та тікає від вовка. У хлопця — ДЦП, і, розповідає, реабілітація в ігровій формі йому дуже подобається. Богдан уже протестував три компʼютерні гри.

За тим же принципом, але вже іншу гру тестує 10-річна Ангеліна Куряча. Дівчинка мʼязами керує літаком і збирає кристалики. Мама Ангеліни, Леся Куряча, результатом, каже задоволена.

Нагадаємо, Кабмін підготував проєкт бюджету, у якому збільшено фінансування науки на 1,8 млрд грн (+18,2%) порівняно із 2020-м роком.

Фото: suspilne.media

Читати далі

Суспільство

Уперше за часів незалежності українську мову обирають більше читачів книжок, ніж російську: дослідження

Опубліковано

Українці почали надавати перевагу саме україномовним книжкам, повідомляє Читомо.

32% читачів віддають перевагу читанню книжок українською. Про це свідчать результати всеукраїнського соціологічного дослідження «Читання в контексті медіаспоживання та життєконструювання», яке провели цього року на замовлення Українського інституту книги.

Що показало дослідження?

Дослідження проводила компанія Info Sapiens у серпні-вересні 2020 року – на замовлення Українського інституту книги. Авторки дослідження: дослідниці Інна Волосевич та Анастасія Шуренкова, координаторка – керівниця аналітичного відділу УІК Ірина Батуревич.

Читайте також: П’ять українських книжок надрукували за кордоном іноземними мовами

Дослідження показало, що вперше за часи незалежності України українські читачі почали надавати перевагу саме україномовним книжкам: 32% українською проти 27% – російською.

Також було з’ясовано, що 8% дорослих і 13% дітей читають книжки щодня. А 34% українців хоча б раз купили друковану книжку у 2020-му.

За результатами опитування, 23% дітей-читачів почали частіше читати під час карантину, а 16% – рідше. Жінки значно частіше читають, ніж чоловіки: ніколи не читає 38% чоловіків і 28% жінок, при цьому, щодня читають 7% чоловіків і 9% жінок.

Читайте також: Почуй голос іншого: серія подкастів про успішні тексти та книжковий ринок

Також опитування показало, що, на жаль, понад половина дітей (57%) читає з примусу.

Найпопулярнішими жанрами для дорослих стали класика (20%) та детективи (18%), любовні романи (16%), книжки із психології та саморозвитку, а також фантастика і фентезі та сучасні романи (по 15%), наукові та науково-популярні видання (14%), фахова та бізнеслітература (12%).

Як проводили опитування?

«Можна сміливо стверджувати, що це дослідження читання – наймасштабніше за останній час: воно охопило практично всі вікові групи, включало не лише масові опитування, але й фокусгрупи.

Окрім того, це дослідження логічно продовжило дослідження The Ukrainian Reading and Publishing Data 2018, а отже, ми нарешті можемо говорити про те, чи змінилися читацькі звички українців за цей період: тобто вперше відстежувати динаміку, будувати плани щодо промоції читання та зростання кількості читачів. Переконана, що ці дані будуть корисними для всіх, хто працює у галузі книговидання і культури загалом», – зазначила Ірина Батуревич.

Читайте також: Як українські книжки-вімельбухи для дітей завойовують ринок (ВІДЕО)

У дослідженні взяли участь 3 тис. 900 осіб, а саме: 2 тис. 100 дорослих та 1 тис. 800 дітей. Зокрема, було проведено вісім фокусгруп з дорослими респондентами, віком 18-59 років та 16 фокус груп з дітьми, віком 6-17 років.

Респонденти надали відповіді на 44 запитання, що широко охоплюють книжкову тематику.З повним текстом звіту можна ознайомитися за посиланням.

Фото: life.pravda.com.ua

Читати далі

Тренди

ДОПОМОГА
ШоТам

Підтримай наш проєкт, щоб ми могли надихати ще більше українців змінювати країну.