Зовсім не імперське місто. Скільки років Одесі насправді?

Суперечка про справжній вік Одеси триває вже не перше десятиріччя. За офіційною версією, місто було засноване 2 вересня 1794 року, але в документах перша згадка назви «Одеса» датована лише 27 січня 1795, у контексті переліку міст новоствореної Вознесенської губернії.  До цього в низці документів російських чиновників фігурує саме назва Хаджибей (Рескрипт про виділення коштів де Рибасу для будівельних робіт у місті Хаджибей від 27 травня 1794; «Высочайшее утверждение» генерального плану міста Хаджибей від 19 серпня 1794 та інші). 

Зміна топоніма була складником імперської пропаганди та підсилювала  міт про побудову Одеси «з нуля» посеред дикого поля. Посутньо закарбовано у свідомості багатьох одеситів тезу про донорство назви міста від античного полісу Одесос (який насправді розташовувався на території сучасної Варни). Це не перша й не остання спроба московії зобразити себе «наслєдніцей» античного світу: 

• Овідіополь назвали на честь римського поета Овідія, чию могилу  начебто там знайшли; згодом було доведено, що місцем  поховання є Томи — сучасна Констанца, але ж це не завадило московитам прибрати попередню назву поселення — Аджидер. 
• Херсон названий на честь античного міста Херсонес,  геолокація якого в Криму нікого не збентежила; а про поселення Білховичи, яке  з 16 ст. існувало саме на місці сучасного Херсона, зараз вже згадають лише обрані.
• Захопивши Кримський півострів, московити вирішили замінити татарський топонім Ахтіяр (саме  поблизу цього міста колись і розташовувався грецький поліс Херсонес). Одначе вже існував Херсон, тому обрали «найлогічніший» варіянт — Севастополь, попри те, що античне поселення Себастополіс існувало на території сучасного Сухумі…

Про існування на Півдні України турецьких, литовських та козацьких поселень говорити було не модно, бо за московською версією, вся наша історія складається з двох сторінок: антично-візантійської та російської.

Я можу продовжувати цей список, але й так очевидно, що москва намагалася підтримувати вигаданий статус «третього Риму» (другий Рим — Константинополь), «захисниці православ’я» та «спадкоємиці Візантії». У єкатєріни II навіть був так званий «грецький проєкт» із захоплення Туреччини й створення на її території «Відродженої Візантії» — фактично маріонеткової держави, керувати якою мав її онук Костянтин. За однією із версій, єкатєріна так марила цією ідеєю, що навіть онука назвала на честь омріяного міста правління (ідеться про  Константинополь).

Про існування на Півдні України турецьких, литовських та козацьких поселень говорити було не дуже модно, бо ж за московською версією, вся наша історія складається лише з двох сторінок: антично-візантійської та російської. Однак  іспанець Йосиф де Рибас у 1789 році ще не знав, що він штурмує «порожнє місце» і мав необережність написати цей лист:

 «…В один час утра Прошу вас мой генерал передать его светлости, что я вполне готов; канонерские лодки поставлены в хорошем месте, и я начну огонь только тогда когда начнет огонь батарея поставленная со стороны г. Гудовича. В случае если город посмеет стрелять по нас, завидя нас с рассветом, я отвечу только по трем первым выстрелам…»

І вже через кілька днів після штурму Хаджибея Йосиф де Рибас із офіцерами завітав до кавʼярні Симона Аспорідіса, який  успадкував її від батька. На жаль, бідолахи греки не знали, що вони створили кавʼярню у «глушині», тому заклад проіснував як мінімум два покоління. 

Творцем вже відомої нам вигадки про «день народження Одеси» 2 вересня став Скальковскій Аполлон Алєксандровіч, який на початку ХІХ ст. працював звичайним канцеляристом, але хитрість та підлабузництво викарбували його ім’я в історії. У 1837 році до Одеси планував приїхати імператор ніколай I, тому Скальковскій за підтримки місцевої влади написав книгу «Перше тридцятиріччя історії міста Одеси», в якій першим урочисто заявив про заснування міста 22 серпня (за старим стилем) 1794 року, хоча в цей день просто було закладене будівництво порту. 

Історія — це невпинний процес, неможливо штучно відділити сучасне від минулого (навіть якщо вам ну ду-у-уже хочеться), як неможливо зараз уявляти Одесу без Хаджибея.

Однак чому б не обрати будь-яку іншу дату, наприклад, день захоплення Хаджибея або день видання рескрипту про заснування нової гавані? Як я вже сказав, Скальковскій був ще той блюдолиз, тому він обрав дату, яка збігалася із днем коронації ніколая I (теж 22 серпня за старим стилем), щоб під час його приїзду відзначити одразу два свята: «день народження» міста та п’ятнадцятиріччя інавгурації імператора. Такі лестощі сподобалися ніколаю I і відтоді Одеса почала офіційно святкувати річниці, що раніше було привілеєм Пітербурга.

Пізніше Скальковскій створить ще багато «історичних» праць, серед яких «Наїзди гайдамак на Західну Україну», де учасники визвольного повстання зображуються як «розбійники та злодії» або «пляма в нашій історії». Діяльність Скальковского активно критикувалася і тоді, і тепер. Проте це не завадило імперській пропаганді створити йому статус «Геродота Новоросійського краю» та «Плутарха Одеси». Як ви вже могли здогадатися, Аполлон Алєксандровіч зовсім не протестував проти подібного фарсу. 

Наостанок хочу сказати, що історія — це невпинний процес, неможливо штучно відділити сучасне від минулого (навіть якщо вам ну ду-у-уже хочеться), як неможливо зараз уявляти Одесу без Хаджибея. Тож гуляючи  Одесою, пам’ятайте, що перебуваєте зовсім не в імперському місті.