Зараз ви читатимете статтю ШоТам зі спільного проєкту з DG East про переселенців, які втратили дім, але продовжили свою діяльність у нових містах і селах.
Чому ми його робимо? Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про переселенців, які втратили дім, але продовжили свою діяльність у нових містах і селах.
Чому ми його робимо?
Наші герої є прикладом активізму та незламності українських переселенців, які попри війну продовжують власну справу або починають новий бізнес.
Ароматним борщем чи гарячими варениками з вишнями можуть насолодитися навіть ті українці, які не мають змоги готувати, адже ці страви достатньо тільки розігріти.
Коли Тетяна Чернікова побачила, як люди в оточеному Маріуполі готують на вогнищах, вона запустила виробництво натуральної їжі в реторт-пакетах. Жінка й сама знає, що таке російська окупація та обстріли: у 2016 їй довелося залишити Донецьк, а вже у 2022 — Харків.
ШоТам розповідає, як Тетяна виробляє улюблені українські страви для військових, цивільних біля лінії фронту та всіх, у кого немає можливості приготувати собі обід.
Тетяна Чернікова
співзасновниця виробництва готової їжі Food for you
Нам казали, що Україна нас ненавидить
До війни я жила в Донецьку, керувала там супермаркетом. Коли росіяни окупували місто у 2014, він працював і забезпечував населення продуктами.
Ми з сім’єю довго сподівалися, що щось зміниться на краще. Проживши два роки в окупації, зрозуміли, що треба виїжджати, хоч там і залишилися квартири, будинки та рідні люди. Я була вдруге вагітна й не хотіла, аби мої діти зростали в таких обставинах: щодня бачили на вулиці людей з автоматами та не розуміли справжніх цінностей.
Це було складне рішення. Поки я перебувала там, я не могла не слухати ту інформацію, яку подають по телебаченню. І навіть якщо у вас є критичне мислення й ви розумієте, що це неправда, якесь зерно сумнівів вам закладають. Тому я вважала, що коли приїду в інше місто, зіштовхнуся з щонайменше негативним ставленням, але дуже помилялася.
Тетяна виїхала з Донецька у 2016-му після двох років окупації. Фото: ШоТам
Ми виїхали в Харків, де жила моя сестра Валентина зі своєю родиною.
Це був просто переворот моєї свідомості — я побачила доброзичливих людей, які співчували та цікавились, як ми там виживаємо, наскільки нам складно. Люди пропонували продукти й речі, підтримували. І я зрозуміла, що хочу залишатися тут.
Вирішили з сестрою робити родинний бізнес
Перші пів року ми жили всі разом у двокімнатній квартирі — вісім людей і собака. Я народила дитину, і в нашій сім’ї працював лише чоловік.
Тоді ми з сестрою лише мріяли про власний родинний бізнес. Першим кроком став курс із підприємництва — ми захистили бізнес-план, але грошей на реалізацію не було. Зрештою, все ж знайшли фінансування, тож орендували будинок з ділянкою землі за містом, де облаштували теплицю та почали вирощувати зелень.
Спочатку поставили маленьку теплицю, що знайома дала безкоштовно. Потім за проєктом «Рука допомоги» від Центру зайнятості отримали велику теплицю, вартістю 150 тисяч гривень.
Ми почали поставляти до місцевих ресторанів і супермаркетів салатні мікси та мікрогрін. Вже навіть планували розширити свій асортимент — додати різні соуси на основі зелені, для чого отримали обладнання за грантом. Та сталося повномасштабне вторгнення.
Тетяна та Валентина до повномасштабного вторгнення вирощували зелень. Фото: фейсбук Тетяни Чернікової
Працювали на волонтерських кухнях, поки росіяни не обстріляли сусідні будинки
У ту ніч я прокинулася за годину до того, як все розпочалося, і коли почула вибухи, вже знала, що це таке. Перші дні були дуже страшні, але нам треба було щось робити з виробництвом — ми не могли просто тікати.
Наші клієнти-ресторатори відразу почали готувати для військових, людей у лікарнях і тих, хто рятувався від обстрілів у метро, тому ми зрізали нашу зелень і розвозили по волонтерських кухнях.
Одного разу приїхали, а нам кажуть: «Не вистачає рук — ставайте з нами готувати». І ми з сестрою пішли.
Харків’яни жили в метро під час обстрілів. Фото: телеграм-канал Харківської ОВА
Два тижні ми волонтерили, і в цьому потоці я не одразу зрозуміла, що стає дуже небезпечно. Діти, які залишалися вдома з моєю мамою, щоразу під час обстрілів спускалися в підвал, і їм було дуже страшно.
Коли обстріляли сусідні будинки, наша сім’я вирішила — час виїжджати. Знову. Подзвонили знайомим, які підтримали нас у 2014, і вони сказали: «Звісно, приїжджайте!». Тому ми з чоловіком і дітьми вирушили в селище Оржиця на Полтавщині та взяли з собою частину обладнання, а моя сестра залишилась у Харкові волонтерити й далі вирощувати в теплиці мікрогрін.
Сім’я поїхала в Оржицю на Полтавщині, бо там жили знайомі. Фото: ШоТам
Годувати людей — дуже велика відповідальність
Я знову думала, чим займатися далі. Пам’ятаю, мене дуже вразили світлини з Маріуполя, де люди на відкритому вогнищі собі готували поїсти. Зрозуміла, що наразі важливо людей забезпечити саме готовими стравами.
Найтяжче було знайти місце для виробництва. Завдяки допомозі місцевої адміністрації ми знайшли приміщення кафе на території ринку і за чотири місяці запустили виробництво.
Нелегким кроком був пошук команди — насамперед технолога, який би нам запустив усі процеси, бо годувати людей — це дуже велика відповідальність. На роботу брали переважно жінок — і місцевих, і переселенок, адже жінкам з дітьми особливо складно влаштуватися на роботу.
У колективі Food for you працюють переважно жінки. Фото: ШоТам
Обладнання для запуску виробництва отримала завдяки гранту від USAID Agro — це був повний комплект обладнання для професійної кухні. Щоб знайти подальше фінансування, я знову писала заявки на грантові конкурси — так отримала грант від програми «Власна справа» проєкту єРобота. Ці кошти ми витратили на обладнання для консервування, кутер для подрібнення сировини й індукційну піч. Тепер виробляємо лінійку готових страв тривалого зберігання під брендом Food for you.
Домашні страви для тих, хто не має часу готувати
Ми готуємо традиційні домашні страви: голубці, каші та картоплю з м’ясом, тушковану капусту, закуски (кабачкову та бурякову ікру, паштети), джеми та чаї — усього понад 40 видів. Усе робимо з натуральних інгредієнтів і без консервантів. Щоб зберегти свіжість, використовуємо реторт-пакети — це м’яка та міцна харчова упаковка, більш комфортна у використанні, ніж консервні банки. Таку їжу теж можна зберігати без холодильника.
Відправляємо наші смачні страви до лінії фронту. Там у польових умовах військові або цивільні їх розігрівають — просто кладуть в окріп або нагрівають іншим способом. Кожна порція розрахована на разовий прийом їжі.
Борщ та голубці — улюблені страви військових, а ще паштет, бо він «смачний як вдома».
Борщ у реторт-пакеті, що зберігає свіжість. Фото: ШоТам
Ми виготовляємо до 10 тисяч упаковок продукції на місяць. Співпрацюємо з волонтерськими і благодійними організаціями, тому частину страв передаємо на фронт безкоштовно. Ще ми надаємо продукцію громаді — наприклад, літнім людям, які, як і ми, стали переселенцями.
Після закінчення війни така готова їжа також буде необхідна — для відновлення України потрібно буде багато працювати, а коли люди працюють, їм нема коли готувати їжу. То ми про це подбаємо — плануємо виготовляти ще більше продукції та навіть відкрити цілий завод на Полтавщині, бо тут родючі землі і прекрасні люди.
У Києві стартувала кампанія із збереження хвойних дерев у передноворічний період. Комунальні служби посилять охорону ялин, сосен, туй і ялівців за допомогою патрулювань і спеціальних хімічних обробок.
Захист дерев включає в себе оброблення репелентами. Він є безпечними для рослин, але у приміщенні виділяють неприємний запах. Крім того, будуть застосовувати клеєво-крейдяну суміш, яка дає дереву «брудний» вигляд. Оброблені зони будуть позначені попереджувальними табличками.
У Дарницькому районі Києва очистили озеро Зариваха, а незаконну дамбу, яка перекривала водойму, демонтували.
Як повідомляє Державна екологічна інспекція Столичного округу, інспектори отримали звернення про засмічення прибережної смуги. На місці вони побачили стихійне звалище, дамбу, зведену з мішків та шин, а також трубу, встановлену без дозволу.
Співробітники КП «Плесо» розчистили прибережну зону озера та демонтували незаконну конструкцію. Завдяки спільним зусиллям вдалося відновити природний вигляд прибережної території та покращити її екологічний стан.
Фото: Державна екологічна інспекція Столичного округу
Нагадаємо, що у столиці відкрили інсталяцію I’m fine, яку створили з пошкодженого обладнання звʼязку (ФОТО).
Українки Ольга Олефіренко та Ольга Руднєва увійшли до списку «100 жінок 2024 року» від BBC. Це перелік найвпливовіших жінок, які надихають та змінюють світ.
Ольга Олефіренко вирішила втілити мрію свого батька — створити ферму, проте перша спроба виявилася невдалою. Фінансові труднощі змусили її продати першу худобу.
Усе змінилося минулого року, коли Ольга склала бізнес-план і отримала фінансування від Українського фонду ветеранів. Цього разу вона зробила акцент на модернізації своєї ферми, використанні сучасних агротехнологій та створенні нових робочих місць.
Ольга Руднєва створила у Львові травматологічний центр Superhumans. Він спеціалізується на протезуванні кінцівок для ветеранів російсько-української війни. Центр також надає реабілітаційні послуги.
За перші два роки роботи понад тисяча людей отримали допомогу в Superhumans. Це стало важливим кроком у відновленні як фізичного, так і психологічного стану українських захисників.
Про премію «100 жінок року»
Проєкт «100 жінок» заснований у 2013 році.
Він звертає увагу на те, яким непростим був цей рік для жінок, і відзначає тих, хто завдяки своїй стійкості прагне до змін. Як і у попередні роки, проєкт приділяє особливу увагу зміні клімату, і отже, до списку увійшли жінки, які борються з наслідками кліматичної кризи та допомагають своїм громадам подолати її вплив та адаптуватися до нього.
Минулоріч до переліку потрапили письменниця Оксана Забужко, захисниця прав дітей Олена Розвадовська й експертка з клімату Ірина Ставчук.
Повний список найвпливовіших жінок року доступний на сайті BBC.
Нагадаємо, що у столиці відкрили інсталяцію I’m fine, яку створили з пошкодженого обладнання звʼязку (ФОТО).
Коментарі