Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Тату, пірсинг та кава, і все – як вдома». Подруги з Херсона запустили студію Meow Tattoo в Одесі

Опубліковано

У Херсоні їм вдалося реанімувати найстарішу в місті студію пірсингу й тату та подарувати їй нове життя. Здавалося, залишається лише працювати та втілювати нові проєкти, але всі плани зруйнувало вторгнення росіян.

Війна змусила подруг покинути роботу в рідному місті та почати все з нуля, цього разу – в Одесі. Тут вони облаштували нову студію та поступово завойовують довіру місцевих мешканців. Meow Tattoo – це студія нового, відкритого формату з неочікуваним бонусом – кавою від шеф-баристки кращої кав’ярні Херсона. 

Про випадкову зустріч, сотні кілометрів до Одеси, перезапуск у незнайомому місті та власну філософію ШоТам розповіли засновниця студії й тату-майстриня Карина Кваснова та її заступниця й майстриня пірсингу Анастасія Дяченко.

Реанімували найстарішу студію в Херсоні

Карина: Я вчилася на перекладача німецької мови, але так склалося, що якоїсь миті захотіла робити тату. Перші свої роботи набила друзям, а після цього влаштувалася пірсинг-майстринею до місцевої студії. Через певний час зрозуміла, що це не моє, і вирішила повернутися до татуювань.

Згодом наважилася вкластися та викупити одну з найстаріших студій в Херсоні. На той момент вона була доволі проблемною, мала, скажімо так, не найкращу репутацію. Я ж натомість хотіла змінити її імідж. Власне, там ми й познайомилися з Настею та почали разом реанімувати бізнес. Поступово ми розділили обов’язки: я слідкувала за якістю робіт майстрів і робила все, аби популяризувати наш заклад, а Настя вдало «заманювала клієнтів». 

Наші зусилля дали результат – студія стала дійсно крутою, ми успішно працювали протягом чотирьох років. Допоки не почалася повномасштабна війна, а з нею – і окупація нашого міста.

Карина Кваснова, тату-майстриня, засновниця студії. Фото: Євгенія Циганок для ШоТам.

Настя: Я прийшла в цю сферу доволі спонтанно. Почала робити пірсу, коли був цей момент «поверніть мені 2007». Ви з подругами купуєте катетер і починаєте одна одну робити проколи. Але я ніколи не думала, що це може перетворитися на повноцінну професію, не вірила, що можна довго працювати з пірсингом і заробляти на цьому гроші. 

Пізніше мене покликали працювати, я пройшла навчання, і якось так закрутилося, що це триває вже шостий рік. Сьогодні для мене це найкраща професія, і я не уявляю себе за іншою роботою. Водночас я працюю в нашій студії адміністраторкою. Пірсинг не займає багато часу, тож я все встигаю. До того ж вмію працювати з бухгалтерією та базово розуміюсь на подібних нюансах.

«Настю, яка війна? Мені собаку потрібно вигуляти»

Настя: Я до останнього не вірила в повномасштабне вторгнення. У мене був друг – британець – який жив у Херсоні. У посольстві йому радили виїжджати з України, мовляв, точно буде війна. Натомість я відмовляла його і переконувала, що цього не трапиться. Адже ми живемо в цивілізованому світі, де, здавалося, не може бути такого, щоб сусідня країна просто взяла й напала на іншу. 

І коли зранку 24 лютого мені зателефонувала Карина, я відповіла: «Ти що, яка війна? Мені з собакою потрібно гуляти!». Це попри те, що я чула вибухи за вікном, але мені здавалося, що це просто сон.

Карина: Я не слідкувала за новинами, і коли хтось у компанії обговорював, чи буде війна, я просто не вірила в це. Та коли о шостій ранку мені зателефонувала мама – я була шокованою. На той час я була в Одесі й керувала студією дистанційно. Тож одразу зателефонувала Насті.

Пірсинг-майстриня Анастасія Дяченко. Фото з особистого архіву.

Настя: Карина попросила з’їздити до студії та забрати звідти все коштовне. Росіяни були неподалік, тож я не зволікала. Також Карина з першого дня кликала мене до Одеси, але я просто сходила з розуму й не розуміла, як швидко все відбуватиметься. Можу сказати точно, що ніхто й не думав, що ми пробудемо під окупацією так довго. День вторгнення – це момент, коли ти ні в що не віриш, довкола – шалені черги на виїзд з міста, на заправки, до магазинів. Ніхто не знав, що буде завтра.

Я вирішила виїжджати з Херсона лише наприкінці травня, бо останнього не вірила, що все так затягнеться. Я справді дуже вірю в ЗСУ, але швидко вибити росіян із Херсона просто неможливо. Їх там – як сарани. Вони на кожному кроці: в адміністративних будівлях, на вулицях, у школах, дитячих садках. 

Їхати довелося через Василівку, а коли дісталася Запоріжжя – вирушила до Одеси. Загалом дорога зайняла 75 годин і 1120 кілометрів. Із собою я захопила частину речей зі студії, які ще не встигла відправити, двох котів та собаку. А вже 6 червня ми відчинили двері нової, вже одеської, студії.

Херсонська команда в одеській студії

Карина: Я думала змінювати роботу, але не хотіла втрачати студію. Мені хотілося відновити роботу команди, зробити так, аби ми всі знову були разом. Нам справді комфортно працювати в такому складі, а тому вирішили ризикнути – і все вдалося. 

Тоді якраз впали ціни на оренду нерухомості в Одесі, і я зрозуміла, що час діяти. Адже все, що мене зупиняло, – це витрати на приміщення та відсутність команди. Коли було зрозуміло, що дівчата працюватимуть зі мною в Одесі, проблема практично вирішилася. Ми не могли прогавити такий шанс.

Перша студія Meow Tattoo в Одесі. Фото з особистого архіву.

Спочатку орендували приміщення біля «Нового ринку». Але там було дещо складно. Здавалося, що нас оточують не ті люди, ніби довкола якийсь зовсім інший менталітет. А на початку серпня, якраз напередодні моєї відпустки, у студії обвалилася стеля. Довелося скасовувати всі плани і терміново шукати нову локацію. Приміщення знайшли у перший день й практично одразу взялися за переїзд та ремонт. Настя була «маляром-штукатуром», а я займалася меблями.

Читайте також: Калімби з Азовського узбережжя. Українські майстри створюють унікальний музичний інструмент, що дарує спокій під час війни

Настя: Було складно, з сьомої ранку я шпаклювала стіни в новій студії, а на десяту годину мала їхати в попереднє приміщення й робити пірсинг. Але воно того варте. І ми дуже вдячні, що Одеса дає нам змогу жити та працювати.

Карина: Мені здається, зараз саме та мить, коли варто відкривати якийсь бізнес. Бо чимало підприємців поїхали з країни, місця звільнилися, а з ними – приміщення. І якщо ти хочеш вижити, потрібно це все заповнювати.

Ми всі дружимо, але залишаємо це поза межами роботи

Карина: У Херсоні нам бракувало простору для творчості. А ще ми завжди мріяли поєднати студію з кав’ярнею. Та все залишалося на рівні планів: херсонське приміщення було надто маленьким для цього.

Натомість тут, на Буніна, ми нарешті змогли реалізувати цю ідею та покликали в команду Олю, яка була шеф-баристкою найкращої кав’ярні в Херсоні. А ще отримали нереально хороший відгук від місцевих. Вони всі – дуже емоційні, відкриті до знайомства люди. 

Сьогодні нас в команді четверо – я, Настя, Наталі (тату-майстриня) та Оля. Ми всі з Херсона й дружимо між собою, але вдало балансуємо дружні стосунки з роботою.

Настя, Карина та Наталі. Фото: Євгенія Циганок для ШоТам.

Настя: Якщо ми на роботі – Карина наша керівниця, і вона може бути чимось незадоволеною. І це абсолютно нормально. Робочі моменти ніяк не впливають на наші стосунки поза студією. Просте правило: на роботі не говоримо про особисте, на відпочинку – про роботу.

Ми довго йшли до цього, і цей шлях не був легким. Ми чимало сварилися й розставляли правила по поличках. Але, на щастя, знайшли свій спосіб працювати разом, а водночас – дружити.

Нарешті перейшли на титанові прикраси

Карина: Одеса дозволила нам перейти на кращі прикраси. Раніше ми працювали переважно з медичною сталлю, адже в Херсоні люди не завжди готові платити 400 гривень за прикрасу з титану. Натомість в Одесі проблем із цим немає. Титанові прикраси – справді якісні та круті. Вони кращі за срібло. Адже срібло – це просто метал, який не піддається обробці. Ще й доволі м’який.

Настя: А ось титан потрібно добре зашліфувати, тому виготовлення таких прикрас коштує дорожче. Звісно, у маленькому місті такі прикраси можуть собі дозволити не всі. Особливо, якщо зважати, що ключовий контингент клієнтів у пірсинг-майстрів – це люди віком 15-20 років. У студентів не завжди знайдуться зайві кошти на дорогі прикраси. А в Одесі можна працювати якісніше. Бо якісніші прикраси – це кращий процес загоєння.

Фото: Євгенія Циганок для ШоТам.

Ми маємо пахати цілодобово, аби зайняти своє місце в Одесі

Настя: Карина практично не спить. Бо ми тут – ніхто. До тебе йдуть сім’ями та компаніями, коли ти довго працюєш в одному місці та встиг заробити хорошу репутацію. А тут у нас такого поки що немає.

А отже, потрібно більше працювати, більше концентруватися на соціальних мережах. Нам доводиться бути онлайн практично 24/7, адже кожен клієнт для нас неймовірно цінний. І ми не можемо втрачати жоден шанс.

Та коли Карина сказала, що потрібно знімати розмовні сторіз в інстаграм, спілкуватися з аудиторією, у мене була істерика. Було дуже складно себе переступити. Я ніколи цим не займалася. Мені завжди було достатньо просто мати портфоліо з роботами. Але ця впізнаваність, знову ж, залишилася в Херсоні. А тут я плакала, боялася бути посміховиськом. Однак виявилося, що все працює. Це заходить. Та й інакше ніяк – велике місто потребує хорошої реклами.

Фото: Євгенія Циганок для ШоТам.

Карина: Ще на початку роботи в Одесі я всім сказала, що в Херсоні було інакше. Там була клієнтська база, все було простіше. Тут потрібно просто пахати. Без перерв, без відпочинку. Пахати постійно, аби зробити все швидко й не страждати рік без грошей та роботи.

Я розуміла, що нам потрібно залетіти в одеський інфопростір, і залетіти круто. Так, аби всі нас помітили. Адже ми студія нового формату. У нас є гест-пост для майстрів, які їдуть до Одеси. Ми їх зустрічаємо, пропонуємо робоче місце, рекламу. 

Водночас ми не орієнтуємося на людей, які просто мріють набити малюнок з інтернету. Усе це вже було, і ми всі втомилися від цього. Ми – художники, ми хочемо, аби люди приходили сюди заради наших ескізів, а не для того, аби набити собі щось чуже. І я це все дуже плекаю. Мені хочеться бачити результат своєї роботи, і аби люди це також відчували. А вони відчувають і кажуть, що у нас класно, що ми круті.

Ми – студія відкритого типу, і раді бачити кожного

Настя: Ми робимо якісний пірсинг, у нас круті тату-майстри, а ще ми готуємо найкращі лимонади та найкращу каву. Крім того, ми не втрачаємо зв’язок із клієнтом після процедури. Ситуації бувають різні, і до повного загоєння ми завжди залишаємося на зв’язку. 

До нас часто заходять клієнти, аби просто показати свій пірсинг або тату. Або, скажімо, вони просто йдуть повз і хочуть випити кави чи поспілкуватися з майстром. Ми завжди раді цьому й відкриті до діалогу.

Карина: Багато тату-студій мають закритий тип. Тобто ти домовляєшся про запис, приходиш до якогось офісу в якомусь бізнес-центрі, намагаєшся щось дізнатися, зрозуміти. Це все відстань між майстром та клієнтом, і я хочу зробити її мінімальною. Аби людині все було зрозумілим. Береш, відкриваєш наш інстаграм і одразу бачиш все, що тебе цікавить.

Фото: Євгенія Циганок для ШоТам.

Настя: Наша фішка в тому, що ти приходиш у студію ніби додому. Це і є філософія нашої справи: прибрати формальності й покращити комунікацію між майстрами та клієнтами. Наприклад, зараз (під час розмови, – ред.) у залі сидить Оля. Якось вона побачила нас в інстаграмі, прийшла на прокол язика – і ми почали дружити. Їй комфортно приходити до нас, займатися своїми справами, пити чай. І таких людей в Одесі багато.

Люба, яка допомагала Карині з веденням інстаграма, просто йшла повз, зайшла, сказала, що у нас затишно, і запитала, чи можна тут періодично в’язати. Тож доволі часто дівчата приходять до нас попрацювати, поспілкуватися чи просто відпочити. І ми раді цьому в будь-який час. У цьому – всі ми та вся наша студія. Бути відкритими та щирими до своїх клієнтів, руйнувати бар’єри між нами й просувати власний формат.

Суспільство

Квітуча історія захисника України з Одеси (ВІДЕО)

Опубліковано

Воїн з Одеси віддав життя за Україну, але продовжує робити рідну землю красивішою навіть після загибелі… Ця сумна й водночас зворушлива та надихаюча історія про військового Бориса Айзенберга, , який усе своє життя займався озелененням рідного міста й країни. Разом з родиною він заснував власний розсадник, де вирощував понад 300 видів рослин. І зараз, коли Бориса не стало, справу продовжує його батько, а сакури та клени, які в пам’ять про героя саджають по всій Україні, радуватимуть українців і милуватимуть їхнє око. Детальніше у сюжеті ШоТам!

Після повномасштабного вторгнення Борис пішов на фронт добровольцем. Попри жахи війни він надихався природою і там: малював квіти та прикрашав ящики з боєприпасами. “Йде наступ – цвіте яблуня переможна….” – писав Борис під своїми фото з рослинами.

Читайте також: У Бразилії подружжя українців створило понад 120 тисяч писанок за 40 років

Так народилася ціла серія флори, яку українці побачили вже після загибелі захисника… Борис загинув 13 липня 2023 року поблизу села Біла Гора на Донеччині. Врятував пораненого побратима, наклавши йому турнікет, а сам потрапив під ворожий обстріл.

Після смерті Бориса його справу продовжив його батько, його також звати Борис. У родинному розсаднику він вирощує понад 400 рослин, які колись привіз його син. Груші, сливи, сакури, 18 кущів клену… Все цвіте у пам’ять про Бориса. А ще його сакури прикрашають Київську оперу, а клени ростуть на подвір’ї Одеського художнього музею.

Так справа Бориса продовжує жити й надихати українців дивовижним квітом.

Нагадаємо, у Мринській громаді відновили 155-річний ліцей-мазанку.

Фото: ШоТам!

Читати далі

Суспільство

У Бразилії подружжя українців створило понад 120 тисяч писанок за 40 років

Опубліковано

Подружжя українців Жорже та Яра Сератюки, які проживають у Бразилії, за майже 40 років створили понад 120 тисяч писанок. Коли Україна здобула незалежність, вони були серед перших, хто приїхав відроджувати традицію писанкарства на Батьківщину.  

Про це розповіла Світлана Мельник, дружина посла України в Бразилії.

Вона зазначила, що роботи подружжя Сератюків відомі далеко за межами Бразилії і зберігаються у музеях і приватних колекціях по всьому світу. 

Яра Сератюк вважається унікальною у світі писанкаркою із філігранною технікою розпису перепелиних яєць, а її чоловік – автор багатьох власних новаторських технік та стилю.

Посол України в Бразилії Андрій Мельник, його дружина Світлана Мельник та подружжя українців Жорже та Яра Сератюки Фото/Facebook: Світлана Мельник / ©

Читайте також: Бійці ЗСУ показали, як розписують писанки на Великдень 2024 під Бахмутом

Як розповіла Світлана Мельник, поворотним моментом у літописі писанкарства у Бразилії вважається 1957 рік, коли була створена перша світська школа розпису писанок за ініціативою українських жінок Бразилії, які мали свою організацію при Хліборобсько-Освітньому Союзі у Куритибі.

Подружжя українців Жорже та Яра Сератюки Фото/Facebook: Світлана Мельник / ©

Її натхненницею стала піонерка писанкарської справи – Марія Кирилович Вoлошин. Школа мала неабиякий успіх. Кількість учнів щороку збільшувалась у рази.

Дружина посла України в Бразилії також нагадала імена найбільш видатних майстринь і майстрів, які стали брендами у світі бразильского писанкарства: це Жорж та Яра Сератюки, Тетяна та Юліана Бахтцен та Лідія Єдинь, Філомена Процек, Одеса, Марія та Ярослав Волочук, Пауло Марсіо Фуччі, Вальдоміро Ромео, Вільсон Жозе Котвіскі, Ана Марія Бовкаловські Мазепа, Мара Брессан Клімчук, Ана Хома Чудзій.

Напередодні Великодня кожна велика крамниця Куритиби мала за честь виставити на вітрині найкрасивіші роботи учениць школи.

“Так до писанки виник неабиякий інтерес, про неї стали писати у газетах та журналах, писанка почала захоплювати своєю магією не тільки українців, але і бразильців. У такий спосіб вона поступово зайняла гідне місце у культурній спадщині всієї Бразилії”, – розповіла Світлана Мельник.

Вона додала, що відмінність української писанки у Бразилії від традиційної на Батьківщині полягає у тому, що вона може поєднувати традиційні орнаменти різних регіонів України, відображати власний винайдений стиль автора або навіть запозичувати символи корінних народів Бразилії. 

Нагадаємо, картині, на яких зображені українські волонтери та лікарка з Маріуполя, покажуть у Парижі та Нью-Йорку.

Фото: Світлана Мельник

Читати далі

Суспільство

Британець українського походження проїде на велосипеді 7 тис. км для допомоги дітям в Україні

Опубліковано

Британсько-український технологічний підприємець, генеральний директор і засновник британської космічної компанії Spacebit Павло Танасюк проїде велосипедом 7 тисяч км, щоб зібрати кошти для українських дітей, які постраждали від розпочатої Росією війни.

Про це він повідомив «Радіо Свобода».

Свій велотур під назвою «Ride for victory» він розпочне приблизно через два тижні з Тайваню і загалом проїде три континенти – Азію, Америку і Європу.

«Спочатку я думав їхати 2-3 тисячі кілометрів, але коли я дізнався, що кордони України практично 7 тисяч кілометрів, це з Кримом, то я вирішив проїхати саме цю дистанцію – 6993 кілометри. Це саме ці кордони, які ми хочемо повернуть, бо це наша держава», – розповів Павло Танасюк.

Ціль підприємця – зібрати мінімум мільйон доларів. Гроші він хоче витратити на конкретний проєкт для дітей, постраждалих від війни. Який саме це буде проєкт, Павло Танасюк ще вирішує.

Читайте також: Картині, на яких зображені українські волонтери та лікарка з Маріуполя, покажуть у Парижі та Нью-Йорку

«Я – не професійний спортсмен, займався велоспортом у студентські роки. Для мене це буде важко, але коли я кажу важко, я завжди згадую, як важко нашим воїнам зараз на передовій, як важко дітям, які постраждали від війни. Тому для мене це такий персональний челендж, але і челендж допомоги дітям, допомоги Україні», – заявив він.

У матеріалі йдеться, що велосипед, на якому він вирушить у веломандрівку, повністю зроблений в Україні, щоправда, із запчастин з цілого світу, подарованих різними компаніями. Українська художниця Олеся Вакуленко розмалювала велосипед синьо-жовтими барвами і національним орнаментом. Під кермом, на рамі – металевий тризуб із підписом колишнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного на пластині з «Азовсталі». Шолом Павла теж розмальований кольорами українського прапора.

Дорогою Танасюк буде ночувати у наметі, в готелі або машині, яка його супроводжуватиме. Він вестиме стрім, розповідатиме людям про Україну і збиратиме донати.

Після закінчення марафону, який триватиме приблизно два місяці Павло Танасюк має намір продати велосипед на аукціоні, щоб виручити ще більше грошей на благодійну ціль.

Компанія Павла Танасюка розробляє технологію космічної робототехніки для місячних і планетарних місій. У кінці цього року він планує відправити на Місяць прапор і мапу України, а також радіаційний датчик виготовлений в Україні. Дані отримані з цього пристрою безплатно передаватимуть різним інституціям, університетам, і їх зможуть досліджувати студенти у своїх наукових роботах.

Нагадаємо, естонський депутат, який збірає гроші на ЗСУ, доїхав на велосипеді до Києва.

Фото: Радіо Свобода

Читати далі