30 років тому Велика Британія передала Україні свою антарктичну станцію за символічну плату в один фунт, і на її базі створили українську дослідницьку станцію «Академік Вернадський». 6 лютого над островом Галіндез у Південному океані замайорів синьо-жовтий стяг.
#ШОТАМ поспілкувався з учасником 30-ї експедиції геофізиком Альбертом Грабовецьким про те, як він виборов місце в команді, які навички необхідні полярникам і чим науковця здивувала сучасна Антарктика.
Альберт Грабовецький
геофізик, учасник 30-ї Української антарктичної експедиції
Про кар’єру полярника ніколи й не мріяв
Я — геофізик, багато років працюю у 3D-сейсморозвідці та займаюся інженерною геологією. Родом я з Хмельниччини, а останні роки жив і працював у Дніпрі. По роботі об’їздив майже всю Україну — від Донбасу до Карпат, а ось за кордоном був лише у Польщі. Словом, про кар’єру полярника зовсім не думав.
Аж тут влітку 2024-го року мені подзвонив друг і каже: «Там таких, як ти, набирають в Антарктику. Ну, геофізиків». І хоча я раніше про таке ніколи не думав, вирішив спробувати. Інші друзі відмовляли: «Навіть не намагайся, там шалена конкуренція і відбір», але мені було цікаво хоча б подивитись, як цей відбір проходить.
Зайшов на сайт Національного антарктичного наукового центру (НАНЦ), зібрав вказані там документи і відправив заявку. Прийшла відповідь, що треба надати ще розгорнуте резюме, медичні довідки, трудову книжку. Ще через місяць мені зателефонували і запросили на співбесіду до Києва.
Приїхав я в офіс НАНЦу, а там — черга з 30 людей, і це лише на напрям геофізика та метеорологія. Коли зайшов до комісії, трохи розгубився, бо в кабінеті було 13 людей, і ще 5 на онлайн-зв’язку, і всі вони ставили питання: «Хто ти? Що ти вмієш? Де батьки? Чи зможеш приготувати поїсти на 14 людей? Човном кермуєш?».
Потім була бесіда з психологом, і мене відпустили зі словами: «Ми тебе наберемо, коли що». Я повернувся до Дніпра без особливих сподівань.
Навіть на роботі нічого не говорив, бо не вірив, що щось вийде
За три тижні після цього мені зателефонували: «Альберте, чекаємо на медкомісію та польові навчання». Але і це ще не значило, що мене візьмуть до Антарктики, бо на кожну посаду все ще було декілька претендентів-фіналістів.
Перед самим Новим роком мене запитали, чи готовий я 3 січня їхати до Антарктики. А я навіть на роботі нічого не говорив, бо до кінця не вірив, що щось вийде. Прийшов до керівника і кажу: «Мені треба в експедицію в Антарктику». Він засміявся: «Та не вигадуй, треба відпустка, то так і скажи».
Усі дні, що лишалися до виїзду, я закривав свої робочі проєкти, щоб лишити все в порядку. 31 грудня вивіз з орендованої квартири речі, а 1 січня друзі мене провели на вокзал. Батькам розповів про те, що їду в експедицію, аж на пересадці в Парижі, щоб менше хвилювалися.
У мене найкрутіший вид з вікна у світі
Є два типи полярників. Перші — це зимівники (учасник річної експедиції — прим. ред.). Зимова експедиція зазвичай починається в березні і триває приблизно 12 місяців.
Другі — учасники сезонної експедиції. Це вчені та інженери, які прибувають на станцію в період з грудня по березень. Інженерна група займається модернізацією станції, зокрема , ремонтом опалення, освітлення, іншими реконструктивними роботами. З такою бригадою приїхав до Антарктики і я.
Насправді українська станція «Академік Вернадський» розташовується не на самому Антарктичному півострові, а за 7 км від нього, на мисі Марина-Пойнт острова Галіндез.
Коли я вперше побачив Антарктику, це були ні з чим не зрівнянні відчуття. Кити, косатки, тюлені — дивувало все. З вікна свого робочого кабінету я кожного дня бачу пінгвінів і не перестаю посміхатися. Вважаю, що в мене найкрутіший вид з вікна у цілому світі.
В Україні морози сильніші, ніж в Антарктиці
Я активно веду блог про свій досвід в експедиції у Threads та на YouTube, відповідаю на питання людей у коментарях. Багато хто думає, що в Антарктиці екстремально холодно — насправді ж все залежить від регіону. Станція «Академік Вернадський» розташована в морській Антарктиці, де немає сильних морозів. Максимально низька температура за цю зимівлю у нас була всього -12°C.
Тобто зараз в Україні морози сильніші, ніж у нас на острові. Але варто розуміти, що тут висока вологість та постійні опади — до 300 днів на рік іде сніг, дощ чи все разом. Також вітри дмуть постійно. Буває, тижнями вітер близько 20 метрів на секунду, з поривами до 37.
Ще одне здивування по приїзду — люди. Ті, хто прожили на станції рік,за цей час не стають відлюдниками, а навпаки — всі дуже привітні. Наші попередники, 29-та експедиція, дуже тепло нас зустрічали, що теж допомогло мені швидше адаптуватися в нових умовах.
Що має вміти зимівник
Класичний склад експедиції — це 14 людей: дизель-електрик, механік, системний адміністратор, кухар, лікар, троє науковців в напрямку метеорології, троє біологів і троє фахівців напрямку геофізика. У нашій, 30-й експедиції 13 учасників, бо перед самим від’їздом один з фахівців мобілізувався.
Окрім своєї прямої спеціалізації, перше, що має вміти кожен зимівник — це відкидати сніг. Жартую, звісно, але це справді доводиться робити часто і багато. Дуже жирним плюсом буде також вміння керувати моторним човном.
Також треба вміти приготувати збалансовану їжу на 15-20 людей. Так, у нас є кухарка у команді, і це, на мою думку, найважча робота на станції.
Треба не просто готувати велику кількість їжі, а ще й ретельно прорахувати раціон наперед, щоб запасів вистачило на весь рік. Тож це єдина посада, для якої передбачено вихідний день: кожної неділі, коли у нашої Олени вихідний, обід та вечерю по черзі готують інші члени команди.
Магнітометричні дані з нашої станції — найточніші у світі
Багатьох цікавить, чим саме я займаюся на станції. Якщо коротко — я збираю магнітометричні та сейсмічні дані. Щодня оглядаю лінії електропередач — чи не обмерзли, розчищаю сніг.
Перш ніж зайти до магнітометричної станції, я маю залишити всі металеві речі, рацію, телефон в окремому будиночку, аби вони не впливали на роботу приладів. Тож у цей час я повністю без зв’язку. Але загалом для всіх діє правило: виходити назовні лише з рацією.
У геомагнітній обсерваторії я вимірюю абсолютні значення геомагнітного поля нашої планети. Українська станція єдина нині в Антарктиці може знімати магнітометричні дані щосекунди, тобто зібрані нами дані найточніші. Ці магнітометри, до речі, ще й українського виробництва.
Потім уже в офісі я оцифровую дані та передаю їх до всесвітньої мережі Intermagnet. Це необхідно для точності GPS-навігації в усьому світі.
Також раз на місяць я роблю георадарну зйомку острова, досліджую, чи не з’явилися нові тріщини в льодовику, який називається Woozle Hill (якщо перекласти українською — щось на кшталт «Бабая»). Він невеликий за льодовиковими мірками: «всього» 300 метрів в довжину і до 50 метрів у висоту.
Люди просять сфоткати «край світу» і привезти пінгвіна
Судячи з коментарів і запитань людей, у суспільстві досі побутує ще багато міфів про Антарктику. Перше, що хочу сказати: ми не «перевертаємо пінгвінів». Це такий анекдотичний стереотип, який поширився через давній жарт одного з полярників.
Під час телеінтерв’ю на запитання, чим же займаються полярники в Антарктиці, він жартома відповів, що вони… перевертають пінгвінів, які падають горілиць, коли задивляються на літаки в небі. Це інтерв’ю було років 10 тому, але міф про перевертання пінгвінів досі гуляє в народі.
Насправді ж пінгвіни не дивляться на літаки (ми самі за рік тут літак лише раз бачили), і ніхто їх не піднімає і не перевертає. Вони — дуже прудкі, навіть якщо падають, то самі встають і йдуть далі.
Далі у топів міфів — моє «улюблене» прохання: «Сфоткайте край світу». Є люди, які досі вірять, що є якийсь «край світу», така собі льодяна стіна. Я зазвичай відповідаю: «Скиньте координати і я сфотографую».
Багато пишуть також: «Привезіть пінгвіна!». Звісно ж, цього робити не можна. Взагалі наближатися до тварин дозволено лише біологам і строго в рамках їхнього технічного завдання.
Бар, де мріють побувати туристи
Українські полярники на станції відзначають свята разом з Україною: Великдень, День Незалежності. Але є й одне виключно місцеве свято — це Мідвінтер, середина зими.
Ми святкуємо його у червні, в день зимового сонцестояння. На Мідвінтер зимівники влаштовують на станції таку собі мініолімпіаду з шахів, настільного тенісу, футболу та більярду. А ще цього дня всі традиційно гуртом йдуть купатися в океані.
На нашій станції знаходиться найпівденніший бар у світі — «Фарадей». Це не бар у класичному розумінні, але історія його створення цікава і теж передається зимівниками з уст в уста.
Британці, будуючи станцію, захотіли облаштувати затишне місце для відпочинку зимівників, щось на кшталт бібліотеки. Підготували купу деревини, привезли столяра, а він змайстрував барну стійку! Але книжкові полиці теж таки зробив.
Кажуть, що того столяра після цього звільнили. Але пам’ять про його витівку відома на весь світ. Навіть туристам не так цікаво побувати на справжній полярній станції, як у барі «Фарадей». Звісно, що там немає алкоголю, хіба інколи хтось із туристів залишає щось у подарунок для наступних гостей.
Найбільше сумую за деревами і довгими пішими прогулянкам
Антарктика немов ширше відкрила мені очі на світ. До цього я не міг цілком усвідомити, наскільки він багатогранний, що є місця, наче з іншої планети. Не уявляв, що можна жити без міст, автомобілів, магазинів.
Дуже незвично, що ти не можеш щось собі купити, навіть якщо дуже захочеш. Тож зарплату можна витрачати хіба на подарунки для рідних онлайн і, звісно ж, донати. Зараз у війську служить понад 30 учасників українських антарктичних експедицій — ми їх називаємо «бойові пінгвіни», і нинішні полярники постійно їх підтримують.
Уже більше року, як я працюю в Антарктиці. Найбільше, окрім рідних і коханої, сумую за деревами і довгими пішими прогулянками — на острові нема можливості багато ходити пішки, бо навколо лід, сніг, скелі. Коли повернусь на велику землю, мрію взяти зранку каву й піти до якогось парку чи лісу, де можна було б іти й іти.
Побувати тут, попрацювати у складі української експедиції — це неймовірний, фантастичний досвід, який запам’ятається на все життя. Якщо ви мрієте про Антарктику — обов’язково пробуйте.
З недавнього часу це моє життєва філософія: яким би нездійсненним щось не здавалось, що би хто не казав, але якщо ви чогось хочете, варто це зробити. Моя історія — яскравий тому приклад.
