Робили бомбезну каву в Сєвєродонецьку – робимо і в Кропивницькому. Історія мережі «Кава Станція»

Віталій Сайян протягом п’яти років розвивав кавовий бізнес у Сєвєродонецьку. За чей час підприємцю вдалося відкрити чотири кав’ярні та перетворити власне захоплення на відомий у місті бренд. На початку року кількість закладів мала збільшитися: Віталій запустив будівництво ще двох кав’ярень. Але всі плани зруйнувала війна.

Після повномасштабного вторгнення чоловік евакуював родину до Кропивницького, а згодом – врятував обладнання з однієї кав’ярні. Лише з однієї, адже три інші заклади були розграбовані мародерами та пошкоджені російськими снарядами.

У новому місті підприємець взявся за відновлення улюбленої справи – й вже за місяць у Кропивницькому з’явилася перша «Кава Станція». Сьогодні кав’ярня вже має постійних клієнтів, а Віталій мріє про розширення бізнесу та розбудову нової мережі.

Я просто спробував і зрозумів, що це – моє

Коли війна лише починалася, у 2014 році, я виїхав із Сєвєродонецька і два роки жив в інших містах. Додому повернувся у 2016-му й почав займатися кав’ярнями. Усе почалося з однієї маленької точки, її площа ледве сягала чотирьох квадратних метрів. 

Я вирішив спробувати цей напрям, адже тоді в місті з’явився певний хайп на кав’ярні, ця ніша стала дуже популярною. До того ж, мене до неї тягнуло. Було дуже цікаво дізнатися якомога більше про каву та розвиток кав’ярень. Власне, завдяки цьому й з’явилася «Кава Станція». Я просто спробував і зрозумів, що це моє.

Тоді кавова культура в Сєвєродонецьку вже була доволі розвинена й конкурентна. Якість напоїв у міських закладах була на достатньо високому рівні. Та попри конкуренцію я буквально з першого дня зрозумів, що не помилився з відкриттям власної точки.

Перший рік я обмежувався однією маленькою кав’ярнею: накопичував досвід та заощадження. А потім орендував ще одне приміщення – вже трошки більше за площею. Згодом побудував МАФ. Перший, другий. І воно почало активно розвиватися. Коли було три точки, відкрити наступну – четверту – вдалося вже дуже швидко. Будував наступні дві кав’ярні, але почалася повномасштабна війна.

Я не повірив, що Харків та Київ опинилися під обстрілами

Напередодні вторгнення в місті відчувалася напруга. Ми постійно говорили про ймовірний початок нового етапу війни. І хай начебто ніхто в це й не вірив, але всі обговорювали. Навіть за кілька днів до 24 лютого ми з друзями думали, що робити, якщо це все ж станеться, який план дій.

Тоді по новинах показували, що окупанти вишукувалися вздовж кордону, тому всі розуміли, що нічого хорошого не станеться. Попри це все ми до останнього не вірили, що вторгнення відбудеться, але про всяк випадок заправили всі автівки. І все одно були переконані, що якось обійдеться.

Ранок 24-го лютого почався з дзвінка мого друга о п’ятій ранку. Він набрав і сказав: «Війна. Обстрілюють Харків, Київ». А я думаю, чекай, який Харків? Який Київ? Війна, вона ж тут, у нас, на Донбасі. Ти, напевно, щось переплутав. Але ні, почалося не лише на сході, а й всюди. Відтоді у нас зовсім інше життя.

Думали перечекати в Кропивницькому, але зрештою тут і зупинилися

Кілька ночей ми з родиною ночували в підвалі. Я, дружина й двоє дітей. Але так не могло тривати довго. Ночувати взимку в холодному підвалі для малечі – це занадто. Тому десь через півтора тижні після початку вторгнення вирішив, що час їхати з міста.

Спочатку ми поїхали до Павлограда, пробули там декілька днів, звідти – у Кам’янське. Там також прожили приблизно десять днів. А потім вирішили, що варто їхати ще далі. 

Ми не знали, який потенціал мають окупанти, як далеко й швидко вони зможуть просунутися. Тому вирішили їхати в центральну частину країни. Виходить, що планували перечекати, але вже майже на чотири місяці зупинилися тут – у Кропивницькому.

Вдалося врятувати одну кав’ярню, решту закладів розікрали

Я відразу зрозумів, що затупив. Варто було з перших днів активно займатися евакуацією бізнесу. Пощастило, що знайомий, який також виїхав до Кропивницького, планував повертатися додому, аби вивезти свій мікроавтобус. І я попросив, аби він прихопив бодай частину мого обладнання. 

Вдалося евакуювати лише одну кав’ярню. Перші два заклади практично одразу розграбували мародери – просто в перший тиждень повномасштабної війни. До третьої кав’ярні прилетів російський снаряд. Він поцілив поруч, але заклад постраждав. Згодом мародери винесли все й звідти. Вціліла лише одна, четверта кав’ярня. І саме її мій друг частково перевез. Просто «вскрив» вікно, і все, що можна було звідти витягти, – забрав.

Коли друг повернувся до Кропивницького, я подумав, що немає сенсу просто чекати. Ось, є обладнання, його вже привезли, а отже, час відкривати кав’ярню. Адже життя триває, і від того, що ми будемо просто сидіти, нічого не зміниться. Потрібно починати працювати.

Приїхав, підписав договір оренди й почав працювати

Я походив по місцевих кав’ярнях, скуштував каву, зрозумів, що тут можна працювати. Ринок – відкритий, люди полюбляють каву і, що важливо, смачну каву. Так ми остаточно вирішили перезапускатися.

Спочатку я моніторив приміщення на OLX. Шукав щось за адекватною ціною й з хорошою локацією. Крім того, важливою була площа майбутнього закладу – ми планували працювати у форматі «на виніс», а тому надто великих приміщень не потребували.

На це я витратив десь два-три тижні, допоки не побачив хороший варіант. Приїхав, подивився, підписав договір і почав працювати. Звісно, того обладнання, що вийшло врятувати із Сєвєродонецька, не вистачало. Це кавова машина, кавомолка та гриль. Усе інше – холодильну вітрину, пітчери, коврики, різні баночки – довелося купувати або брати в оренду.

Із запуском допомагали найближчі люди: друг, який евакуював останню вцілілу кав’ярню, дружина та брат. Але, на мій превеликий подив, все пройшло добре. Мені траплялися адекватні люди, з якими легко було співпрацювати з питань оренди. Усі дотримувалися термінів, труднощів практично не виникало.

Бариста з Сєвєродонецька приєдналася до нової команди

Загалом на перезапуск нам знадобилося два-три тижні. Спочатку, 19 травня, ми запустилися в тестовому режимі, а менш ніж за два тижні, 27-го числа, почали повноцінно приймати перших гостей.

До речі, у нашій команді в Кропивницькому є дівчина з Сєвєродонецька. Після вторгнення вона поїхала до Білої Церкви, згодом ми списалися, я сказав, що відкриваю кав’ярню. І вона захотіла знову працювати у «Кава Станції». Решта команди – дівчата з Кропивницького.

Поки що нова «Кава Станція» лише наближається до самоокупності. Але так завжди: після старту постійно виникає потреба щось докупити, зробити, змінити, підвезти. Це бізнес: ти відкриваєш щось нове, а потім ще два місяці вдосконалюєш та покращуєш свою справу.

Нам допомогло «сарафанне радіо»

Думаю, перші тижні місцеві мешканці дізнавалися про нас з інстаграму та за рекомендаціями інших відвідувачів. Поруч із кав’ярнею розташована офісна будівля, і ті, хто вперше бував у нас, потім рекомендували «Кава Станцію» знайомим чи колегам. 

Найбільше тут спрацювало саме «сарафанне радіо». Також нам допомогла місцева волонтерка. Вона розповіла про нас на своїй інстаграм-сторінці, і від неї почали приходити відвідувачі. Ця реклама була абсолютно безкоштовною. Людина просто вирішила нас підтримати.

Насправді, потік клієнтів поки що не сягнув сєвєродонецького рівня. Але ритм життя в обох містах дещо схожий: люди нікуди не біжать, все якось без поспіху. Щодо конкуренції – ми її не боїмося, адже намагаємося робити якісний продукт. У нас вже є своя аудиторія, перші постійні клієнти. Деякі люди приходять кілька разів на день. Їм подобається наша кава і наш формат.

«Кава Станція» – одна з найдоступніших кав’ярень міста

Мені здається, до нас повертаються через смак кави та її ціну. Тобто у нас доволі адекватний баланс, порівняно з ринком. Я аналізував його, і можу сказати, що ціни в «Кава Станція» тримаються на рівні маленьких місцевих кав’ярень, подекуди – навіть нижче.

Фактично, у нас одна з найдешевших кав у Кропивницькому, але за своєю якістю вона не поступається хорошим, дорогим кав’ярням. Власне, тому нас і обирають – завдяки співвідношенню ціни та якості.

Але це ще не все. Крім приємних цін та смачних напоїв, у нас своя особлива атмосфера. Ми дуже доброзичливі та відкриті, любимо спілкуватися з нашими гостями. Напевно, у «Кава Станції» доволі домашня атмосфера. Тому й комунікація з клієнтами радше дружня, ніж офіційна.

Коли дізнаються нашу історію – намагаються якось підтримати

У Кропивницькому, як і в Сєвєродонецьку, містяни люблять смачну каву. Але смаки дещо відрізняються. Зокрема, за вибором напоїв. Якщо в моєму рідному місті найбільший запит був на стандартні варіації (капучино, еспресо, лате), то в Кропивницькому надають перевагу молочним напоям. Навіть не так. Багато кави й багато молока. І, схоже, тут каву полюбляють трохи більше, адже п’ють її значно частіше.

За весь час роботи ніхто не сказав нам жодного поганого слова. Навпаки, коли дізнаються, що «Кава Станція» – це евакуйований бізнес, намагаються якось підтримати. Мовляв, молодець, ти намагаєшся жити, розвиватися попри все, що відбулося. І це дуже допомагає. Так само допомагає кожен, хто повертається після першої чашки кави. І всі, хто рекомендують наш заклад друзям і знайомим.

«Кава Станція» – це моя віддушина

Сьогодні мені дуже хочеться розширювати бізнес і відкривати нові кав’ярні. Я справді над цим думаю і поступово планую, але війна та постійні «прильоти» в різні міста України змушують брати велику паузу в розвитку. Немає впевненості, що завтра у щойно відкриту кав’ярню не прилетить російська ракета. Це дуже стримує.

Але якщо наважитись, то ресурсів для розширення бізнесу вистачає. Є підтримка держави, різноманітні гранти. Коли маєш бажання, знайти необхідні засоби й інструменти значно легше. 

Та незважаючи ні на що ми працюємо й продовжуємо готувати смачну каву для мешканців та гостей Кропивницького. Для мене це як віддушина, якесь хобі. Адже я обожнюю каву, варити її, дізнаватися щось нове про напій. Це допомагає відволіктися від усього, що відбувається. Тому інколи я можу особисто приготувати щось для наших клієнтів. Це те, що я справді люблю.

Усі фото надані героєм матеріалу.

Читайте також: Сєвєродонецьк – моє серце і душа. Аріф Багіров про волонтерство під обстрілами та 70 км велосипедом до Бахмута