Бійці ГУР отримали унікальну станцію розвідки за 41 млн грн (ВІДЕО)

Воїни Сил спеціальних операцій ЗСУ знищили російський танк неподалік Авдіївки.

Про це повідомили в телеграм-каналі Сил спеціальних операцій.

Зазначається, що після отримання інформації про місцезнаходження ворожого танку група Сил спеціальних операцій висунулася за вказаними координатами. Знищення техніки бійці вирішили провести вночі.

«Обійшовши танк росіян з тилу воїни ССО пострілом з ПТРК Nlaw нанесли вогневе ураження танку російських окупантів. Після чого група успішно повернулася на базу готувати нові несподіванки для ворога», – розповіли у ССО.

Читайте також: «Рецепт знайшли у покинутій хаті». Як ветеран відроджує контабас – старовинний український напій, забутий в часи «совєтів»

Про ССО України

Сили спеціальних операцій Збройних сил України — окремий рід сил Збройних сил України, до складу якого входять частини спеціального призначення і підрозділи інформаційно-психологічних спеціальних операцій. Неофіційним гімном ССО України є пісня «Тихо прийшов, тихо пішов», написана під час російсько-української війни. Під час повномасштабного вторгнення РФ в Україну воїни ССО виконали низку важливих спецоперацій, зокрема:

• підірвали понтонний міст окупантів на Луганщині;
• знищили ворожі «Гради», що обстрілювали Сєвєродонецьк;
• виявили та знищили станцію зв’язку окупантів на Харківщині;
• підірвали ворожий КамАЗ у глибокому тилу ворога;
• підірвали у тилу ворога міст на Донеччині;
• захопили БПЛА «Орлан-10» із заводською документацією.

Нагадаємо, бійці Сил спеціальних операцій знищили групу окупантів, яка переважала їх за кількістю.

До того ж на Донеччині українські прикордонники виявили і знищили ретельно замаскований військовий склад окупантів.

Фото: facebook.com/usofcom

За дев’ять років війни та рік повномасштабного вторгнення росіяни завдали значних збитків українській культурі, руйнуючи та грабуючи музеї, театри, університети, церкви, меморіали. Яких фахівців потребуватиме країна в час повоєнної відбудови та де їх навчають? Розповідають спеціалісти будівельної та реставраційної справи.

Масштаби руйнувань

За даними порталу «Зруйнована культурна спадщина України», станом на квітень 2023 року зафіксовано 1189 пошкоджених та зруйнованих об’єктів культурної спадщини. Серед них 63 музеї, 305 релігійних споруд, 569 старовинних будівель. Війна триває – тож ці цифри не остаточні. 

Український культурний фонд створив інтерактивну мапу культурних втрат, де зафіксовані знищені та пошкоджені будівлі. Найбільше їх на Чернігівщині, Сумщині, Київщині, Харківщині, Донеччині та у Приазов’ї.  

Наразі там, де це можливо, оцінюють втрати, консервують пошкоджене задля захисту від подальшого руйнування та збирають кошти для відновлення. Реальна картина руйнувань стане зрозумілою після перемоги та повної деокупації всіх територій України. У перспективі ж повоєнна країна перетвориться на гігантський будівельний майданчик і потребуватиме багато фахівців.

Захистити, зберегти, реставрувати

Знищення важливих пам’яток історії та культури – це не лише матеріальні збитки, а й спроба підірвати бойовий дух українців. 

«У перші тижні війни в Києві укріплювали пам’ятники мішками з піском, встановлювали захисне опорядження довкола них. Згодом, під час масованого ракетного удару, було влучання в пам’ятник Михайлу Грушевському, але завдяки захисній споруді він вцілів. Існує міжнародна організація «Блакитний щит», що захищає об’єкти світової культурної спадщини. За міжнародними нормами, пам’ятки з таким символом мають бути захищені у разі збройного конфлікту, але на практиці це не працює. Як бачимо, часто культурні пам’ятки захищають люди, ризикуючи своїм життям»,  – розповідає архітектор-реставратор, віцепрезидент ГО «Альянс реставраторів історичних будівель України» Микола Віхарєв. 

Українцям важливо бачити свої святині та символи цілими, адже це мотивує. Тому, попри постійні обстріли, на Софійському соборі встановили відновлений хрест, що впав під час буревію незадовго до початку повномасштабної війни.

Випускники профтеху – фахівці з відбудови та реставрації

«У повоєнний період першочерговим завданням буде відновлення житла і критичної інфраструктури, після цього – об’єктів культурної спадщини. Реконструкція може тривати 5, 10 або й 20 років після завершення бойових дій. А для цього потрібні фахівці будівельно-реставраційної галузі. Їх бракувало й до війни, а  після перемоги бракуватиме ще більше», – зауважує Микола Віхарєв. 

Процес відновлення об’єктів культурної спадщини – спільна праця істориків, мистецтвознавців, геодезистів, інженерів, конструкторів, ландшафтних архітекторів, а також будівельників, малярів, тинькарів та представників інших робочих спеціальностей, яких готують у профтехах.  

Фахівців будівельно-реставраційної галузі нині навчають у Київському вищому професійному училищі будівництва і дизайну. Тут студенти опановують такі важливі професії як маляр-реставратор декоративно-художніх фарбувань, оформлювач вітрин, будівель і споруд, електромонтажник з освітлення та освітлювальних мереж, фахівець з будівництва та цивільної інженерії. Завдяки німецьким партнерам – Фонду Ебергарда Шьока – студенти працюють в оновлених майстернях з найсучаснішими інструментами та матеріалами, мають виробничу практику на підприємствах. Вже нині їм забезпечують місце роботи після випуску.

Викладачка професійно-теоретичного циклу Київського вищого професійного училища будівництва і дизайну Наталія Малець навчає майбутніх будівельників та  реставраторів  і зазначає: її студенти добре розуміють цінність свого майбутнього фаху.

«Коли я запитую у студентів: “Яка професія найпотрібніша нині?”,  відповідають: “Військового!”. “А яка професія стане найпотрібнішою після перемоги? – Будівельника!”. Вони вже усвідомлюють, яка відповідальність на них, наскільки важливі їхні професії для відбудови країни. Будуть потрібні фахівці з реконструкції будівель, ремонту й утеплення фасадів, спеціалісти з енергетичної ефективності. Наше навчання максимально пов’язане з практикою. На заняттях ми опановуємо те, що знадобиться для успішної роботи за фахом  –  вивчаємо основи перспективи, створюємо креслення у 3D форматі. Студенти виконують практичні завдання – моделюють пошкоджені вулиці та споруди, для яких розробляють плани реконструкції. Це кропітка праця – адже відновлювати пошкоджену будівлю треба в тих самих параметрах і з тих матеріалів, що використовувались у первинному будівництві. Результати були дивовижними, ми навіть влаштували виставку студентських робіт”, – розповідає вона. 

Втім, відновлення потребуватимуть не лише будівлі, а й предмети матеріальної культурної спадщини. У Львівському вищому професійному художньому училищі студенти опановують професії живописця, вітражника, реставратора декоративно-художніх фарбувань, маляра, реставратора виробів з дерева, столяра, тинькаря, майстра декоративного мистецтва та реставрації. Професійні реставратори часто мають вузьку спеціалізацію: реставрація картин, меблів, археологічних знахідок. 

Усі ці фахівці будуть залучені до ремонту та відновлення автентичних предметів історичної та культурної спадщини – будівель, творів мистецтва, а також «консервації» задля максимально тривалого збереження. 

Світовий досвід відбудови для України

Реставрація  – процес тривалий. Найперший етап – науково-проєктні дослідження, експертна оцінка для визначення повного обсягу робіт із відновлення об’єкта: це потребує значних ресурсів. У пригоді українським відбудовникам стане досвід повоєнного відновлення інших держав.

«Для майбутньої відбудови України можна використати світовий досвід  Польщі після Другої світової війни чи Хорватії після Війни за незалежність. На прикладі Варшави бачимо, як відновити повністю зруйновані будівлі до їх початкового історичного вигляду. Поляки робили це за фотографіями, картинами, кресленнями. Зовнішній вигляд будівель відновленого історичного центру Варшави максимально схожий на довоєнний, але внутрішнє планування – сучасне. Під час воєнних дій у 1991-1992 роках у Хорватії архітектурні пам’ятки в історичному центрі міста Дубровник зазнали часткових пошкоджень. Їхній досвід реставрації буде актуальний і для України – там, де будівлі можна відновити, а не будувати з нуля», – зазначає архітектор-реставратор Микола Віхарєв.

Варто зауважити, що Варшаву почали відбудовувати 1944 року, ще до здобуття  остаточної перемоги у Другій світовій війні, а завершили аж у 80-х роках. Бойові дії в Дубровнику тривали до 1992 року, а відновлення міста – до 2005. 

Досвід тривалої повоєнної відбудови є і в України. Реконструкція підірваного радянськими військами Хрещатика тривала з 1944 по 1955 роки, а перлину українського бароко – Успенський собор у Києві – вдалося відновити лише 2000 року, в добу незалежності.

Тож повоєнна відбудова – це справа не одного десятка років, а отже, й потреба у фахівцях будівельно-реставраційної галузі буде постійною.

Швидкість та ефективність відновлення культурної спадщини значною мірою залежатиме від взаємодії професіоналів-практиків відбудови та реставрації –  вітчизняних та закордонних експертів та місцевих фахівців. Будівельно-реставраційні професії, що першочергово потребують забезпечення кадрами, вже нині можуть опанувати не лише випускники шкіл, а й дорослі, що мають освіту. Вступити до профтеху та здобути актуальну робітничу спеціальність за скороченим циклом навчання можна в сучасних навчально-практичних центрах, що з’явилися завдяки реформі профтехосвіти.

Наталка Шаманова

Ця публікація підготовлена за підтримки Європейського Союзу та його держав-членів Німеччини, Фінляндії, Польщі та Естонії у межах програми «EU4Skills: Кращі навички для сучасної України». Програма має на меті надати підтримку у впровадженні реформи профосвіти та модернізації інфраструктури обраних навчальних закладів.  Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю її авторів та не може жодним чином сприйматися як такий, що відображає погляди Європейського Союзу, його держав-членів та Програми.

Фото: Микола Тимченко, day.kyiv.ua.

У Рівному будинок, який є однією з найстаріших споруд міста, офіційно став пам’яткою архітектури місцевого значення.

Про це повідомив начальник Рівненської ОВА Віталій Коваль.

Зазначається, що збудований князями Любомирськими будинок занесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

«Тепер це офіційно пам’ятка архітектури місцевого значення. Відповідний Наказ видало Міністерство культури та інформаційної політики України за поданням нашого обласного управління культури і туризму», – написав Коваль.

Що передувало

У березні 2020 року товариство «Русана Плюс» звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати розпорядження Рівненської ОДА від 11.12.2019 «Про взяття на облік об`єкта культурної спадщини».

Читайте також: Я фіксую історію на фото. Це Анна Сенік – українська етнофотографка, яка відроджує забуті українські традиції

Орендар наполягав, що будівля не є об`єктом культурної спадщини, а історичну довідку помилково взяли до уваги, оскільки вона не містила інформації про автентичність об`єкта, його цінність з архітектурного погляду, а також інформації про історико-архівні дослідження та архітектурні вишукування.

Проте 2 травня 2023 року касаційний адміністративний суд Верховного Суду України підтвердив, що будівля на розі вулиць 16-го Липня і Драгоманова у Рівному має історичне значення.

Про будинок

Будівля є однією з найстаріших житлових мурованих будинків Рівного і збудована понад 200 років тому. За припущенням краєзнавців, в приміщенні у ХVІІІ столітті жила охорона палацу князів Любомирських.  

Нагадаємо, петиція з вимогою повернути у державну власність та відновити унікальну дачу-пам’ятку архітектора Брадтмана у Пущі-Водиці набрала понад 6 000 підписів.

До того ж у Львові завершили реставрацію 200-річної ротонди у парку імені Івана Франка.

Фото: facebook.com/RivneODA