Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Бізнес на пенсії. У Львові бабусі з будинку для літніх людей об’єдналися під брендом Vbrani та в’яжуть на замовлення

За підтримки Добродіїв

Опубліковано

Чим займаються люди в будинках для літніх людей? Спілкуються, дивляться телевізор та читають? Облиште ці стереотипи, адже сучасні бабусі доводять: займатися улюбленою справою й навіть заробляти на цьому можна в будь-якому віці. Рік тому команда проєкту «Старість на радість» заснувала бренд Vbrani та об’єднала п’ятьох мешканок Львівського геріатричного пансіонату. Відтоді пенсіонерки поєднують хобі з бізнесом та створюють в’язані речі, наповнені любов’ю й турботою. 

Оксана Бриндзак

Громадська діячка, психологиня, засновниця та керівниця ГО «Старість на радість», співзасновниця соціального підприємства Vbrani 

Проєкт «Старість на радість» став для мене викликом

Я вже понад 20 років живу у Львові, хоча народилася поблизу Тернополя. Усе своє життя провела у двох протилежних середовищах. Перше – село, де досі мешкають мої бабуся й дідусь. А друге – Львів, який став повноцінною домівкою, тож сьогодні я вважаю себе львів’янкою. За першою освітою я соціологиня, за другою – клінічна психологиня. Зараз працюю в напрямку employee relations і викладаю в Українському Католицькому Університеті. У вільний час, проводжу консультації з когнітивно-поведінкової терапії.

Паралельно вже понад п’ять років займаюся волонтерською діяльністю. У жовтні 2017 року заснувала організацію «Старість на радість», яка допомагає декільком будинкам літніх людей у Львові та області. Основне завдання – урізноманітнення дозвілля. Ми проводимо різноманітні заходи, кінопокази, чайні церемонії. Також надаємо більш гуманітарну та технічну допомогу, зокрема, привозимо необхідну техніку та проводимо ремонти.

Проєкт «Старість на радість» став для мене викликом. Я дуже психологічно й емоційно прив’язана до бабусі й дідуся. Мені завжди бракувало їх у Львові, бо вони живуть за 120 кілометрів, і я не завжди маю час на дорогу. Тому вирішила, що не лише кровні родичі потребують нашої уваги й можуть поділитися своєю мудрістю.

Фото: Oksanka Bryndzak / Facebook

Ламаю стереотипи про будинки для літніх людей

Коли я була студенткою, написала дипломну роботу про причини, через які люди опиняються у геріатричних пансіонатах. Досліджувала історії літніх людей з трьох будинків: поблизу Перемишля (Польща), смт Підбуж (поруч із Дрогобичем) й у Львові. Як виявилося, є три фактори, чому так відбувається: вимушено, примусово і за власним бажанням. Щодо останнього, є багато людей, які вирішують за краще провести старість у геріатричній установі, де дбатимуть про їхнє здоров’я, дозвілля, і де можна провести час з однодумцями.

Але потрапити до будинку літніх людей пенсіонер може й вимушено – через різні соціально-економічні чи життєві обставини. Наприклад, бабуся проживає в невеличкій квартирі, де їй дуже тісно з родичами. А ще може бути примусово – це різні обставини, наприклад, конфлікти в сім’ї. Буває, що родичі, які перебувають за кордоном, вирішують долю літньої людини замість неї. 

Фото: Соціальне підприємство Vbrani / Facebook

Я вирішила зруйнувати стереотипи щодо геріатричних пансіонатів. За кордоном до них ставляться позитивно, а в нас є така стигма, що це “найгірше місце на землі”. Але це не так! Є люди, зокрема, волонтери, які хочуть усе це змінити.

Подарунок від бабусі наштовхнув на власну справу

Vbrani на рівні ідеї з’явилися приблизно два роки тому. До нас звернулася бабуся Надія – мешканка будинку для літніх людей – і сказала, що хоче подарувати шапки. Ми запитали, чи вона самостійно їх в’яже. Виявилося, що так, це були її вироби. Моя колега, яка приїхала до бабусі на каву, аби поспілкуватися, сказала, що пані Надія дійсно в’яже класні головні убори. Це наштовхнуло нас на ідею соціального підприємництва, де старенькі люди своїми руками в’язатимуть речі. З любов’ю і турботою про кожну петельку.

Ми зібрали невеличку команду, і ми почали працювати над цим задумом, розробляти концепцію. Усе сталося саме по собі: волонтерка, яка стежить за нашим проєктом, написала, що хоче подарувати нам нитки. Звичайно, ми з радістю їх забрали. Згодом я попросила свою подругу Наталю Дубан, яка займається в’язанням, провести для бабусі майстер-клас. Нині Наталя стала серцем проєкту. Вона щосуботи об 11:00 приходить до бабусь і понад три години в’яже разом із ними. Я також намагаюся приїздити, аби емоційно підтримати майстринь, бо відчуваю між нами зв’язок.

Фото: Oksanka Bryndzak / Facebook

Моя бабуся і дідусь завжди кажуть: «Ти добре вбралась?», «Ти вбраний?». Так вони цікавляться, чи тепло ти одягнений, і чи ти часом не змерз. Іноді фрази бабусі та дідуся дуже важливо записувати, щоб запам’ятати. Тому Vbrani – це як «одягнені добре і тепло». Так з’явилася назва нашого підприємства.

Мешканці будинку для літніх людей завжди раді гостям

Як не парадоксально, але перша бабуся, яка звернулася до нас, вже не входить у «кістяк» майстринь. Часом Надія долучається і щось в’яже, а ми це продаємо. Та вона відійшла від справ, оскільки їй не дуже подобається колективна робота. Наразі у складі майстринь Vbrani – п’ять мешканок Львівського геріатричного пансіонату.

Читайте також: За партою в 50+. Як Університет третього віку вчить пенсіонерів цифровій грамотності

Цей будинок для літніх людей розміщений на затишній, приємній території – майже на краю Львова, на вулиці Медової Печери. Там гарне лісове середовище. Усього в будівлі мешкають 280 людей: приблизно порівну чоловіків і жінок. Старенькі люблять концерти, особливо в період зимових свят, і дуже тішаться, коли їх навідують. А ще вони обожнюють тварин: мають на території декілька котів і собак. 

Vbrani тримаються на десяти чарівницях

Коли ми шукали охочих долучитися до в’язання, розмістили оголошення і запросили пенсіонерів на майстер-клас. Прийшло багато різних людей. Більшість вже вміли в’язати, а двох бабусь ми навчили з нуля. Але всі вони наразі в’яжуть якісь дрібні речі, тому поки ми умовно не включаємо їх до «ядра» команди. А ось наша основна п’ятірка – це активні бабусі, які створюють одяг на постійній основі. 

Фото: Соціальне підприємство Vbrani / Facebook

Також у нас є командна п’ятірка: Наталя Дубан, яка в’яже зі старенькими та мотивує їх, Марічка Оринчак – відповідає за зовнішню комунікацію та чудові дописи, Марта Харук – відповідає за роботу зі замовленнями та покупцями, Наталя Скоробогатих – займається співпрацею щодо майбутніх корпоративних замовлень та генеруванням ідей для нових колекцій і я – займаюся пошуком бабусь, партнерів і додатковими формальними питаннями.

Такі різні, але всі творчі та натхненні

Кожна із наших майстринь – особлива. Пані Богдана дуже медійна. Коли ми знімали кулінарне шоу разом із Радіо «Сковорода», вона стала його учасницею. Бабуся добре тримається в кадрі, впевнено говорить без підготовки. А ще читає багато романів, завжди приходить на наші зустрічі й щоразу виглядає дуже натхненною. Вона досить прагматична і завжди до всього ставиться по-філософськи.

Пані Оля зібрана, але дуже щира. Вона ніколи не попросить зайвого. Якось до Дня Святого Миколая ми збирали листи із побажаннями від бабусь і дідусів. Оля відмовилася писати. Лише підійшла і тихо на вушко сказала, чого вона хоче. Бабуся дуже стримана, зібрана, певною мірою серйозна.

Фото: Соціальне підприємство Vbrani / Facebook

Щодо пані Дарки, то вона, на жаль, має схильність до деменції. Я не впевнена, чи в неї хвороба Альцгеймера, бо ми її не діагностували. Але вона забуває. Вона може йти на заняття з в’язання і забути, куди йшла. А вже на занятті може забути, що вона в’язала. Але бабуся дуже потребує цієї участі, залучення та спілкування з іншими людьми. Тепер сусідка Дарки щоразу приводить її до нас і каже: «Давай, в’яжи, тобі це подобається».

А пані Леся дуже мовчазна. Коли всі в’яжуть, і хтось починає щось дуже інтенсивно розказувати, вона так дивиться на всіх і каже: «Ви мене знову збили!». Не знаю, що для неї переважає: бажання контакту з іншими чи фінансовий інтерес. Проте вона ніколи не піде в кімнату в’язати наодинці.

Наша веселунка, сміхотинка – це пані Марія. Вона в’яже наодинці та не завжди любить приходити на заняття. А коли прийде, то візьме моток ниток, подивиться, що роблять інші, й піде. Вона дуже затишно облаштувала свою кімнату і працює здебільшого там.

Зігрівають діток своєю любов’ю

Більшість бабусь із любов’ю ставляться до кожного свого виробу. Це особливо відчувається, коли вони підписують листівки для покупців. Помітно, що для них це дуже трепетний момент, і вони чекають на нього з великою приємністю.

Була ситуація, яка мене дуже розчулила. Одна компанія замовила у нас 40 рукавичок для будинку-інтернату, де мешкають діти з розладами центральної нервової системи та ДЦП. І бабусі з великими сентиментами складали ці рукавички, казали: «Давайте ми вам допоможемо, хай тим дітям буде тепло». Відчувалося, що їм особливо приємно, коли вони знають, для кого в’яжуть.

Фото: Oksanka Bryndzak / Facebook

А ще була історія, коли ми долучилися до акції, у межах якої в’язали медузок для передчасно народжених діток. Це були іграшки, щупальця яких діти сприймають як мамину пуповину, і тягнуть їх. Здавалося, що наші майстрині увімкнули «турборежим» і почали в’язати з надзвичайною швидкістю й шаленою любов’ю. Коли я приходила поглянути на процес, було відчуття, наче заходила в якусь святиню. Не хотілося там сказати нічого зайвого, аби нікого не образити та не сполохати.

Vbrani – можливість заробітку для стареньких

В’язані шкарпетки Vbrani коштують 275 гривень, рукавички – 350. З кожного виробу 60% від суми отримує майстриня, 20-25% – витрати на матеріали та їхню закупівлю, ще 15% – на оплату праці фахівчині, яка щотижня проводить майстер-класи. Замовити вироби можна у Facebook та Instagram.

Фото: Соціальне підприємство Vbrani / Facebook

Пакуванням та прийманням замовлень займаються наші волонтери. Мені невимовно пощастило з командою крутих ідейних людей. Звісно, хочеться, щоб цей проєкт мав фінансову винагороду і для дівчат, адже це їхній час і зусилля. Та інколи важливо знати цю межу. Особисто для себе я вирішила, що Vbrani – це мій прояв соціальної відповідальності. Мені не важко інколи приїхати в суботу, щоб спакувати вироби чи відправити їх. Ми це робимо, тому що розуміємо: бабцям справді важлива участь, і вони відчувають свою приналежність до суспільства.

Наповнимо теплом ваші домівки

Більшість наших покупців – приблизно 60% – замовляють товари для когось. Окрім речей у дитбудинок, ми ще в’язали речі для дитячого садочка та корпоративні новорічні подарунки. Зараз готуємо домашню колекцію «Vbrani Vdoma». Це будуть різноманітні підставки під горнятка та тарілки, красиві килимки для домашнього декору. Ми інколи сміємося, що є Zara home, а у нас буде «Vbrani Vdoma». 

У нас є борд, на якому ми поквартально розписали наші мрії. Маємо три важливі цілі, які стосуються промоції проєкту серед бабусь, збільшення кількості майстринь, урізноманітнення товарів і розширення на різні області. Наразі у нас замовляють не лише зі Львова. Ми представлені у благодійній крамниці «Ясна річ» (Львів, Харків). І все ж, звісно, хочеться виходити на нові ринки.

Насправді Vbrani – не перше соціальне підприємництво, яке ми намагаємося реалізувати. У нас ще є квіткова справа, у межах якої ми саджаємо лаванду, гортензії та піони, щоб люди купували квіти й так допомагали бабусям. Ми не закидаємо цю ідею, але сьогодні Vbrani – пріоритетний проєкт. І ми бачимо свій розвиток саме в цьому напрямі. 

Улюблена справа допомагає бабусям почуватися потрібними, а ваші донати допомагають ШоТам розповідати нові історії про Україну та українців.

Коментарі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили акцію «2 000 подарунків до Нового року»: як здійснити мрію дитини

Опубліковано

15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.

Про це повідомляють представники благодійного фонду.

Які діти отримають подарунки?

Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування. 

Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».

«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця  БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.

Читати також: У Полтаві відкрили новий центр психоемоційної підтримки для дітей і батьків

Про цьогорічну акцію

Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф. 

Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта». 

З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.

Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).

Фото обкладинки: Freepik.

Коментарі

Читати далі