Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Байкери-волонтери. Як львівська «МотоДопомога» підстраховує «швидку» та рятує травмованих у ДТП

Опубліковано

Прибути на місце ДТП за лічені хвилини – ще той виклик для екстрених служб. Особливо у Львові, де, крім заторів, ще й дуже вузькі вулички. Однак на допомогу травмованим прибувають реагувальники з організації «МотоДопомога». Вони не мають медичної освіти, але пройшли фахові курси та готові рятувати життя. Ви впізнаєте їх за жовтими брендованими жилетами, мотоциклами та шоломами. Вони – волонтери, які ладні жертвувати вільним часом заради допомоги незнайомцям. 

Денис Єфімов

Засновник громадської організації «МотоДопомога»

Лікар-травматолог, викладач Львівського національного медичного університету, сертифікований інструктор у навчально-імітаційному центрі

Як медик я не міг спокійно оминати ДТП

Я працюю лікарем з 2007-го, а загалом у медицині — вже 18 років років. Більшість членів моєї родини – мама, бабуся, дідусь – медики. Тому я з дитинства був пов’язаний з цією сферою й довго не коливався при виборі професії. Коли розпочалася війна, займався військовим волонтерством, проводив навчання з медичної допомоги для військовослужбовців і добровольців. Так сталося, що якраз у той період я пересів на мотоцикл. Проходив повз мотосалон, зайшов просто подивитися і побачив там один із мотоциклів, який мені дуже сподобався. Вирішив вчитися їздити. Мене це так захопило, що досить швидко автомобіль я змінив на двоколісний транспорт. 

Ще коли я був на авто, ніколи не міг спокійно оминати місця, де ставалася дорожньо-транспортна пригода. Коли їхав десь у своїх справах або просто проводити вільний час і бачив ДТП, обов’язково зупинявся. Навіть якщо там не було потерпілих, я все одно питав, чи можу чимось допомогти, можливо, треба викликати «швидку», поліцію або заглушити двигун. А вже коли пересів на мотоцикл, то почав думати, як можна реалізувати свої медичні навички та знання, пересуваючись на такому виді транспорту. Був 2017 рік – саме тоді я вперше почав читати про світовий досвід мотодопомоги. 

Світовий досвід – прибуття на подію за лічені хвилини

Коли я лише вивчав цю тему, натрапив на інтерв’ю з керівником ізраїльської екстреної служби, яка в них існує з 1990-х. Він розповідав, що швидкість приїзду на будь-яку подію по країні складає три хвилини. Мене це вразило, і я почав детальніше розбиратися, за якими алгоритмами вони діють. З’ясувалося, що на допомогу приїжджають не лише лікарі. У них існують так звані реагувальники – люди без медичної освіти, які пройшли навчання з допомоги тим, хто потрапив у ДТП. Згодом я дізнався, що такі організації є й у наших країн-сусідів – у Словаччині, Польщі та Угорщині. За схожою концепцією в Україні починала працювати організація MotoHelp. 

Фото: МотоДопомога / Facebook

Реагувальники не замінюють екстрених служб, лікарів чи правоохоронців. Вони їх доповнюють, виступають помічниками. Переважно реагувальні служби у світі працюють на волонтерських засадах і пересуваються мотоциклами. Це дозволяє скоротити час на прибуття – ті декілька хвилин, які часто бувають вирішальними. Попри те, що водії пропускають «швидку» або поліцію, вулички Львова багато де доволі вузькі. Тож екстрені служби часто їдуть довше, ніж реагувальні. 

Коли я почав їздити на двох колесах, то зрозумів, що спільнота мотоциклістів у Львові – це група людей, які мають певний світогляд. У них своя дружня атмосфера, і їм складно довірити свої проблеми або певні життєві ситуації комусь, крім цієї когорти однодумців. Після ДТП до них приїде поліція і «швидка», але на місці події вони потребують також психологічної та технічної підтримки. Вони б хотіли, аби поруч у цю мить був хтось близький за духом. 

Спільнота небайдужих мотоциклістів була вже до мене

У 2018 році я побачив оголошення у Facebook про заплановану у Львові зустріч небайдужих мотоциклістів. Вони об’єднуються, аби допомагати один одному під час ДТП або в інших ситуаціях, коли, наприклад, комусь потрібен евакуатор. Я прийшов на те зібрання, познайомився з усіма. Зрозумів, що люди хочуть мати знання про те, як саме медично допомагати постраждалим в дорожньо-транспортній пригоді. Ми з ними сіли, порадилися. І після кількох таких зустрічей ми – семеро ентузіастів – у березні 2019 року заснували свою громадську організацію «МотоДопомога». Аби мати статусність, чітко визначити напрямок діяльності, і аби нам почали довіряти люди.

Спільнота небайдужих мотоциклістів з «МотоДопомоги»

Перший рік ми присвятили навчанню. Окрім того, що я лікар-травматолог, працюю також викладачем-інструктором у навчально-імітаційному центрі. Навчаю лікарів, студентів, курсантів та інтернів, тож маю повне право проводити медичні навчання. Вчити львівських реагувальників я взявся самостійно. Крім надання домедичної допомоги, ми також розбирали юридичні аспекти ДТП, правила спілкування з екстреними службами та учасниками пригоди. 

Екстрені служби закидали, що ми заважаємо

На початку працювати нашим реагувальникам було вкрай непросто, адже нас ніхто не знав. Пам’ятаю, колись я приїхав на допомогу, обличчя було закрите балаклавою, а зверху шолом. Допомагаю потерпілому. Вийшов до мене лікар бригади швидкої допомоги й каже: «Ти хто такий? Йди, ти тут не треба, ми впораємося». А я йому відповідаю: «Я допомагаю людині». І знову чую обурливе питання про те, хто я такий. Доводилося знімати балаклаву. «О, Денисе, доброго дня!». Мене знають особисто більшість працівників «швидкої», бо я вже 18 років працюю у травмпункті. Але це я. А мені хотілося, щоб впізнавали й інших наших реагувальників, які вже мали достатні знання і навички для надання домедичної допомоги.

Фото: МотоДопомога / Facebook

І від поліції бували закиди: «Так, відійшли звідси, не заважайте». Після низки таких випадків я поспілкувався з керівництвом «швидкої» та поліції, пояснивши, хто ми. І з часом «МотоДопомога» довела в очах служб, що заслуговує на довіру. І вже за два роки неприємних ситуацій не виникає. Зараз працівники поліції навпаки підходять, дякують, тиснуть руку. Навіть якщо ми просто допомогли перекласти потерпілого чи відновити рух. 

Не виїжджаємо вночі та за поганої погоди

Як ми працюємо? Львів’янин телефонує на 103 і каже, що сталося ДТП, умовно, на Стрийській, 105. Диспетчер вводить ці дані в загальну базу «швидкої», і ми паралельно також отримуємо це повідомлення. Якщо це територіально близько до когось із наших 27 реагувальників, він туди виїжджає. Як правило, беремо виклик, якщо розуміємо, що зможемо прибути туди максимум протягом 10 хвилин. Але якщо їхати треба довше, а поруч із місцем ДТП є станція «швидкої», то летіти туди через усе місто потреби немає. Це наражає наших волонтерів на небезпеку, адже вони будуть поспішати, бажаючи швидше допомогти. 

Спершу ми виїжджали лише на ДТП, які сталися за участі мотоциклістів. А потім розширили свою діяльність на всі інші види аварій. За 2019 рік ми отримали всього 54 повідомлення про ДТП. А з початку 2021 вже зробили майже 200 виїздів. Крім далекої відстані від реагувальника до місця пригоди, ми не їдемо також під час поганої погоди та вночі. Працювати в дощ на мотоциклі – дуже небезпечно. А вночі ми не надто потрібні, адже трафік на дорозі вже більш вільний, і «швидка» приїжджає доволі оперативно. 

Представник організації «МотоДопомога»

Наші реагувальники – волонтери. Кожен має роботу, сім’ю і не зобов’язаний 24/7 приділяти увагу «МотоДопомозі». Їм достатньо мати необхідні навички, бажання допомагати людям і можливість виїхати на певну подію навіть з роботи. У половини наших фахівців на місці праці лояльне ставлення до цього. Керівництво розуміє, навіщо вони кудись їдуть, бачать шалені очі своїх працівників, які мчать на допомогу. Звісно, є такі, кого керівники не підтримують. Але це, думаю, питання часу.

Їхали рятувати людину, а побачили кота

Приблизно у 10% до нас надходять фейкові виклики. Торік ми отримали повідомлення про ДТП – наїзд на пішохода. Дівчина років 20 сказала диспетчеру, що «когось збили». І диспетчер направив туди всі служби. Одночасно приїхали реагувальники, поліція і «швидка». І ми побачили дівчину, яка сиділа на бордюрі біля дороги й тримала в руках котика, якого збила машина. Не знаю, чи поліція її оштрафувала за фейковий виклик, як і не знаю, що було далі з твариною. Але в цей час в іншій частині міста хтось міг дійсно бути в небезпеці. 

Часом люди бачать ДТП і одразу ж з переляку телефонують у «швидку». Екстрені служби змушені виїжджати. У цьому випадку ми можемо бути дуже важливими. Якби ми мали законні повноваження робити «відбій» екстреним службам в таких випадках, це було б ефективно. Наприклад, якщо ми перші прибули на якусь подію і бачимо, що там немає потреби в присутності поліції або «швидкої». Для того, щоб ми отримали такі права, на рівні МОЗ має з’явитися ланка реагувальників. 

Фото: МотоДопомога / Facebook

Та в більшості випадків, коли приїжджаємо на ДТП, ми там однозначно потрібні. Особливо, якщо прибуваємо значно раніше за екстрені служби. Жодного разу учасники пригоди не сказали нам: «А чого ви приїхали?». Як правило, навіть якщо людина просто вдарилася пальчиком або має поверхневі садна чи незначну травму, вона хоче почути, що з нею все гаразд. Я вже не кажу про травми середньої тяжкості або важкі, коли додаткові руки ніколи не бувають зайвими.

Дівчата у шоломах і з аптечкою викликають подив

Львів’яни нас навіть сьогодні плутають з екстреними службами, адже ми не завжди прибуваємо на мотоциклах. Якщо місце ДТП зовсім близько до реагувальника, пішки він прибуде значно швидше. Відрізнити нас можна за брендованим одягом. Кожен член нашої організації, який пройшов піврічне навчання, отримує спеціальне посвідчення, аптечку та жовтий жилет, на якому написано «МотоДопомога». 

Читайте також: «На газ і гальма тиснуть руками». Як луцька майстерня переобладнує авто для людей на візку

Серед 27 членів організації є шість реагувальниць. Якщо чоловік приїжджає на мотоциклі в жилеті та шоломі на якусь подію, то на нього часто дивляться «квадратними очима». А якщо це ще й дівчина, то подив вдвічі більший. Але на якусь дискримінацію, типу «жінка за кермом», наші реагувальниці ніколи не скаржилися. Вони працюють на рівні з чоловіками. Ба більше, деколи навіть відповідальніше ставляться до задач або до навчання, більш цілеспрямовані. Якщо дівчата за щось взялися, то все, це вже усвідомлене рішення. У них палають очі, і їм подобається допомагати іншим.

Представниця організації «МотоДопомога»

Я бачу, що «МотоДопомога» стала частиною життя членів нашої організації. Іноді їм доводиться в суботу чи неділю покидати сім’ю, щоб, наприклад, супроводжувати велозаїзд. Або цілий тиждень вчитися наданню домедичної допомоги. Це забирає їхній особистий час, але вони це роблять добровільно, з відкритим серцем. Я ж передаю їм максимум своїх знань, які можуть знадобитися будь-де: на вулиці, водоймі чи вдома. Якщо з їхніми рідними, не дай Боже, щось станеться, вони знатимуть, як допомогти. 

Паливо змушені купувати власним коштом

Фінансово ми існуємо, по-перше, коштом членських внесків. Також маємо подяки на офіційні рахунки від небайдужих, хоча ніколи не просимо жодних грошей від тих, кому допомагаємо. Зараз маємо підтримку від Львівської міської ради, за чиї кошти закуповуємо все необхідне для аптечок та друковану продукцію для навчання з невідкладної допомоги. У вересні цього року ми також з’явилися на Patreon, де нас можна підтримати. Як подяку донаторам, ми пропонуємо знижки на навчання домедичної допомоги та різний мерч. 

Фото: МотоДопомога / Facebook

Ми ще отримуємо певні кошти з супроводів спортивних заходів. Якщо якась організація проводить забіг, велозаїзд чи марафон, то ми їм допомагаємо з домедичною допомогою, а вони нам донатять певну суму. Ці кошти допомагають нам орендувати офіс і купувати необхідні речі. Таким чином ми фактично виходимо в «нуль»: все, що отримуємо, витрачаємо на утримання організації.

Найбільш актуальна для нас проблема – це паливо. Ми не маємо жодних партнерів, які б надавали нам його безкоштовно чи зі знижкою. Реагувальникам доводиться заправлятися власним коштом. Ми готові до співпраці й зможемо пояснити, хто ми й навіщо цим займаємося. Сподіваємося знайти добродіїв, які допоможуть нам у цьому. 

Закликаємо небайдужих львів’ян вступати до наших лав

Ми регулярно проводимо різні акції? на кшталт Motosafe, на яких показуємо розбиті в ДТП мотоцикли, розповідаємо, що може призвести до таких ситуацій. Закликаємо носити шоломи, пояснюємо, що таке штрафмайданчики та евакуатори. Ця тема людей цікавить, тож ми її розвиваємо. Також працюємо у напрямі легалізації та впровадження ланки реагувальника в Україні. І глобально наближаємо людей у Львові до того, що їм фахово можуть допомогти люди без медичної освіти.

Фото: Aleksandra Shaydarova / Facebook

Я сам не помітив той момент, коли повністю втягнувся в цю діяльність. Зараз весь мій час присвячений праці на роботі оперуючого травматолога та проведенню навчань з домедичної допомоги. У вільний час я займаюся «МотоДомогою». Не можу сказати, що це мене якось обтяжує. Поруч зі мною кохана людина, яка так само розділяє мої вподобання та їздить на мотоциклі.

Ми хочемо розширитися в кількості реагувальників хоча б до 50-60. Наші двері завжди відчинені. Зв’язати з нами можна через Facebook або просто зателефонувати. Ми готові ділитися досвідом та приймати до наших лав всіх охочих. Маємо дружню команду і чекаємо на нових людей, яким не байдуже життя інших. 

Коментарі

Суспільство

На Київщині відкрили новий гуртожиток для ВПО з п’яти областей (ФОТО)

Опубліковано

Гуртожиток відкрили у селі Дорогинка, що знаходиться у Фастівському районі. У ньому житимуть сім родин.

Про це повідомили на сайті Київської обласної військової адміністрації.

Родини житимуть у п’яти двокімнатних помешканнях, одному трикімнатному та одному однокімнатному. Їх обладнали меблями та побутовою технікою. У гуртожитку збудували два санвузли, кухню та зону відпочинку.

Фото: вебсайт КОВА

Читайте також: На Київщині побудували міст за сучасними технологіями, який має сонячні панелі (ФОТО)

У нових квартирах житимуть сім’ї з таких областей:

  • Запорізької;
  • Дніпропетровської;
  • Донецької;
  • Сумської;
  • Херсонської.

У КОВА додали, що це житло надали без будь-яких термінів проживання.

Фото: вебсайт КОВА

Читайте також: Столичному театру на Подолі присвоїли ім’я його засновника: що про нього відомо

Підтримка ВПО на Київщині

Цей проєкт реалізовували за фінансової підтримки Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН) та благодійної організації «Благодійний фонд РОКАДА».

Також у Київській області вже реалізували кілька спільних проєктів для розміщення тих, хто покинув свій дім через війну. В Ірпені, Богуславі та Сквирі реконструювали гуртожитки, а в селах Бориспільського, Бучанського та Фастівських районів переобладнали помешкання для проживання родин. На сьогодні створили 500 нових місць для поселення ВПО.

Нагадаємо, що в чотирьох громадах Київщини запрацювали соціальні хаби: що отримають відвідувачі.

Фото обкладинки: Pixabay

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі