Суспільство
Діти з аутизмом та вадами зору: як в Запоріжжі створили особливий музичний гурт
В Запоріжжі у 2019 році з’явився гурт для особливих дітей під назвою Rain People. В ньому грають на музичних інструментах діти з аутизмом та незрячий хлопчик, а гурт вже давав концерти навіть на міських заходах.
У кожного учасника є своя особлива історія і великі плани на майбутнє. Всі вони — світлі, позитивні, та рішуче налаштовані змінити світ на краще. Музична група дає можливість дітям показати оточуючим, на що вони спроможні. Це яскравий приклад адаптації людей з аутизмом у суспільстві.
Ігор Сава
Священник та психоаналітик. Самостійно пише аранжування до пісень. Організував групу. Має двох дітей, які входять до складу Rain People: донька Маша з діагнозом аутизм та син Антон.
Дочка з аутизмом спочатку заспівала, і тільки потім заговорила
Наша дочка Маша — людина з аутизмом. Це почало проявлятися, коли їй було 2 роки. Ми до чотирьох років шукали людей, які з цим могли попрацювати. Тоді мало хто знав про аутизм, офіційно такого діагнозу не ставили.
В Запоріжжі знайшли Дитячий психоневрологічний центр, де нам змогли допомогти. На той момент Маша ще не розмовляла, тож контакту з нею не було і це досить складно.
У центрі з нею почали займатися музикою. Вдома ми стали поглиблювати ці навички і записали альбом. У шість років Маша вже підспівувала пісеньки, а потім тільки почала розмовляти.
Ми подумали, що музика — це дуже потужний засіб соціалізації.
Всю групу збирали поступово
Приблизно півтора року тому ми дізналися про Вову, хлопчика з аутизмом, який грає на піаніно і хоче десь виступити. Мені в голову прийшла ідея зробити концерт для людей з інвалідністю. І ми провели його в церкві, де зібрали всіх дітей: Машу, Вову і інших дітей з аутизмом.
Пізніше Маша познайомилася з Сашею Богдановою, це теж дівчина з аутизмом, яка грає на віолончелі. Саша виступала на одному з національних талант-шоу і дійшла до фіналу. Дівчата спілкувалися в соціальних мережах і подружилися.
Тоді я подумав: що, якщо зібрати групу?
Rain People з’явилася в січні 2019 року. Спочатку в ній було троє дітей, потім приєдналися ще двоє. Нещодавно відсвяткували рік невеличким концертом вже вп’ятьох.
Перший кліп
Для першої пісні я написав просте аранжування для трьох інструментів. Мій друг режисер, який знімає документальні фільми, погодився нам зробити кліп.
Поїхали знімати на Хортицю, на Запорізьку Січ. Записали відео, діти надихнулися і ми почали думати про репертуар. Поки що ми кавер-група, пишемо тільки аранжування, але плануємо розвиватися і писати свої тексти.
Хто грає в групі
Ми шукали вокаліста і барабанщика в наш гурт. Мій син виявив бажання співати, а потім ми випадково дізналися про талановитого хлопця з вадами зору, який грає на барабанах. Він погодився з нами грати і тепер в групі п’ять осіб: троє людей з аутизмом, незрячий хлопець і мій син. Ми проводимо репетиції раз в тиждень, щонеділі.
Маша дуже активна, грає в групі на бандурі, іноді на вістлі, і співає. Вова грає на піаніно, любить шахи і різні ігри, дуже спокійний. Саша Богданова грає на віолончелі, вона дуже творча і у неї багато своїх планів. Саша Слєпцов — наш барабанщик, він грає на слух. Якщо я хочу йому щось показати, то озвучую ритм. Мій син Антон в групі співає.
Складнощі у роботі з дітьми з аутизмом
Існують складнощі внутрішнього характеру, але їх важко описати для людей, які не знають, що таке аутизм і як цим людям живеться. Це складнощі сприйняття. Звичайна людина може їх не зрозуміти, коли при стикається з якимись “дивацтвами”. Коли “діти дощу” захоплюються чимось – говорять про щось своє, абстрактне.
Між собою діти з аутизмом досягають спільної мови, розуміють один одного, підтримують. А от із зовнішнім світом їм легше спілкуватися через музику: вона для них як засіб знайти дорогу до суспільства, тому що кожен з них зіткнувся з труднощами. Для них музика — це засіб комунікації.
Учасники групи у нас дуже своєрідні, їх треба підготувати до такого роду заходів як концерти, фестивалі. У них змінюється настрій, вони хвилюються, переживають. Але виступають завжди дуже добре.
Спонсори та плани
Фінансування в нас ніякого немає, все робимо самі. У майбутньому хочемо залучити спонсора, але це справа така цікава, що й не опишеш одразу, що і для чого ми робимо. Поки все «на колінці». Вові батьки купили піаніно, наприклад. А взагалі всім потрібні хороші інструменти, апаратура для виїзних виступів. Добре було б це підтримати, але поки ми спеціально не шукали спонсора.
У 2019 ми виступали на великій сцені в Запоріжжі. А загалом концерти проводимо в церкві, Дитячому психоневрологічному санаторії і виступаємо всюди по місту, де запросять. На великих сценах, в театрах, на фестивалях.
Головний план на майбутнє — це розвиток. Будемо шукати свій репертуар і писати свої пісні.
Олександра
19 років, грає в групі на віолончелі. Навчається в Мелітопольському училищі культури.
Має діагноз аутизм.
Лікарі радили мамі віддати мене в інтернат
Я в дитинстві грала не ляльками, а мотузками. Лікарі помітили це і сказали мамі, що зі мною щось не так і я повинна навчатися в інтернаті.
Мені поставили діагноз аутизм в 4 роки. Потім я потрапила до дитячого садочку, в групу дітей із затримкою психічного розвитку. Там мене підготували до школи і я пішла в звичайну, в 7 років. Вивчилася, здала ЗНО.
Я хотіла вступати в музичне училище після 9-го класу. Але мені сказали, що я там не зможу вчитися. Після 11-го класу складала вступні іспити в училище Майбороди, але мене не пропустили, поставили низький бал. Вони не знають як знайти підхід до людей з аутизмом.
Зараз я вчуся на третьому курсі за спеціальністю хорове диригування. І граю в Дитячому міському симфонічному оркестрі Sympho Kids — це моя мрія. Також займаюся на віолончелі самостійно, освоюю бас-гітару, фортепіано і співаю.
Показати всім, як виглядає світ людей з аутизмом
Завдяки групі ми стали більш товариськими. Її і створили з метою спілкуватися і дружити, показувати приклад для всіх діток з аутизмом. А також наша мета — показати всім як бачать світ люди з аутизмом.
Так, ми не такі, як усі, але ми прагнемо до суспільства і хочемо, щоб нас розуміли. Ми виступаємо на конференціях перед студентами та батьками. Я особисто зустрічаюся з батьками дітей з аутизмом і відповідаю на всі питання про діагноз.
Боротьба за права людей з аутизмом
Я бачу, як дітям з аутизмом важко, як непросто їх батькам буває. Я б хотіла допомагати. Зробити так, аби у нас, в Україні створювалося більше можливостей і центрів реабілітацій для таких діток. І я виступаю за те, щоб в Україні були інклюзивні заняття з такими дітьми в ВНЗ, щоб вони могли влаштовуватися на роботу і жити як всі люди. Я намагаюся зараз це донести до суспільства і заявити на всю Україну. Показати всім, як виглядає світ людей з аутизмом
Я б дуже хотіла окрім музики займатися з дітками з аутизмом, адже моє першочергове завдання полягає в тому, щоб розбити в пух і прах всі фантазії про те, що аутизм — це вирок. Це неправда, потрібно з оптимізмом дивитися в майбутнє, старанно працювати над собою і долати перешкоди.
Марія
Дочка Ігоря Сави. 21 рік, вчиться в музичному училищі в Дніпрі.
В групі грає на бандурі. Має діагноз аутизм.
Бандура — то генетичний код українців
Ще в 90-х вийшов фільм «Людина дощу» і за цим фільмом вже називають людей з аутизмом. Тому вирішили так і групу назвати — Rain People.
Я граю там на бандурі, мандоліні та іноді на ірландському вістлі, але бандура — це мій улюблений інструмент. В неї найніжніший звук, але і в бойових піснях вона показує характер. Цей інструмент — генетичний код українців.
Ми з групою ходимо в боулінг, грати в теніс, їздили на море всі разом, ходимо на дні народження один до одного. Іноді ми хвилюємося перед виступом, але підтримуємо один одного, відволікаємося на розмови на інші теми, жартуємо. І виступ проходить добре.
Два роки в училищі ніхто не знав про діагноз
Я навчаюся в музичному училищі в Дніпрі. Вступити туди мені ніхто не заважав, ми навіть не говорили нікому про мій діагноз. Десь два роки ніхто нічого не знав.
Коли я розказала, то всі спокійно відреагували, цікавились, що це таке. Був момент, коли хтось почав жартувати про аутизм, я сказала: «агов, тут взагалі-то аутист сидить!».
На першому курсі якийсь хлопчик діставав мене, казав щось образливе і я бурхливо реагувала. Але викладачка вчинила дуже мудро: поставила нас разом у гурт, ми багато репетирували і зараз навіть дружимо. Взагалі у мене є зараз подружки і мене нормально сприймають.
Зараз у мене є вже свій учень. Йому 14 років і він також хлопець з аутизмом.
У майбутньому хочу вступили до консерваторії в Дніпрі, здобути вищу музичну освіту. Після цього гастролювати і викладати.
Олександр
13 років, в групі грає на барабанах. Хлопець незрячий і грає лише на слух.
Починав грати на скляних баночках
Я почав цікавитися музикою з п’яти-шести років. Папа тоді грав на гітарі, а я знаходив всякі банки і олівцями по них стукав. Це все було за покликом серця.
Потім тато мені купив маленький барабан. Далі почали знаходити всякі барабанчики, тарілки, і зробили маленьку установку. Збирали самі зі всяких залишків від різних барабанів.
Вчився грати з приватними вчителями, до школи не ходив. Але наразі ніде не вчуся. Планую повернутися до цього пізніше. Приємно грати на барабанах, особливо якщо вони хороші, професійні.
Я люблю джаз, блюз, рок. Улюблені групи — це з 80-х Led Zeppelin, Scorpions, вони добре грають. Я б теж хотів колись виступати в таких гуртах.
Володимир
18 років, в групі грає на піаніно. Займається музикою з чотирьох років та мріє про незвичайну спеціальність. Має діагноз аутизм.
Піаніно, гітара та перший сольний виступ
Я майже все життя граю на піаніно, і тільки останні декілька місяців на гітарі. У музичній школі я не вчився, грати вчив приватний викладач. Я з нею займаюся з 4-х років — і до сих пір.
Перший свій концерт я дав 26 лютого 2013 року. Грав в Дитячому психоневрологічному центрі в Запоріжжі, давав концерт один. Взагалі багато було виступів. Концерти дуже подобаються, мене не лякає велика кількість людей в залі. Я вже звик до цього.
Люблю грати класичні мелодії, але вони і найскладніші. Улюблені — Бах, Бетховен. Але свою музику я поки не пишу, немає у мене для цього натхнення.
Неординарний вибір професії
Я раніше хотів бути кухарем, готувати. Але тепер от передумав — планую бути взуттьовиком. Хочу робити свою взуття і запустити власне виробництво.
Я ще не пробував шити, але буду вчитися в училищі на цій спеціальності. Тож професійно пов’язувати життя з музикою я не планую. Граю для себе.
Антон
Син Ігоря Сави. В групі співає. Навчається в Дніпровському національному університеті на політолога.
Захищати дискримінованих людей
Я цікавлюсь ідеєю дискримінованих людей, не тільки аутистів. Планую в політиці відстоювати саме інтереси людей, щодо яких в нашому суспільстві здійснюється дискримінація. Щодо інвалідів, жінок, нацменшин і інших груп.
Треба суспільству пояснювати, що люди з аутизмом — це такі ж люди, як і ми, який сенс їх не любити і здійснювати тиск. Проблема в нераціональних відчуттях, в людях грають якісь стародавні інстинкти. Вони бачать людей не таких, як вони, і в них спрацьовує рефлекс відчуження, якоїсь ворожнечі щодо цієї людини. І мені здається, треба з цим боротися і пояснювати, що ми цивілізовані люди і ми маємо ставитися до всіх так, як хочемо, аби до нас ставилися. Хочу створювати фонди допомоги інвалідам і іншим дискримінованим групам, суспільні рухи.
Але для початку я б намагався дізнатися, чому люди дискримінують тих, хто відрізняється. І таким чином переконати їх. Тому що зазвичай люди на автоматі себе так поводять і не розуміють причин. А якщо змусити їх задуматися, то будуть зміни в суспільстві. І я буду з цим боротися.
Суспільство
Міжнародний Благодійний фонд «Карітас України» оголосив аукціон зустрічей «Прихистки добра», щоб зібрати 2 мільйони гривень на шість прихистків для переселенців старшого віку. В аукціоні розігрують зустріч з письменниками, підприємцями та музикантами.
Про це повідомила пресслужба фонду.
Мета збору
У шести прихистках мережі Карітас — в Бориславі, Івано-Франківську, Коломиї, Тернополі, Чорткові та Одесі — зараз мешкають 154 людини старшого віку. Через скорочення міжнародного фінансування «Карітас України» просять про допомогу, аби ці люди й надалі могли отримувати безпечне житло, медичну допомогу, харчування, гігієнічні засоби, психосоціальні послуги та догляд.
Читайте також: Фестиваль добра: 700 дитячих мрій чекають на здійснення
Мешканці шістьох прихистків — це переважно вимушені переселенці старшого віку, одна з найуразливіших категорій населення під час війни. Більшість з них самотні, з інвалідністю або хронічними захворюваннями. Раніше ці бабусі й дідусі мешкали у Лимані і в Курахово, на сході і на півдні, але через постійні загрози з боку рф евакуювалися.
З ким можна зустрітися
Для участі у зборі треба зробити доброчинну ставку. Так можна виграти зустріч з лідерами думок за кавою, на прогулянці чи онлайн Розіграш проводять на інстаграм-сторінці аукціону. Аукціон триватиме до 29 травня до 23:00. Переможцем стає той, чия ставка підіймається найвище Початок — 2 тисячі гривень, один крок — 200 грн.
В аукціоні вже беруть участь: Оксана Забужко, Ірена Карпа, Артем Бородатюк, Костянтин Розенштраус-Макаров, Антоніо Лукіч, Тетяна Трощинська, Євгенія Клепа, Антон Птушкін, Лілія Пустовіт, Євгенія Кузнєцова, Роман Бахарєв, Олександра Матвійчук, Марина Саприкіна, Елизавета Фещенко, Володимир Луцик, Тарас Панасенко, Саша Ганапольська, Софія Андрухович.
Також на збір можна зробити довільну пожертву
Нагадуємо, що в Києві з’явиться новий безбар’єрний маршрут: деталі.
Фото: фейсбук-сторінки «Карітас Україна» та проєкту «Прихистки добра»
Суспільство
Двоє ветеранів ГУР з ампутаціями зійшли на Гімалаї. Іван Тарн та Олександр Дашко з позивними «Артан» і «Кракен» привертали увагу, аби зібрати 3 мільйони гривень на боротьбу з фантомними болями у проєкті Limitless.
Про це повідомили в ГУР Міноборони України.
«Життя після ампутації є!»
Двоє ветеранів спецпідрозділів ГУР МО України Іван Тарн та Олександр Дашко, які мають ампутації, піднімалися на Гімалаї для благодійного проєкту Limitless. Бійців у горах супроводжували професійні альпіністи Тетяна Яловчак і Тарас Поздній.
Розвідники піднялися на висоту 5280 метрів, тобто до базового табору «Еверест». Олександр Дашко, який має велику ампутацію ноги, поділився, що його знайомі до останнього не вірили у реальність такого задуму: «Мені казали, мовляв, туди люди навіть з двома ногами не піднімаються, а в тебе й так ноги нема, ти ще більше своє здоров’я угробиш — не лізь. Тож мені було важко, але це сходження мають побачити інші хлопці з ампутаціями. Вони повинні побачити, що життя після ампутації є!»
Читайте також: Готові досягати вершин навіть після поранень: це українські військові, які зійшли на Кіліманджаро
Місія проєкту
Під час сходження прагнули привернути увагу до проблем бійців, які мають ампутації, та зібрати 3 мільйони гривень на боротьбу з фантомними болями.
«Фантомний біль ― це коли в тебе нема кінцівки, але так болить, ніби вона в тебе є. Вона може боліти, може свербіти — і мозку треба якось прийняти. Деякі хлопці мучаться з цим роками», ― розповіли ветерани ГУР.
Нагадуємо, що в Криму активісти вшанували жертв геноциду кримськотатарського народу (ФОТО).
Фото: ГУР Міноборони України
У Чернівцях проведуть вісімнадцятий благодійний фестиваль «Буковинська мрія». Для дітей, які переживать складні періоди життя, підготують подарунки. До ініціативи можуть долучитися всі охочі, ставши для маленьких мрійників чарівниками.
Про це редакції повідомили в БФ «Місто Добра».
Мрії, які можуть стати реальністю
Захід готують для дітей, які вже зіштовхнулися з жорстокістю і серйозними проблемами дорослих. На свято завітають вихованці «Міста Добра» та пацієнти медичного центру «Дім метеликів». Серед них є діти з важкими, часто невиліковними діагнозами. Організатори хочуть подарувати свято й тим, хто через війну втратив батьків, дім — це підопічні проєкту «Наші діти», який фонд втілює спільно з Datagroup. Також на захід запрошують дітей, які живуть в родинах, де щодня борються з бідністю та відчаєм.
Читайте також: Три роки не бачив тата: 15-річного хлопця повернули в Україну з ТОТ
«Мрії цих дітей — реальні, щирі й дуже земні. Вони не просять зірку з неба. Вони пишуть листи з мріями про нове взуття, рожеві сукні, мультяшні” ляльки, цікаві книжки, перші в їхньому житті велосипеди, фарби для малювання, Лего або планшет, бо в їхньому світі це – щось велике і недосяжне», — розповідають у фонді.
Організатори пропонують відчути себе чарівниками та здійснити мрію когось із дітей. Таких людей у «Місті Добра» називають добродіями. Долучитися може кожен охочий. Для цього потрібно прочитати листи та надіслати подарунок. Крім того, «мрію» можна вручити й особисто. Усього у фонді потребують 700 пакунків з подарунками.
Деталі можна дізнатись за поштою: [email protected].
Мрії дітей щодня публікує засновниця фестивалю Марта Левченко на своїй фейсбук-сторінці.
Про фестиваль
«Буковинська мрія» — найбільший благодійний фестиваль Східної Європи, на якому вже понад 10 років втілюють дитячі мрії.
Вихованці дитячих притулків, малюки з інвалідністю та діти з бідних сімей пишуть листи-мрії, а дорослі можуть стати добрими чарівниками та допомогти реалізувати ці листи в життя.
За час існування фестивалю-табору більше 10000 мрій дітей стали реальністю. За словами організаторів, учасники перших фестивалів вже виросли і самі стали благодійниками.
Нагадуємо, що Артем Пивоваров подарував перуку з власного волосся пацієнтці Охматдиту (ФОТО).
Фото: БФ «Місто Добра»
