Спа для собак-переселенців. Грумерка із Сєвєродонецька відкрила студію в Івано-Франківську

Свою любов до тварин і захоплення перукарським мистецтвом Анастасія Селіванова перетворила на улюблену справу. Так вісім років тому в Сєвєродонецьку, що на Луганщині, з’явилася грумінг-студія Groom Room, куди місцеві мешканці приводили своїх собак і котів на стрижку й гігієнічні процедури.

Під час повномасштабної війни Анастасія зі своєю родиною переїхала до Івано-Франківська й через кілька місяців зважилася на відкриття нової студії Barboskin, маючи з інструментів тільки дві пари ножиць і дві машинки. Грумерка розповіла ШоТам, як домашні улюбленці надихнули її на власний бізнес, як поверталася до роботи після евакуації та як працювати із собаками, які пережили обстріли.

Анастасія Селіванова

Переселенка з Луганщини, грумерка, засновниця студії Barboskin в Івано-Франківську

Від ляльок до йоркширських тер’єрів

З дитинства у мене була тяга до перукарства: я підстригала всіх ляльок і фарбувала їм волосся. Закінчивши школу, навчалася на дитячого психолога й паралельно закінчила перукарські курси. Потім моє захоплення відійшло на другий план, і я почала працювати за професією. 

Невдовзі в мене з’явився перший пес – йоркширський тер’єр. Мені, як і кожній свідомій господарці тварини, стало цікаво, як правильно доглядати за своїм домашнім улюбленцем. Я дізнавалася, як чистити вуха, якими гребінцями потрібно розчісувати шерсть і багато всього іншого. Із цього й почалося моє захоплення грумінгом.

Потім у мене з’явився другий йоркширський тер’єр, і мені захотілося навчитися ще краще доглядати за зовнішнім виглядом своїх собак. Я відвідувала курси й шукала додаткову інформацію. Спочатку робила зачіски тільки своїм домашнім улюбленцям, а вісім років тому це мене настільки захопило, що я залишила свою першу професію та почала працювати тільки грумеркою. Моє хобі дуже швидко переросло в роботу: я відкрила свою студію Groom Room.

Грумерів вистачало, щоб усі собаки міста були гарними

Я починала з того, що стригла тільки йоркширських тер’єрів. У мене було мало досвіду, але я була добре знайома із цією породою, яка тоді була на піку популярності. У Сєвєродонецьку багато хто мав цих маленьких собачок з бантиками, і спрацювало сарафанне радіо. Люди почали довіряти мені своїх песиків. Згодом я набула досвіду, з’явилися постійні клієнти, і мені стало цікаво брати й інші породи: біверів, мальтійських болонок, шпіців. Я навіть практикувала роботу з котами, але з ними було важче.

У студії я працювала сама – у команді не було потреби. Сєвєродонецьк – це маленьке містечко, і тих грумерів, які в той період там були, вистачало, щоб усі песики в місті були красивими. Хтось із моїх колег займався великими собаками, хтось – озонотерапією та лікуванням, а я – маленькими й середніми тваринами. Тож вийшло, що ми, грумери, начебто поділили, хто за якими собаками доглядає.

Перші тижні повномасштабної війни в Сєвєродонецьку

Починаючи із січня 2022 року, я переживала через новини про можливе повномасштабне вторгнення. Мій чоловік, навпаки, не вірив у це, був переконаний, що у ХХІ столітті всі зможуть домовитися. І так ми жили до 24 лютого, балансуючи емоційні гойдалки від «усе дуже погано, буде війна» до «усе буде більш-менш добре». Однак повномасштабне вторгнення таки сталося, і перші тижні були важкими. Я боялася за свого п’ятирічного синочка. Наша сім’я ночувала на підлозі в коридорі за принципом двох стін. Коли траплявся обстріл, я накривала собою дитину, заціпенівши й не дихаючи. У такі моменти нікуди не біжиш – тебе охоплює неймовірний страх. Коли наступала тиша, ми всі вставали й бігли з нашого восьмого поверху на перший.

Читайте також: «Щойно вивезли тварин – снаряд знищив конюшню». Кінний клуб із Кремінної знайшов другу домівку на Тернопільщині

У мене дві собаки, і кожна по-різному перенесла той період. Одна з них має епілепсію, і я дуже хвилювалася за неї. Але вона розумничка – у неї не було жодного нападу в той час. Коли ми бігали з восьмого поверху на перший, собаки деякий час долали цю відстань пішки. Згодом, коли в під’їзді вилетіли вікна, на підлозі було багато скла. Хоч я його й замітала, але воно сипалося й сипалося. Тоді ми стали носити тварин на руках. Моя друга собака – дама емоційна, їй було важко. Вона й досі боїться під’їздів, тож, виходячи з ліфту, її треба нести на руках.

Коли лунали вибухи, собаки просто завмирали, їх не було ні видно, ні чутно. Менша з них за секунд 10-15 знала, що десь летить снаряд. Так було ще в 2014 році: коли місто обстрілювали, ми виїхали до села, і вночі вона постійно гавкала. Ми не могли збагнути: перебуваємо на відстані від міста, а вона все чує. Зрештою почали по ній орієнтуватися, що десь щось прилетить.

Довгий шлях до Івано-Франківська

Проживши певний час під обстрілами, єдине, чого ми хотіли – якнайскоріше вискочити з міста й залишитися живими. Про порятунок бізнесу взагалі думок не було. 9 березня ми з дитиною, чоловіком і собаками сіли в машину й поїхали. Взяли із собою три подушки, дві ковдри, зимовий одяг та їжу, яку нам мама зібрала в дорогу. Усе, що я захопила зі студії, – дві пари ножиць і дві машинки, щоб доглядати за своїми собаками. 

Ми вилетіли із Сєвєродонецька, прямуючи, як і всі, на Дніпро. Однак ми так швидко туди доїхали, що вирішили там не зупинятися. Мені було дуже страшно – Росія наступала і з півдня, і з півночі. Ми вирішили їхати далі, оскільки ще був час до комендантської години. Так ми потрапили до Умані, де й залишилися на ніч. Потім ми трохи пожили в Чернівцях, а також у селі Спаська в Чернівецькій області. Зрештою опинилися в Івано-Франківську, де орендували собі житло.

Влаштувалася в грумінг-студію, а через три місяці відкрила власну

Я поступово поверталася до роботи. Починала з того, що працювала на квартирі, де ми живемо. Оскільки нічого не знала про місто й тут нічого не знали про мене, у той період брала всього одну-дві собаки на тиждень – і цього вистачало нам на харчі. Потім моя клієнтка, яка залишилася в Сєвєродонецьку в окупації, скинула мені інформацію, що в Івано-Франківську шукають грумера до студії.

Читайте також: Калімби з Азовського узбережжя. Українські майстри створюють унікальний музичний інструмент, що дарує спокій під час війни

Власницею студії була Катерина, також переселенка. У Харкові в неї теж був свій бізнес, і вона мала змогу вивезти все необхідне для роботи обладнання. В Івано-Франківську в неї з’явилося дуже багато клієнтів, тому вона вирішила, що їй потрібна помічниця. І я нею стала.

Ми пропрацювали разом три місяці, а потім Катерині потрібно було їхати з міста. Вона сказала, що в мене дуже високий професійний рівень, що я добре справляюся з роботою, тож мені потрібно продовжувати цю справу й відкрити власну студію. Катерина забрала всі свої речі й покинула Івано-Франківськ. А я купила все обладнання сама та продовжила працювати в тому самому приміщенні. Катерина мене й донині підтримує. 

Більшість наших клієнтів – переселенці

Уже два місяці як я відкрила свою студію, яка тепер називається Barboskin. Ми займаємося тим, що створюємо класні образи для пухнастиків. Працюємо з маленькими, середніми й великими собаками. Робимо пет-стрижки (домашні), виставкові стрижки й експрес-ліньки. Займаємося також і котиками: вичісуємо їх і голимо. Використовуємо тільки професійне обладнання й гіпоалергенну косметику, що відповідає стандартам.

Ми працюємо з 10:00 до останнього клієнта, тому що багато людей приїжджають з інших міст, наприклад, з Калуша або Львова. Розумію, що всі працюють, тому їм зручніше відвідувати студію ввечері. Більшість наших клієнтів – це переселенці. Люди покинули свої домівки, але й на новому місці їм треба приводити до ладу зовнішній вигляд своїх улюбленців. Місцеві мешканці теж довіряють нам своїх тварин, їм дуже подобається.

Оскільки на грумінг є великий попит, потрібно додавати майстрів. Тому нині до студії приходять дівчата, яких я навчаю. Спочатку я даю їм теорію, наступний крок – більш практичний, який полягає в тому, що вони спостерігають за моєю роботою. Далі можна переходити на рівень помічника грумера, який може купати, вичісувати й робити гігієнічні маніпуляції для собак за згоди власника. Я мрію про команду, яка зможе тримати високий рівень наших послуг, що є зараз, щоб були задоволені і тварини, і люди.

Індивідуальний підхід до травмованих тварин

До студії приводять багато собак, яких тільки нещодавно вдалося вивезти з-під обстрілів. Власники одразу повідомляють про це. Ці тварини в поганому стані: і психологічному, і фізичному. Вони дуже налякані. Я намагаюся брати таких песиків тоді, коли в студії більше нікого немає. Обов’язково має бути тихо, я зачиняю двері й вікна, щоб створити спокійну атмосферу.

По тварині видно, коли вона розслабляється. Хтось почувається краще, коли її гладиш і чухаєш, а хтось – у ванній. Я влаштовую спа для собак, додаю більшу температуру води, щоб вони розслабилися й кайфували. І після цього починаю працювати. Тварини так само, як і люди, дуже важко переживають бойові дії, тому особливо важливо про них подбати.