Олекса Тихий (1927–1984) – правозахисник, політв’язень радянського режиму, педагог, поет, мовознавець, член Української Гельсінської групи. Один із активних учасників дисидентського руху в Україні, він виступав на захист української мови й культури на Донеччині, критикував політику влади з русифікації краю: «Я для того, щоб Донеччина давала не тільки уболівальників футболу, учених-безбатченків, російськомовних інженерів, агрономів, лікарів, учителів, а й українських спеціалістів-патріотів і українських поетів та письменників, українських композиторів та акторів».

«Це мав бути видатний педагог, але замість кафедри він отримав каторгу», – скаже про нього один із колег.

Редакція ШоТам зібрала 10 фактів про українського правозахисника.

Ранні роки та освіта

Олекса Тихий народився 27 січня 1927 року в селі Їжівка на Донеччині. Завдяки своїм здібностям, він вступив до Московського університету на філософський факультет. У 21 рік Олекса ледве не потрапив до в’язниці за критику безальтернативності виборів у СРСР із єдиним депутатом.

Сільський вчитель

Після університету, Тихий усвідомлено пішов працювати сільським вчителем. Він прагнув навчати українських дітей «творенню добра людям, піднесенню матеріального і культурного рівня, пошуку істини, боротьби за справедливість, людської гідності, громадянської відповідальності», переконаний, що людина повинна жити не лише хлібом.

Критика радянської системи

Олекса Тихий наголошував, що держава не має права нав’язувати мову спілкування, способи проведення дозвілля, книги для читання та інтереси. Він критикував комсомол та суспільні табу в СРСР за те, що вони не виховують самостійних та відповідальних особистостей. Він вважав, що молодь потребує свободи для пошуку власного шляху, навіть якщо це призводить до помилок.

Угорська революція 1956 року

Під час угорської революції 1956 року понад 20 тисяч протестувальників постраждали від радянського втручання. Олекса Тихий публічно розкритикував репресії проти протестувальників, за що його засудили на 7 років таборів і 5 років позбавлення громадянських прав. Його відіслали до Володимирської тюрми, а потім до Дубовлага.

Повернення на Батьківщину

Після тюремного терміну Тихий не зміг влаштуватися на роботу вчителем. Він працював у бібліотеках, їздив на перекваліфікації, мандрував історичними місцями та підтримував друзів-ув’язнених. Він багато писав про русифікацію Донеччини, необхідність відновлення української культури та повернення української мови в університети і школи.

Українська Гельсінська група

У листопаді 1976 року Олекса Тихий став співзасновником Української Гельсінської групи, яка сприяла виконанню Гельсінських угод. За легальну правозахисну діяльність Тихого засудили на 10 років позбавлення волі, звинувативши в «антирадянській агітації і пропаганді».

Останні роки життя

У таборах Олекса Тихий страждав від важких умов утримання, що серйозно підірвали його здоров’я. Він переніс кілька операцій, одна з яких зробила процес травлення нестерпно болісним. Попри всі труднощі, він не зрікся своїх переконань. 6 травня 1984 року Олекса Тихий помер у тюремній лікарні, залишившись вірним своїм ідеалам до кінця.

Перепоховання

У 1989 році табірні побратими та громадськість перепоховали Олексу Тихого разом із Василем Стусом та Юрієм Литвином у Києві, вшановуючи пам’ять видатних борців за свободу та права людини.

Спадщина Олекси Тихого

Олекса Тихий залишається символом боротьби за українську мову, культуру та незалежність. Його життя та діяльність надихають багатьох українців на збереження національної ідентичності та захист прав людини.