Любові Ярош 102 років, вона пережила три штучних голоди та Другу світову. Зараз жінка чекає з фронту трьох онуків та плете кікімори для ЗСУ.
Історію українки розповідає ШоТам.
Любов народилася 1920 року в Пустинниках на Житомирщині. Її життя окупанти псували змалечку.
Перший голод не пам’ятає: була ще немовлям. Батьки намагалися про цей час не згадувати. А ось другий добре врізався в пам’ять. Тоді їй було 13 років.
«Усе в колгосп: плуги, вози, геть усе це забирали в людей. А там уже розвозили в колгосп. Тоді стався цей голод. Не було чого їсти. У мене ноги попухли, руки попухли і сама не могла ходити», – розповідає жінка.
Голод забрав молодшу сестру Люби, а старшого брата забили до смерті об’їждчики за кілька буряків. Люба вижила. І голод 1946–1947 вже не був таким страшним, бо пам’ятала: буває набагато гірше.
До цього були роки Другої світової, коли дівчина працювала на залізниці. Німці, які окупували село, змусили перелаштовувати широку колію на вузьку.
А оскільки чоловіків серед населення не лишилося, важку фізичну роботу виконували жінки. Та й після визволення від німців Любов продовжувала важко працювати.
Через перебування в окупації совєти відправили її на Донбас «іскупать віну» – працювати на пилорамі.
У 1948 пані Любов вийшла заміж. Після років голоду та війни життя потроху налагоджувалося. Вона переїхала до Ходоркова на Житомирщині, де живе й донині.
Любов дожила до нової війни – з росіянами. На фронт пішли троє її онуків.
«У мене троє онуків воюють на фронті: Вітя, Рома і Саша. Ніхто не думав, що вона буде, ця війна», – Любов Ярош, пенсіонерка.
Не лишилася осторонь і їхня бабуся: разом із доньками плете сітки-кікімори для воїнів. Любов погано бачить, але бажання допомогти долає всі перепони.
«Я не бачу добре і добре не чую, вже стара. Але ще якось туди-сюди та й витягую потрошку… Допомагаю їм, щоб скоріше ця війна закінчилася», – каже жінка.
Тепер вона найстарша мешканка села. Сил жити Любові додає віра в онуків та їхню перемогу. І доки хлопці б’ють ворога, вона щодня бере в руки мішковину та розбирає її на жмутики ниток.
«Чекаю! Я її хочу дочекатися, цієї перемоги», – Любов Ярош, пенсіонерка.
Раніше ШоТам розповідав, як на Житомирщині бабуся шиє особливі подушки для захисників
