Тренуємо 700+ людей щотижня. Як засновник FAST Федір Сердюк навчає Сили оборони першої допомоги

Він почав навчати військових ще на початку російсько-української війни. Згодом – перетворив власні знання на успішний бізнес. Компанія FAST стала лідером українського ринку та проводила тренінги для найбільших компаній країни. А сам Федір увійшов до українського та європейського списків Forbes «30 under 30».

Але це все було до повномасштабного вторгнення. Сьогодні частина команди FAST захищає Україну в лавах ЗСУ, а засновник бізнесу Федір Сердюк знову проводить навчання для Сил оборони. Його люди щотижня навчають щонайменше 700 захисників і захисниць, які здатні врятувати не лише здоров’я, а й життя. 

Федір Сердюк

У мирному житті — співзасновник компанії FAST, експерт з тактичної медицини, член наглядової ради Українського фонду стартапів

Ефективний бізнес – це безпечний бізнес

До 24 лютого ми працювали з великими корпораціями – «Метінвест», «ДТЕК», Kernel, «Нафтогаз». Це десятки тисяч людей, які навчились надавати першу допомогу. Ми готували їх, перш за все, надавати допомогу в цивільних ситуаціях, хоча зараз мати навички допомоги в цих напрямках також важливо. Адже через війну швидка допомога сьогодні не завжди працює так, як треба. А виробничі травми по своїй суті дуже часто схожі на бойові. 

Останній місяць до війни був важким. Ще до повномасштабного вторгнення РФ у нас суттєво збільшилася кількість запитів – люди дійсно хотіли навчитись першої допомоги. Ми проводили багато благодійних заходів, що теж посилило навантаження на команду. І хоча було більш-менш зрозуміло, що ми не зможемо покрити всі потреби в навчанні, мене втішало, що я задоволений результатом, якого ми досягли протягом останніх років. А тому, як кажуть, надихатись перед смертю хотілось, але можна було прийняти, що навчити всіх за місяць не вдасться. 

FAST як бізнесу сьогодні не існує

24 лютого я був у Києві. Це був жахливий ранок, як і для всієї країни. До Одеси я повернувся невдовзі після вторгнення – десь за тиждень, можливо, менше. Мені не дуже важливо, де працювати. Приїхав до Одеси, бо розумів, що це буде доцільним. Я працюю в Україні без привʼязки до міста чи регіону.

Зараз більшість наших співробітників служать в Силах оборони на тій чи іншій позиції. Хтось разом, хтось окремо. Деякі люди, на жаль, перебувають на тимчасово окупованих територіях. Загалом склад організації FAST можна розглядати по-різному. Був кістяк команди, були тренери, яких залучаємо постійно й частково. Але наразі бізнес-процесів не існує. Команда, яка займалася цими питаннями, – її також не існує. Усі займаються іншими речами. Тому FAST зараз не функціонує як організація з навчання домедичної допомоги, адже ми майже не обслуговуємо клієнтів. Напевно, сьогодні існує лише бренд, якщо це можна вважати активом. Не думаю про це.

Я не працюю зараз як підприємець. Але й не можу сказати, що моя робота кардинально змінилась. По-перше, я і раніше керував організацією, яка допомагала великим структурам зберігати життя людей. По-друге, у цій сфері я не перший рік, а з початку війни. Тобто з 2014, коли мені було 18. Sweet eighteen!

Бізнес… Не планую про це думати сьогодні, тому що… Ну це зараз дійсно нецікаво. Однак, можливо, комерційний попит на першу допомогу є, і це нормально, якщо це буде оплачувана послуга комерційних організації. Тому не виключаю, що ми відновимо його. Наступного тижня, через місяць, чи пізніше – невідомо.

Ми вийшли на підготовку 700+ людей щотижня

Зараз я займаюся тактичною медициною, тобто це медицина у полі бою. Мета одна – аби всі поранені військові та цивільні своєчасно отримували якісну першу допомогу. Щоб жодна людина не йшла в бій за Україну не озброєною медично. Ми навчаємо тим заходам, які необхідно вжити, щоб цивільні, військові, військовополонені та всі інші люди отримували своєчасну допомогу після бойової травми. Це системи, пов’язані з наданням допомоги, розподілом для її надання, евакуації тощо. Наразі не можу давати багато деталей як, що і де. 

Ми навчаємо багато. Але загалом, завдяки продуктивній співпраці Сил оборони (тупо майже всіх), волонтерів, донорів, медиків тощо, ми вийшли на підготовку 700+ людей на тиждень. І це дані станом на минулий понеділок (8 квітня, – ред.).

Читайте також: «Щодня видаємо машини, які рятують життя». Як українки доставляють з-за кордону реанімобілі для передової

Якщо брати за часом, то люди вчаться (якщо вони нормально вчаться) від 8 до 16 годин. Це базові речі, перш за все, пов’язані з зупинкою кровотечі, перекриттям дихальних шляхів і наданням допомоги при пораненнях легенів. І ще плюс багато іншого. Це якщо ми говоримо про особовий склад. 

Компетентність та мотивація наших військових вражає

Я почав займатись домедичною допомогою для армії ще у 2014-2015 роках. Порівнювати той досвід із сьогоднішніми реаліями не те, щоб складно… Просто зараз це зовсім інша армія. І вже важко знайти кадрову людину в армії, яка хоча б на базовому рівні не розуміла, що таке тактична медицина. Це результат великої й тривалої роботи.

Сьогодні вже є багато людей, які за цей час, за 8 років війни, стали справжніми знавцями світового класу в тих чи інших питаннях тактичної медицини. Від надання домедичної чи першої допомоги до екстреної медичної евакуації. Це як великий всесвіт – у ньому є різні спеціальності. І Україна зараз має багато талановитих професіоналів в кожній із цих спеціальностей. 

Звичайно, є багато людей, які до 24 лютого були цивільними, і з ними складніше. Природно, із ними трохи більше роботи, оскільки вони не були інтегровані в систему. Є декілька структур, сил, в яких медична система була більш адаптована до війни, ніж у Збройних силах України. Та насправді це все виглядає як живий організм: є медицина, а є нові завдання. 

Сьогодні система вже здатна боротися з викликами

Тож, на мій погляд, головна відмінність нинішньої медичної підготовки армії полягає в тому, що зараз ця система принаймні здатна боротися з викликами, відповідати на них. А не боротися з людьми, які ставали на заваді, як це було в 2014 році. З людьми, які просто робили неправильні речі. 

Як тоді, так і зараз є волонтери, які купують багато тактичної медицини для армії. Хтось купує краще, хтось – зовсім інше. Це тисячі різних людей, і вони всі роблять тисячі різних речей. Але загалом багато дуже корисного. 

Ми маємо справу з найбільшою за останні 80 років медичною проблемою в Європі. І маємо протиставити цьому найпотужнішу реакцію. Попереду багато роботи, але інфраструктура, на якій це все працює, викликає оптимізм.