

Суспільство
Байкери-волонтери. Як львівська «МотоДопомога» підстраховує «швидку» та рятує травмованих у ДТП
Прибути на місце ДТП за лічені хвилини – ще той виклик для екстрених служб. Особливо у Львові, де, крім заторів, ще й дуже вузькі вулички. Однак на допомогу травмованим прибувають реагувальники з організації «МотоДопомога». Вони не мають медичної освіти, але пройшли фахові курси та готові рятувати життя. Ви впізнаєте їх за жовтими брендованими жилетами, мотоциклами та шоломами. Вони – волонтери, які ладні жертвувати вільним часом заради допомоги незнайомцям.

Денис Єфімов
Засновник громадської організації «МотоДопомога»
Лікар-травматолог, викладач Львівського національного медичного університету, сертифікований інструктор у навчально-імітаційному центрі
Як медик я не міг спокійно оминати ДТП
Я працюю лікарем з 2007-го, а загалом у медицині — вже 18 років років. Більшість членів моєї родини – мама, бабуся, дідусь – медики. Тому я з дитинства був пов’язаний з цією сферою й довго не коливався при виборі професії. Коли розпочалася війна, займався військовим волонтерством, проводив навчання з медичної допомоги для військовослужбовців і добровольців. Так сталося, що якраз у той період я пересів на мотоцикл. Проходив повз мотосалон, зайшов просто подивитися і побачив там один із мотоциклів, який мені дуже сподобався. Вирішив вчитися їздити. Мене це так захопило, що досить швидко автомобіль я змінив на двоколісний транспорт.
Ще коли я був на авто, ніколи не міг спокійно оминати місця, де ставалася дорожньо-транспортна пригода. Коли їхав десь у своїх справах або просто проводити вільний час і бачив ДТП, обов’язково зупинявся. Навіть якщо там не було потерпілих, я все одно питав, чи можу чимось допомогти, можливо, треба викликати «швидку», поліцію або заглушити двигун. А вже коли пересів на мотоцикл, то почав думати, як можна реалізувати свої медичні навички та знання, пересуваючись на такому виді транспорту. Був 2017 рік – саме тоді я вперше почав читати про світовий досвід мотодопомоги.
Світовий досвід – прибуття на подію за лічені хвилини
Коли я лише вивчав цю тему, натрапив на інтерв’ю з керівником ізраїльської екстреної служби, яка в них існує з 1990-х. Він розповідав, що швидкість приїзду на будь-яку подію по країні складає три хвилини. Мене це вразило, і я почав детальніше розбиратися, за якими алгоритмами вони діють. З’ясувалося, що на допомогу приїжджають не лише лікарі. У них існують так звані реагувальники – люди без медичної освіти, які пройшли навчання з допомоги тим, хто потрапив у ДТП. Згодом я дізнався, що такі організації є й у наших країн-сусідів – у Словаччині, Польщі та Угорщині. За схожою концепцією в Україні починала працювати організація MotoHelp.

Реагувальники не замінюють екстрених служб, лікарів чи правоохоронців. Вони їх доповнюють, виступають помічниками. Переважно реагувальні служби у світі працюють на волонтерських засадах і пересуваються мотоциклами. Це дозволяє скоротити час на прибуття – ті декілька хвилин, які часто бувають вирішальними. Попри те, що водії пропускають «швидку» або поліцію, вулички Львова багато де доволі вузькі. Тож екстрені служби часто їдуть довше, ніж реагувальні.
Коли я почав їздити на двох колесах, то зрозумів, що спільнота мотоциклістів у Львові – це група людей, які мають певний світогляд. У них своя дружня атмосфера, і їм складно довірити свої проблеми або певні життєві ситуації комусь, крім цієї когорти однодумців. Після ДТП до них приїде поліція і «швидка», але на місці події вони потребують також психологічної та технічної підтримки. Вони б хотіли, аби поруч у цю мить був хтось близький за духом.
Спільнота небайдужих мотоциклістів була вже до мене
У 2018 році я побачив оголошення у Facebook про заплановану у Львові зустріч небайдужих мотоциклістів. Вони об’єднуються, аби допомагати один одному під час ДТП або в інших ситуаціях, коли, наприклад, комусь потрібен евакуатор. Я прийшов на те зібрання, познайомився з усіма. Зрозумів, що люди хочуть мати знання про те, як саме медично допомагати постраждалим в дорожньо-транспортній пригоді. Ми з ними сіли, порадилися. І після кількох таких зустрічей ми – семеро ентузіастів – у березні 2019 року заснували свою громадську організацію «МотоДопомога». Аби мати статусність, чітко визначити напрямок діяльності, і аби нам почали довіряти люди.

Перший рік ми присвятили навчанню. Окрім того, що я лікар-травматолог, працюю також викладачем-інструктором у навчально-імітаційному центрі. Навчаю лікарів, студентів, курсантів та інтернів, тож маю повне право проводити медичні навчання. Вчити львівських реагувальників я взявся самостійно. Крім надання домедичної допомоги, ми також розбирали юридичні аспекти ДТП, правила спілкування з екстреними службами та учасниками пригоди.
Екстрені служби закидали, що ми заважаємо
На початку працювати нашим реагувальникам було вкрай непросто, адже нас ніхто не знав. Пам’ятаю, колись я приїхав на допомогу, обличчя було закрите балаклавою, а зверху шолом. Допомагаю потерпілому. Вийшов до мене лікар бригади швидкої допомоги й каже: «Ти хто такий? Йди, ти тут не треба, ми впораємося». А я йому відповідаю: «Я допомагаю людині». І знову чую обурливе питання про те, хто я такий. Доводилося знімати балаклаву. «О, Денисе, доброго дня!». Мене знають особисто більшість працівників «швидкої», бо я вже 18 років працюю у травмпункті. Але це я. А мені хотілося, щоб впізнавали й інших наших реагувальників, які вже мали достатні знання і навички для надання домедичної допомоги.

І від поліції бували закиди: «Так, відійшли звідси, не заважайте». Після низки таких випадків я поспілкувався з керівництвом «швидкої» та поліції, пояснивши, хто ми. І з часом «МотоДопомога» довела в очах служб, що заслуговує на довіру. І вже за два роки неприємних ситуацій не виникає. Зараз працівники поліції навпаки підходять, дякують, тиснуть руку. Навіть якщо ми просто допомогли перекласти потерпілого чи відновити рух.
Не виїжджаємо вночі та за поганої погоди
Як ми працюємо? Львів’янин телефонує на 103 і каже, що сталося ДТП, умовно, на Стрийській, 105. Диспетчер вводить ці дані в загальну базу «швидкої», і ми паралельно також отримуємо це повідомлення. Якщо це територіально близько до когось із наших 27 реагувальників, він туди виїжджає. Як правило, беремо виклик, якщо розуміємо, що зможемо прибути туди максимум протягом 10 хвилин. Але якщо їхати треба довше, а поруч із місцем ДТП є станція «швидкої», то летіти туди через усе місто потреби немає. Це наражає наших волонтерів на небезпеку, адже вони будуть поспішати, бажаючи швидше допомогти.
Спершу ми виїжджали лише на ДТП, які сталися за участі мотоциклістів. А потім розширили свою діяльність на всі інші види аварій. За 2019 рік ми отримали всього 54 повідомлення про ДТП. А з початку 2021 вже зробили майже 200 виїздів. Крім далекої відстані від реагувальника до місця пригоди, ми не їдемо також під час поганої погоди та вночі. Працювати в дощ на мотоциклі – дуже небезпечно. А вночі ми не надто потрібні, адже трафік на дорозі вже більш вільний, і «швидка» приїжджає доволі оперативно.

Наші реагувальники – волонтери. Кожен має роботу, сім’ю і не зобов’язаний 24/7 приділяти увагу «МотоДопомозі». Їм достатньо мати необхідні навички, бажання допомагати людям і можливість виїхати на певну подію навіть з роботи. У половини наших фахівців на місці праці лояльне ставлення до цього. Керівництво розуміє, навіщо вони кудись їдуть, бачать шалені очі своїх працівників, які мчать на допомогу. Звісно, є такі, кого керівники не підтримують. Але це, думаю, питання часу.
Їхали рятувати людину, а побачили кота
Приблизно у 10% до нас надходять фейкові виклики. Торік ми отримали повідомлення про ДТП – наїзд на пішохода. Дівчина років 20 сказала диспетчеру, що «когось збили». І диспетчер направив туди всі служби. Одночасно приїхали реагувальники, поліція і «швидка». І ми побачили дівчину, яка сиділа на бордюрі біля дороги й тримала в руках котика, якого збила машина. Не знаю, чи поліція її оштрафувала за фейковий виклик, як і не знаю, що було далі з твариною. Але в цей час в іншій частині міста хтось міг дійсно бути в небезпеці.
Часом люди бачать ДТП і одразу ж з переляку телефонують у «швидку». Екстрені служби змушені виїжджати. У цьому випадку ми можемо бути дуже важливими. Якби ми мали законні повноваження робити «відбій» екстреним службам в таких випадках, це було б ефективно. Наприклад, якщо ми перші прибули на якусь подію і бачимо, що там немає потреби в присутності поліції або «швидкої». Для того, щоб ми отримали такі права, на рівні МОЗ має з’явитися ланка реагувальників.

Та в більшості випадків, коли приїжджаємо на ДТП, ми там однозначно потрібні. Особливо, якщо прибуваємо значно раніше за екстрені служби. Жодного разу учасники пригоди не сказали нам: «А чого ви приїхали?». Як правило, навіть якщо людина просто вдарилася пальчиком або має поверхневі садна чи незначну травму, вона хоче почути, що з нею все гаразд. Я вже не кажу про травми середньої тяжкості або важкі, коли додаткові руки ніколи не бувають зайвими.
Дівчата у шоломах і з аптечкою викликають подив
Львів’яни нас навіть сьогодні плутають з екстреними службами, адже ми не завжди прибуваємо на мотоциклах. Якщо місце ДТП зовсім близько до реагувальника, пішки він прибуде значно швидше. Відрізнити нас можна за брендованим одягом. Кожен член нашої організації, який пройшов піврічне навчання, отримує спеціальне посвідчення, аптечку та жовтий жилет, на якому написано «МотоДопомога».
Читайте також: «На газ і гальма тиснуть руками». Як луцька майстерня переобладнує авто для людей на візку
Серед 27 членів організації є шість реагувальниць. Якщо чоловік приїжджає на мотоциклі в жилеті та шоломі на якусь подію, то на нього часто дивляться «квадратними очима». А якщо це ще й дівчина, то подив вдвічі більший. Але на якусь дискримінацію, типу «жінка за кермом», наші реагувальниці ніколи не скаржилися. Вони працюють на рівні з чоловіками. Ба більше, деколи навіть відповідальніше ставляться до задач або до навчання, більш цілеспрямовані. Якщо дівчата за щось взялися, то все, це вже усвідомлене рішення. У них палають очі, і їм подобається допомагати іншим.

Я бачу, що «МотоДопомога» стала частиною життя членів нашої організації. Іноді їм доводиться в суботу чи неділю покидати сім’ю, щоб, наприклад, супроводжувати велозаїзд. Або цілий тиждень вчитися наданню домедичної допомоги. Це забирає їхній особистий час, але вони це роблять добровільно, з відкритим серцем. Я ж передаю їм максимум своїх знань, які можуть знадобитися будь-де: на вулиці, водоймі чи вдома. Якщо з їхніми рідними, не дай Боже, щось станеться, вони знатимуть, як допомогти.
Паливо змушені купувати власним коштом
Фінансово ми існуємо, по-перше, коштом членських внесків. Також маємо подяки на офіційні рахунки від небайдужих, хоча ніколи не просимо жодних грошей від тих, кому допомагаємо. Зараз маємо підтримку від Львівської міської ради, за чиї кошти закуповуємо все необхідне для аптечок та друковану продукцію для навчання з невідкладної допомоги. У вересні цього року ми також з’явилися на Patreon, де нас можна підтримати. Як подяку донаторам, ми пропонуємо знижки на навчання домедичної допомоги та різний мерч.

Ми ще отримуємо певні кошти з супроводів спортивних заходів. Якщо якась організація проводить забіг, велозаїзд чи марафон, то ми їм допомагаємо з домедичною допомогою, а вони нам донатять певну суму. Ці кошти допомагають нам орендувати офіс і купувати необхідні речі. Таким чином ми фактично виходимо в «нуль»: все, що отримуємо, витрачаємо на утримання організації.
Найбільш актуальна для нас проблема – це паливо. Ми не маємо жодних партнерів, які б надавали нам його безкоштовно чи зі знижкою. Реагувальникам доводиться заправлятися власним коштом. Ми готові до співпраці й зможемо пояснити, хто ми й навіщо цим займаємося. Сподіваємося знайти добродіїв, які допоможуть нам у цьому.
Закликаємо небайдужих львів’ян вступати до наших лав
Ми регулярно проводимо різні акції? на кшталт Motosafe, на яких показуємо розбиті в ДТП мотоцикли, розповідаємо, що може призвести до таких ситуацій. Закликаємо носити шоломи, пояснюємо, що таке штрафмайданчики та евакуатори. Ця тема людей цікавить, тож ми її розвиваємо. Також працюємо у напрямі легалізації та впровадження ланки реагувальника в Україні. І глобально наближаємо людей у Львові до того, що їм фахово можуть допомогти люди без медичної освіти.

Я сам не помітив той момент, коли повністю втягнувся в цю діяльність. Зараз весь мій час присвячений праці на роботі оперуючого травматолога та проведенню навчань з домедичної допомоги. У вільний час я займаюся «МотоДомогою». Не можу сказати, що це мене якось обтяжує. Поруч зі мною кохана людина, яка так само розділяє мої вподобання та їздить на мотоциклі.
Ми хочемо розширитися в кількості реагувальників хоча б до 50-60. Наші двері завжди відчинені. Зв’язати з нами можна через Facebook або просто зателефонувати. Ми готові ділитися досвідом та приймати до наших лав всіх охочих. Маємо дружню команду і чекаємо на нових людей, яким не байдуже життя інших.
Суспільство

Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.
Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.


Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів.


До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.


З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.


На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.


У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.


До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія.


Share:
Суспільство

28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
Суспільство

На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.


Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»