Жили за кілометр від кордону з рф: на Сумщині евакуювали психоневрологічний інтернат та знайшли йому новий дім

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про відбудову громад.

Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про відбудову громад.

Чому ми його робимо?

Це українці, які після початку повномасштабної війни потрапили під російську окупацію та були звільнені ЗСУ. Місцева влада, мешканці та волонтери діляться досвідом відновлення. Ці рішення жителі все ще окупованих міст та сіл можуть застосувати після звільнення, аби подолати наслідки окупації.

Раніше Атинський психоневрологічний інтернат був розташований на кордоні з Курською областю. На початку повномасштабного вторгнення росіяни брали в оточення Сумську область і вже окуповували сусідні села. Згодом почали обстрілювати й інтернат, де мешкали 80 чоловіків.

Коли росіяни повністю зруйнували житловий комплекс, мешканців закладу евакуювали до Білопільської громади. За півтора місяці працівники інтернату зробили все можливе, щоб на новому місці люди з ментальними порушеннями відчули себе вдома. Як їм це вдалося, читайте в ШоТам.

На роботу під дулами автоматів

«24 лютого о 8:30 ми були в інтернаті, коли в Рижівці вже стояли танки, які обстрілювали прилеглі території. Підопічні перебували в бомбосховищі, яке тоді всіх врятувало. Я колишній військовий, тому знав, що на нас може чекати з боку росії», — розповідає директор психоневрологічного інтернату Олег Терещенко.

Директор Атинського психоневрологічного інтернату в новому приміщенні Олег Терещенко. Фото: ШоТам

Олегу довелося двічі домовлятися з озброєними росіянами, щоб ті пропустили працівників на роботу. Комірниця Наталія Панікар жила в Рижівці на кордоні з росією та працювала в Атинську, поки не почалось повномасштабне вторгнення: 

«24 лютого я на роботу йшла під дулами автоматів — у наше село зайшли росіяни. Спочатку було тихо, а потім почали обстрілювати домівки».

Перший обстріл інтернату Олег запам’ятав на все життя — це сталося в ніч перед Великоднем 23 квітня 2022 року.

«Наші працівниці пекли паски та готували інші страви. Почався обстріл з міномета, потім з великокаліберного кулемета — тоді найбільше постраждали їдальня та медичний пункт. Усіх одразу евакуювали в бомбосховище», — пригадує Олег. 

Згодом кількість обстрілів лише збільшувалася — Олег нарахував щонайменше сім. Увесь цей час директор інтернату разом з керівництвом Сумської ОВА шукав приміщення для евакуації. Одні з вимог — розташування якнайдалі від кордону з росією та наявність бомбосховища.

Атинський психоневрологічний інтернат після чергового обстрілу. Фото надала Людмила Совенко

«У ніч з 3 на 4 липня 2022 року росіяни повністю зруйнували житловий корпус та їдальню — це був восьмий обстріл. Мешканці інтернату перебували в бомбосховищі, проте четверо чоловіків постраждали — ми негайно надали їм медичну допомогу. А вже вранці разом з ДСНС та ОВА вивозили людей у Білопілля». 

Спершу евакуювалися в дитячий психоневрологічний інтернат. Під час виїзду в кожного мешканця закладу була своя тривожна сумка з усім необхідним. 

Врятували не лише людей, а й тварин 

На території інтернату вели господарство, завдяки якому мали м’ясо, молоко, овочі та мед. Працівникам вдалося вберегти та під обстрілами перевезти тварин.

Завідувач підсобного господарства Олексій Прокопченко розповідає:

«Ферми вже не існує — лише стіни стоять без даху. На жаль, були поранені свині та кінь. Ми евакуювали ферму вже після обстрілів інтернату — перевозили тварин своїми силами протягом тижня в порожні сараї в Білопіллі. Проте там теж були обстріли, тому вирішили перевезти їх у безпечніше місце в громаді».

У новому приміщенні зробили ремонт і перегородки, щоб тваринам було комфортно. Зараз господарство налічує 50-60 корів разом з телятами, 75 баранів, овечок і свиней. Доглядають за ними працівники інтернату та його мешканці. 

Мешканці Атинського психоневрологічного інтернату допомагають по господарству. Фото надала Людмила Совенко

Продукцію використовують для мешканців інтернату, а також продають місцевим жителям. Залишки молока здають у молочарню.

«На новому місці ще багато роботи, щоб привести все в порядок. Проблема в тому, що тут немає землі, щоб заготовляти корм, а в Атинську поля не обробляються», — каже Олексій.

Як за півтора місяці працівники переобладнали школу під інтернат

Олег Терещенко кожного дня шукав для своїх підопічних новий дім. 23 серпня працівники та мешканці переїхали до приміщення, де раніше була школа й дитячий садок. 

«Наближалася зима, тому насамперед займалися теплозабезпеченням і водовідведенням. Раніше в школі було менше ніж 50 учнів, тому частина приміщення була відключена від опалення. Нам допомогли підрядники з установки котельного обладнання, а все інше ми робили своїми силами. За півтора місяця побудували котельню, переробили повністю систему опалення, заново провели водопостачання та каналізацію», — перелічує Олег.

Школа, куди переїхав Атинський психоневрологічний інтернат. Фото: Людмила Совенко 

Зрештою приміщення відновили та пристосували для мешканців інтернату. Також своїми силами та за допомогою благодійних організацій побудували банно-пральний комплекс. З цим допомогли у фонді «Право на захист».

Міжнародна організація з міграції (МОМ) надала закладу стільці та кошти на придбання нових ліжок, столів і шаф для одягу. Білопільська громада виділила гроші на заміну всіх вікон. Тепер у закладі мешкає 130 чоловіків. 

«Це спасіння для села»

Людмила Совенко була директоркою школи, а коли туди переїхав психоневрологічний інтернат, стала заступницею його директора з надання соціальних послуг:

«Я одразу підтримала ініціативу, щоб інтернат переїхав до нас, адже це спасіння для села, — інакше школа б просто пустувала, заросло б усе чагарником. Також близько 40 людей працевлаштувалися. Село знову оживає», — розповідає Людмила. 

Нові спальні кімнати Атинського психоневрологічного інтернату. Фото надала Людмила Совенко 

Старша медична сестра Оксана Глазун почала працювати в інтернаті, коли той переїхав: 

«Мешканці інтернату всього боялися та були дратівливі через переїзд. Серед них були поранені: в одного зламана ключиця, а в іншого — нога. Тепер вони адаптувалися — це було нелегко. Усе одно хлопці кажуть, що хочуть додому. Психолог продовжує з ними працювати».

Комірниця Наталія Панікар та ще деякі працівники залишилися в Атинську, щоб заготовляти овочі, адже думали, що мешканці інтернату повернуться.

«У вересні почалися сильніші обстріли, і ми також переїхали до Білопільської громади. Моя домівка нещодавно згоріла. У нас була надія, що повернемося, але вже нікуди — села немає, його розбивають і спалюють», — ділиться Наталія. 

Мешканці Атинського психоневрологічного інтернату на заняттях до Дня миру. Фото надала Людмила Совенко 

Директор закладу каже, що планів мають багато, тому потроху будуть їх втілювати, але на це потрібні кошти. Проте вони не стоять на місці — весною посадили біля школи понад 200 фруктових дерев.

«Цей заклад уже передали нам у постійне користування — тепер це наш новий дім, тому плани будуємо з врахуванням цього. Наша безпека залежить від ситуації на полі бою. Я сподіваюся на перемогу України та розвиток нашого інтернату в новому приміщенні».