Навички з надання домедичної допомоги та наявність при собі кровоспинних засобів — це зараз необхідність для кожного, а не вибір. ШоТам розповідає історії військовослужбовців, які доводять цінність цих знань.
«Курси з домедичної допомоги мають проводити ледь не малечі з дитсадка»
Ірина — військовослужбовиця у відставці. Зараз живе а Кривому Розі. 4 квітня жінка їхала в справах, коли отримала сповіщення про ракету в бік міста. За кілька секунд пролунав гучний вибух. Ірина розповідає: підвівши голову, побачила димову завісу. Ані секунди не вагаючись, вона припаркувала авто обабіч дороги, взяла свою тактичну аптечку, яку завжди має при собі, й побігла в бік удару.
«На дорозі лежав чоловік весь у крові. Я його оглянула. В нього була масивна кровотеча та поранена ліва нога. Я одразу ж наклала турнікет — не можна було гаяти ані секунди. Контролювала дихання. Це було якесь дежавю: наче я знов на службі, почала надавати допомогу на автоматі, за відточеним механізмом — усе по МАRCH», — пригадує військовослужбовиця.
В аптечці Ірини завжди є щонайменше два турнікети — українські SICH, — адже ніколи не знаєш, в яку ситуацію можеш потрапити. Другий вона дала своєму знайомому, який також кинувся допомагати пораненим.
«У мене неабиякий досвід служби в поліції та ЗСУ, я чимало побачила. Зараз ми живемо в повномасштабній війні вже понад три роки, тож у кожного українця завжди має бути при собі якась мінімальна аптечка. І найголовніше — навчання. Курси з домедичної допомоги мають проводити ледь не малечі з дитсадка, аби кожен міг допомогти собі та іншим у критичний момент».
Чоловік, якому Ірина надала допомогу, вижив і зараз перебуває під наглядом медиків. На жаль, 4 квітня внаслідок обстрілу дитмайданчика в Кривому Розі загинули 20 людей, серед них — 9 дітей. Ще 74 особи постраждали.
«Якщо життя залежить від докладеного зусилля, то це зусилля варто докласти»
Військовослужбовець 3-ї Окремої штурмової бригади Яніс Терещенко зауважив: коли після удару по місту дивився відео, відзначив для себе, що багато очевидців просто стояли осторонь, — ймовірно, через те, що не знали, як надавати першу допомогу.
«Якщо людське життя залежить від докладеного зусилля, то це зусилля варто докласти. Кожне забране росіянами життя — це скалічені долі рідних, це залишені без батьків діти, це батьки, які втратили свою дитину. Людські життя — це не цифри статистики загиблих. Це те, за що потрібно боротися всіма способами».
Яніс переконаний, що навички з надання домедичної допомоги — обов’язкові, і ними має володіти кожна людина, а не лише ті, хто живе в країні, де триває війна. Нещодавно захисник їздив з дружиною та 5-річним сином у відпустку в Венецію. Родина прогулювалася затишними вулицями італійського міста, як раптом побачила натовп людей. Посеред них Яніс розгледів пораненого чоловіка — його одяг був увесь закривавлений. Військовослужбовець попросив дружину забрати сина, аби не налякати малого, і кинувся на допомогу.
Читайте також: Український військовий врятував життя пораненому хлопцю у Венеції
«При огляді я нарахував у нього до десятка ножових поранень, порізані кінцівки. Вочевидь, він намагався захищатись. У нього кровоточила нога — довелося добряче пошматувати йому штани: по-перше, щоб локалізувати поранення; по-друге, щоб упевнитися, що воно одне, і що немає ураження, наприклад, пахової зони. Із суттєвих була лише рана стегна. Перехожі намагалися зупинити кровотечу звичайними пасками, втім, забули повиймати з кишень постраждалого всілякі дрібниці», — пригадує Яніс.
Він вийняв усе та надійно наклав турнікет. Водночас намагався підтримувати пораненого у свідомості та вже за кілька хвилин він передав його медикам. Того дня в Яніса при собі був турнікет американського виробника. Де б він не був — на фронті чи в цивільному житті, — у нього завжди при собі є аптечка та щонайменше два турнікети.
«Як правило, зі мною завжди дві штуки турнікетів: вітчизняний SICH або американський. Мені так спокійніше, адже в критичному випадку я можу врятувати чиєсь життя. Я просто не зможу стояти осторонь, розгублений, бо в мене немає чим допомогти людині. Також я зможу надати собі допомогу чи хтось з оточення матиме інструменти, аби мене врятувати, якщо я, до прикладу, буду непритомний», — пояснює військовий.
Фото: SICH
