Суспільство
Жили за кілометр від кордону з рф: на Сумщині евакуювали психоневрологічний інтернат та знайшли йому новий дім
Це українці, які після початку повномасштабної війни потрапили під російську окупацію та були звільнені ЗСУ. Місцева влада, мешканці та волонтери діляться досвідом відновлення. Ці рішення жителі все ще окупованих міст та сіл можуть застосувати після звільнення, аби подолати наслідки окупації.
Раніше Атинський психоневрологічний інтернат був розташований на кордоні з Курською областю. На початку повномасштабного вторгнення росіяни брали в оточення Сумську область і вже окуповували сусідні села. Згодом почали обстрілювати й інтернат, де мешкали 80 чоловіків.
Коли росіяни повністю зруйнували житловий комплекс, мешканців закладу евакуювали до Білопільської громади. За півтора місяці працівники інтернату зробили все можливе, щоб на новому місці люди з ментальними порушеннями відчули себе вдома. Як їм це вдалося, читайте в ШоТам.
На роботу під дулами автоматів
«24 лютого о 8:30 ми були в інтернаті, коли в Рижівці вже стояли танки, які обстрілювали прилеглі території. Підопічні перебували в бомбосховищі, яке тоді всіх врятувало. Я колишній військовий, тому знав, що на нас може чекати з боку росії», — розповідає директор психоневрологічного інтернату Олег Терещенко.
Директор Атинського психоневрологічного інтернату в новому приміщенні Олег Терещенко. Фото: ШоТам
Олегу довелося двічі домовлятися з озброєними росіянами, щоб ті пропустили працівників на роботу. Комірниця Наталія Панікар жила в Рижівці на кордоні з росією та працювала в Атинську, поки не почалось повномасштабне вторгнення:
«24 лютого я на роботу йшла під дулами автоматів — у наше село зайшли росіяни. Спочатку було тихо, а потім почали обстрілювати домівки».
Перший обстріл інтернату Олег запам’ятав на все життя — це сталося в ніч перед Великоднем 23 квітня 2022 року.
«Наші працівниці пекли паски та готували інші страви. Почався обстріл з міномета, потім з великокаліберного кулемета — тоді найбільше постраждали їдальня та медичний пункт. Усіх одразу евакуювали в бомбосховище», — пригадує Олег.
Згодом кількість обстрілів лише збільшувалася — Олег нарахував щонайменше сім. Увесь цей час директор інтернату разом з керівництвом Сумської ОВА шукав приміщення для евакуації. Одні з вимог — розташування якнайдалі від кордону з росією та наявність бомбосховища.
Атинський психоневрологічний інтернат після чергового обстрілу. Фото надала Людмила Совенко
«У ніч з 3 на 4 липня 2022 року росіяни повністю зруйнували житловий корпус та їдальню — це був восьмий обстріл. Мешканці інтернату перебували в бомбосховищі, проте четверо чоловіків постраждали — ми негайно надали їм медичну допомогу. А вже вранці разом з ДСНС та ОВА вивозили людей у Білопілля».
Спершу евакуювалися в дитячий психоневрологічний інтернат. Під час виїзду в кожного мешканця закладу була своя тривожна сумка з усім необхідним.
Врятували не лише людей, а й тварин
На території інтернату вели господарство, завдяки якому мали м’ясо, молоко, овочі та мед. Працівникам вдалося вберегти та під обстрілами перевезти тварин.
Завідувач підсобного господарства Олексій Прокопченко розповідає:
«Ферми вже не існує — лише стіни стоять без даху. На жаль, були поранені свині та кінь. Ми евакуювали ферму вже після обстрілів інтернату — перевозили тварин своїми силами протягом тижня в порожні сараї в Білопіллі. Проте там теж були обстріли, тому вирішили перевезти їх у безпечніше місце в громаді».
У новому приміщенні зробили ремонт і перегородки, щоб тваринам було комфортно. Зараз господарство налічує 50-60 корів разом з телятами, 75 баранів, овечок і свиней. Доглядають за ними працівники інтернату та його мешканці.
Мешканці Атинського психоневрологічного інтернату допомагають по господарству. Фото надала Людмила Совенко
Продукцію використовують для мешканців інтернату, а також продають місцевим жителям. Залишки молока здають у молочарню.
«На новому місці ще багато роботи, щоб привести все в порядок. Проблема в тому, що тут немає землі, щоб заготовляти корм, а в Атинську поля не обробляються», — каже Олексій.
Як за півтора місяці працівники переобладнали школу під інтернат
Олег Терещенко кожного дня шукав для своїх підопічних новий дім. 23 серпня працівники та мешканці переїхали до приміщення, де раніше була школа й дитячий садок.
«Наближалася зима, тому насамперед займалися теплозабезпеченням і водовідведенням. Раніше в школі було менше ніж 50 учнів, тому частина приміщення була відключена від опалення. Нам допомогли підрядники з установки котельного обладнання, а все інше ми робили своїми силами. За півтора місяця побудували котельню, переробили повністю систему опалення, заново провели водопостачання та каналізацію», — перелічує Олег.
Школа, куди переїхав Атинський психоневрологічний інтернат. Фото: Людмила Совенко
Зрештою приміщення відновили та пристосували для мешканців інтернату. Також своїми силами та за допомогою благодійних організацій побудували банно-пральний комплекс. З цим допомогли у фонді «Право на захист».
Міжнародна організація з міграції (МОМ) надала закладу стільці та кошти на придбання нових ліжок, столів і шаф для одягу. Білопільська громада виділила гроші на заміну всіх вікон. Тепер у закладі мешкає 130 чоловіків.
«Це спасіння для села»
Людмила Совенко була директоркою школи, а коли туди переїхав психоневрологічний інтернат, стала заступницею його директора з надання соціальних послуг:
«Я одразу підтримала ініціативу, щоб інтернат переїхав до нас, адже це спасіння для села, — інакше школа б просто пустувала, заросло б усе чагарником. Також близько 40 людей працевлаштувалися. Село знову оживає», — розповідає Людмила.
Нові спальні кімнати Атинського психоневрологічного інтернату. Фото надала Людмила Совенко
Старша медична сестра Оксана Глазун почала працювати в інтернаті, коли той переїхав:
«Мешканці інтернату всього боялися та були дратівливі через переїзд. Серед них були поранені: в одного зламана ключиця, а в іншого — нога. Тепер вони адаптувалися — це було нелегко. Усе одно хлопці кажуть, що хочуть додому. Психолог продовжує з ними працювати».
Комірниця Наталія Панікар та ще деякі працівники залишилися в Атинську, щоб заготовляти овочі, адже думали, що мешканці інтернату повернуться.
«У вересні почалися сильніші обстріли, і ми також переїхали до Білопільської громади. Моя домівка нещодавно згоріла. У нас була надія, що повернемося, але вже нікуди — села немає, його розбивають і спалюють», — ділиться Наталія.
Мешканці Атинського психоневрологічного інтернату на заняттях до Дня миру. Фото надала Людмила Совенко
Директор закладу каже, що планів мають багато, тому потроху будуть їх втілювати, але на це потрібні кошти. Проте вони не стоять на місці — весною посадили біля школи понад 200 фруктових дерев.
«Цей заклад уже передали нам у постійне користування — тепер це наш новий дім, тому плани будуємо з врахуванням цього. Наша безпека залежить від ситуації на полі бою. Я сподіваюся на перемогу України та розвиток нашого інтернату в новому приміщенні».
Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.
Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.
Клацніть, щоб перевернути
Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів.
Клацніть, щоб перевернути
До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.
Клацніть, щоб перевернути
З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.
Клацніть, щоб перевернути
На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.
Клацніть, щоб перевернути
У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.
Клацніть, щоб перевернути
До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія.
Клацніть, щоб перевернути
Share:
28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
