Суспільство
Чому слід вірити в ЗСУ? Ось 7 перемог та подвигів нашої армії, якими варто пишатися
Героїчний рейд 95-ї бригади, звільнення українських міст та битви за стратегічні об’єкти, що дозволили зупинити наступ ворога, – за вісім років війни українські бійці неодноразово давали відсіч бойовикам та російським військовим. Сьогодні як ніколи важливо вірити в Збройні сили України та підтримувати нашу армію. ШоТам зібрав сім подвигів та перемог наших захисників, якими справді варто пишатися.
Рейд 95-ї бригади
Цю операцію українських десантників тилами проросійських сил на Донбасі вважають найдовшим рейдом бронетехники в новітній історії світу. Він тривав з 19 липня до 10 серпня 2014 року. За цей час бійці 95-ї бригади подолали 470 кілометрів, із них 170 – у тилу ворога та з боями за визволення Лисичанська, за Савур-Могилу, Степанівку й Маринівку, за переправу на річці Міус, Міусинськ і Красний Луч.
Українські військові знищили три блокпости бойовиків та змогли виконати головний стратегічний задум: створити коридор для виходу підрозділів, що опинилися в оточенні на кордоні. Завдяки цій операції вдалося звільнити 3 тисячі українських бійців та понад 250 одиниць техніки.
«Я описав би той рейд коротко – «живі заздрили мертвим». Ми вирушили туди витягнути хлопців з Ізвариного. А щоб це зробити, потрібно було пройти через Савур-Могилу. Словом, реально залізли в тил ворога, в саму дупу. І вилізли звідти тільки завдяки хитрощам та інтуїції командувача, Михайла Забродського. Коли вийшли звідти – не вірилося, що все закінчилося. Чи була це найскладніша наша операція? Та біс його знає. Просто – робота», – згадує Ігор Герасименко, командир 1-го батальйону 95-ї бригади.
Бої за Луганський аеропорт
Захист Луганського летовища тривав 146 днів, з квітня до вересня 2014 року. Українські десантники разом із іншими підрозділами ЗСУ боронили аеропорт практично в повному оточенні та без наземного сполучення. «Пробити» дорогу, доставити боєприпаси та деблокувати летовище нашій армії вдалося лише в липні, а вже в серпні російські регулярні війська знову оточили аеропорт.
Під час повторного оточення будівлі летовища були вщент зруйновані російською артилерією. Українські військові вийшли з руїн в ніч на 1 вересня 2014 року.
«Ми скористалися темрявою та вийшли у вогневому коридорі завширшки в один кілометр. Ми виходили у суцільному вогні. Росіяни ще дві доби не заходили в аеропорт, бо побоювалися, що ми там залишились», – згадує один із керівників оборони летовища генерал-майор Андрій Ковальчук.
За його словами, для наших військ аеропорт був форпостом, на якому трималася оборона фронту значної частини Луганщини. Летовище було важливим стратегічним об’єктом, і саме завдяки його обороні українським захисникам вдалося завадити нарощуванню російських сил та активному просуванню окупантів.
Звільнення Маріуполя
Бойовики вторглися в місто 13 квітня 2014 року – через 6 днів після окупації Донецька. Вони захопили адмінбудівлі та перекрили кілька центральних вулиць. Перша спроба звільнення Маріуполя відбулася 9 травня, коли колона 72-ї бригади зруйнувала барикади та наштовхнулася на опір бойовиків. Аби уникнути великої кількості жертв серед місцевого населення та ескалації напруги, штаб АТО вирішив тимчасово вивести українські сили з міста.
На світанку 13 червня українські військові почали успішну операцію зі звільнення міста. До неї долучилися спецпідрозділ МВС «Азов», підрозділи Нацгвардії, дві роти батальйону «Дніпро-1» та бійці 79-ї аеромобільної бригади.
Штурм почався о 05:00 ранку, а вже ввечері над Маріуполем замайорів синьо-жовтий прапор. Завдяки операції українським захисникам вдалося ліквідувати ключові опорні точки бойовиків, знищити їхню техніку та встановити контроль над усіма захопленими спорудами.
Звільнення Мар’їнки
4 серпня 2014 року батальйони «Азов» і «Шахтарськ» почали одну з найбільш успішних операцій АТО, яка водночас стала і оборонною, і контрнаступальною. Під час спроби розділити укріплений район бойовиків на дві частини, українські добровольці зіштовхнулися з шаленим опором. Та згодом до наших захисників долучилася бронетехніка 51-ї механізованої бригади. Бійці не отримували такого наказу, але залишатися осторонь не змогли. Разом із добровольцями їм вдалося зайняти центральні позиції окупантів.
«Вони пішли до бою, без жодного екіпірування, але сміливі, як соколи. Їхня підтримка була неоціненною. Пам’ятаю, як один сказав: «Як це ви підете далі, а ми сидітимемо?». Страху не було, лише потреба виконати свій обов’язок. Згрузилися з «КАМАЗів» і зі священним гаслом: «Слава Україні!» пішли до бою», – згадує учасник операції, доброволець Дмитро Кухарчук.
Читайте також: 30 років ЗСУ. Перевір, що ти знаєш про історію Збройних сил України (ТЕСТ)
Після цього наші військові почали зачистку Мар’їнки. На той момент бойовики вже зрозуміли, що не зможуть втримати місто, та почали гатити з мінометів, гранатометів, гаубиць та установок «Град». А тому завершувати зачистку довелося під вогнем російської артилерії.
Так Мар’янка повернулася під контроль України.Через рік російські найманці спробували повернути місто під свій контроль, утім українські військові відбили атаку. «Після звільнення мирні люди, жителі Мар’їнки, зустрічали нас зі сльозами на очах і українською мовою на устах. Мар’їнка наша. І залишатиметься нашою», – додає Кухарчук.
Оборона Донецького аеропорту
Ця оборона почалася зі швидкої перемоги української армії. У ніч з 25 на 26 травня російські бойовики проникли в аеропорт та зайняли новий термінал летовища. Утім звідти їх витіснив наш спецназ, який перебував на території ДАПу ще з квітня.
Наступні 7 місяців цей вкрай важливий стратегічний об’єкт залишався під контролем українських захисників. Активні бої почалися у вересні. Бойовики почали систематично штурмувати аеропорт, займаючи нові позиції та знову відступаючи під тиском нашої армії. Через постійні обстріли будівлі летовища поступово руйнувалися. У грудні 2014-го найбільше постраждав старий термінал, 13 січня остаточно впала диспетчерська вежа, а наприкінці місяця окупанти підірвали й новий термінал. Через два дні вцілілі захисники покинули термінал.
Героїчна оборона Донецького аеропорту тривала 242 дні та стала одним із головних символів спротиву російській окупації. За мужність та незламність наших бійців почали називати «кіборгами», а генерал-майор Олег Мікац згодом скаже, що саме завдяки обороні ДАПу українській армії вдалося стримати сили ворога.
«Оборона Донецького аеропорту показала спроможності України на відсіч! Відсіч ворогу, який суттєво переважає за ресурсами… І давати її так, щоб ворог ще довго згадував це, як свій страшний сон», – переконаний боєць 93-ї бригади, «кіборг» Кирило Недря.
Бої за Савур-Могилу
Савур-Могила – не просто вершина на мапі, а важливий стратегічний об’єкт неподалік українсько-російського кордону. Звідти добре видно прилеглу територію, що дозволяє відслідковувати пересування всіх сил в радіусі 30-40 кілометрів.
Бойовики зайняли курган на початку червня 2014 року та перетворили його на власний опорний пункт. Завдяки цьому вони перешкоджали підвезенню боєприпасів та провізії для української армії, відстежували пересування наших військ та коректували артилерійські обстріли з території РФ.
Протягом червня-липня бої за контроль над вершиною перейшли в затяжну фазу. Українські військові неодноразово намагалися захопити курган, але через щільні артилерійські обстріли ці спроби залишилися безуспішними.
7 серпня група під командуванням полковника Ігоря Гордійчука та добровольців «Правого сектору» після довогодинного бою змогла зайняти Савур-Могилу. Наступного дня українські сили остаточно закріпилися на кургані. Це стало початком майже тритижневої оборони височини. Російські війська продовжували гатити по позиції, а тамтешні ґрунти унеможливлювали створення надійних укріплені. Захищатися військовим доводилося у вирвах від снарядів та за руїнами меморіального комплексу. Вночі 24 серпня, після 12 діб оборони, бійці отримали наказ про відступ.
«Висоту здали лише тоді, коли в радіусі 40 кілометрів не залишилося наших підрозділів, і ніхто не міг хлопців нормально прикрити. Поки була артилерійська підтримка, поки остання установка «Граду» не поїхала, стояли. Силами піхоти, зі стрілецькою зброєю, утримати такий об’єкт нереально. До того ж, встановлена на кургані стела звалилася, ховатися було ніде. Наші бійці опинилися в оточенні, почали прибувати російські військові. Це вже був зовсім інший розклад», – розповідає доброволець Максим Музика.
Визволення Лисичансько-Сєвєродонецької агломерації
Влітку 2014-го Лисичанськ став основним опорним пунктом бойовиків у Лисичансько-Сєвєродонецькій агломерації. Вони обладнали позиції, встановили блокпости та організували вогневі точки просто в житлових будинках.
24 липня, після звільнення Рубіжного та Сєвєродонецька, почалася військова операція під командуванням Михайла Забродського, командира 95-ї омбр. Бійці батальйону «Донбас» разом із тактичними групами 95-ї, 24-ї та 51-ї бригад вийшли на околиці Лисичанська, зайняли мости та встановили блокпости. Військові не могли повністю оточити місто через недостатню кількість сил, а тому Лисичанськ звільняли поетапно.
Бої точилися й в самому місті, утім бойовикам не вдалося стримати наступ української армії. Танки розбивали блокпости, встановлені на перехрестях вулиць, а вогневі точки та позиції снайперів вдалося придушити стрілецькою зброєю та гранатометами.
«Я все життя буду шкодувати, що можна ж було камеру на каску прикрутити, зняти. Будь-який Голлівуд просто відпочиває, таке було!», – згадує учасник звільнення міста, доброволець Святослав-Андрій Грушевський.
Операція зі звільнення Лисичанська та Сєвєродонецька дозволила нашим військовим відновити контроль над кількома районами Луганщини. Завдяки цьому наприкінці серпня російські війська так і не змогли здійснити прорив у глиб країни.
Вірте у Збройні сили України!
Суспільство
28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- жителі сіл не показали більшого наміру жити в Україні чи у своєму рідному селі, ніж містяни;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
«Культурні сили» та платформа «Меморіал» 26 березня провели захід, який присвятили розвитку культури підтримки жінок, які втратили чоловіків на війні. На події відбувся відкритий діалог між лідерками громадянського суспільства, представниками патронатних служб, військовими, волонтерами та митцями.
Про це повідомили в «Культурних силах».
Що обговорили на заході
Подію організували для того, аби почати діалог на важливу тему, яку можуть оминати у суспільстві через її важкість. Спікери обговорювали, як не залишати жінок, які втратили коханих наодинці з горем, а також як навчитися не шкодити, натомість вміти підтримувати і турбуватися.
На панелі «Культура підтримки» керівниця психологічного простору «ПроЖИТИ» Катерина Чижик розповіла:
«Для мене особисто одним із тригерних слів було “тримайся”. Нема мені за що триматися, нема за кого триматися. І ще, коли сусіди або хтось кажуть: “та молода, ще вийдеш заміж” — це саме болюче, що можна сказати жінці, яка втратила свого коханого чоловіка».
Катерина втратила свого чоловіка у 2023 році. Аби пережити цю подію, жінка почала створювати власне місце сили. У цей період виник психологічний простір «ПроЖИТИ».
Читайте також: Ukraїner та PR Army створили фільм про депортацію кримських татар (ВІДЕО)
У «Культурних силах» зазначили, що саме в громадському секторі започатковують проєкти, які можуть полегшувати проживання горя втрати.
«Якби не громадський сектор, я взагалі не уявляю, що було б з багатьма членами родин загиблих. Громадським організаціям, які підтримують рідних і близьких загиблих воїнів, треба об’єднувати зусилля, бо державним органам та суспільству часто байдуже на їх проблеми»‚ — розповіла очільниця фонду «Маємо жити» Оксана Боркун.
Також важливою темою для жінок, які втратили своїх чоловіків, є збереження пам’яті про них. Керівниця патронатної служби «Азов.Супровід» Ріна Рєзнік зазначила:
«Є величезна кількість онлайн-петицій про присвоєння звання Героїв України. І ми з одного боку розуміємо, що кожен з загиблих — герой цієї країни, а з іншого боку також розуміємо, що не можемо забезпечити кожному цю державну нагороду, назву міста, назву вулиці й таке інше. Зараз це є найбільшим випробуванням, як весь цей обсяг горя акумулювати і дати кожній індивідуальній, величезній, серйозній трагедії достатньо простору і місця для того, щоб це вшанування було достатньо гідним і великим».
Презентація кліпу «Місто наречених»
На події «Культурні сили» представили новий кліп на пісню Саші Чемерова «Місто наречених». Його присвятили жінкам, які пережили втрату. У кліпі знялася Таті Сонце (Тетяна Мельник).
«Головна героїня цього кліпу не актриса, це жінка, котра втратила свого коханого на війні. І тут на екрані ми можемо бачити не гру, а власне проживання втрати», — зазначив засновник платформи «Культурні сили» Миколай Сєрга.
Автор пісні Саша Чемеров поділився своїми емоціями від переглядання кліпу:
«Як і всі присутні, я вперше дивився цей кліп. І мені важко було втримати сльози. Моїм завданням було не констатувати факт втрати, а дати надію. Тому що життя все ж таки продовжується, все ж таки життя має сенс».
Довідка
«Культурні сили» — це платформа, що об’єднує військових творчих професій, культурних діячів, аналітиків та волонтерів. До цієї платформи входять такі проєкти та бренди:
- «Культурний десант»;
- «Книга на фронт»;
- «Фронтова студія»;
- «Оркестр 59» тощо.
«Культурні сили» формують та розвивають воїнську культуру, забезпечують морально-психологічну підтримку військових, підтримують родини загиблих, розвивають культурну дипломатію та впроваджують стратегії впливу через культуру та мистецтво.
Нагадаємо, що «Культурні сили» провели у Києві відкриту розмову, присвячену колективній пам’яті.
Фото: «Культурні сили»
