Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

З бізнесу – у волонтерство. Історія підприємиці з Луганщини, яка допомагає переселенцям з Кремінної

Партнерський матеріал

Опубліковано

Олеся Ізуіта – підприємиця з Луганської області, яка через російську агресію двічі ставала переселенкою. У 2014 році вона покинула рідний Луганськ та переїхала до Кремінної. А з початком повномасштабного вторгнення жінка вдруге зібрала речі та виїхала до Вінниці.

А ще змінила бізнес на волонтерство: тепер Олеся допомагає кремінянам-переселенцям та організовує для них гуманітарну допомогу. Адже як ніхто знає, чого саме потребують евакуйовані.

Створила перший розважальний центр для дітей у Кремінній

Уперше Олеся залишила рідну домівку у 2014 році, коли до Луганська прийшла війна. На той момент Олеся – акторка за освітою – працювала артдиректоркою розважального центру та мала групу аніматорів. Разом із родиною жінка переїхала з обласного центру до містечка Кремінна і почала шукати, як заробляти на життя. У невеликому місті не було жодного розважального центру для дітей. Тому Олеся вирішила, що ця ідея може бути перспективною.

У 2019 році за грантової підтримки міжнародних донорів переселенка створила дитячий розважальний центр «Мозаїка». Він став першим подібним центром у невеликому містечку. Сюди потяглися діти – грати в аерохокей, святкувати дні народження, стрибати на батутах серед яскравих кульок. 

Разом із Олесею працювала ціла команда аніматорів. Поступово біля дверей центру стали збиратися підлітки, яким нікуди було піти. Вони бачили, що у закладі кипить життя, хоча там розважалися діти меншого віку. Олеся вирішила організувати щось і для підлітків та створила молодіжну організацію «Чарівний пендель». Так у тінейджерів також з’явилося активне життя – волонтерство, екотабори, тренінги та поїздки. Усі разом вони готувалися відкрити перший у місті хаб. 

Замість відкриття хабу – евакуація до Вінниці

Однак це все призупинилося 24 лютого, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення. У березні Олеся з родиною виїхала з Кремінної. Усе обладнання залишилося у її центрі. Так підриємиця вдруге стала переселенкою.

«Я жалкую, що не вивезла обладнання з центру, адже у мене була можливість це зробити. Тоді я думала: кому потрібні дитячі розваги, якщо війна в Україні. Зараз на Луганщину страшно їхати, Кремінна окупована, я не знаю, що з моїм центром», – розповідає Олеся.

Читайте також: «Щотижня допомагаємо 10 тисячам людей». Як «Київська полуниця» підтримує українців у прифронтових містах

Опинившись у Вінниці, вона вирішила не сидіти, склавши руки, а допомагати людям. Так Олеся тимчасово покинула бізнес і стала волонтеркою.

«У перші дні війни я написала заявку на невеликий грант від Данської ради у справах біженців. Як писати такі заявки, я знала – оскільки вже мала досвід спілкування з донорами. Мою заявку на надання допомоги жителям Донецької та Луганської областей погодили», – каже Олеся.

Знаходила для переселенців справді потрібні речі

Поки виділили гроші за цим грантом, Кремінна вже була в окупації. Тож підприємиця почала закуповувати продукти та розвозити їх до місць, де компактно оселилися креміняни. 

«Я бачила, що багато людей виїхали з-під обстрілів, у них не було речей першої необхідності. Багато хто потребував подушок, чайника, засобів гігієни. Я бачила ситуацію, коли люди жили у гуртожитку, а там був один електрочайник на увесь поверх, у якому гріли воду і на чай, і на те, щоб помитися. При цьому людям роздавали щодня макарони та крупи, але насправді часто вони потребували зовсім не цього», – згадує волонтерка.

Створили телеграм-канал, аби об’єднати переселенців з Кремінної

Команда підлітків, які ходили до Олесі в центр, створила телеграм-канал, який об’єднав жителів Кремінної, які вимушено залишили свої домівки. Його створив 17-річний Микита Горбатенко, аби згуртувати жителів Кремінної у різних областях та містах. Зараз креміняни проживають у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Рівненській, Черкаській та інших областях. Долучитися до каналу можна за цим посиланням.

«Завдяки цьому каналу ми об’єднали людей, які роз’їхалися Україною, обрали координаторів у кожному місті, вивчаємо потреби, спілкуємося, намагаємося допомогти. Людям пенсійного віку потрібні продукти та ліки, а тим, кому 40 років – знання. Це те, що озвучують переселенці. Мене надихає, що люди готові працювати, навчатися, пристосовуватися до життя на новому місці», – додає Олеся Ізуіта.

Бути корисною в тому, що можеш робити тут і зараз

За кілька місяців вона навчилася їздити на новому транспорті, зокрема вантажному, дізналася, де є гуртові бази, як домовитися про знижку у супермаркетах, коли закуповуєш продукти для гуманітарної допомоги та як підтримати своїх же переселенців зі сходу, які шиють постільну білизну. 

«Це зовсім не те, що я звикла робити вдома, але якщо зараз я можу бути у цьому корисною, буду робити це», – запевняє волонтерка.

Читайте також: Тьотя Суп із «Азовсталі». Як мешканка Маріуполя два місяці годувала людей у підвалах заводу-фортеці

Сьогодні Олеся шукає можливість для відкриття у Вінниці центру раннього розвитку дитини, куди зможуть прийти шестирічні діти, аби підготуватися до навчання у школі. Волонтерка вірить, що незабаром її затишна зелена Кремінна буде знову під українським прапором, а вона повернеться до свого центру, щоб разом з дітьми розвивати своє невелике містечко на Луганщині. 

Суспільство

У Мринській громаді відновили 155-річний ліцей-мазанку (ВІДЕО)

Опубліковано

Ви знаєте що треба, щоб відновити 155-річну школу? Глина, пісок, солома та багато небайдужих людей! Мешканці Мринської громади на Чернігівщині власним прикладом показують, що об’єднавши зусилля можна повернути за парти 70 дітей та не дати закрити сільську школу. А як їм це вдалось та до чого тут хати-мазанки, дивіться у новому випуску ШоТам!

Три покоління Мринської громади відновлювали місцевий ліцей. Кілька місяців “грузили” глину та мішали солому. Аби малеча Чернігівщини могла навчатися у школі своїх предків. Мешканці села Лихачів бачили, як роблять хати-мазанки, ще у дитинстві.

“Грузити будинки, як у нас говорять у народі – зіштовхувалися і раніше. Але мало ми цим займалися. Тому що на приклад, коли ми були малими дітьми, то ми бачили, як це робили дорослі”, – каже місцева жителька Світлана.

Ніхто із місцевих і не міг уявити, що через 50 років їм доведеться місити глину. Аж поки через повномасштабну війну не постраждала 155-річна школа. Навчальний заклад був в аварійному стані, тож учнів довелося перевезти в інший корпус.

“Приміщення 1927 року і під час бойових дій було пошкоджено дах цієї школи, осипалися стіни”, – каже директорка школи.

Директорка думала, що школу доведеться закрити, адже грошей на ремонт не було. Втім, у мережі випадково прочитала про благодійну програму відновлення громад. Жінка відразу заповнила анкету, але до останнього не вірила, що пройде відбір.

“Я ніколи не думала, я пропрацювала 37 років у школі. І щоб якась сільська школа потрапила під який проєкт. Кажу: “А може це не ми? Може це якась інша школа?” – каже директорка.

На цьому дива не закінчилися, благодійники надали школі можливість зберегти автентику.

“Від початку ми думали відновити її більш сучасними методами. Але наш проєктний менеджер, який відповідав за цей район, запропонував відновити цю школу традиційно за технологією мазанки”, – каже засновник БФ “Сміливі” Віталій Селик.

Не лишилась осторонь проблеми і сільська рада. Надали глину, техніку і всім колективом зібралися на толоку. До відновлення долучилися усі місцеві мешканці села Лихачів. Фермери привезли солому, підприємці надали транспорт. Понад 100 волонтерів місили глину та мастили стіни.

“Оця стіна розпочинаючи з першого кута, це перша стіна, де я працювала. І цю стіну ми зробили за два дні. Але якщо брати загалом, то я працювала навколо всієї школи”, – каже місцева жителька Світлана.

“Так, як я, займався штукатурними роботами, декоративними штукатурними роботами, у свій час. Я запропонував свої послуги: “Давайте зробимо””, – говорить місцевий житель Володимир.

Поки дорослі мазали стіни, школярі взяли до рук фарби. Так спільними зусиллями громади відновили школу, яку ледь не знищили росіяни. А 70 учнів молодших класів торік повернулися за свої шкільні парти.

“У відновленні нашого ліцею займалися декілька поколінь жителів села Лихачів. Це дітки, їхні батьки і навіть бабусі з дідусями, які раніше тут навчалися”, – пояснює сільська голова Людмила Борисова.

Нагадаємо, Василь Стус – заборонений та закатований, але не зламаний (ВІДЕО).

Фото: ШоТам!

Читати далі

Суспільство

Бійці ЗСУ показали, як розписують писанки на Великдень 2024 під Бахмутом

Опубліковано

Бійці ЗСУ показали, як розписують писанки Великдень 2024 під Бахмутом. Всі ці душевні традиції, які мають глибокі витоки українського етносу завжди об’єднували кожного з нас. Де б ми не були. У будь-якій частині нашої країни.

Про це повідомляє Генштаб ЗСУ.

Так і саме зараз, львівські десантники продовжують зберігати тепло сімейних традицій та рідного дому.

Виконуючи бойові завдання на Донбасі та стримуючи ворога під Бахмутом, вони знаходять час, щоб написати великодні писанки та згодом передати їх до рідного Львова, у гарнізонний храм Петра і Павла.

Читайте також: Як військовому отримати відпустку закордоном

“Кожна писанка – індивідуальна, адже на них можна побачити: назви підрозділів, в яких проходять службу, символи України, ЗСУ, ДШВ та бригади. Кожен зможе відчути подих єднання через фото, на яких зображено створення цих унікальних писанок”, – повідомили у Генштабі.

Нагадаємо, “Щоденник нареченої Христа”: документальний фільм про черниць зʼявився на Takflix.

Фото: Генштаб ЗСУ

Читати далі

Суспільство

“Щоденник нареченої Христа”: документальний фільм про черниць зʼявився на Takflix

Опубліковано

Фільм Марти Смеречинської побудований на основі дворічних спостережень за життям понад 100 українських дівчат-черниць у сучасному греко-католицькому монастирі на заході України.

Про це повідомило Divoche.media.

Про фільм

Повнометражна стрічка режисерки Марти Смеречинської ґрунтується на дворічних спостереженнях за життям понад сотні українських дівчат-черниць у сучасному греко-католицькому монастирі на заході України. Серед них також була молодша сестра режисерки, Настя. Марта Смеречинська вивчає цю спільноту, взаємодіє з черницями та розвиває нові стосунки із близькою людиною.

Читати також: Послуга ОСББ в Київ Цифровому стала переможницею міжнародної технологічної премії

Фільм “Щоденник нареченої Христа” отримав дві нагороди на фестивалі Ukrainian Doc Preview Docudays UA 2020: East Silver Caravan Award та DOK Leipzig Award. Презентація стрічки відбулася на Marché du Film — Festival de Cannes у рамках секції Cannes Docs. Зараз його можна переглянути у всьому світі з англійськими субтитрами.

Онлайн-кінотеатр Takflix передасть 10% з кожного квитка фонду “Повернись живим”, ще 50% — творцям кіно. Дивитися «Щоденник нареченої Христа» можна тут

Нагадаємо, що в Київ Цифровому запустили опитування щодо перейменування вулиць.

Також ми повідомляли, що в Києві покажуть фотовиставку про знищену росією українську культурну спадщину.

Фото: Щоденник нареченої Христа

Читати далі