Суспільство
20 років працювала «на когось», а тепер має власне ательє за грант: досвід швачки з Дніпропетровщини
«Ти ж можеш і сама на себе працювати. Нащо ти комусь створюєш імідж?» — ці слова залишили свій відбиток у її памʼяті. Інна Сурай понад два десятки років віддала швейній справі, але завжди працювала «на когось». Одного разу подруга дала їй «мотиваційного копняка» — і це спрацювало. Інна стала першою, кому вдалося виграти грант від держави на власну справу, не лише у своєму селищі на Дніпропетровщині, а й у цілому районі. Як це було та чому вдалося не з першого разу — у матеріалі ШоТам.
Інна Сурай
Засновниця сучасного ательє з пошиття одягу на замовлення
Перші роботи — сукні для ляльок
Я шию, мабуть, років з шести. Ще змалечку створювала вбрання для своїх ляльок. Памʼятаю, якось із дому витягнула мамині клаптики, які вона відклала на спідницю — їй потім не вистачило. Взагалі цей хист, напевно, передався мені генетично: мій дід шив, а його дядько ще до Першої світової війни був кутюр’є у Львові.
Училище я закінчила з відзнакою. Відтоді й дотепер працюю швачкою — інших робіт і не мала. Спершу я п’ять років виготовляла м’які іграшки — гарний досвід, бо я навчилася звертати увагу на дрібні деталі. Потім пішла в перший (з трьох) декрет, а відтак влаштувалася на підприємство з виготовлення м’яких меблів.
Замовлень на меблі було дуже багато. Ми постійно працювали, розробляли нові моделі. Я пропрацювала там майже 15 років.
Замість меблів — аптечки та бронежилети
Вторгнення росії було для мене неочікуваним. І близько не вірила, що таке може бути. У мене не було ні «тривожної валізки», ні навіть мінімального поганого передчуття. Може, я одна така? Не знаю.
Проживаю я в селищі Іларіонове, що на Дніпропетровщині. Неподалік від нас є карʼєр, де, буває, підривають щебінь — тоді там лунають звуки, схожі на вибухи. Але, звісно, я зрозуміла, що о пʼятій ранку навряд чи причина «бабахів» саме в цьому. Усі навколо казали мені, що почалася війна, та я відмовлялася в це вірити. Заперечувала нову реальність ще протягом кількох годин: усвідомлення прийшло тільки приблизно о девʼятій ранку.
Два тижні ми не працювали. Усі були шоковані, не знали, що робити. Згодом керівник запропонував спробувати шити аптечки. Питає мене: «Зможеш таке?», а потім сам і відказує: «Та зможеш, я тебе знаю». Так я знову вийшла на роботу. Потім з колегами ще почала шити бронежилети та ремінно-плечові системи. З часом відновилися й замовлення на меблі.
«Нащо створюєш імідж комусь?»
Я продовжувала працювати на меблевій фабриці, доки не почалося «вигорання». Просто, знаєте, відчула, що хочу чогось іншого, тож у серпні 2022 року я звільнилася й поїхала шукати роботу в Дніпрі. На одному виробництві трохи попрацювала, але мене не влаштував графік. Побачила вакансію в ательє і влаштувалася туди — там я пробула два місяці.
На допомогу в ательє покликала подругу, яка знає, як я шию. І якось вона мені сказала: «Ну, ти чого? Ти ж можеш і сама на себе працювати. Нащо ти комусь створюєш імідж?». Я замислилася.
Таки звільнилась, і 23 січня 2022 року відкрила ФОП, а з ним і власне ательє.
Приміщення для ательє в нашому селищі я знайшла доволі швидко. Думала: «Спробую, а там як піде». Але чому ж сумніви? Досвіду в мене достатньо — загалом 22 роки. Та й люди мені довіряють. Що б не замовили, вони знають, що отримають класну річ. Мені подобається цим займатися — мабуть, клієнти відчувають.
З першого разу — невдача
Ще перед тим, як зайнятися підприємництвом, я була в Центрі зайнятості. Вирішила принагідно запитати, чи дійсно є якась державна грантова програма, бо колись давно знайомі розповідали, що отримали 100 тисяч і відкрили власну майстерню. І мені в Центрі сказали, що дійсно таке є, але ще ніхто в нашому районі грант не вигравав.
Я почала шукати більше інформації про програму в інтернеті, дивилася ролики на YouTube. На бізнес-план я витратила десь півтора місяці, бо щодня писала по реченню-два, все уважно звіряла.
З чим у мене були проблеми, то це з таблицями. З мене бухгалтер — повний нуль. Я не розумію цифр, ті таблиці в мене постійно «вибивало». Власне, після першого подання заявки мені відмовили, бо були помилки. Я звернулася до фахівця, який допоміг мені їх виправити, і подалася ще раз.
Усе так, як мало бути
20 квітня цього року мені прийшло повідомлення, що я виграла грант. І знаєте, у мене не було неймовірних емоцій: я знала, що виграю його, чомусь я в це щиро вірила. Уже знайшла й підготувала приміщення, перевезла свої машинки. Плани були чіткі: виграти грант і купити сучасне обладнання.
Отримавши схвалення гранту, я одразу ж поїхала в банк. Він у місті Синельникове, в селищі у нас немає. Там усе минуло чітко й швидко. Мені в банку, до речі, теж сказали, що я така перша на весь район.
А далі що? Треба було витрачати кошти. З цим просто, бо в різних онлайн-магазинах у мене вже були оформлені «кошики». Коли пишеться бізнес-план, там треба прописувати точний перелік товарів і суму, тому я попередньо домовилася з магазинами, щоб сума чека не зросла за кілька місяців, оскільки подаватимусь на грант.
Після підписання документів у банку десь за пів години я вже оплачувала товари в онлайн-магазинах, а за тиждень нове обладнання вже стояло в майстерні.
Стала опорою для переселенки
Нині в мене працюють кілька дівчат, серед них — переселенка. З Іриною я познайомилася на меблевій фабриці, коли ми шили аптечки. Вона з чоловіком і сином з Луганської області переїхала до нас у селище. Не так давно в цієї жінки сталося горе — її чоловіка забрали на фронт, і він там загинув. Ірина із сином залишилися тут жити.
Уже маючи ательє, я випадково побачила, що Ірина «стала на біржу». Я покликала її до себе, й вона погодилась. Вона — чудова колега: у неї гарно виходить, вона вміє слухати. Працює на якість, а для мене це головне.
Головна мрія ще попереду
Грант я виграла на облаштування ательє, але в моїх планах — власний бренд одягу. Я хочу створювати сімейні костюми з принтами — родовими знаками, символами сімей. Ця ідея запала мені в голову ще пʼять років тому. Навіть вирішила як назву — «Кудіміна» (тільки наголос ще не придумала). Це слово вміщує перші літери імен моїх дітей.
Я бачу це так: приходитимуть клієнти зі своїми малюнками, казатимуть: «Зробіть ось так на наших костюмах», і ми будемо виготовляти. Принтер і плоттер я вже купила. Кому не розповідаю зі знайомих, усі кажуть: «Ми прийдемо до тебе обов’язково. Нам — однакові костюми на всю сімʼю». А якщо є підтримка, то вірю, що будуть і замовлення.
Моїм дітям потрібна мама
Не так давно ми відшивали замовлення для однієї відомої торгової марки, назвати яку не можу, а ще для кафе по сусідству шили спецодяг.
За моїми підрахунками, аби перевищити вклад, мені треба отримувати дохід у понад 25 тисяч гривень на місяць. От 25100 грн буде в касі — сотня вже буде моєю зарплатою. До такого рівня ми ще рухаємося.
Швачок у районі немає, а мені треба розширювати команду. Уже хочеться нарешті більше часу приділяти на керування, і менше — на пошиття. Наразі я роблю все те ж саме, що й дівчатка, і це при тому, що власним дітям ніколи пошити одяг. Тому буду й далі шукати фахівців, навчати, щоб уже почати більше делегувати.
Усе можливе в цьому житті, і виграний грант це доводить. Я всім розказую: «Пробуйте, це реально!», з радістю ділюся своїм досвідом.
Вірю, що в мене все складеться. Я скучила за дітьми, яких майже не бачу, бо дні й вечори проводжу в майстерні. Хочу приділяти їм більше часу. Старша донька вже виросла, до речі, дуже мене підтримує, а ось меншим все ще потрібна мама, і я зроблю все можливе, щоб вона знову в них була.
2 квітня — Міжнародний день поширення інформації про аутизм. Це учителька, методологиня БФ «СпівДія заради Дітей» Ксенія Костюченко та її син Юрчик. Вони підготували для ШоТам відповіді на найпоширеніші міфи про розлади аутистичного спектра (РАС), з якими зіштовхуються постійно. Усі фрази, які ви побачите тут, Ксенія часто чула від інших людей. Тепер вона розповідає, що з ними не так.
1. «Ви ж його лікуєте? Треба лікувати, обовʼязково!»
Міф: Аутизм — це хвороба, яку можна вилікувати.
Насправді РАС — це нейровідмінність, а не хвороба. Це вроджена особливість розвитку мозку, яка залишається з людиною на все життя.
Ксенія
У нас немає показів для прийому жодних препаратів. Єдине, що «показано» — це створення умов для гармонійного розвитку та соціалізації, тобто інклюзія.
Юрчик
Я відвідую спеціалістів, з якими вчуся краще розмовляти та спілкуватися, спокійніше реагувати на звуки, контролювати свої рухи та бажання. Якщо чогось не вмію, то я або вже в процесі навчання, або воно в мене на черзі.
2. «У Юрчика талант до музики — напевно, через те, що в нього РАС»
Міф: Усі люди з аутизмом — генії або мають унікальні здібності.
Цей міф популярний завдяки фільмам і серіалам. Насправді лише частина людей з аутизмом має так звані «острівці геніальності», але більшість перебувають на різних рівнях інтелектуальних здібностей, як і нейротипові люди.
Юрчик
У музичній школі кажуть, що я дійсно дуже здібний. Але в нас уся сімʼя музикальна — всі грають на музичних інструментах і співають, — тому батьки вчасно це помітили та намагаються розвивати. Я граю на флейті, співаю дискантом (високим хлопчачим голосом — ред.) і можу підібрати будь-яку мелодію на фортепіано. Але значно більше люблю грати в планшет.
3. «Ви що, робили йому щеплення?»
Міф: Вакцинація спричиняє аутизм.
Цей міф спростували численні наукові дослідження. Первинну статтю, що пов’язувала аутизм з вакцинами, визнали фальсифікацією, а її автора позбавили ліцензії.
Ксенія
У нас зроблені всі щеплення за календарем, адже син не має жодних протипоказань.
4. «О, в нашому класі був хлопчик з РАС — я знаю, що це таке!»
Міф: Усі люди з РАС однакові.
Аутизм — це спектр, а не однакова характеристика для всіх. Деякі люди в спектрі можуть бути надзвичайно комунікабельними, інші — навпаки потребують більше простору. Хтось має виражену сенсорну (доторкову) чутливість, а хтось ні. Дехто може вражати феноменальною пам’яттю або глибокими знаннями в певній галузі, а інші потребують значної підтримки в повсякденному житті.
Юрчик
Я маю гіперчутливість до емоцій, зчитую навіть найнепомітніші. Якщо хтось свариться, мені стає дуже страшно й незатишно.
Ксенія
А один мій учень з РАС міг звернути увагу на чужі емоції, тільки якщо йому про них чітко сказати.
5. «Ти — героїня, якщо виховуєш дитину з аутизмом»
Міф: Щоб виховувати дитину з РАС, потрібні героїчні зусилля.
Це один з тих міфів, який звучить ніби з повагою, але насправді може бути дуже шкідливим. Батьки дітей з РАС часто живуть звичайним життям: піклуються про дітей, підтримують, водять на гуртки, сперечаються про виконання домашніх завдань, купують улюблені іграшки. Так, у їхньому житті можуть бути виклики, але, зрештою, виховання дітей — непроста справа для всіх батьків.
Ксенія
Коли суспільство автоматично записує всіх батьків дітей з РАС у «герої», це створює хибне уявлення, що такі діти — обов’язково «тягар», що з ними завжди складно. Хоча реальність різна: комусь складно, а комусь абсолютно нормально. Для нашої сімʼї, наприклад, виховання дитини з РАС — це просто наше життя, ми не вважаємо його подвигом.
Так, бувають дуже тяжкі випадки, але не лише в сімʼях, де є дитина з РАС. Тому важливо не узагальнювати.
6. «Ми не можемо ризикувати навчальними досягненнями 30 дітей в класі»
Міф: Присутність дітей з аутизмом у класі може негативно впливати на навчання нейротипових учнів.
На жаль, ця думка популярна в школах. І це не дивно, бо є упередження, що дитина з РАС обовʼязково заважатиме, і з нею неможливо буде впоратись, якщо ти не супергерой. Це хибна та шкідлива думка, яка позбавляє учнів можливості підготуватись до реального життя у світі, де різні люди взаємодіють між собою.
Ксенія
На щастя, численні дослідження спростовують цей стереотип і показують переваги інклюзивної освіти для всіх учнів. Це, зокрема, формування толерантності та поваги до різноманітності.
Це розвиває соціальні навички: співпрацю, емпатію та взаємодопомогу. І головне, в інклюзивних класах безперечно було зафіксоване покращення академічних результатів — учні мають вищий рівень успішності, бо там використовують різноманітні педагогічні методики та більше індивідуалізованого підходу.
Я постійно працювала в інклюзивних класах, бо бачу переваги й для себе — я розширюю свої педагогічні компетенції, які приносять користь усім учням.
«Укрзалізниця» додала на платформі Видубичі-Трипільські в Києві зупинки для двох потягів далекого сполучення. З 10 квітня ці потяги зупинятимуться на платформі в обох напрямках.
Про це повідомили в компанії.
На зупинці зупинятимуться такі потяги:
- №79/80 «Січеслав» Дніпро – Львів;
- №793/794 Черкаси – Київ.
Читайте також: Що робити, якщо з додатку «Укрзалізниці» після кібератаки зникли квитки
Платформа Видубичі-Трипільські розташована поруч із Південним мостом та транспортною розв’язкою, що робить її зручною для пересадки. Вона входить до транспортного вузла «Видубичі», який об’єднує:
- станцію метро «Видубичі»;
- приміську платформу «Видубичі» та кільцеву електричку;
- автостанцію «Видубичі».
Як зазначили в УЗ, ця зупинка дозволить мешканцям лівобережних районів Києва швидше та зручніше добиратися до Черкащини, Кіровоградщини та Придніпров’я.
Нагадаємо, що «Укрзалізниця» впровадила безплатні пропозиції для пасажирів.
Фото обкладинки: RailGallery
Активісти руху «Жовта стрічка» до початку другого місяця весни розповсюдили у Сімферополі, Севастополі, Бахчисараї, Ялті та Армянську символи спротиву.
Про це повідомили у «Жовтій стрічці».
«Квітень вступає у свої права, а рух спротиву продовжує невтомно доводити, що Крим — це Україна. Бо спротив триває. Бо українці борються. Бо кожного дня на Кримському півострові тривають акції спротиву, і сьогоднішній день не виключення. Бо КРИМ — ЦЕ УКРАЇНА!» — написали у русі.
Читайте також: Ukraїner та PR Army створили фільм про депортацію кримських татар (ВІДЕО)
Нагадаємо, що рух активісти «Жовтої стрічки» до 24 лютого провели акцію в окупованих містах (ФОТО).
Раніше ми писали, що у Криму на вершині Пахкал-Кая встановили українські прапори (ФОТО).
Фото: телеграм-канал «Жовтої стрічки»
