Суспільство
17-річний активіст з Луганщини допомагає переселенцям з рідної Кремінної. Ось його історія
Микита Горбатенко став активістом у 15 років. Коли його однолітки грали у комп’ютерні ігри і дивилися ютюб, він зібрав товаришів і створив громадську організацію з креативною назвою «Чарівний пендель».
Хлопці і дівчата проводили толоки – разом прибирали в громадських місцях і навіть виграли грант на встановлення сміттєвих баків та сортувальної станції в міському парку. А після початку повномасштабної війни і переїзду в іншу область Микита сконцентрувався на допомозі переселенцям з рідної Кремінної. Зараз він робить те, на що здатні далеко не всі дорослі.
З громадських активістів – у волонтери
До 24 лютого наша організація займалась екоактивізмом, а згодом і молодіжною політикою. Ми проводили заходи для учнівської молоді, впроваджували різноманітні програми і навіть посприяли створенню Молодіжної ради при Кремінській міській раді.
Після початку повномасштабної війни почали думати, що робити нашій організації та як адаптуватися до нових обставин. Дізналися, що міська влада роздає гуманітарну допомогу, тож вже на наступний день стали збирати молодь і розносити продукти тим, хто не міг дійти до міськради. Волонтерити прийшло п’ятнадцятеро людей, багато хто з них не мали 18 років. Насправді це велика сила, й для мене тоді це стало показником того, що молодь готова допомагати людям навіть попри небезпеку.
Потім стали збирати одяг, медикаменти та продукти для переселенців, які в перші дні переїхали до Кремінної з близьких до лінії фронту міст та сіл. Також проводили тренінги з першої медичної допомоги. Військові казали нам, яких речей вони потребують, і вже наступного дня ми їм це привозили.
Усе це робилося, поки більшість молоді не роз’їхалося. Коли нас залишилося мало, приходили по одному, розвантажували гуманітарні вантажі в міськраді, а пізніше – у гуманітарному штабі, який відкрився в будівлі спортивного центру «Олімп».
2 квітня я теж виїхав з Кремінної, оскільки залишатися в місті стало надто небезпечно. Разом з мамою та бабусею ми переїхали до Умані.
Умань прихистила нас, а ми допомагаємо місту
Виявилося, що в Умані, окрім мене, було багато інших переселенців з Кремінної. В гуртожитку, де я розмістився, їх налічувало близько вісімдесяти. Я зрозумів, що тут для мене теж буде багато роботи. Я написав міській голові Ірині Плетньовій, і вона перенаправила мене до людини, яка надала необхідні контакти для громадської діяльності та розповіла про те, чим живе місто.
Одного разу директор Національного парку «Софіївка» в Умані попросив допомогти з прибиранням. Багато співробітників пішли на фронт, робочі місця залишилися за ними, а найняти нових людей парк не міг через брак коштів. Тож я вирішив, що раз Умань допомогла нам з прихистком, то ми допоможемо місту чим можемо. Так ми зібрали 25 людей і взялися за прибирання в парку.
Гуманітарна допомога для переселенців з Кремінної
18 квітня я дізнався, що Кремінна стала тимчасово окупованою територією. Ми з колегою зв’язалися із заступницею міського голови Кремінної та запропонували створити волонтерський центр «Єднання заради допомоги». Ми хотіли знайти обласних координаторів з-поміж активних людей нашого міста, які б опікувались всіма внутрішньо переміщеними особами. Я став координатором у Черкаській області, колега – у Вінницькій, а потім у Київській. Згодом створив Телеграм-канали кожної області, де вдалося знайти координаторів у двадцяти областях.
Спільно з Кремінською міською військово-цивільною адміністрацією я отримав підтримку на закупівлю продуктів та засобів гігієни від благодійного фонду «Сталібізейшен Суппорт Сервісез». Спочатку збирався допомогти шістдесяти п’яти переселенцям, які проживають в гуртожитку в Умані. Та згодом я зрозумів, що багато внутрішньо переміщених осіб у селах Черкаської області взагалі не отримують гуманітарної допомоги. Тож я розподілив ці 65 пакунків по селах області. Ми почали створювати списки ВПО, проводити опитування щодо їх потреб, обдзвонювати та розпитувати кожного. Так ми зібрали певну концепцію проєкту і подали її до благодійного фонду «Сталібізейшен Суппорт Сервісез».
Я два тижні спілкувався з «Сільпо», щоб вони надали свої контакти для оплати оптової партії продуктів для переселенців. Нічого не вийшло, тож я звернувся до місцевого підприємця. Тут пощастило більше: він був зацікавлений у проєкті та навіть зробив знижку, коли дізнався, що ми працюємо з ВПО. Закупили продукти, пофасували разом з мамою, відвезли на Нову Пошту і відправили по контактах зі списку.
Громадська робота продовжується
Зараз я не припиняю працювати з молоддю. Так, навесні організував групу психосоціальної підтримки «Діти війни». Це були п’ять зустрічей із психологинею Владою Швець за певною технікою відновлення психічного здоров’я. Також ми активно беремо участь у заходах від проєкту Уманського управління праці і соціального захисту населення «Спільно. Точка зустрічі». Фактично це є молодіжний хаб.
На мою думку, головна рушійна сила для молоді зараз – це бажання бути включеними в діяльність, яка спрямована на майбутнє. Толоки, акції, квести – це все чудово, однак така діяльність покращує життя ситуативно і тільки на сьогодні-завтра. Вона не має тривалого ефекту і перспективи масштабних змін в країні. А ось працюючи над довгостроковими проєктами, молодь розуміє їхню цінність у майбутньому і хоче бути залученою до такої діяльності. Вона хоче бути цією рушійною силою змін.
Показовими є проєкт «Діалоги перемоги», який ми допомагали впроваджувати від Молодіжної ради Кремінської територіальної громади. Відібрали 15 людей і прописували з ними проєкти на різні рівні: від місцевого до міжнародного. Багато хто з учасників заявили, що необхідно створити молодіжну раду ВПО, де саме молодь буде розповідати про свої потреби. Це теж приклад довгострокового проєкту, направленого на активізацію молодих людей в регіонах.
Навіть ГО «Чарівний пендель» ми створили для того, щоб молодь не сиділа на місці. Зараз для нас відкрито безліч можливостей: це і волонтерство за кордоном, і соціальні проєкти, освіта і стажування. Особисто я раджу щодня переглядати Prostir.ua, там купа можливостей для молоді.
Активізм – це можливість робити круті штуки
Якщо запитати мене у 2020 році та зараз, чому я пішов в активізм, це будуть дві різні відповіді. Тоді для мене це було чимось новим, хотілося бути залученим хоч до якоїсь діяльності.
Зараз я бачу для себе можливість створити щось важливе для молоді. Наприклад, свого часу ми допомогли Кремінській міській раді та місцевій бібліотеці виграти грант на 2 млн грн на створення молодіжного хабу. І щойно закінчили ремонт цього приміщення, я зрозумів: тут буде мій кабінет, де я зможу створювати нові важливі проєкти. Маю надію, що одного дня я зможу повернутися до цього кабінету і працювати там для своєї країни.
2 квітня — Міжнародний день поширення інформації про аутизм. Це учителька, методологиня БФ «СпівДія заради Дітей» Ксенія Костюченко та її син Юрчик. Вони підготували для ШоТам відповіді на найпоширеніші міфи про розлади аутистичного спектра (РАС), з якими зіштовхуються постійно. Усі фрази, які ви побачите тут, Ксенія часто чула від інших людей. Тепер вона розповідає, що з ними не так.
1. «Ви ж його лікуєте? Треба лікувати, обовʼязково!»
Міф: Аутизм — це хвороба, яку можна вилікувати.
Насправді РАС — це нейровідмінність, а не хвороба. Це вроджена особливість розвитку мозку, яка залишається з людиною на все життя.
Ксенія
У нас немає показів для прийому жодних препаратів. Єдине, що «показано» — це створення умов для гармонійного розвитку та соціалізації, тобто інклюзія.
Юрчик
Я відвідую спеціалістів, з якими вчуся краще розмовляти та спілкуватися, спокійніше реагувати на звуки, контролювати свої рухи та бажання. Якщо чогось не вмію, то я або вже в процесі навчання, або воно в мене на черзі.
2. «У Юрчика талант до музики — напевно, через те, що в нього РАС»
Міф: Усі люди з аутизмом — генії або мають унікальні здібності.
Цей міф популярний завдяки фільмам і серіалам. Насправді лише частина людей з аутизмом має так звані «острівці геніальності», але більшість перебувають на різних рівнях інтелектуальних здібностей, як і нейротипові люди.
Юрчик
У музичній школі кажуть, що я дійсно дуже здібний. Але в нас уся сімʼя музикальна — всі грають на музичних інструментах і співають, — тому батьки вчасно це помітили та намагаються розвивати. Я граю на флейті, співаю дискантом (високим хлопчачим голосом — ред.) і можу підібрати будь-яку мелодію на фортепіано. Але значно більше люблю грати в планшет.
3. «Ви що, робили йому щеплення?»
Міф: Вакцинація спричиняє аутизм.
Цей міф спростували численні наукові дослідження. Первинну статтю, що пов’язувала аутизм з вакцинами, визнали фальсифікацією, а її автора позбавили ліцензії.
Ксенія
У нас зроблені всі щеплення за календарем, адже син не має жодних протипоказань.
4. «О, в нашому класі був хлопчик з РАС — я знаю, що це таке!»
Міф: Усі люди з РАС однакові.
Аутизм — це спектр, а не однакова характеристика для всіх. Деякі люди в спектрі можуть бути надзвичайно комунікабельними, інші — навпаки потребують більше простору. Хтось має виражену сенсорну (доторкову) чутливість, а хтось ні. Дехто може вражати феноменальною пам’яттю або глибокими знаннями в певній галузі, а інші потребують значної підтримки в повсякденному житті.
Юрчик
Я маю гіперчутливість до емоцій, зчитую навіть найнепомітніші. Якщо хтось свариться, мені стає дуже страшно й незатишно.
Ксенія
А один мій учень з РАС міг звернути увагу на чужі емоції, тільки якщо йому про них чітко сказати.
5. «Ти — героїня, якщо виховуєш дитину з аутизмом»
Міф: Щоб виховувати дитину з РАС, потрібні героїчні зусилля.
Це один з тих міфів, який звучить ніби з повагою, але насправді може бути дуже шкідливим. Батьки дітей з РАС часто живуть звичайним життям: піклуються про дітей, підтримують, водять на гуртки, сперечаються про виконання домашніх завдань, купують улюблені іграшки. Так, у їхньому житті можуть бути виклики, але, зрештою, виховання дітей — непроста справа для всіх батьків.
Ксенія
Коли суспільство автоматично записує всіх батьків дітей з РАС у «герої», це створює хибне уявлення, що такі діти — обов’язково «тягар», що з ними завжди складно. Хоча реальність різна: комусь складно, а комусь абсолютно нормально. Для нашої сімʼї, наприклад, виховання дитини з РАС — це просто наше життя, ми не вважаємо його подвигом.
Так, бувають дуже тяжкі випадки, але не лише в сімʼях, де є дитина з РАС. Тому важливо не узагальнювати.
6. «Ми не можемо ризикувати навчальними досягненнями 30 дітей в класі»
Міф: Присутність дітей з аутизмом у класі може негативно впливати на навчання нейротипових учнів.
На жаль, ця думка популярна в школах. І це не дивно, бо є упередження, що дитина з РАС обовʼязково заважатиме, і з нею неможливо буде впоратись, якщо ти не супергерой. Це хибна та шкідлива думка, яка позбавляє учнів можливості підготуватись до реального життя у світі, де різні люди взаємодіють між собою.
Ксенія
На щастя, численні дослідження спростовують цей стереотип і показують переваги інклюзивної освіти для всіх учнів. Це, зокрема, формування толерантності та поваги до різноманітності.
Це розвиває соціальні навички: співпрацю, емпатію та взаємодопомогу. І головне, в інклюзивних класах безперечно було зафіксоване покращення академічних результатів — учні мають вищий рівень успішності, бо там використовують різноманітні педагогічні методики та більше індивідуалізованого підходу.
Я постійно працювала в інклюзивних класах, бо бачу переваги й для себе — я розширюю свої педагогічні компетенції, які приносять користь усім учням.
«Укрзалізниця» додала на платформі Видубичі-Трипільські в Києві зупинки для двох потягів далекого сполучення. З 10 квітня ці потяги зупинятимуться на платформі в обох напрямках.
Про це повідомили в компанії.
На зупинці зупинятимуться такі потяги:
- №79/80 «Січеслав» Дніпро – Львів;
- №793/794 Черкаси – Київ.
Читайте також: Що робити, якщо з додатку «Укрзалізниці» після кібератаки зникли квитки
Платформа Видубичі-Трипільські розташована поруч із Південним мостом та транспортною розв’язкою, що робить її зручною для пересадки. Вона входить до транспортного вузла «Видубичі», який об’єднує:
- станцію метро «Видубичі»;
- приміську платформу «Видубичі» та кільцеву електричку;
- автостанцію «Видубичі».
Як зазначили в УЗ, ця зупинка дозволить мешканцям лівобережних районів Києва швидше та зручніше добиратися до Черкащини, Кіровоградщини та Придніпров’я.
Нагадаємо, що «Укрзалізниця» впровадила безплатні пропозиції для пасажирів.
Фото обкладинки: RailGallery
Активісти руху «Жовта стрічка» до початку другого місяця весни розповсюдили у Сімферополі, Севастополі, Бахчисараї, Ялті та Армянську символи спротиву.
Про це повідомили у «Жовтій стрічці».
«Квітень вступає у свої права, а рух спротиву продовжує невтомно доводити, що Крим — це Україна. Бо спротив триває. Бо українці борються. Бо кожного дня на Кримському півострові тривають акції спротиву, і сьогоднішній день не виключення. Бо КРИМ — ЦЕ УКРАЇНА!» — написали у русі.
Читайте також: Ukraїner та PR Army створили фільм про депортацію кримських татар (ВІДЕО)
Нагадаємо, що рух активісти «Жовтої стрічки» до 24 лютого провели акцію в окупованих містах (ФОТО).
Раніше ми писали, що у Криму на вершині Пахкал-Кая встановили українські прапори (ФОТО).
Фото: телеграм-канал «Жовтої стрічки»
