Бренд одягу Shkoura. Про верстат 18 століття, вивалювання у гірській річці та відмову від електрики

Український бренд одягу Shkoura зародився високо в карпатських горах. Саме там його засновниця Олеся Заїка відкрила для себе техніку переборного ткацтва. Перше пальто вона виготовила як жарт для свого друга. Натомість інші люди серйозно захотіли собі таке ж. Сьогодні бренд створює одяг з вовни, що тчеться на верстаті зразка 18 століття. Потім вироби занурюють у гірську річку і сушать на відкритому повітрі. Всю продукцію Shkoura виготовляють без використання електрики, аби не висушувати планету. У підсумку з’являється неповторна атмосферна річ, яку хочеться передати у спадок.

Побачила красу в напівзруйнованій хатині

Я ще з дитинства любила малювати й мріяла стати архітекторкою, але з багатьох причин обрала  економічний університет і стала спеціалісткою з міжнародної економіки. Колись мені випала можливість майже все літо провести в Карпатах: то відпочивала з друзями, то поїхала з сином. І в горах я побачила напівзруйновану маленьку хатину. Я зупинилася біля неї, і мені чомусь стало так добре. Коли я повернулася до Києва, де на той момент жила, то весь час думала про ту будівлю.

Я подзвонила знайомій і кажу: «Слухай, я там у горах знайшла одну хатину, можливо, ти б могла знайти господарів? Я б хотіла її орендувати». Все вдалося. Ми з дитиною приїхали туди з однією сумкою, купили дрова. Планувала три місяці відпочивати там від роботи, писати картини, а потім повернутися. Але вийшло так, що я лишилася там майже на десять років. Це був неймовірний досвід.

Технології ткання навчилась у місцевих мешканців

Якось я побачила в Карпатах, як місцеві майстрині ткали ліжники (покривало або килим) на верстаті. Ця техніка називається переборне ткацтво. Захотіла і я спробувати. І коли почала ткати, сусідка Ганнуся сказала: «Бачу, ти знаєш, як ткати. Значить ти вже це робила». А я їй відповідаю, що насправді пробую вперше. Просто бачила, як це роблять інші, і мені технологія здалася досить зрозумілою. Перший ліжник я виготовила собі як подарунок на день народження. Не знаю, звідки у мене такі навички. У мене було велике бажання зрозуміти більше, навчитись цього ремесла, щоб почати створювати те, що я сама собі уявляю.

Перше пальто я створила для близької людини, й це більше було схоже на жарт. Я виткала на ньому якийсь символ. Навіть не сподівалася, що він його носитиме. Натомість він справді почав одягати пальто в Києві. Через певний час він запитав, чи можна залишати мій номер телефону, бо всі хочуть собі якийсь схожий верхній одяг. І мені почали дзвонити друзі та знайомі: просили виткати щось і для них.

Я не заробляла на цьому нічого, адже у мене не було такої мети. Мені це приносило неймовірне задоволення. Я просто рахувала собівартість вовни та сама ж виготовляла. Але коли почала відправляти людям готовий виріб, вони казали: «Це має коштувати набагато більше. Нічого не знаємо, ти мусиш взяти ці гроші». Сума, яку я зазначала «за матеріали», була для них образливою, бо моє пальто вони називали «шедевром». Так з’явилися перші замовлення, а разом із ними – можливість залишитися у Карпатах не лише на літо. Це були не заробітки, а шанс дожити з сином черговий місяць у цій неймовірній місцині.

Покупці самі прозвали мої пальта «шкурами»

Потім декілька разів я відвідувала маркети «Всі. Свої», де зустріла багато прихильників того, що я створю. З часом моя подруга з Києва Марина Єгонська сказала: «Все, Олесю, час робити бізнес. Люди потребують цієї краси по всьому світі». За це я не перестану їй бути вдячною. Так у січні 2020 року з’явилася ідея офіційно зробити бренд, передати всю філософію цієї технології у своєму одязі та не обмежуватися лише українськими споживачами.

Сьогодні під брендом Shkoura ми виготовляємо різні речі, переважно пальта. Ми з подругою довго підбирали назви, але дарма. Партнери та клієнти назвали нас самостійно. Вони роками дзвонили й казали: «Лесю, в нас завтра зйомки, у тебе є ці твої скажені шкури?». Коли я кудись приходила, мені казали: «У тебе з собою в машині нема часом якоїсь шкури показати нам?». І ми зрозуміли, що всі жартома чи не дуже вже давно називають цей одяг саме так.

Кожна річ і досі їде до карпатської річки

Коли ми вже вирішили робити це брендом, я перевезла свій верстат до Києва. Орендувала дуже маленьку квартиру, дома це все зранку до вечора ткала. Але кожен виріб так само їхав – і досі їздить – у Карпати вивалюватися в гірській річці та отримувати свою форму. Там же сушиться на відкритому повітрі. Потім у Києві я це все зшиваю. Але з часом матеріали та готові вироби перестали вміщуватися в кімнаті. Та й від людей надходив запит десь приміряти, побачити, як виглядає пальто. Тому ми відкрили свій шоу-рум. Він став таким артпростором, де постійно збиралися цікаві творчі люди.

Переважно всі вироби я створюю власноруч, без помічниці, але дуже її потребую. У нас така філософія: ми не хочемо виготовляти багато одягу. Зараз його стільки скрізь є, що хочеться робити щось живе, приємне і цікаве, аби люди хотіли лишити його у спадок. Це ніби речі поза часом. Не важливо, скільки років пройде, це пальто для покупців буде дуже цінним. Я встигаю робити людям їхні особисті замовлення під потрібний розмір, тож не потребую допомоги.

Обходимося без електрики, щоб зберегти планету

Одяг я виготовляю на дерев’яному верстаті зразка 18 століття. Він створений без жодного цвяха, тож легко розбирається і збирається. Зі своїм верстатом я вже об’їздила всі великі міста України. Я навиваю на верстат нитку-основу, яка тонко спрядена з вовни. Найважче – правильно налаштувати верстат. Це як музичний інструмент, де все має працювати правильно. Зокрема, верхні та нижні нитки повинні мати однаковий простір між собою.

У своїй діяльності ми пропагуємо усвідомлене виробництво. Всю продукцію виготовляємо без використання електроенергії та інших ресурсів, які можуть осушити планету. На верстат можна поставити свічки й спокійно працювати. Весь процес – ручна робота. Ткання споконвіку використовують якось в одязі, але в різних техніках. Торік дуже багато дизайнерів з усього світу зверталися до народних  ремесел, щоб створювати якісь елементи вбрання.

Наша родзинка – скажені пальта

Ми створюємо жакети, бомбери, пальта, панами, сорочки, туніки, штани, плаття і великі лляні хустини. Ми навіть виготовили кілька пар взуття на шкіряній основі. Це щось схоже на мокасини, сплетене з вовни. Зараз пробуємо в’язати вироби з вовняної, котонової нитки. Але, звісно, нас більше знають за наші фантастичні пальта. Тож саме вони мають найбільший попит. У своєму одязі ми поєднуємо сміливі кольори з грубою технікою ткання. Кожен виріб має свій паспорт, де вказана його дата народження. Ми навіть пишемо, при якій температурі води й коли цей виріб був виваляний, тобто народився. І тому у покупця одразу виникає повага до речі, вона стає для нього якось живою.

Читайте також: Українські бренди підкорюють Нью-Йорк. Що представляли дизайнери на цьогорічному Тижні моди

Придбати зараз наш одяг можна в магазині «Всі свої» на столичному Хрещатику у відділі «етноодяг», на другому поверсі. Можна написати нам в інстаграм sh.shkoura або замовити через сайт. Маленький жилет коштує 3000-4000 гривень, пальто обійдеться до 22 000. Ціни формуємо відповідно до вартості матеріалів та часу на пошив. Звісно, вироби з 100% шовком будуть коштувати трохи дорожче. Вартість одягу зараз, звичайно, відрізняється від тієї, яка була 10 років тому, коли я сиділа ночами в горах і шила там усе це.

Клієнти, коли одягають наш одяг – не важливо, в Україні, Лондоні чи Нью-Йорку, – кажуть: «У мене найщасливіший день, коли йду десь у вашому виробі». Ми вже перестали забирати з одягу листочки та травинки, які залишаються від річки. Навіть в цьому відчувається якась неймовірна атмосфера. Кожна річ в цілому має приємну енергію, бо її створювали люди. А коли ми ще й розповідаємо про процес виготовлення, то ви вже ніби в ньому перебуваєте. Ми навмисно не використовуємо синтетичних матеріалів, як от підкладів. Не хочемо навантажувати вироби фурнітурою з пластику, металу чи ще чогось.

Чекайте від нас одяг з високогірного шовку

Ще 10 років тому наш одяг клієнти трохи відправляли як подарунки своїм друзям в інших країнах. А зараз у нас багато замовлень зі США й Канади, відправляли також у Японію та Італію. Бренд Shkoura зараз продається у Берліні. Я б навіть сказала, що людей, які мають сміливість носити таке пальто, набагато більше саме за кордоном. Там люди розуміють цінність ручної праці – ткання на верстаті зразка 18 століття. Якби ви лише бачили, як люди важко працюють, щоб зафарбувати вовну, зграблювати, спрясти її.

У майбутньому хочу створити колекцію з шовку, який виробляють справжні тутові шовкопряди у Непалі. Цим зараз займаються мої друзі, і ми хочемо обмінятися досвідом. Це високогірний шовк, який жінки створюють руками, а не кілометрами щогодини на фабриках. Дуже хочемо познайомити українців із такою технологією і показати, як це можна носити. Загалом у нас багато фантазій, що можна поєднати в межах одного бренду. І все ж я розумію, що всі чекають від нас пальто. Тому все одно приділяю цьому найбільше уваги. Ми маємо задовольнити всі очікування, які на нас покладають.