Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Дитячі іграшки та доросла повага: як у спільному домі живе молодь з ментальною інвалідністю

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про переселенців зі Сходу та Півдня, які живуть у громадах на Заході України.
Після початку повномасштабної війни в нашій країні склалася унікальна ситуація: вперше за багато років мільйони російськомовних православних українців поселилися поруч з україномовними католиками на Галичині та Закарпатті. Трохи відчувається напруга, чи не так?

Тому в цьому проєкті ми розповідаємо про переселенців, які, попри ці релігійні та культурні розбіжності, успішно адаптувалися та інтегрувалися в життя регіону й допомагають зробити це іншим.

Вперше Марина відсвяткувала свій день народження з гостями, великим тортом і подарунками вже у 21 рік. Їй «зробили красу» — нарядна сукня, святковий макіяж і зачіска. Усі попередні дні народження дівчина провела в інтернатах, закладах опіки, в чужих людей і без жодних святкових тортів. 

Коли почалася війна, Марина жила в психіатричній лікарні в Харкові. Після того вона потрапила в такий же заклад на Львівщині, та тільки цієї весни переїхала до будинку підтриманого проживання від ГО «Майстерня мрії» у Львові.

Підтримане проживання — це коли люди з ментальною інвалідністю живуть разом з асистентами та вчаться давати собі раду в побуті й у соціумі. Для Марини проживання в цьому будинку стало можливістю адаптуватися не тільки до нового міста, а й до нових цінностей — гідності та поваги до особистості.

Іграшки та малюнки над ліжком

Марина заходить до вітальні — струнка, в спортивній кофтинці. Спочатку усміхається несміливо, та з кожним рухом і з кожним словом її сяйлива усмішка розквітає.

Вона веде мене в кімнату, яку ділить із сусідкою. Так починається моя екскурсія не лише Будинком, а й історією її мешканців.

Ліжко Марини охайно застелене бордовим покривалом, а з-під нього видніється яскрава постіль з динозаврами. Яким буде її власний простір — іграшка Мінні Маус або розмальовані тигр та Вінні-Пух на стіні — вирішує саме вона.

У Будинку підтриманого проживання у Львові кожен мешканець облаштовує кімнату на власний розсуд. Марина з Харкова сидить на своєму ліжку з улюбленими іграшками. Фото: Олеся Богдан

Марина з радістю дістає пластилін, баночки з фарбами, альбоми. З любов’ю вкриває пупса, який має своє дерев’яне ліжечко поруч з її ліжком. З тумбочки виймає дитячий набір лікаря, показує кожен предмет у ньому, а тоді нахиляється, щоб послухати моє серцебиття крихітним стетоскопом і каже: «Все добре, все в нормі».

Та іграшки й малюнки над ліжком Марини не означають, що вона дитина. До всіх мешканців Будинку ставляться як до дорослих: поважають їхні кордони, вивчають, що кому подобається, і спілкуються з ними з гідністю та повагою.

Це велика робота. Хоч законодавство гарантує людям з ментальною інвалідністю право на проживання в будинку з асистентами, таких будинків в Україні до десяти, і всіх утримують громадські організації. 

У той самий час, згідно з інформацією Мінсоцполітики, в Україні діють 147 психоневрологічних інтернатів, у яких живуть 26 тисяч людей, тобто в середньому 176 осіб на заклад. У львівському Будинку живуть шість людей, з якими постійно позмінно перебувають двоє асистентів.

Людмила Аннич — менторка асистентів для резидентів. Мешканців цього дому називають саме резидентами. Жінка координує роботу, шукає нових працівників і додаткових спеціалістів, організовує супервізії для асистентів. Людмила наче притягує до себе резидентів — усі погляди звернені на неї, до кожного вона знаходить слова, слухає історії кожного.

Людмила Аннич організовує роботу асистентів та дбає про те, щоб вони знайшли спільну мову з резидентами Будинку підтриманого проживання у Львові. Фото: Олеся Богдан

Сусідка Марини Анжеліка жаліється Людмилі на головний біль. Жінка пропонує їй пігулку й повертається з дівчиною на диван, аж поки біль не вщухне.

— Дякую, що сказала, що тобі болить. Ми змогли відійти в менш шумне місце.  

Резиденти не завжди можуть сказати про проблеми через те, що їм буває складно висловлювати емоції чи просити про допомогу. Людмила каже, що задача асистентів — навчитися це бачити й не дати тривозі поширитися.

Ми не можемо чекати, щоб інтернати ще 30 років працювали

Людмила розповідає, як навесні цього року привозила перших резидентів до першого Будинку підтриманого проживання від ГО «Майстерня мрії». Згадує довгі коридори психлікарні, клунки з речами, щасливих Миколу й Михайла та власну тривогу: а раптом не вдасться?

— Мені було страшно, бо я відчувала відповідальність, що ми їх забираємо. 

Донька Людмили Настя народилася з церебральним паралічем. Зараз їй 28, і більшість її життя мама шукала можливостей допомогти й іншим. 

У 2008 році Людмила дізналася, що існує підтримане проживання. Каже, що вивчала законодавство, їздила до інтернатів в Україні та за кордоном. У цьому році приєдналася до команди ГО «Майстерня мрії» — якраз перед запуском першого Будинку. Але за рік уже відкрили два, бо війна підсвітила проблему з релокацією людей з інвалідністю.

Фінансує їх Швейцарська агенція розвитку та співробітництва (SDC) через проєкт «Психічне здоров’я для України» (MH4U).

— Ми не можемо відкладати цю реформу на роки. Треба створювати приклади, штовхати цю ідею до суспільства. Ми не можемо чекати, щоб інтернати ще 30 років працювали, — говорить співзасновниця ГО «Майстерня мрії» Галина Штогрин. 

Саме ГО працює з 2017 року. Починали з майстерень денного перебування, де хлопці та дівчата з аутизмом, синдромом Дауна та порушеннями когнітивного розвитку вчилися шити на машинці, ліпити з глини, робити аплікації, а головне — спілкуватися з іншими людьми.

Галина Штогрин, співзасновниця ГО «Майстерня мрії», на форумі про підтримане проживання осіб з інвалідністю. Київ, кінець листопада 2023. Фото надала Галина Шторгин

Створення будинків було складним через суспільну стигму: багато орендарів не хочуть здавати житло для людей з ментальною інвалідністю.

— Коли ти приходиш з вулиці й кажеш: «Тут будуть жити люди з психлікарні», то багато хто відвертається. І це нормально — це не злі люди, а ті, які не мають достатньо інформації, — стверджує Галина.

Рутина й нові звички

За пів години Марина розговорилася. У неї семеро братів і сестер. Каже, в дитинстві вони з сім’єю їздили на відпочинок і були всі разом, а в Харкові ходили в Парк Горького — там просторо, багато місця, тож там вона вчилася кататися на роликах. Мама не хотіла вчити дівчину, тож вона вчилася сама. Також ходила на танці та гімнастику. 

В інтернатах Марина гімнастикою не займалася, але все ще з легкістю показує, що вміє: стає в місток, робить колесо й сідає на шпагат. Тепер у неї є місце, де достатньо простору для цього: власна кімната, власний дім. 

Я люблю, коли резиденти починають називати наш будинок своїм. Кажуть: «Ідемо додому». Уявіть — це ж люди, які ніколи не мали дому, а тепер його отримали, — ділиться Людмила.

Кожна кімната в Будинку — наче яскравий пазлик. І резиденти теж як пазлики, які нарешті знайшли своє місце. Фото: Олеся Богдан

Резидентам непросто звикнути до нового будинку й нового життя, а воно нове у всьому: у щоденних обов’язках, відповідальності за власні речі. 

Прибирання в будинку, підтримка чистоти кухні, своїх кімнат і ванни — це задачі резидентів. Вони також миють посуд, допомагають з вечерею асистентам. Щодня в них є розклад, і в ньому міняються обов’язки, щоб усі виконували роботу по дому, якщо це дозволяє стан здоров’я.

У нас одному хлопцеві не можна мочити руки, бо в нього були проблеми зі шкірою. Тому він не миє посуд, але робить прибирання в рукавичках, — пояснює Галина.

Після вмивання та сніданку резиденти їдуть у Майстерню денного перебування.  Галина говорить, що майстерня — це соціалізація та підготовка до потенційного працевлаштування для тих, хто може працювати. 

— Не всі можуть, і це окей. Але щоб це зрозуміти, треба людині дати графік: ти встаєш, вмиваєшся, готуєш сніданок, їдеш громадським транспортом. Ми показуємо, що це так працює у світі, це таке м’яке введення в суспільство, — розповідає Галина Штогрин.  

Майстерня також відволікає від телевізора, бо в багатьох резидентів є звичка довго його дивитися через те, що в інтернатах це часто єдина розвага — дивишся або в стіну, або в екран. В майстерні резиденти роблять щось руками: вчаться шити, вишивати, ліпити. Марина, наприклад, вперше шила на машинці саме тут. Її першою іграшкою став заєць, а тоді — пташка.

Часто Марина дарує свої вироби сусідам: одному подарувала підставку під чашку й брелок. Зараз у дівчини є план — пошити на машинці іграшки-ялинки, щоб прикрасити дім. Марина видається дуже щедрою — мені вона також дарує жабку із зеленого пластиліну й малюнок. Каже, що жабок ніколи не бачила наживо, але любить їх, бо вони зелені. І ще динозаврів. Розповідає, що хоче зліпити такого з пластиліну. 

Динозаврик, якого намалювала Марина з Харкова, що знайшла новий дім у Львові. Фото: Олеся Богдан

З побутом резидентам допомагають асистенти. З хлопцями працює чоловік, з дівчатами — жінка.

Дуже важливо знайти людей, які по духу підходять нам. У нас тут люди із зовсім різним бекграундом, які прийшли сюди, бо хочуть розвиватися, — ділиться Галина.

Бути асистентом не завжди просто, і не лише через те, що це велике навантаження.

Важливо саму ідею зрозуміти, а це дуже тяжко. Тому що дуже спокусливо залізти на територію людини, яка не може сама чогось зробити, і зробити це за неї. Відійти складно навіть тоді, коли людина навчилася. Треба контролювати себе, бо для них надважливо навчитися і тоді самим робити, — впевнена Людмила. 

Резиденти й асистенти Будинку підтриманого проживання у Львові зібралися на кухні. Фото з Фейсбук-сторінки ГО «Майстерня мрії» 

Багато асистентів йдуть, бо вони студенти, тож продовжують навчання. Треба підбирати нових і знову налагоджувати контакт між асистентом і резидентом:

Резиденти тяжко розстаються зі всіма асистентами, бо вони всіх сприймають дуже близько. Тож відхід асистента відчувають трохи як зраду.

Будемо все життя підтримувати їх

З кухні долинає сміх, дзвін каструль і тарілок, розмови. Хтось миє посуд, а хтось дістає з верхньої полички інгредієнт для вечері. Ми з Людмилою сидимо на дивані у вітальні — звідси добре видно, як резиденти пораються. Менторка каже, що саме заради цього це місце й існує. 

— Дуже хотілося б, щоб люди розуміли, що ми — не якийсь механізм, який переробляє людей і робить з них абсолютно здорових, або ж тих, які підуть і будуть жити самі. На жаль, це не так. Але ми будемо все життя підтримувати їх. І з кожним місяцем, навіть тижнем, стає легше, — наголошує Людмила.

Але повністю адаптуватися й жити самостійно вони не зможуть, тож Людмила каже:

— Наша ціль — щоб люди жили гідно. Жили невеликими інституціями, могли сісти разом до вечері, піти на день народження, їздити в транспорті та бути в громаді. Щоб громада звикала, що такі люди є, а резиденти звикали, що вони живуть з іншими людьми. 

Резиденти Будинку підтриманого проживання їдуть у громадському транспорті в Майстерню. Марина з Харкова — в центрі. Фото з Фейсбук-сторінки ГО «Майстерня мрії» 

ГО має плани побудувати власні приміщення — не тільки щоб не залежати від оренди, але й для того, щоб дати всім 11 резидентам двох існуючих Будинків можливість окремого проживання у власних кімнатах, а також організувати гідне життя для ще багатьох людей, які цього потребують.

А поки Будинки дають їхнім мешканцям можливість потроху реалізовувати свої мрії: займатися гімнастикою та мати в кімнаті кольорові стіни. У Марини залишилась одна велика мрія — щоб до неї приїхала мама. А улюблена постіль з динозаврами в неї вже є.

Суспільство

Не шиють і не тчуть, а виготовляють за допомогою пістолета. Як у Черкасах створюють нетипові крафтові килими

Опубліковано

Що поєднує між собою крафтові килими і тафтинговий пістолет? Те, що перше можна створити за допомогою другого. Уявлення про килими та їхнє призначення змінює подружжя Сергія та Ельвіри Таморків з Черкас, які понад рік розвивають власну справу.

«Я думав, що килими це щось з типовими візерунками, що має лежати на підлозі або висіти на стіні. А потім зрозумів, що їх можна робити будь-якої форми та навіть у вигляді героїв фільмів чи мультфільмів», – ділиться Сергій.

Про килими у вигляді персонажів з Гаррі Поттера та підтримку державного гранту для ШоТам розповів засновник сімейного бізнесу RootsRugs Сергій Таморка. 

Перший килим – для друга

Сімейному бізнесу Сергій та Ельвіри Таморків більше року. Перший килим вони створили в грудні 2022 року та опублікували його фото в соціальних мережах. Це був двометровий крафтовий килим в етностилі з українськими та марокканськими мотивами, який подружжя зробило на замовлення свого друга.

Раніше Сергій з дружиною жили у Києві та працювали в сфері торгівлі одягом – мали власний магазин.  За освітою Ельвіра – біотехнолог, а Сергій технік сільського та лісового господарства. Освіта обох зовсім не пов’язана з творчістю, але саме вона є невід’ємною частиною життя цієї сім’ї. 

Подружжя Таморків, яке створює крафтові килими

Сергій та Ельвіра Таморки. Фото надав Сергій

Про створення килимів неординарним способом Сергій дізнався в 2019 році і хотів спробувати. Побачив кілька відео в американському YouTube та світлини на іноземних сайтах.

Незвичайний крафтовий килим

3D-килим, який створило подружжя. Фото надав Сергій Тиморка

Крафтові килими не лише на стіну та підлогу?

Сергій каже, що раніше мав доволі консервативну думку про килим: «Я думав, що килими – це щось з типовими візурунками, що має лежати на підлозі або висіти на стіні. А потім зрозумів, що їх можна робити будь-якої форми та навіть у вигляді героїв фільмів чи мультфільмів».

Яскравий килим, який свторило подружжя

Замовлення у вигляді мультиплікаційного героя. Фото надав Сергій Тиморка

Після початку повномасштабної війни ситуація з сімейним магазином одягу була доволі складною, в перші тижні весни розпродали весь наявний товар і вирішили припинити роботу. 

В Черкаси хотіли переїхати давно, бо звідти родом Ельвіра і місто завжди здавалося парі більш комфортним для життя. Сергій каже, що в Києві багато часу витрачав на логістику, дорогу, особливо в питаннях бізнесу. Після переїзду Сергій з Ельвірою думали, чим можуть займатися далі і чоловік згадав про виготовлення килимів.

Сергій розповідає, що процес створення килима починається з малюнка, який переноситься на раму. Малюнок може бути створений заздалегідь або намальований від руки, який потім треба за допомогою проектора перенести на полотно, яке перед тим натягують на раму. Далі відбувається процес вишивки, але не руками, а за допомогою пістолета, який протикає полотно. Чоловік наголошує, що це не машинна вишивка, килими створюються саме за допомогою пістолета.

Тафтинговий пістолет – постійний помічник в роботі тафтинговий пістолет, за допомогою якого подружжя створює вироби петельною технікою. Також можна використовувати великі пневматичні пістолети, аби створювати 3D-килими з довгим ворсом.

Процес створення крафтового килиму

Сергій Таморка створює килим за допомогою тафтингового пістолета. Фото: Суспільне Черкаси

Відразу вийшли на експорт

Спочатку Таморки придумували лише власні малюнки, адже експериментували та використовували різні мотиви вишивки. А далі клієнти почали робити замовлення за вже готовим малюнком. 

Більше 80% клієнтів замовляють крафтові килими у США, а інші – з Європи та України в тому числі. «Тафтиногові килими – це нова ніша в бізнесі, яка тільки зароджується в Україні, проте виробників уже є достатньо. Є виробники, які створюють килими саме для українських споживачів, ми ж вирішили відразу орієнтуватися на експорт», – каже Сергій.

Станом на сьогодні Таморки створили приблизно 200 килимів. Пошити килим можна і за кілька годин, але його створення не обмежується виключно шиттям. Тому в середньому на килим пара витрачає до двох-трьох робочих днів.

Синій килим створений Таморками

Об’ємний килим, який створили Таморки. Фото надав Сергій 

Корінь Мандрагори та етнічні мотиви

Сергій каже, що серед виробів має багато фаворитів, які, переважно, пов’язані з якимись персонажами. Наприклад, корінь Мандрагори з листками як у фільмі про Гаррі Поттера – одна частина килимка, а інша – горщик, за який корінь ховається. Це тип розсуваного килимка. В дитинстві Сергій дуже любив «Завойовник Зім», де був персонаж Гір, що перевдягався в зеленого собаку. Цього героя часто замовляли з-за кордону.

Килим, який створило подружжя

Розсувний килим з коренем мандрагори в горщику. Фото надав Сергій Таморка

«Найцікавіше для нас – робити щось унікальне, що потребує поєднання кількох технік. Ми хочемо створити найбільш унікальний килим в світі», розповідає Сергій Таморка.

Запитів від іноземних клієнтів дуже багато. Часто люди надсилають власні фото або просять створити якогось персонажа. Від клієнтів з України замовлень значно менше, але Сергій ділиться, що всі вони теж дуже різноманітні. Клієнти замовляли традиційний великий етнічний килим, а ще персонажів з аніме чи героїв мемів. 

Грантова підтримка для розвитку бізнесу

Розвивати власний бізнес Таморкам допоміг державний грант «Власна справа». Сергій ділиться, що подав заявку через «Дію» за кілька хвилин. І радить всім, хто хотів би спробувати податись на грантову підтримку, обов’язково подумати про свій бізнес-план – що хочете робити, як саме і кому це може бути потрібно. А ще важливо вміти планувати свій бізнес на тривалий час, хоча б на кілька років.

Таморкам грантові кошти допомогли збільшити об’єми сировини, кількість унікальних моделей, які створили самі та наповнили ними сайт, аби клієнти мали більший вибір. А ще орендувати приміщення, адже до того створювали килими вдома, де вже не поміщалися зі своїми рамами. 

Крафтові килими закордон продають за допомогою всесвітнього маркетплейсу крафтових товарів Etsy. Сергій та Ельвіра зараз взяли на роботу людину, яка адмініструватиме їхній магазин на цьому сайті, а вони витрачатимуть більше часу на саме створення килимів та своєї власної крафтової історії.

«Складно зберігати рівень якості при масштабуванні, тому ми хочемо залишатися на такому рівні своєї крафтовості. Ми прагнемо росту, але не плануємо створювати цех, де працюватимуть п’ятдесят людей, що робитимуть наші килими у великих об’ємах. Ми зосереджені на меншій кількості, але більшій якості», розповідає Сергій.

Килими на експорт, гроші – в Україну 

Для подружжя Таморків створення власних крафтових килимів – це можливість для творчості та прояву власної фантазії. «Ми хочемо приносити у цей світ щось цікаве, робити щось своє, продавати це закордоном, але залучати кошти сюди, в Україну», каже Сергій.

Чоловік переконує, що їхні кими відрізняються від магазинних тим, що їх не можна знайти на полицях магазинів. Він каже, що це унікальні роботи, які прив’язані до конкретних людей, залежно від їхніх запитів. А ще часто клієнти замовляють тафтингові килими як подарунок для своїх близьких.

Про плани на майбутнє Сергій відповідає впевнено та водночас з надією: «Ми плануємо покращувати свою майстерність, виготовляти більше цікавих килимів гарної якості, оновити свої інструменти та майстерню, покращувати сервіс та надання клієнтських послуг, створювати робочі місця. І найголовніше – знайти свій унікальний килим. А ще мріємо перемогти ворога у війні, аби відновили авіасполучення і доставка в США займала кілька днів».

Читати далі

Суспільство

Як дозвілля допомагає людям після травм повертатися до звичного життя

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту журналістики рішень. Ми створили його для людей, які постраждали від мінно-вибухових травм.
Тут розповідаємо історії українців, які втратили кінцівки чи отримали інші тяжкі поранення, щоби люди з такими випадками знали — в їхній унікальній ситуації є вихід.

Ці історії можуть стати прикладом для держави та волонтерів, аби виробити системні рішення для людей, життя та тіло яких змінилося внаслідок війни.

Яким є шлях до відновлення після травм, отриманих внаслідок війни? Окрім медичної допомоги, реабілітації та психологічної допомоги важливо забезпечити умови, щоб люди мали доступ на рівні з іншими мешканцями громади до спортивних, культурних закладів та заходів. Регулярні фізичні заняття допомагають в реабілітації, а дозвілля допомагає повернутися до життя як до травми. 

Дозвілля повертає до звичного життя

Станом на кінець 2023 року в Україні проживають приблизно 3 млн людей з інвалідністю, як зазначало Мінсоцполітики. 

Лікування, реабілітація та психологічна підтримка необхідні для відновлення постраждалих від вибухонебезпечних предметів. Та не менш важливим є повернення чи наближення його до того ритму життя, яке було до травми. Це можна зробити, забезпечивши доступ на рівні з усіма до дозвілля.

Фізичні вправи допомогли відновитися

Сергій Прищепа серйозно постраждав унаслідок вибуху касетних снарядів, коли їхав з родиною в авто на Київщині в березні 2022 року. Його дружина закрила своїм тілом 9-річного сина й загинула, а хлопчик отримав психологічну травму. 

Сергій отримав переломи руки та щелепи, а також опікові й уламкові травми. Йому вчасно надали першу медичну допомогу, а потім зробили низку операцій.

Сергій Прищепа показує автівку, яка постраждала внаслідок касетних снарядів. Фото: ШоТам

«До звичного ритму життя я повернувся не одразу, – згадує Сергій. – У мене був абонемент у спортзал, куплений у січні до початку повномасштабної війни, і тільки восени 2022 року я знову спробував фізичні вправи в спортзалі».

Чоловік каже, що регулярні фізичні заняття по півтори години на день відволікають психологічно, а також допомагають фізично. Спочатку його ноги згиналися не повністю – бракувало сил і мʼязової маси. Тепер чоловік повернувся до того рівня підготовки, який мав до поранення. 

Наблизитися до життя, яке в Сергія було до поранення, він зміг влітку 2023 року, адже у квітні йому ще робили операції на щелепі. 

«Звісно, у звʼязку з тим, що в країні війна, дозвілля змінилося. Ми з сином їздимо на дачу, відпочиваємо, я працюю. Якщо в Києві залишаємося, то, наприклад, йдемо в кіно. Нещодавно були на ВДНГ – каталися на ковзанах», – розповів Сергій.

Сергій Прищепа повернувся до того рівня фізичної підготовки, який мав до поранення. Фото: ШоТам

Країна стає доступнішою

Заступниця керівника ГО «Доступно.UA» Наталка Пархитько каже, що за останні роки інфраструктура в Україні стала більш доступною для людей з інвалідністю. 

«Не потрібно придумувати щось нове окремо для людей з інвалідністю. Головна задача – це зробити доступнішими якомога більше послуг, інфраструктуру та інформацію», – наголошує експертка.

Також важливим є сприйняття людей з інвалідністю, тому що досі існує бар’єр у спілкуванні. Так людей, які отримали інвалідність, жаліють або навпаки – героїзують, і це може бути неприємним досвідом. Якраз через небажання чути такі слова люди часом і вирішують побути вдома замість корисного дозвілля – подорожей, відвідування кінотеатрів тощо.

«Приміром, у Києві є доступні локації [для людей з інвалідністю]. Це, наприклад, кінотеатри в торгово-розважальних центрах. Так, можливо, вони й не ідеальні, але все ж надають можливість брати активну участь у соціальному житті Києва», – каже Наталка Пархитько.

У закладах усе частіше зʼявляються вбиральні, адаптовані під потреби людей з інвалідністю – вони зручні та мають широкі проходи. Також іноді зустрічаються знижені касові зони, щоб людям на кріслі колісному було комфортніше купити все необхідне.

Бізнесу у сфері дозвілля варто ставати свідомішим

Проєктна менеджерка групи проєктів з інклюзії та реабілітації UNDP Олена Іванова закликає бізнес, що пов’язаний з дозвіллям, ставати соціально свідомим – більш доступним для людей з інвалідністю. Дбати про фізичну доступність закладу, пристосовані вбиральні. Це стосується всіх видовищних закладів та закладів харчування, фітнес-клубів.

Для людей, які втратили слух, робити дублювання жестовою мовою та титрування, а для тих, хто втратив зір – аудіодескрипцію фільмів та спектаклів, спортивних змагань. Для дітей – інклюзивні парки розваг і майданчики, мистецькі школи та спортивні гуртки.

Читайте також: Інклюзивні парки для дітей в Україні: як працюють та як створити у своїй громаді

Від цього заклади лише виграють, адже люди будуть приходити й витрачати там гроші. А для самих постраждалих це можливість почуватися на рівні з іншими й мати дозвілля, яке допомагає відновлюватися фізично та психологічно.

Матеріал створено в партнерстві з ПРООН в Україні за фінансової підтримки Уряду Японії. Серію публікацій реалізують в межах проєкту «Сприяння безпеці людей в Україні шляхом реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною».

Читати далі

Суспільство

Штучний інтелект допомагатиме розміновувати Україну — Мінекономіки

Опубліковано

Міністерство економіки підписало угоду про партнерство з американською компанією Palantir Technologies, яка використовуватиме штучний інтелект для допомоги в розмінуванні України.

Про це йдеться у повідомленні міністерства.

Зазначається, що гуманітарне розмінування — це нульовий етап відновлення України. Наразі потенційно забрудненими є 156 000 квадратних кілометрів землі, в зоні ризику перебуває понад 6 мільйонів українців.

«Саме тому прискорення гуманітарного розмінування, зокрема завдяки співпраці з такими технологічними компаніями як Palantir — це можливість зберегти життя людей та швидше розпочати відбудову України», — зазначила міністерка Юлія Свириденко під час підписання документа в Лондоні.

Угода містить конкретні положення щодо співпраці за такими напрямками:

  • оцифрування операцій гуманітарного розмінування, автоматизація процесів, передбачених Національною стратегією протимінної діяльності на період до 2033 року;
  • розширення цифрових можливостей для координації вивільнення та оцінки земель, визначення пріоритетів регіонів та управління ризиками в протимінній діяльності;
  • використання асистента на базі платформи штучного інтелекту Palantir (AIP) для прийняття рішень у протимінній діяльності.

Платформа працюватиме з великими базами даних, сформованих дотичними до виконання заходів протимінної діяльності структурами, починаючи від органів місцевого самоврядування, регіональної влади, міністерств та відомств і завершуючи операторами протимінної діяльності.

Читайте також«Наша місія – зробити українське поле безпечним». У стартапі Efarm.pro винайшли трактор-розміновувач на автопілоті. Як він працює

Передбачається, що бази міститимуть як сталу інформацію, наприклад, оцінку економічної ефективності сільгоспземель, близькість забруднених територій до комунікацій тощо, так і оперативну, яка буде регулярно оновлюватися. Йдеться, зокрема, про дані обстеження територій ДСНС, ДССТ, неурядовими операторами, кількість та стан техніки, наявність піротехнічних підрозділів  на конкретних напрямках і т.ін.

Як працюватиме платформа

Завдяки можливостям Palantir AIP, платформа аналізуватиме інформацію та надаватиме рекомендації щодо оптимізації процесів. Наприклад, зможе порадити, враховуючи всі дані, як найефективніше провести очищення конкретної території – за допомогою нових методів розмінування, таких, як дрони, чи з застосуванням традиційних методів. Кінцевою ж метою вбачається розмінувати території швидше та за менших витрат.

Раніше ми повідомляли, що у Мінекономіки планують, що штучний інтелект допоможе в гуманітарному розмінуванні території України. Відомство уже сформувало цілісну стратегію інформаційного менеджменту гуманітарного розмінування, що базується на data-орієнтовному підході.

Фото: Мінекономіки України.

Читати далі