Суспільство
Бізнес на пенсії. У Львові бабусі з будинку для літніх людей об’єдналися під брендом Vbrani та в’яжуть на замовлення
Чим займаються люди в будинках для літніх людей? Спілкуються, дивляться телевізор та читають? Облиште ці стереотипи, адже сучасні бабусі доводять: займатися улюбленою справою й навіть заробляти на цьому можна в будь-якому віці. Рік тому команда проєкту «Старість на радість» заснувала бренд Vbrani та об’єднала п’ятьох мешканок Львівського геріатричного пансіонату. Відтоді пенсіонерки поєднують хобі з бізнесом та створюють в’язані речі, наповнені любов’ю й турботою.
Оксана Бриндзак
Громадська діячка, психологиня, засновниця та керівниця ГО «Старість на радість», співзасновниця соціального підприємства Vbrani
Проєкт «Старість на радість» став для мене викликом
Я вже понад 20 років живу у Львові, хоча народилася поблизу Тернополя. Усе своє життя провела у двох протилежних середовищах. Перше – село, де досі мешкають мої бабуся й дідусь. А друге – Львів, який став повноцінною домівкою, тож сьогодні я вважаю себе львів’янкою. За першою освітою я соціологиня, за другою – клінічна психологиня. Зараз працюю в напрямку employee relations і викладаю в Українському Католицькому Університеті. У вільний час, проводжу консультації з когнітивно-поведінкової терапії.
Паралельно вже понад п’ять років займаюся волонтерською діяльністю. У жовтні 2017 року заснувала організацію «Старість на радість», яка допомагає декільком будинкам літніх людей у Львові та області. Основне завдання – урізноманітнення дозвілля. Ми проводимо різноманітні заходи, кінопокази, чайні церемонії. Також надаємо більш гуманітарну та технічну допомогу, зокрема, привозимо необхідну техніку та проводимо ремонти.
Проєкт «Старість на радість» став для мене викликом. Я дуже психологічно й емоційно прив’язана до бабусі й дідуся. Мені завжди бракувало їх у Львові, бо вони живуть за 120 кілометрів, і я не завжди маю час на дорогу. Тому вирішила, що не лише кровні родичі потребують нашої уваги й можуть поділитися своєю мудрістю.
Ламаю стереотипи про будинки для літніх людей
Коли я була студенткою, написала дипломну роботу про причини, через які люди опиняються у геріатричних пансіонатах. Досліджувала історії літніх людей з трьох будинків: поблизу Перемишля (Польща), смт Підбуж (поруч із Дрогобичем) й у Львові. Як виявилося, є три фактори, чому так відбувається: вимушено, примусово і за власним бажанням. Щодо останнього, є багато людей, які вирішують за краще провести старість у геріатричній установі, де дбатимуть про їхнє здоров’я, дозвілля, і де можна провести час з однодумцями.
Але потрапити до будинку літніх людей пенсіонер може й вимушено – через різні соціально-економічні чи життєві обставини. Наприклад, бабуся проживає в невеличкій квартирі, де їй дуже тісно з родичами. А ще може бути примусово – це різні обставини, наприклад, конфлікти в сім’ї. Буває, що родичі, які перебувають за кордоном, вирішують долю літньої людини замість неї.
Я вирішила зруйнувати стереотипи щодо геріатричних пансіонатів. За кордоном до них ставляться позитивно, а в нас є така стигма, що це “найгірше місце на землі”. Але це не так! Є люди, зокрема, волонтери, які хочуть усе це змінити.
Подарунок від бабусі наштовхнув на власну справу
Vbrani на рівні ідеї з’явилися приблизно два роки тому. До нас звернулася бабуся Надія – мешканка будинку для літніх людей – і сказала, що хоче подарувати шапки. Ми запитали, чи вона самостійно їх в’яже. Виявилося, що так, це були її вироби. Моя колега, яка приїхала до бабусі на каву, аби поспілкуватися, сказала, що пані Надія дійсно в’яже класні головні убори. Це наштовхнуло нас на ідею соціального підприємництва, де старенькі люди своїми руками в’язатимуть речі. З любов’ю і турботою про кожну петельку.
Ми зібрали невеличку команду, і ми почали працювати над цим задумом, розробляти концепцію. Усе сталося саме по собі: волонтерка, яка стежить за нашим проєктом, написала, що хоче подарувати нам нитки. Звичайно, ми з радістю їх забрали. Згодом я попросила свою подругу Наталю Дубан, яка займається в’язанням, провести для бабусі майстер-клас. Нині Наталя стала серцем проєкту. Вона щосуботи об 11:00 приходить до бабусь і понад три години в’яже разом із ними. Я також намагаюся приїздити, аби емоційно підтримати майстринь, бо відчуваю між нами зв’язок.
Моя бабуся і дідусь завжди кажуть: «Ти добре вбралась?», «Ти вбраний?». Так вони цікавляться, чи тепло ти одягнений, і чи ти часом не змерз. Іноді фрази бабусі та дідуся дуже важливо записувати, щоб запам’ятати. Тому Vbrani – це як «одягнені добре і тепло». Так з’явилася назва нашого підприємства.
Мешканці будинку для літніх людей завжди раді гостям
Як не парадоксально, але перша бабуся, яка звернулася до нас, вже не входить у «кістяк» майстринь. Часом Надія долучається і щось в’яже, а ми це продаємо. Та вона відійшла від справ, оскільки їй не дуже подобається колективна робота. Наразі у складі майстринь Vbrani – п’ять мешканок Львівського геріатричного пансіонату.
Читайте також: За партою в 50+. Як Університет третього віку вчить пенсіонерів цифровій грамотності
Цей будинок для літніх людей розміщений на затишній, приємній території – майже на краю Львова, на вулиці Медової Печери. Там гарне лісове середовище. Усього в будівлі мешкають 280 людей: приблизно порівну чоловіків і жінок. Старенькі люблять концерти, особливо в період зимових свят, і дуже тішаться, коли їх навідують. А ще вони обожнюють тварин: мають на території декілька котів і собак.
Vbrani тримаються на десяти чарівницях
Коли ми шукали охочих долучитися до в’язання, розмістили оголошення і запросили пенсіонерів на майстер-клас. Прийшло багато різних людей. Більшість вже вміли в’язати, а двох бабусь ми навчили з нуля. Але всі вони наразі в’яжуть якісь дрібні речі, тому поки ми умовно не включаємо їх до «ядра» команди. А ось наша основна п’ятірка – це активні бабусі, які створюють одяг на постійній основі.
Також у нас є командна п’ятірка: Наталя Дубан, яка в’яже зі старенькими та мотивує їх, Марічка Оринчак – відповідає за зовнішню комунікацію та чудові дописи, Марта Харук – відповідає за роботу зі замовленнями та покупцями, Наталя Скоробогатих – займається співпрацею щодо майбутніх корпоративних замовлень та генеруванням ідей для нових колекцій і я – займаюся пошуком бабусь, партнерів і додатковими формальними питаннями.
Такі різні, але всі творчі та натхненні
Кожна із наших майстринь – особлива. Пані Богдана дуже медійна. Коли ми знімали кулінарне шоу разом із Радіо «Сковорода», вона стала його учасницею. Бабуся добре тримається в кадрі, впевнено говорить без підготовки. А ще читає багато романів, завжди приходить на наші зустрічі й щоразу виглядає дуже натхненною. Вона досить прагматична і завжди до всього ставиться по-філософськи.
Пані Оля зібрана, але дуже щира. Вона ніколи не попросить зайвого. Якось до Дня Святого Миколая ми збирали листи із побажаннями від бабусь і дідусів. Оля відмовилася писати. Лише підійшла і тихо на вушко сказала, чого вона хоче. Бабуся дуже стримана, зібрана, певною мірою серйозна.
Щодо пані Дарки, то вона, на жаль, має схильність до деменції. Я не впевнена, чи в неї хвороба Альцгеймера, бо ми її не діагностували. Але вона забуває. Вона може йти на заняття з в’язання і забути, куди йшла. А вже на занятті може забути, що вона в’язала. Але бабуся дуже потребує цієї участі, залучення та спілкування з іншими людьми. Тепер сусідка Дарки щоразу приводить її до нас і каже: «Давай, в’яжи, тобі це подобається».
А пані Леся дуже мовчазна. Коли всі в’яжуть, і хтось починає щось дуже інтенсивно розказувати, вона так дивиться на всіх і каже: «Ви мене знову збили!». Не знаю, що для неї переважає: бажання контакту з іншими чи фінансовий інтерес. Проте вона ніколи не піде в кімнату в’язати наодинці.
Наша веселунка, сміхотинка – це пані Марія. Вона в’яже наодинці та не завжди любить приходити на заняття. А коли прийде, то візьме моток ниток, подивиться, що роблять інші, й піде. Вона дуже затишно облаштувала свою кімнату і працює здебільшого там.
Зігрівають діток своєю любов’ю
Більшість бабусь із любов’ю ставляться до кожного свого виробу. Це особливо відчувається, коли вони підписують листівки для покупців. Помітно, що для них це дуже трепетний момент, і вони чекають на нього з великою приємністю.
Була ситуація, яка мене дуже розчулила. Одна компанія замовила у нас 40 рукавичок для будинку-інтернату, де мешкають діти з розладами центральної нервової системи та ДЦП. І бабусі з великими сентиментами складали ці рукавички, казали: «Давайте ми вам допоможемо, хай тим дітям буде тепло». Відчувалося, що їм особливо приємно, коли вони знають, для кого в’яжуть.
А ще була історія, коли ми долучилися до акції, у межах якої в’язали медузок для передчасно народжених діток. Це були іграшки, щупальця яких діти сприймають як мамину пуповину, і тягнуть їх. Здавалося, що наші майстрині увімкнули «турборежим» і почали в’язати з надзвичайною швидкістю й шаленою любов’ю. Коли я приходила поглянути на процес, було відчуття, наче заходила в якусь святиню. Не хотілося там сказати нічого зайвого, аби нікого не образити та не сполохати.
Vbrani – можливість заробітку для стареньких
В’язані шкарпетки Vbrani коштують 275 гривень, рукавички – 350. З кожного виробу 60% від суми отримує майстриня, 20-25% – витрати на матеріали та їхню закупівлю, ще 15% – на оплату праці фахівчині, яка щотижня проводить майстер-класи. Замовити вироби можна у Facebook та Instagram.
Пакуванням та прийманням замовлень займаються наші волонтери. Мені невимовно пощастило з командою крутих ідейних людей. Звісно, хочеться, щоб цей проєкт мав фінансову винагороду і для дівчат, адже це їхній час і зусилля. Та інколи важливо знати цю межу. Особисто для себе я вирішила, що Vbrani – це мій прояв соціальної відповідальності. Мені не важко інколи приїхати в суботу, щоб спакувати вироби чи відправити їх. Ми це робимо, тому що розуміємо: бабцям справді важлива участь, і вони відчувають свою приналежність до суспільства.
Наповнимо теплом ваші домівки
Більшість наших покупців – приблизно 60% – замовляють товари для когось. Окрім речей у дитбудинок, ми ще в’язали речі для дитячого садочка та корпоративні новорічні подарунки. Зараз готуємо домашню колекцію «Vbrani Vdoma». Це будуть різноманітні підставки під горнятка та тарілки, красиві килимки для домашнього декору. Ми інколи сміємося, що є Zara home, а у нас буде «Vbrani Vdoma».
У нас є борд, на якому ми поквартально розписали наші мрії. Маємо три важливі цілі, які стосуються промоції проєкту серед бабусь, збільшення кількості майстринь, урізноманітнення товарів і розширення на різні області. Наразі у нас замовляють не лише зі Львова. Ми представлені у благодійній крамниці «Ясна річ» (Львів, Харків). І все ж, звісно, хочеться виходити на нові ринки.
Насправді Vbrani – не перше соціальне підприємництво, яке ми намагаємося реалізувати. У нас ще є квіткова справа, у межах якої ми саджаємо лаванду, гортензії та піони, щоб люди купували квіти й так допомагали бабусям. Ми не закидаємо цю ідею, але сьогодні Vbrani – пріоритетний проєкт. І ми бачимо свій розвиток саме в цьому напрямі.
Улюблена справа допомагає бабусям почуватися потрібними, а ваші донати допомагають ШоТам розповідати нові історії про Україну та українців.
Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.
Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.
Клацніть, щоб перевернути
Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів.
Клацніть, щоб перевернути
До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.
Клацніть, щоб перевернути
З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.
Клацніть, щоб перевернути
На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.
Клацніть, щоб перевернути
У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.
Клацніть, щоб перевернути
До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія.
Клацніть, щоб перевернути
Share:
28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
