«Час поговорити». Як працює проєкт взаємної психологічної підтримки українців під час війни

До 24 лютого команда проєкту #stop_sexтинг робила все можливе, аби захистити українських дітей від сексуального насильства в інтернеті. З початком повномасштабного вторгнення запит на цей проєкт не лише зберігся, а й збільшився: діти, освітяни та батьки потребували професійних порад щодо інформаційної безпеки.

Та згодом учасниці #stop_sexтинг зрозуміли, що мають сили та можливості, аби запустити ще одну ініціативу. Так народилася програма «Час поговорити» – проєкт психологічної підтримки, що допомагає батькам, освітянам та волонтерам. Засновниця ініціативи Анастасія Дьякова переконана: зараз ми як ніколи потребуємо спілкування з іншими людьми та обміну власним досвідом. Адже фундамент справді надійного тилу – психологічна рівновага.

Анастасія Дьякова

Засновниця проєктів #stop_sexтинг та «Час поговорити». 

Проєкт #stop_sexтинг почався з відео про насильство 

Одного дня 2017 року під час конференції Ради Європи я побачила відео про сексуальне насильство дітей в інтернеті. Воно настільки мене вразило, що я не могла мовчати про цю проблему. І зробила все можливе, щоб люди в нашій країні дізналися більше про секстинг, кібергрумінг та сексторшен. Спільно з Уповноваженим з прав дитини ми переклали відео українською. З цього почалася наша кампанія.

Після публікації відео ми отримали десятки дзвінків від журналістів. Нам почали телефонувати освітяни та батьки з проханнями провести заняття для дітей у школах. Так з’явився наш перший урок «Інтимні селфі в інтернеті – жарт чи небезпечний ризик?».

Вже у 2018 ми створили інформаційно-освітню кампанію #stop_sexтинг з метою захисту українських дітей від сексуального насильства в інтернеті.

За цей час наша команда створила консультаційну лінію щодо безпеки дітей в інтернеті, розробила та реалізувала десятки методичних матеріалів та навчальних заходів по всій Україні, навчила понад 500 000 дітей та 160 000 дорослих. Навіть встигла видати дві книги, створити віртуальну реальність, змінити Кримінальний кодекс, запустити національну реформу та отримати премію Глобального договору ООН.

На шістьох у нас – понад 40 років професійного досвіду

Над проєктами працюють 6 українок. З 2018 року ми працюємо у сфері освіти, безпеки та освітньо-інформаційних кампаній щодо захисту дітей в інтернеті #stop_sexтинг. Разом у нашої команди 42 роки досвіду у сфері психології, освіти та розробки освітніх програм для дорослих і дітей, медіації, комунікацій, реформ в уряді, інформаційних кампаній, роботи благодійних фондів та громадських організацій.

Керівниця стратегічного розвитку Поліна Кликова шукає та обґрунтовує кращі рішення з перспективи розвитку проєкту та команди. Менеджерка навчальної діяльності проєкту Аліна Касілова розвиває освітній напрямок проєкту, створює та реалізує освітні матеріали, проводить зовнішні навчання. Комунікаційна менеджерка Владислава Пунік працює над тим, щоб про проєкти дізнавалося якомога більше українців.

Завдяки асистентці проєкту #stop_sexтинг та координаторці учасників «Час поговорити» Ірі Пущик здійснюється тонна корисних справ з душею. А учасники проєкту завжди мають швидкий зворотний зв’язок. Контент-менеджерка Анна Власенко відповідає за створення візуального та текстового контенту для соцмереж та інформаційне наповнення усіх платформ проєкту.

Після повномасштабного вторгнення перейшли на військові рейки

З 28 лютого 2022 команда #stop_sexтинг створює освітню кампанію, розробляє методичні матеріали та проводить навчання для батьків, освітян та підлітків щодо офлайн- та онлайн-безпеки дітей під час війни.

Ми не можемо сказати, що не думали про можливість повноцінного вторгнення росії в Україну. Складно мовчати і не говорити про це з командою. Особливо, коли з кожного ЗМІ, з кожних вуст перехожих ти чуєш цю тему. 

Напередодні ми мали спільну зустріч в офісі з командою. Проговорили найболючіші теми: про тривожну валізку, аптечку, куди їхати у крайньому разі, і що власне буде з проєктом. 

Нам здавалося, що якщо розпочнеться повномасштабна війна, то безпека дітей в інтернеті – це останнє, про що будуть думати українці. Але вже через кілька днів після 24 лютого почали надходити запити щодо безпеки в інтернеті під час війни. Так ми зрозуміли, що зараз не менше потрібні українцям, ніж у мирні часи. 

Команда «перемикнулася» на оновлену тему досить швидко. Для мене, як для засновниці проєкту, також було трохи дивним усвідомлення, що люди в ці часи дійсно хочуть продовжувати працювати. Мені здавалося, що в такі турбулентні часи найкраще, що можна зробити для працівників, – це залишити зарплату і тимчасово не турбувати їх взагалі. А виявилося, що саме робота для багатьох із нас стала рятівним колом.

Запит від українців змусив нас ще більше об’єднатися

Під час другого етапу війни команда #stop_sexтинг неймовірно згуртувалася. Мабуть, нас дуже зарядив той факт, що українцям дійсно необхідна інформація про безпеку дітей в інтернеті, хоча й в оновленому форматі. Крім того, нас досить маленька команда. А отже, ми завжди в контакті одна з одною, підтримаємо одна одну, робимо перерви, якщо це необхідно.

Команда повністю перейшла на роботу в онлайн-форматі, адже перший час майже всі змінили місця проживання. Хтось у межах країни, а хтось тимчасово виїхав за кордон. Крім того, ми адаптували графік роботи та зробили його максимально гнучким та зручним для команди. 

А взагалі працюємо, як і раніше: маємо гостьового спікера з громадських організацій, бізнесу чи представників органів влади кожні 6 тижнів. Це дозволяє дізнатися щось нове та розширювати власні горизонти. Також продовжили щотижня проводити власний спікінг-клаб для учасників команди, аби підтримувати та покращувати знання англійської. Крім того, започаткували в команді 5-хвилинки ментального здоров’я. Щотижня менеджерка навчальної діяльності проєкту та психологиня Аліна Касілова піднімає нову актуальну цікаву тему.

Ніщо не зцілює краще за спілкування з іншими людьми

За перші тижні другого етапу війни ми, на жаль, зрозуміли, що ця боротьба не закінчиться «завтра». А це означає, що наших сил має вистачити на довший період, аби підтримувати себе, свою родину, а, можливо, і команду. Також допомоги та підтримки від звичайних українців потребують військові та люди, які перебувають у зоні бойових, на тимчасово окупованих територіях чи є переміщеними.

А отже, кожен із нас повинен мати внутрішню силу, енергію та психологічну стійкість. Засвоїти навички швидкого самовідновлення. Водночас зараз, коли вже більшість процесів життєзабезпечення та волонтерської допомоги налагодженні та систематизовані, у нас є можливість хоча б трішки зазирнути всередину себе.

Читайте також: «Ця тема досі табуйована». Як фонд «Сильні» стає підтримкою для людей, які пережили сексуальне насильство під час війни

Можливо, хтось побачить там стільки болю, що краще буде звернутися до психолога та проговорити ці питання з ним. А може, хтось зрозуміє, що ситуація не така критична. Тоді люди усвідомлюють, що вони хотіли б поговорити не з психологом, а просто із такими самими людьми, як вони. Та поговорити не про новини, радощі та трагедії, а про те, що відбувається зараз у душі або житті. Поговорити на рівні «людина- людина».

А хтось, коли зазирне у себе, побачить там стільки сили, що захоче об’єднати невелику спільноту навколо себе. Підтримати інших у такому людяному спілкуванні та спільному пошуку рішень на нові для кожного з нас виклики у приватному та професійному житті. Ми в команді віримо, що ніщо так не зцілює душу та серце, як тонкий контакт між людьми та спілкування.

«Час поговорити» – це про взаємну підтримку

Ідея проєкту «Час поговорити» виникла дуже природно – у відповідь на ситуацію в Україні. Основна ціль проєкту – взаємна психологічна підтримка та допомога під час воєнних дій для трьох груп українців: освітян, батьків та волонтерів. 

У перші тижні повномасштабної війни сили кожного з нас були направлені на дуже термінові задачі. Це безпека дітей, базові речі для передової та прифронтових територій, евакуація та розміщення переселенців тощо. Психологічно боротьба акумулює всі наші сили, але ми часто закриваємо очі на нашу невід’ємну частину – психологічний стан. 

Тим часом, за даними ООН, станом на 20 квітня (коли запускався проєкт) через повномасштабне вторгнення 12,1 млн людей були змушені змінити місце проживання. Із них 7,1 млн людей стали внутрішньо переміщеними особами, а кількість українських біженців перевищила 5 млн. Тобто кожний третій був вимушений покинути свій дім.

Це призвело й до психологічних складнощів та розірвання соціальних зв’язків. Українці відчувають психологічний тиск щодо невизначеності, хвилюються за життя близьких та країну, відчувають зміни у більшості сфер життя та часто просто не знають, як діяти або де знайти інформацію.

Також ми розуміли, що далеко не кожна людина потребує та має бажання звертатися по допомогу до психолога. Тому ідея створити групи людей, де українці мають можливість ділитися досвідом та допомагати одне одному, здалася нам дуже корисною та виявилася дієвою.

Виклики, з якими ми працюємо, – не завжди психологічні

Зараз ми зустрічаємося із безліччю викликів, і далеко не всі з них – психологічні проблеми. Є багато соціальних викликів та змін у житті. Групи «рівний-рівному» допомагають ділитися досвідом та спільно знаходити рішення, відбудовувати стосунки, відчувати, що ти не один.

На міні-групах «Час поговорити» ми розглядаємо ситуації, що трапляються з кожним з нас. Наприклад, такі, де учасники мають спільний досвід. Це можуть бути ситуації вибору: як підтримати чоловіка-військового, як відбудувати бізнес після окупації, як переналаштувати освітній процес. Учасники із досвіду кожного можуть обирати щось, що зможуть спробувати у власному житті. Також вони можуть нормалізувати власний стан: «Я також це пережила, і це нормально».

Принципова різниця між форматами полягає в тому, що в наших групах є перелік тем, які не можна обговорювати. Наприклад, такі, що можуть викликати вторинну травму: досвід насильства, життя в окупації тощо. У психологічних та психотерапевтичних групах можуть обговорювати такі теми, бо вони й глибше їх роздивляються.

Лідери груп «Час поговорити» – це прості люди, що пройшли спеціальне навчання. Групи підтримки – це про новий досвід. Люди обмінюються історіями власного досвіду та на основі цього можуть змінювати рішення або поведінку, залежно від того, який у людини запит.

Ми бачимо високу ефективність груп «Час поговорити» у людей з подібними запитами. Якщо вона хоче щось змінити в житті, привнести щось нове або поглянути на ситуацію з іншого боку та послухати про досвід інших. З певними глибинними травмами ми рекомендуємо звертатися до фахівця в індивідуальному порядку. 

Аби допомагати іншим, потрібно й самому бути в ресурсі

Навчання для лідерів відбувається постійно. Тобто ми регулярно проводимо онлайн-вебінари для людей, які наважилися стати лідерами, або хочуть прийти ще раз та поновити свої знання.

Водночас ми розуміємо, що створення міні-спільноти – це трохи відповідально. Тому хочемо, аби люди, що прагнуть створити групу, були впевнені, що зараз саме той час, коли у них є вдосталь сил, часу та навичок для цього.

Читайте також: «Ми знову покликали своїх». Як під час війни працює «Зграя» – одна з найбільших волонтерських спільнот України

Кожен крок програми ми робимо із великою турботою та любов’ю, тому вичитуємо кожну заявку на навчання, де є уточнюючі запитання про психологічний стан людини. І якщо раптом зрозуміємо, що людина зараз перевантажена або у неї недостатньо ресурсу, то пропонуємо їй стати учасником однієї із груп або спробувати податися на навчання пізніше. Ми розуміємо, що українці та українки – це люди з дуже добрим серцем. Але ми можемо допомагати іншим, коли ми самі в ресурсі. 

Крім формату участі «лідер» є також формат «учасник». Це людина, яку лідер запросив взяти участь у міні-спільноті. Учасник має дотримуватися цінностей та правил участі, вивчити короткий пдф-матеріал та мати бодай 3 години на місяць, аби відвідувати зустрічі.

Після участі в проєкті ми підтримуємо зв’язок з усіма учасниками

Усі учасники проєкту отримують доступ до спеціального сайту, де вони можуть заповнити картку про себе і завдяки цьому знайти колег або однодумців. Постійно діючі сторінки у фейсбуці та інстаграмі дають можливість отримати додаткові знання, звернутися із запитаннями за потреби, отримати зворотний зв’язок. 

Також учасників додають у профільний чат в телеграмі, де ми ділимося додатковою корисною інформацією, а учасники можуть спілкуватися в коментарях. Крім того, ми розробляємо додаткові тематичні матеріали, що можна використовувати як у групах, так і в побутовому чи професійному житті, регулярно запрошуємо гостьових спікерів на зустрічі з учасниками. 

Щодо навичок, які отримують учасники, – це проведення групи підтримки, організація процесу колективного розв’язання проблем у групі, вирішення складних ситуацій під час проведення груп. Це також про лідерські, організаторські та комунікаційні якості, бо потрібно згуртувати людей навколо себе. Усе це в комплексі дає можливість не лише здобувати та розвивати нові якості, а й використовувати їх у власному житті. Також спеціально для освітян наша команда додала можливість отримання сертифіката про підвищення кваліфікації. 

Ми продовжимо нашу роботу й після перемоги

Насправді це універсальна модель груп підтримки, яка може бути адаптована для абсолютно різних категорій. Наразі ми її використовуємо для підтримки соціальних контактів і для психологічної допомоги. Коли війна закінчиться, то цей інструмент та методологія може активно використовуватися різними групами людей для підтримки одне одного. 

Наприклад, у нас є одна з груп «Час поговорити» – це підприємці, що мали бізнес у Бучі та втратили все під час війни. Зараз вони підтримують одне одного, аби ці бізнеси відбудовувати та відшукати нові шляхи в житті. Тому ця модель може бути застосована, як для людей в певній професії, так і для багатьох інших категорій. Саме тому потреба в цій темі та методології є невичерпною.

Міцний тил тримається на психологічній рівновазі

Психологічна стабільність тилу – це запорука його надійності. Якщо ми самі не будемо в ресурсі, ми не зможемо допомагати іншим. Наразі кожен у своїй мірі допомагає тим, хто на передовій: ми спілкуємось, підтримуємо, шукаємо спорядження, машини, працюємо, щоб донатити, волонтеримо. Усе це потребує великої кількості сил. Якщо в нас їх не буде, то ми просто не зможемо допомагати будь-яким чином. 

Важливо розуміти, як правильно підтримувати військових, оцінювати власні сили та усвідомлювати, що ми відповідаємо за економічний фронт. Зараз є дуже багато людей, що вигорають, бо думають, що мають працювати та волонтерити цілодобово. Але важливо розуміти, що кожен потребує відпочинку та має на нього право.

Крім того, на фоні війни у людей загострюється велика кількість психологічних питань, які або турбували раніше, або виникають через пошкоджене відчуття безпеки. Тому психологічна рівновага дуже важлива для кожного українця, на цьому ми будуємо міцний тил.