Культура
9 українських книжок, від яких віє родинним теплом: про дім, бабусь і пам’ять поколінь
Ці книжки як повернення додому: до дитинства, родинного столу, обіймів, у яких стає спокійно. У добірці від ШоТам — історії про бабусь і дідусів, мам і сестер, про родинні драми й турботу, яка тримає навіть на відстані, для тих, хто шукає в книжках розуміння й справжню близькість.
«Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького
«Кайдашева сім’я» — це історія про родину, яка свариться через дрібниці, але в кожному слові звучить щось більше: образа, втома, нездійснена мрія. Історія знайома кожному, хто коли-небудь чув «ти ж у мами — скажи, як є» за родинним столом. Ілюстрації Валерії Ляшенко додають сучасної енергії класичному тексту й допомагають побачити, наскільки ця книжка про нас із вами.
Вона для тих, хто шукає в літературі справжність — з усіма сварками, примиреннями й кухонними трагедіями.
«Спитайте Мієчку» Євгенії Кузнєцової
Дебютний роман Євгенії Кузнєцової розповідає про кілька поколінь жінок, які на літо збираються в родинному будинку. Мієчка, її сестра, мама, бабуся та родичка, що приїхала з Індії, опиняються в одному просторі — без зайвого драматизму, але з усіма притаманними родині непорозуміннями, звичками й турботами.
Це книжка про те, як співіснувати під одним дахом з рідними, зберігаючи межі й водночас зв’язок. Тут немає гучних конфліктів, але є багато деталей про повсякдення, мовчання, розмови та підтримку.
«Там, де заходить сонце» Олени Пшеничної
Роман розповідає історію Віри Тихої — 72-річної колишньої вчительки української мови, яка опиняється в будинку для літніх людей. На тлі повномасштабної війни вона змушена полишити дім, коли син волонтерить, а невістка з онуками евакуюються за кордон. У новому середовищі Віра зустрічає інших мешканців, і кожен з них має свою непросту історію, біль і надії.
Книга досліджує теми старіння, самотності, родинних зв’язків і пошуку сенсу життя в старшому віці. Попри складні обставини, герої не втрачають віри та надії, знаходячи підтримку одне в одному.
«Музей покинутих секретів» Оксани Забужко
Роман охоплює період від 1940-х років до весни 2004-го, простежуючи долі трьох поколінь українців. Це епічна родинна сага, що поєднує особисті історії з ключовими подіями в історії України, зокрема боротьбою УПА, радянською добою, шістдесятництвом та періодом незалежності.
Головна героїня — журналістка Дарина Гощинська — розслідує загадкову смерть своєї подруги, що приводить її до архівів і спогадів про учасників підпілля. Через її пошуки роман досліджує вплив минулого на сучасність, роль пам’яті та вибору в житті людини.
«Століття Якова» Володимира Лиса
Це епічна історія життя Якова Меха — поліського селянина, який за свої 100 років пережив владу п’яти різних держав: російської імперії, Української Народної Республіки, Польщі, гітлерівської Німеччини та радянського союзу. У центрі сюжету — особисті переживання героя, його кохання, втрати, війни та родинні зв’язки, що переплітаються з історичними подіями, які формували долю України у ХХ столітті.
«Століття Якова» розкриває складні стосунки між поколіннями, вплив історичних подій на особисте життя та силу людського духу.
«Абрикосова книгарня» Орести Осійчук
Роман Орести Осійчук «Абрикосова книгарня» — це багатошарова родинна сага, що охоплює події початку ХХ та ХХІ століть. У центрі сюжету — історії двох Михайлів Фариняків: дев’ятирічного хлопчика, якого через життєві обставини віддають на виховання до родичів, і дорослого чоловіка, який шукає відповіді на питання свого походження й ідентичності.
Книга досліджує теми дитячої дружби, родинних таємниць і зрад, а також любові, яка здатна об’єднувати людей навіть без спільної крові. Через призму особистих історій героїв авторка показує, як події минулого впливають на сучасність і як важливо зберігати родинну пам’ять і традиції.
«Ходи до бабці, обійму» Ірини Ковбаси
Роман «Ходи до бабці, обійму» розповідає про 90-літню бабусю Стефанію, яка самостійно виховує двох онуків — Лежка та Ринку.
Стефанія в молодості пережила німецьку окупацію, працювала на улюбленій роботі, втратила чоловіка. Її історія — це низка випробувань і радощів, які формували її характер і ставлення до життя. Онучата, зі свого боку, вчаться в бабусі розуміти світ, знаходити вихід зі складних ситуацій і цінувати родинні зв’язки. Книга сповнена тепла, гумору та щирості, вона нагадує про важливість підтримки близьких і силу родинних обіймів.
«Букова земля» Марії Матіос
Роман охоплює 225 років історії п’яти родин, чиї долі тісно переплетені з подіями Буковини та Європи. Від маленького буковинського хутора до Відня, Берліна, Бухареста, Москви та Берна географія подій вражає своєю широтою. Авторка майстерно поєднує особисті історії героїв із загальноєвропейськими подіями, показуючи, як приватне життя впливає на хід історії.
Особливу увагу в романі приділили мові з її лексичним багатством і гуцульським колоритом, що додає твору автентичності та глибини.
«Українець Джонатан і двадцять сім мерців» Віктора Шепелєва
Багатошарова історія українських емігрантів у США, які протягом кількох поколінь адаптуються до нового життя, зберігаючи зв’язок з рідною культурою. Головний герой Джонатан — колишній військовий кухар — розповідає про життя в селі Горобці штату Джорджія, де він з родиною є одним з останніх жителів.
Через його спогади читач дізнається про дружбу з індіанцями, відкриття друкарні під час сухого закону, участь у німому кіно та службу в Другій світовій війні.
Храм Святої Параскеви у селі Космач планують відновити. План музеєфікації розробили викладачі та студенти Університету Короля Данила. Ікони з цієї церкви Сергій Параджанов знімав у «Тінях забутих предків», а в 80-х роках храм згорів.
Про це повідомили в пресслужбі навчального закладу.
Відновимо історичну пам’ять
Церквою зацікавився архітектор Зеновій Соколовський ще у 1970-х роках. Він фотографував та знімав храм на плівку, а ще виготовив детальний проєкт реставрації. Архітектора ледь не звільнили, коли він запропонував посадовцям відремонтувати святиню. А в 1980-х роках церква згоріла за нез’ясованих обставин, уціліла тільки дзвіниця.
Майже через півстоліття Зеновій Соколовський показав свій проєкт відновлення церкви колегам з Університету Короля Данила, і вони вирішили зайнятися музеєфікацією об’єкта.
За словами викладача Андрія Савчука, вони створили детальний макет церкви у мініатюрі — це вигляд храму до Першої світової війни. Також в університеті розробили проєкт інсталяції макета, що пропонують встановити на місці колишнього храму. Таку конструкцію можна надрукувати на 3D-принтері.Також автори ідеї хочуть у збереженій дзвіниці облаштувати музей.
Читайте також: Як родина з Донецька створює меблі з переробленої вторсировини (ВІДЕО)
До роботи над проєктом долучилися і студенти. В працювали над ідеєю виготовлення спеціальної основи, на якій би розташовувався макет. «Основні фасади пропонуємо виготовити з металу і на них за допомогою лазерної різки показати інші історичні періоди храму. Сама вітрина має бути обладнана підсвіткою, щоб і макет, і контури на металі можна було роздивитися навіть у темну пору доби», – розповідає студент Університету Короля Данила Михайло Ковач.
Ризики та труднощі
За проєктом Зеновія Соколовського, церкву можна було б відбудувати повністю. Але храм звели посеред цвинтаря, і після того, як згорів, на тому місці почали ховати людей. У повних масштабах відновити святиню неможливо, бо на території облаштовані могили. Дослідники зупинилися на проєкті інсталяції. Їх підтримують окремі місцеві жителі, які хотіли б зберегти історичну пам’ять цього місця.
Ікони з церкви збереглися, бо після зйомок «Тіней забутих предків» їх так і не повернули в Космач. Найбільша збірка реліквій зберігається у Музеї мистецтв Прикарпаття, а також в Івано-Франківському краєзнавчому музеї є ікона «Деісус», яку можна побачити у фільмі Сергія Параджанова.
Історії та легенди про святиню
Звели церкву Святої Параскеви в 1718 році. Тоді вона була дерев’яною, а впродовж трьох століть храм перебудовували кілька разів. Дослідники називають святиню класичним зразком гуцульської школи храмового будівництва.
Науковці знаходили різні зображення споруди:світлину часів Першої світової війни, поштівку 1932 року, а також фотографії, зроблені пізніше, у 1970-х роках, в останній період існування святині.
Про церкву розповідають різні легенди, одна з них — про Олексу Довбуша разом з опришками, які начебто там бували, історії про вояків УПА, які освячували у стінах храму зброю. У минулому столітті художники школи Олекси Новаківського приїжджали до Космача на пленери і на своїх полотнах зображували храм Святої Параскеви. Така кількість проукраїнських рухів, пов’язаних із церквою, не влаштовувала радянську владу, тож із роками її занедбали.
Фото макету церкви: ТРК РАІ
Нагадуємо, що росіяни зруйнували її дім, а вона збудувала власну справу. Це підприємиця, яка створила перші в Україні сонцелови.
Фото обкладинки: Інформаційно-довідковий сайт міста та району (Косів)
Український гурт Ziferblat пройшов у фінал Євробачення-2025. Ведучі конкурсу тримали інтригу та оголосили Україну останньою серед тих, хто змагатиметься за перемогу.
Про це повідомили у першому півфіналі пісенного конкурсу.
13 травня виступили представники 15 країн, а до наступного етапу пройшли 10, серед яких: Норвегія, Албанія, Швеція, Ісландія, Нідерланди, Польща, Сан-Марино, Естонія, Португалія та Україна.
Читайте також: Зберегли естетику 70-х: Ziferblat провів першу репетицію до «Євробачення-2025» (ВІДЕО)
Автоматично до фіналу потрапляють артисти зі Швейцарії, Іспанії та Італії як представниці G7. Другий етап проведуть 15 травня, а хто став переможцем Євробачення ми дізнаємося вже 17.
Нагадуємо, що переможці Євробачення-2024 Nemo назвали пісню Ziferblat однією з улюблених у цьогорічному конкурсі.
Фото обкладинки: Corinne Cumming/EBU
Фотокореспондентка «Суспільне. Харків» Вікторія Якименко стала однією з переможців одинадцятого Міжнародного конкурсу репортерської фотографії LifePressFoto 2025. Нагороду українка отримала серед представників з 24 різних країн у номінації «Спорт».
Про це повідомили в «Суспільне. Харків»
«По останньому удару»: історія фото
Світлину Вікторія зробила на тренуванні футбольного клубу «Незламні» для ветеранів війни і цивільних, які мають ампутацію кінцівок. Це називають ампфутболом — у нього грають на милицях і на протезах.
Читайте також: Рятувальник із Києва встановив спортивний рекорд Європи, який не могли побити 7 років (ВІДЕО)
На фото — воротар та екскапітан харківського “Металіста” Олександр Горяінов.
«Момент майже випадково зловила вже коли Олександр сказав хлопцям: «Давайте по останньому удару». Хлопці на милицях дуже надихнули мене і показали, що все можливо. Тому, мабуть, я і наважилась подати свою роботу на конкурс», — поділилася Вікторія Якименко.
Нагадуємо, що Магучіх перемогла на What Gravity Challenge з найкращим результатом сезону у світі (ВІДЕО).
Фото: «Суспільне. Харків»
