Юрій Лініченко — український художник-монументаліст із Донецька. Йому 79 років, з яких 60 — він пише. У Юрія Олександровича хворе серце, він переніс операцію і досі потребує лікування. Проте, коли сили дозволяють, продовжує брати до рук пензля. За кожною картиною одна мета — зібрати кошти на відновлення доньки, яка після двох інсультів заново вчиться ходити.
Юрій Лініченко пише картини з 19 років, хоча художню освіту здобув лише в 32, ставши випускником Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (з 1994 року це Львівська академія мистецтв). За десятки років творчої праці пан Юрій створював вітражі для храмів і лікарень (зокрема — для Центру мікрохірургії ока в Києві), скульптури, гобелени. З 1970-х брав участь у всеукраїнських виставках, організовував персональні експозиції в Києві, Сімферополі та в Ялті, став членом Національної спілки художників України.
З підтримкою онуки пан Юрій веде TikTok та Instagram. У Threads з теплом і любов’ю розповідає про сім’ю, яка його надихає.
Та ділиться сенсами, які вкладав у свої полотна.
«Поки живий — мушу бути батьком»
В Юрія Олександровича стеноз сонних артерій з обох боків. Лікарі кажуть, хвороба спричинена тривалим вдиханням парів розчинників і фарб, хоч матеріали пан Юрій використовував завжди якісні. Такий діагноз значно підвищує ризики інсульту, проте ця біда спіткала не його, а доньку Оксану.
«Від мене довго приховували, що в донечки стався інсульт і її паралізувало. Мені було 73, а донечці 44. Сприйняття немає і досі»,
— згадує художник в одній зі своїх публікацій.
Реабілітацією пані Оксани займається онука пана Юрія, Христина. Вона допомагає мамі відновити мовлення, знаходить для неї курси реабілітації, залучає фахівців. В Оксани Юріївни пожиттєва інвалідність І групи, тож вона постійно потребує догляду. Попри свій поважний вік Юрій Олександрович не може стояти осторонь і всіма силами намагається підтримати родину.
«Хочу встигнути побачити, як моя донечка знову ходить. Їй важко. Але вона бореться. Я продаю свої картини, щоб зібрати на її реабілітацію. Бо поки живий — мушу бути батьком. Зараз це не просто про мистецтво. Це — про надію. Про любов. Про останній шанс»,
— підписує одне зі своїх відео Юрій Олександрович.
Він запрошує користувачів соцмереж купувати картини, підтримувати збір, долучатися до благодійних аукціонів або просто поширювати дописи, аби якомога більше людей дізналося про нього та його добрий намір.
Завдяки розголосу в соцмережах картини почали знаходити новий дім.
«Після 60 років творчості він нарешті став ближчим до людей. Багато хто вперше побачив його роботи саме через сторінки та придбав роботи. Для нього це шанс знову бути потрібним, бути почутим. І робити щось важливе навіть у складні часи»,
— ділиться онука Христина.
Юрій Олександрович відзвітував, що завдяки цьому зміг оплатити лікарню та передати частину коштів на реабілітацію доньки.
«Не знаю, скільки в мене є часу, але знаю, для чого він мені потрібен. Картини — моя остання відповідь життю. І шанс допомогти донечці»,
— пише на своїй сторінці художник.
«Дідусь не людина, яка “просить”. Він — людина, яка діє. Він не здався, не замкнувся в собі, а творить і бореться. Картини — це його спосіб любити й допомагати. І якщо хтось знаходить у них сенс — значить, усе не даремно»,
— говорить пані Христина.
Юрій Олександрович завжди із вдячністю реагує на кожен донат чи просто теплі слова від чужих людей, які стають трохи ближчими, поділяючи його біль:
«Моє донецьке серце тримається завдяки вам».
