Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Бізнес не може стояти осторонь». Луцький бренд Parasol’ka створює унікальні дощовики-пончо для ЗСУ. Як це працює

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Соціальне підприємство Parasol’ka виникло чотири роки тому та зайняло нішу, вільну в усьому світі. Команда створювала текстильні чохли для одягу та надійні органайзери. А згодом – і дощовики для активного відпочинку. Тоді ніхто й не здогадувався, що асортимент бренду невдовзі поповнить нова категорія – пончо для військових.

З початком вторгнення Parasol’ka почала шити унікальні водонепроникні дощовики для наших захисників. А для того, аби соціальна складова органічно поєднувалася з бізнесовою – команда пройшла навчання від Платформи соціальних змін. Як це – запустити новий напрям у розпал війни – ШоТам розповіла Вікторія Денищенко.

Вікторія Денищенко

засновниця бренду Parasol’ka

Я знайшла нішу для бізнесу, вільну в усьому світі

До створення власного бізнесу я працювала в корпоративному світі, надаючи перевагу стабільності. А тому протягом п’ятнадцяти років змінила всього три компанії. Кожна з них – потужний бренд із добре організованою корпоративною культурою. Саме ці бізнеси сформували мене як менеджерку та людину, готову до запуску власної справи. До того ж я працювала у відділах продажу та маркетингу, і це також стало своєрідним підґрунтям для запуску чогось свого.

Ідея створити бренд Parasol’ka виникла з моїх власних потреб. Останні кілька років корпоративного життя я прожила в суцільних відрядженнях до Києва, Львова та Луцька. І завжди переймалась, як перевозити ділову сукню чи костюм. Моніторила ринок і не розуміла, чому ідея якісних та екологічних чохлів лежить на поверхні, але нею ніхто не займається. 

Далі вирішила проаналізувати європейський та американський ринки і з’ясувала, що в світі практично не існує спеціалізованих компаній, які б створювали органайзери чи чохли. Здебільшого це завжди якийсь супутній продукт: компанія виготовляє сумки чи одяг, а додатково – речі для їх переміщення. Тієї миті я зрозуміла, що ця сфера – великий океан, в який можна пірнати. І пірнула з головою.

Від товарів для подорожей до корпоративних подарунків

Усю нашу продукцію можна розділити за трьома напрямами. Перший – travel – це все, що пов’язане з подорожами та перевезенням одягу: тревел-набори, текстильні чохли та дощовики, шкіряні чи екошкіряні портпледи.

Другий напрям – home, де ми виготовляємо все, що дотичне до зберігання речей вдома. Протягом останніх років люди все частіше відмовляються від шаф на користь гардеробних кімнат. У таких випадках речі швидше вкриваються пилом, а отже – псуються. Здавалося б, нічого такого. Але згадаймо, що фешн-індустрія посідає друге місце за забрудненням довкілля. А тому варто робити все можливе, аби зберігати якісний одяг, а не примножувати кількість нових покупок. І вихід є – чохли з дихаючої тканини, що захищають від пилу та вигорання.

Чохли для одягу та особистих речей від луцького бренду Parasol'ka

Третій напрям – collaboration. Ми створюємо пакування для українських брендів або ж подарунки В2В для корпоративних компаній. Радіємо, коли компанії йдуть разом із нами в популяризацію свідомого споживання. Часто для подарунків обирають саме текстильні чохли, особливо забудовники. Та й взагалі дуже символічно, коли людина переїжджає і щось зі свого старого життя переносить в нове. У чохлі можна перевезти улюблений костюм, сорочку, в якій ви підписали найуспішніший договір, чи весільну сукню, яка нагадує про один із найважливіших днів у житті. Ми виступаємо за популяризацію культури зберігання одягу, і хочемо, аби люди переймали цю звичку в своє життя.

Мріємо, щоб текстильні чохли замінили пластикові пакети

Перші travel-набори були створені наприкінці 2019 року. Ми прагнули не просто замінити пакети у валізі на екочохли, а й зробити нашу продукцію практично «невагомою». Адже під час подорожі зайва вага – це зайві витрати та зусилля. Тож шукали тканину, яка буде легкою, а водночас зможе захистити одяг від, скажімо, пролитого шампуню. 

Пілотні набори віддали на тестування знайомим, які займаються спортом і часто перуть форму. Ще один travel-набір передали друзям, які постійно їздять у відрядження і можуть перевірити продукцію на зручність. Тестували й дощовики: надіслали їх хлопцям, які на місяць вирушали в гори. Так ми зрозуміли, що створили дещо дійсно якісне та надійне. Ба більше, за два роки досліджень ми підрахували, що всього один тревел-набір заміняє щонайменше 700-800 пластикових пакетів.

Та все ж найскладніше – донести важливість такого аксесуару до аудиторії, пояснити, чому краще мати, умовно, текстильний чохол замість пластикового пакета. А ще – подолати опір «правил» окремих бізнесів. Скажімо, усі звикли ходити в супермаркет із бавовняним шоперам, але ми досі забираємо речі з хімчистки у поліетиленових пакетах. Чому так? Бізнес сам відмовляється від текстильних чохлів, посилаючись на якісь незрозумілі правила. І моя амбітна мета – змінити це.

За два дні до вторгнення орендували нове приміщення

Повномасштабне російське вторгнення я зустріла в Луцьку. Напередодні, 22 лютого, ми підписали договір про оренду нового приміщення та оплатили перший і останній місяці. У той самий день отримали сертифікат на підтвердження торгової марки. Ми три роки чекали на патент, мали амбітні плани, мріяли презентувати весною нові продукти, але все обірвалося 24 лютого. 

Я принципово вирішила залишитися в Україні. У 2014 році я вже їхала з Криму, тож не хотіла покидати свій дім вдруге. А ще мої батьки були в Лисичанську, і я не просто могла залишити їх там. 

Майже вся моя команда – це жінки з дітьми, тож на початку вторгнення вони виїхали за кордон з міркувань безпеки. До квітня я була фактично сама і навіть не замислювалася про відновлення виробництва чи промоцію продукції. Усе, крім волонтерства та допомоги переселенцям, потрапляло в графу «не на часі». Але згодом до нас почали звертатися із запитами на тактичні дощовики для ЗСУ, пам’ятаючи, чим ми займалися до повномасштабної війни.

Плануємо відшити тисячу дощовиків для захисниць

Просто пошити стандартні дощовики з піксельної тканини ми не могли, адже розуміли, що це вже річ не для романтичних прогулянок, а для надзвичайно важливої роботи. Тому разом із дизайнеркою почали власне дослідження. Ми спілкувалися з військовими, розсилали листи європейським виробникам тканин, намагалися зробити все можливе, аби вийшов дійсно якісний та надійний дощовик. На щастя, на наш запит відгукнулася одна з польських компанію, погодившись створити тканину під наш запит.

Пілотна партія була якісною, але дещо важкою, хоча й добре виконувала свої функції. Перші 70 метрів тканини компанія нам задонатила, а далі ми відкрили збір. Дещо легше стало після повноцінного відновлення роботи: частина прибутку спрямувалася на виробництво дощовиків для наших військових. 

У квітні ми відшили перші 70 одиниць та надіслали їх у Сєвєродонецьк та на Запорізький напрямок. Вирішили, що будемо передавати дощовики саме на передову, бо там вони потрібні найбільше. Наразі виготовили та відправили вже 275 комплектів. Ми шиємо дощовики у вигляді пончо, які також можуть трансформуватись у намети. А ще мене щиро дивує, коли хтось питає, чи не можна трохи зекономити на матеріалах. Ні, ми не можна. Як це – економити на людях, які нас захищають? Це їхня безпека та їхні життя. 

Нещодавно отримали великий запит від фонду «Землячки». Торік нам вдалося знайти полегшену тканину і відшити перших 25 одиниць для жінок у ЗСУ. Отримали гарні відгуки від дівчат, і зараз маємо амбітну мрію – створити 1000 дощовиків за рахунок донатів. Це дійсно великий збір, але ми не можемо сидіти склавши руки.

Пішли на навчання, а отримали нові робочі місця та сучасне обладнання

Більш детально та ґрунтовно із соціальним підприємництвом ми познайомились минулого літа, коли Платформа соціальних змін оголосила набір на навчання. Ми пішли туди не заради грантової допомоги, а за структурованим навчанням. І, маю зізнатися, програма виявилася дуже потужною. 

Так само мене вразило, що під час навчання я не побачила жодної «випадкової» людини – всі з унікальними ідеями та підходами. Платформі соціальних змін вдалося об’єднати в одну спільноту надзвичайно цікавих людей, які навчилися поєднувати соціальну складову з підприємництвом. І робити це так, аби новий напрям не мав негативного впливу на бізнес. Тому ми дуже вдячні за довіру, підтримку та віру в наш бренд. 

Крім того, після навчання ми отримали грант для розвитку виробництва. Завдяки цьому закупили нове обладнання, створили додаткові робочі місця та запросили на роботу людей, які проходили курси перекваліфікації в Центрі зайнятості. А це, між іншим, п’ять нових робочих місць. Тож сьогодні проєкт Parasol’ka об’єднує вже 25 людей.

Пам’ятаю, ще на етапі відбору на навчання нас запитали, що робитимемо зі соціальною складовою, коли зникне запит від військових. Відповідь насправді очевидна. Ми переконані, що навіть після перемоги наші пончо залишатимуться актуальними. 

Дощовик Parasol'ka на вершині гори.

Хочемо розширювати експорт товарів

Сьогодні ми маємо дуже амбітні плани: хочемо нести ідею культури зберігання речей на закордонний ринок. Parasol’ka вже «долетіла» в 36 країн, і ми продовжуємо розробляти експортну стратегію. Ми добре проаналізували ринок, тому розуміємо, в яких країнах більше попиту на дощовики, і з ким саме варто співпрацювати в цьому напрямі.

Вже з вересня плануємо вийти на нові ринки експорту, а тому ведемо перемовини з іноземними партнерами. Зараз маємо два контракти, і я сподіваюсь, що це стане новою сторінкою нашого розвитку. Сторінкою, яка дозволить збільшити команду, розширити компанію, масштабувати її та розвинути нові можливості для соціальної складової.

Люди чекають дощу, щоб одягнути наш дощовик

За понад три роки існування бренду найбільше я пишаюсь створенням команди. Торік ніхто не розумів, що буде далі, а зараз я приходжу на роботу і бачу цей постійний рух. Це надихає. Ми працюємо на результат і разом проходимо через усі складнощі. Коли я мріяла про Parasol’ka, то першими пунктами в мене були не обладнання чи приміщення, а саме команда, яка це створюватиме. Це коло однодумців, які так само вболівають за бренд і радіють успіхам та відгукам від клієнтів.

Найприємніший момент – коли менеджер по роботі з клієнтами зачитує нам відгуки від замовників. Наприклад, про те, що люди у відпустці чекають дощу, щоб нарешті одягнути наш дощовик. Це найбільш мотивуючий момент у роботі.

Воїни ЗСУ в дощовиках-пончо від бренду Parasol'ka.

А ще особливо цінні відгуки від військових. Якось жінка хотіла купити дощовик для сина. Ми сказали, що надішлемо його безкоштовно. Минув вже рік, а цей дощовик досі служить захиснику. І нам вкрай цінно отримувати такі повідомлення від матерів, дружин чи самих військових. Мене важко пробити на сльози, але в такі моменти я не можу втриматися.

Під час війни бізнес зобов’язаний мати соціальну складову

Упродовж повномасштабної війни ми зрозуміли, що бізнес не може існувати без соціальної складової. Немає значення, малий, середній чи великий. Лише об’єднавшись ми можемо вистояти та перемогти окупантів. Бізнес не може залишатися осторонь того, що відбувається з нашою державою.

На мою думку, сьогодні будь-який бренд зобов’язаний мати соціальну складову. І це не обов’язково вирішення певної соціальної проблеми, адже не всі проєкти так побудовані. Але щонайменше підтримка якогось соціального напряму – це зараз основа. Бізнес має бути про людяність, порядність, чесність і відкритість. І я дуже радію, що у нас є потужний пласт соціально відповідальних бізнесів, які задають тренд для інших підприємців.

Публікацію підготовлено у рамках спецпроєкту «Інновації та милосердя: історії успішних соціальних підприємств України». Спецпроєкт реалізовано за підтримки Платформи соціальних змін та Фонду Renovabis (Німеччина). Платформа соціальних змін – це інноваційна інфраструктура, спрямована на підтримання новаторів для громади та розвитку екосистеми соціального підприємництва, більше про діяльність – на сайті організації.

Коментарі

Суспільство

Як біотехнологиня та вчителька мотивують жінок змінювати професії (ВІДЕО)

Опубліковано

Біотехнологиня та вчителька пішли зі своїх робіт, щоби розвивати прифронтове Запоріжжя. А тепер попри обстріли навчають молодь урбаністики, а жінок — робототехніки. Повну історію героїнь ми розказали на ютуб-каналі ШоТам.

Історія героїнь випуску

Світлана Мамай готувала дітей до успішного складання ЗНО у приватній школі. Та її цілі змінилися, коли на Запоріжжя полетіли ракети, а на околицях точилися бої. Тоді одразу зупинили навчання, а Світлана бачила себе лише у волонтерстві.

«Усе було досить сумбурно — невідомо, що далі. Розгублені діти, розгублена певною мірою я, втрата соціальних напрацювань, які в мене були. Тобто те, що в мене було важливим у викладанні — взаємодія з людьми, це енергетика, яку ти можеш отримувати, — воно повністю зникло», — поділилася культурна менеджерка ГО «Молодь Онлайн» Світлана Мамай.

Читайте також: Підприємець із Вінниці відкрив енергонезалежну реберню на воді (ВІДЕО)

Фото: ютуб-канал ШоТам

У волонтерському штабі вона зустріла Анастасію Торянік, яка полишила роботу в біотехнологічній кампанії, аби надавати гуманітарну допомогу. Світлана та Анастасія спрацювалися і скоро опікувалися волонтерськими групами.

Та невдовзі ГО, яка координувала штаб, припинила роботу. Колежанки опинилися перед вибором: повертатися до звичних справ чи повністю йти в активізм. Тож вони долучилися до ГО «Молодь Онлайн», якій саме бракувало лідерок.

Тепер Анастасія організовує навчання для молоді Запоріжжя, а Світлана займається урбаністикою.

Відео: ютуб-канал ШоТам

Про те, як активістки розвивають громадське життя у власному місті, дивіться повне відео на ютуб-каналі ШоТам. Це відео створили завдяки підтримці Уряду Канади в межах проєкту «Голос жінок і лідерство Україна», що впроваджує Український Жіночий Фонд.

Раніше ми писали, як режисерка відкрила власну кіностудію: 17 років до мрії (ВІДЕО).

Фото: ютуб-канал ШоТам

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні презентували стрічку «Сімейний альбом» про родинну історію Голодомору й війни (ВІДЕО)

Опубліковано

У столичному кінотеатрі «Жовтень» 21 листопада презентували документальну стрічку «Сімейний альбом». Його зняла режисерка Марина Ткачук у партнерстві з Музеєм Голодомору та Українським культурним фондом.

Про це повідомили у Міністерстві культури та стратегічних комунікацій.

У фільмі досліджують історичні паралелі, які є між геноцидом росії під час Голодомору 1932–1933 років і в період повномасштабної війни.

Фото: пресслужба МКСК

Читайте також: У Сикстинській капелі та Папських апартаментах створили вісім українських аудіогідів (ФОТО)

«Прем’єра відбулася за участі творчої команди та головної героїні стрічки — британської фотохудожниці Самари Пірс. Її прадід, австрійський інженер Александр Вінербергер став випадковим свідком Голодомору в Харкові 1933 року. Йому вдалося таємно сфотографувати жертв трагедії і передати ці світлини за кордон. Вінербергер прагнув донести світу правду про геноцид українців і зупинити його», — написали в МКСК. 

Коли Самара віднайшла камеру свого прадіда та альбом із фотографіями з України, вона переосмислила свій творчий шлях. Жінка вирушила на Харківщину через 90 років після Голодомору, аби засвідчити сучасні прояви геноциду проти українського народу. 

Відео: ютуб-канал Планети кіно

Читайте також: Столичному театру на Подолі присвоїли ім’я його засновника: що про нього відомо

У міністерстві зазначають, що фільм «Сімейний альбом» уперше представили у світі на ювілейному Варшавському міжнародному кінофестивалі 13 жовтня 2024 року. 

Цей фільм уже озвучили п’ятьма мовами:

  • англійською;
  • польською;
  • німецькою;
  • французькою;
  • іспанською.

Фільм «Сімейний альбом» здобув перемогу на Мистецькому конкурсі державного підприємства «Мультимедійна платформа іномовлення України» у 2023 році. Стрічку створила компанія «Гуд Монінг Дістрібьюшн».

Нагадаємо, що орган із труб і уламків ракет звучатиме на вокзалі у Львові.

Фото обкладинки: ютуб-канал Планети кіно

Коментарі

Читати далі

Суспільство

8 фото Марка Залізняка, які розкривають Голодомор та інші злочини «совєтів» проти українців

Опубліковано

В об’єктив фотографа з Донеччини Марка Залізняка потрапила національна трагедія українського народу, а сам митець, даючи настанови своєму синові-фотографу, казав: «Сину, не міняй цю хорошу справу на рублі. Знімай: те, що сьогодні — рядовий знімок, то завтра буде історією»… І сьогодні його світлини дійсно стали історією, яку тепер неможливо замовчати.

Редакція ШоТам створила добірку фотографій 1930-х років від Марка Залізняка, яка варта вашої уваги.

Біографія фотографа

Марко Залізняк — фотоаматор з хутора Романівка на Донеччині, залишив фотолітопис руйнування українського села Вдале наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років. На його знімках увічнено моменти колективізації, розкуркулювання, знищення майна селян, відбирання хліба та виселення до Сибіру.

Фото: архів Покровського історичного музею

Залізняк вже з 12-річного віку захоплювався фотографією. Під час Голодомору йому пропонували стати фотографом у НКВС, але він відмовився. Щоб врятувати сім’ю від голоду, він обміняв свої нагороди з Першої світової війни на два пуди хліба та вивіз їх з Романівки. Пізніше він працював на будівництві заводу у Гришиному, але змушений був повернутися до Романівки внаслідок конфлікту з головою сільської ради.

У 1934 році Залізняк був засуджений за руйнування та крадіжку колгоспної пасіки, але справу закрито після апеляції та зняття звинувачення.

Фотографії Марка Залізняк стали основою для створення документальних фільмів про Голодомор, таких як «Миттєвість нашого життя», «Симфонія Донбасу», «Голодомор» та інших. Ці знімки мають велике значення у збереженні історичної правди про Голодомор, їх використовують у підручниках, монографіях та інших джерелах.

8 фото, що доводять злочини «совєтів»

  1. Розкуркулена сім’я біля свого будинку в с. Удачне Донецької області. 30-ті рр. ХХ століття
Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

2. Розкуркулювання селянина П. Масюка. Село Удачне Донецької області. 1934 рік

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

3. Члени товариства зі спільного обробітку землі перевозять комору розкуркуленого селянина П. Ємця до загальної комори. 1930-ті роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

4. Збирання замерзлої картоплі на Донеччині. 1930-ті роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

5. Розкулачені селяни села Вдале Червоноармійського району Донецької області, 1930-ті роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

6. Доставка майна розкуркулених селян на бригадний двір у селі Удачне Гришинського району Донецької області, 1932 рік

фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

7. Народне гуляння біля гойдалок у селі Гришине Донецької області, 1930-і роки

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

8. Збір зернових за допомогою лобогрійки на хуторі Романівському Гришинського району Донецької області. На передньому плані — Марія Леонтьєвна Воробйова, 1930 рік

Фото: фонди ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного

Коментарі

Читати далі