Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

10 фактів про київський «Роліт» – будинок, де жили та українські митці в часи радянських репресій

Опубліковано

У центрі Києва, на перехресті вулиць Михайла Коцюбинського та Богдана Хмельницького, стоїть будинок з надзвичайною історією. Протягом різних епох він був домом для близько 130 письменників, поетів та інших видатних особистостей мистецтва.

Будинок письменників “Роліт” у стилі українського конструктивізму та класицизму збудували в 1934 році на вулиці Б. Хмельницького, 68. Редакція ШоТам зібрала 10 фактів про місце, де жила українська література в часи радянських репресій.

Ідея створення

Ідея створити власний будинок виникла у письменників після того, як їхні харківські колеги в 1928 році збудували будинок “Слово”, розташований за адресою: вулиця Культури, 9. Вони вирішили наслідувати цей приклад і створити простір, де б могли жити і творити в комфортних умовах.

Проєкт та зведення будинку

Архітектурним проєктом займався зодчий і художник Василь Кричевський, а допомагав йому учень Петро Костирко. Через нестачу коштів на будівництво доводилося кілька разів вносити правки в проєкт та зупиняти роботи. За деякий час родини українських письменників вирішили скластися грошима й допомогти закінчити будинок. Так з’явився Кооператив Робітник літератури, або просто Роліт.

Планування квартир

Перший корпус Роліту, розташований на вулиці М. Коцюбинського, має п’ять підʼїздів і налічує 60 квартир — дво- та трикімнатні, заселення яких почалося в 1934 році. Оскільки дім письменників будувався як елітне житло, у п’ятому підʼїзді розміщено кілька чотирикімнатних квартир.

У 1930-х роках мати житло на кілька кімнат з побутовими приладами та особистим телефоном було розкішшю для київських теренів.

Другий корпус

Проєкт другого корпусу в класичному стилі створив архітектор Микола Сдобнєв. Цей корпус розташований на вулиці Б. Хмельницького.

Будинок мав лише один підʼїзд, сім поверхів та 14 розкішних апартаментів. У ньому були робочі кабінети площею 22-25 кв. м, чотирикімнатні квартири площею 97,6 кв. м та п’ятикімнатні — 120,9 кв. м. Перших мешканців, провідних українських радянських письменників, заселили у 1939 році.

Відомі мешканці будинку

Борис Антоненко-Давидович (24, 53 кв.), Микола Бажан (31 кв.), Остап Вишня (21 кв.), Сава Голованівський (55 кв.), Олесь Гончар (65 кв.), Наум Тихий (31 кв.), Іван Кочерга (4 кв.), Андрій Малишко (68 кв.), Юрій Яновський (66 кв.) та інші видатні культурні діячі України.

Історична памʼять

“Роліт” нерідко згадувався у щоденниках та мемуарах У.Самчука, О.Гончара, О.Любченка. З 1970 року він став пам’яткою історії, що дозволило зберегти деякі меморіальні кімнати (Б.Лятошинського, Л.Вишеславського, І.Микитенко та ін.).

Перша пам’ятна дошка на фасаді будівлі була встановлена у 1958 році, а остання – у 2011 р.

Місце, в якому писалася історія

Довгий час Роліт був символом української літератури, адже в його стінах писалися видатні твори.

Тут Андрій Малишко написав “Пісню про рушник”, Олександр Гончар працював над романом “Собор”, й український переклад “Витязя в тигровій шкурі” Шота Руставелі також народився тут. Читачі надсилали улюбленим письменникам листи зі словами подяки та підтримки, перетворюючи Роліт на справжній осередок літературного життя України.

Репресії та спостереження

У будинку мешкали не лише письменники, але й ті, хто перебував під пильним контролем НКВС та КДБ. Звідси люди йшли у вʼязниці, в концтабори, на смерть від чекістської кулі, на фронт і в евакуацію.

Письменника Григорія Косинку застрелили, коли він планував, як обставлятиме квартиру меблями. Письменників Давида Гофштейна й Івана Кулика арештували та розстріляли. У таборах побували Остап Вишня, Борис Антоненко-Давидович, Матвій Талалаєвський.

Літературне життя в будинку в останні роки

Мистецька історія будинку Роліт тривала рівно сім десятиліть. Серед останніх відомих літераторів, які мешкали тут, були поет Л. Вишеславський, який помер у 2002 році, та письменник і правозахисник, Герой України М. Руденко, який пішов із життя у 2004 році.

Справжнім ветераном Роліту до останнього часу залишався літературознавець і багаторічний головний редактор журналу “Всесвіт” Олег Микитенко, який помер у 2020 році. Він єдиний, хто мешкав у будинку від першого дня, переїхавши сюди шестирічним хлопчиком. Сьогодні переважна більшість мешканців Роліту не мають прямого стосунку до літератури.

Книгарня “Тиша” на першому поверсі

На вул. Богдана Хмельницького, 68 в цьому році облаштували книгарню “Тиша”, де книги не продають, а видають за підпискою. Їх можна читати як у самій книгарні, так і взяти в оренду додому. Вартість підписки – 500 гривень на місяць.

Чудове місце для того, щоб просувати літературу в маси!

      Суспільство

      Книжку Вікторії Амеліної випустять в американському видавництві

      Опубліковано

      Книжку Вікторії Амеліної «Щоденник війни і правосуддя: Дивлячись на жінок, що дивляться на війну» випустять в американському видавництві Macmillan Publishers St. Martin’s Press.

      Про це  йдеться на сайті видавництва.

      Книжка має вийти друком на початку 2025 року. Вона містить історії про українських жінок, які борються з російськими окупантами.

      «Серед цих героїнь Євгенія, відома юристка, яка стала військовою, Олександра, котра задокументувала десятки тисяч воєнних злочинів, і Юлія – бібліотекарка, яка допомогла розкрити викрадення і вбивство автора дитячої книги», – йдеться в анотації.

      Читайте також: Скіфське золото: у Києві покажуть справжні «скарби Криму»

      Структура книжки змінювалась безліч разів, каже директорка Українського ПЕН Тетяна Терен. Зрештою Вікторія Амеліна прийшла до документального письма, в якому поєднала записи зі щоденника, репортажні історії, розслідування, звіти польових місій, інтерв’ю, есеї, історичні екскурсії та вірші.

      Від початку було визначено, що книжка мала бути англійською, «щоб засвідчити для світу злочини та геноцид Росії проти українців», стверджує Тетяна Терен.

      Нагадаємо, в Україні стартувала навчальна програма для операторів будівельної техніки.

      Читати далі

      Суспільство

      Відновлений ліцей на Чернігівщині поповнив бюджет громади на 1,5 мільйона гривень

      Опубліковано

      Наприкінці березня 2022 року росіяни відійшли з Чернігівської області. Директорка Анисівського ліцею в Іванівській громаді Наталя Ігнатенко пригадує, як після деокупації повернулася в рідні стіни — з тріщинами від обстрілів і вибитими вікнами:

      «Я прийшла в школу, сіла й подумки рахувала, скільки дітей залишилося по селу, які не виїхали — всього до десяти. Боже, а чи повернуться учні? Мені так хотілося, щоб усі повернулися».

      Мрія директорки потроху збувалася — до червня 2022 року близько 70% учнів повернулися. Почали відновлювати приміщення. Зараз у ліцеї вчаться 120 учнів — шкільне життя завирувало з новою силою, адже й діти, і вчителі пишуть гранти та створюють проєкти, які приносять кошти громаді.

      Ховала українські прапори, щоб об них окупанти не витирали ноги

      Наталія Ігнатенко жартує, що не покидала свій Анисівський ліцей із семи років. Саме тут вона пішла в перший клас, сюди ж пішла працювати. 20 років була заступницею директора з навчально-виховної роботи, а у 2021 році стала директоркою. Та Наталія каже, що й не встигла відчути себе в новій ролі, як почалася війна — і навантаження зросло:

      «Коли вже почалася війна, знайомі почали казати, що зі школи треба все виносити й ховати. А я думала: з чого мені почати? Я ж не можу всю школу заховати».

      Наталія таки сховала документи та всю інформацію про випускників, що служили в ЗСУ з 2014 року:

      «Стенди я познімала з ними й заховала. А решта: жодного комп’ютера, жодного телевізора — я нічого звідти не винесла. Тільки вийшла, перехрестила школу, помолилася Богу і все».

      Наталія з сім’єю виїхала в сусіднє село, але час від часу навідувалася додому. Каже, треба було порося годувати й приглядати за школою.

      «Хотіла пересвідчитися, чи все добре. Але й шукала, що ще може втрапити в очі. Прапори ховала — не хотіла, щоб об них хтось ноги витирав», — пригадує директорка.

      В Іванівську громаду зайшли росіяни. Сусідня Лукашівка була окупована — а діти звідти ходять в Анисівський ліцей. Анисів обстрілювали постійно, бо через нього проходила «дорога життя» з Чернігова — до міста всього близько 20 кілометрів. Наталія розповідає, що люди отримували поранення, й багато волонтерів загинули на цій дорозі.

      Та березень 2022 року скінчився, і ЗСУ звільнили область від окупантів. Прямих пошкоджень приміщення ліцею не зазнало, але поруч прилітали снаряди, тож вікна були вибиті вибуховою хвилею, а по другому поверху поширилися тріщини. Система опалення теж потребувала ремонту. 

      Читайте також: Я залишаюсь: як вчитель географії врятувався з окупації та повернувся в Україну

      Ліцею простягнули руку допомоги — так почалися зміни

      Та пошкодження рідної школи не зупинили Наталію, і вона вирішила — відбудова ліцею буде:

      «От як людина, коли отримує дуже багато адреналіну, не відчуває болю, а починає щось робити, так сталося й зі мною: коли я побачила все це, то викликала завгоспа школи та почала роботу. Знайшли в селі майстра, він усе оглянув і сказав, що треба міняти систему опалення. Для початку треба було 30 тисяч гривень».

      Це була непідйомна сума для школи, що тільки оговтувалася від потрясінь. Донька Наталії, яка працює в IT-компанії в Німеччині, звернулася до своїх директорів з проханням допомогти, і ті погодилися. За їхні кошти вдалося поміняти опалювальну систему, а пізніше й вікна, адже у двох класах вибухова хвиля видавила вікна досередини. Зиму ліцей зустрів з новими вікнами. 

      Наталія змогла відвідати доньку та поспілкуватися з благодійниками, завдяки яким вдалося почати відновлення школи.

      «Це була не тільки матеріальна підтримка, але й моральна — саме в той момент, коли це було необхідно. І це настільки піднімало дух! Не пам’ятаю, хто сказав: “Дайте мені точку опори, і я переверну світ”. То для мене це була точка опори. Я зрозуміла, що ми не самі».

      Це був лише початок змін — влітку 2022 року колектив школи взявся за ремонт укриття. Про них дізналися в благодійному фонді savED. Саме вони допомогли зробити в ліцеї сучасне укриття вже у 2023 році. 

      Ремонт приміщення укриття: цегла та доски на підлозі
      Таким було укриття в Анисівському ліцеї Іванівської громади до ремонту. Фото надала героїня

      Найпростіше укриття складається з двох кімнат і вбиральні. Наталія каже, що робота була величезна, бо довелося переробляти каналізацію. Разом з укриттям відкрили й мультифункціональний освітній центр або ж «Вулик», як його називають у фонді. Тут проводили заходи, зустрічі, кіноперегляди, навіть створювали газету Анисівського старостату. Зараз його використовують як ще одну локацію для навчання.

      Укриття в школі після ремонту: білі стіни, інтерактивна дошка, сірі столи зі стільцями та настільні ігри
      А таким укриття в ліцеї стало завдяки фонду savED. Фото надала героїня

      Читайте також: Португалія допоможе відновити зруйнований під час війни ліцей у Житомирі

      Якщо ідея запрацювала за 72 години, то все вийде

      Наталія каже, що саме допомога від небайдужих стала поштовхом для змін:

      «За 2023-24 навчальний рік ми поповнили бюджет нашої громади на півтора мільйона гривень шляхом участі в різних проєктах».

      Це сталося завдяки ініціативній групі жінок, які пройшли навчання з написання проєктів, а невдовзі створили громадську організацію «Північна горлиця».

      «Є таке правило: якщо ви почали якусь нову ідею, і вона у вас запрацювала протягом 72 годин, значить, усе вдасться. А якщо за цей час нічого не тьохнуло — то не ваше. У нас тьохнуло, і ми запрацювали», — ділиться героїня.

      Так у ліцеї зробили кабінет робототехніки з 3D-принтером, де діти з учителем вивчають механізми. А ще — «Простір підтримки» для психологічної допомоги, адже четверо вчителів отримали освіту арттерапевтів і тепер проводять заняття. Окрім цього, учні написали проєкт і побудували в парку зелену сцену для концертів і зустрічей. 

      Столи зі швейними машинками у приміщенні школи
      Створення адаптивної білизни в селі Анисів на Чернігівщині. Фото надала героїня

      Вчителі виграли грант і тепер з іншими жінками села шиють адаптивну білизну для поранених. Також у школі готують клас безпеки. На черзі — крафтова майстерня з переробки пластику. 

      «За ці два роки нам так допомогли, що я відчула — ми не просто село, яке ніхто не знає. Ми з’явилися на карті, про нас заговорили», — впевнена Наталія.

      Кабінет інформатики у школі: діти сидять за комп'ютерами
      Оновлений кабінет інформатики в Анисівському ліцеї. Фото надала героїня

      Усе це стало можливим, бо спочатку почали відновлюватися самі. Наталія каже, що вчителі ходили на арттерапевтичні заняття, заняття з музичної терапії: шукали, як звучить наше тіло, розслаблялися, малювали кавою, шили, плели з бісеру. Вони запросили й інших жінок села на заняття:

      «Мені дуже важливо показати людям так, як і мені у свій час показали, що наша школа — не сама. Так і ми зараз намагаємося простягати руку допомоги нашим жінкам, дівчатам».

      «У дітей час іде — юність нікуди не дінеш»

      Тепер у ліцеї 120 дітей. Наталія сміється й каже, що в них — сільська приватна школа, бо так само є по 5-6 учнів у класі. Директорка зізнається, не всі батьки підтримували стільки нових проєктів:

      «А я кажу: так а що, давайте ляжемо й будемо вмирати? У дітей же час іде — юність нікуди не дінеш».

      Анисівський ліцей на Чернігівщині: червона споруда з прапором України
      Анисівський ліцей на Чернігівщині не тільки відновили, а й почали створювати проєкти, щоб розвиватися. Фото надала героїня

      Тож на Новий рік в укритті влаштували дискотеку. Кожен з проєктів теж робили заради дітей. Наталія зізнається, що дуже хоче не лише, щоб відбудова ліцею тривала, а й щоб діти виходили з депресивних станів, адже учні з Лукашівки були в окупації.

      «У нас є один хлопчик — спочатку нічим не ділився, не хотів згадувати той період, а зараз розповів. Виявилося, що росіяни його на розстріл виводили, бо на 8 березня він подарував мамі первоцвіт з блакитною стрічкою, то окупанти й причепилися — поставили біля сараю, погрожували вбити. І такі моменти не поодинокі. Тож ми вирішили виводити дітей з такого стану», — розповідає Наталія.

      Читати далі

      Суспільство

      ООН продовжила виплати українським пенсіонерам до кінця року: хто отримає допомогу

      Опубліковано

      Всесвітня продовольча програма ООН продовжила до кінця року виплати пенсіонерам із низькими пенсіями, які проживають у зоні бойових дій.

      Про це повідомила пресслужба Міністерства соціальної політики.

      «У серпні 2023 р. Мінсоцполітики, Пенсійний фонд і Всесвітня продовольча програма ООН (ВПП ООН) ініціювали спільний проєкт, мета якого – об’єднати зусилля у наданні українським громадянам грошової підтримки від міжнародних гуманітарних організацій. Зокрема, підтримати пенсіонерів, які проживають у зоні бойових дій, мають низьку пенсію та не отримують інших грошових допомог від міжнародних організацій… Повідомляємо, що дані виплати буде продовжено ВПП ООН до грудня 2024 включно», – йдеться у повідомленні.

      У Мінсоцполітики додали, що в подальшому питання продовження виплат будуть вирішувати донори залежно від наявного фінансування.

      Загалом від серпня 2023 року такою допомогою охоплено понад 421 тис. пенсіонерів. Сукупний обсяг підтримки сягнув понад 1,68 млрд грн.

      Наразі програма фінансується за кошти Німеччини, Норвегії, Фінляндії, Європейського Союзу та приватних донорів.

      Читайте також: В Україні запустили грантову програму для бізнесу на €480 тисяч

      Додаткова грошова допомога надається пенсіонерам, які отримують пенсію, меншу за 3 250 грн і проживають на територіях активних або можливих бойових дій та які не отримували після 1 березня 2023 року додаткових грошових виплат від міжнародних організацій та/або допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

      Спеціально звертатися по призначення додаткової виплати не потрібно. ВПП ООН спрямовує кошти пенсіонерам на підставі інформації, вже наявної у базах даних Пенсійного фонду. Виплата проводиться або на банківську картку, або через відділення Укрпошти.

      Нагадаємо, врятовані нанду вийшли до вольєра Київського зоопарку після реабілітації.

      Фото: З відкритих джерел

      Читати далі

       РЕКЛАМА:

      Шопочитати

      Суспільство3 дні тому

      Табір, як у дитинстві, але для дорослих. Як працює перший в Україні кемпінг на деревах

      Ви колись пробували спати в повітрі, коли поряд ліс, гори та зоряне небо вночі? А...

      Суспільство1 тиждень тому

      Вклали в бізнес по 2 тисячі гривень. Як друзі заснували власну СММ-агенцію у 20 років

      Друг-однодумець, жага до авантюризму та добре бойківське вино — так чотири роки тому почалася історія...

      Суспільство2 тижні тому

      Щоденні обійми, заробіток і козяче щастя: як невістка зі свекрухою вдвох розвивають маленьку ферму на Черкащині

      «У нас є сир, налітайте», — з цього повідомлення в соцмережах минулого року почалася історія...

      Суспільство2 тижні тому

      Той, хто створив дизайн ЗСУ. Тарас Іщик про творчу карʼєру в армії

      Сотні чоловіків ішли добровольцями, не знаючи, яку роботу будуть виконувати в ЗСУ. Сотні бояться потрапити...

      РЕКЛАМА: