Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту журналістики рішень. Ми створили його для людей, які постраждали від мінно-вибухових травм.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо історії українців, які втратили кінцівки чи отримали інші тяжкі поранення, щоби люди з такими випадками знали — в їхній унікальній ситуації є вихід.
Історії, які ми тут зібрали, є прикладом лідерства для підприємиць та активісток. Попри війну, ці жінки відкривають чи продовжують бізнес, волонтерять і мотивують волонтерити.
Святкування дня народження Анни Котової з Луганщини обернулося травмою – в її будинок прилетіла ракета. Та дівчина вижила й продовжує відновлюватися.
Вона поділилася з ШоТам, як краще спілкуватися з людьми, які постраждали від вибухонебезпечних предметів, та як їх підтримати.
«Люди можуть подивитися на мене з жалістю»
Анна Котова з Сєвєродонецька 14 січня 2023 року святкувала своє 19-річчя. В орендованій квартирі в Дніпрі, куди переїхала з хлопцем після початку повномасштабного вторгнення, іменинниця приймала вітання. У цей день російська ракета влучила в житловий будинок.
Дівчина втратила око, а її обличчя посікло уламками. Зараз Анна займається фізичним відновленням: їй шліфують рубці, які залишилися на обличчі, а також під шкірою все ще є осколки, які виймають навіть за рік. Каже, психологічну допомогу їй пропонували одразу, але тоді вона була неготова. Уже коли фізичний біль відступив, дівчина звернулася до психолога – із серпня Анна відновлює й ментальне здоров’я. Ділиться, що довго не могла розрізняти свої емоції – коли відчуває сум, а коли радість, – тож працює над цим спільно з фахівцем.
Анна Котова у процесі лікування, кінець зими 2023 року. Фото надала героїня
Щодо реакції людей на її травми Анна каже:
«Коли в Австрії я вже виписалася з лікарні й ходила вулицями, на мене дуже дивно дивилися, роздивлялися мене. Але коли виникав зоровий контакт, то я бачила усмішку й підтримку в цій усмішці. Та іноді деякі люди можуть подивитися на мене з жалістю, і це мені не дуже подобається, тому що жалість і підтримка – це різні речі».
Оцю людську жалість Анна обговорювала зі своїм психологом і дізналася, що, ймовірно, люди можуть так виражати співчуття, хоч дівчина сприймає це як жалість.
«Я думаю, що не треба питати в людини, що з нею відбулося, коли вона не хоче про це розповідати сама. Можливо, пізніше вона поділиться своїми думками й страхами», – припускає дівчина.
Анна Котова у січні 2024 року. Фото надала героїня
Також не варто говорити людині, що вона молодець і все вже забула. Анна вважає, що постраждалі ніколи не забудуть того, що сталося, хіба що зможуть відпустити біль і жити сьогоденням.
Не нашкодити, а допомогти
Допомогти суспільству прийняти людей, які отримали мінно-вибухові травми, не менш важливо за лікування та реабілітацію, адже війна триває. На людину, що постраждала від обстрілу чи вибухонебезпечного предмета, чекає довге відновлення та повернення в суспільство. Саме тому існує проєкт «Посилення обізнаності щодо прийняття та розуміння осіб, що постраждали від вибухонебезпечних предметів, серед лікарів-волонтерів, членів територіальних громад та широкої громадськості» за сприяння ПРООН та за фінансової підтримки Уряду Японії.
Медична місія FRIDA Ukraine долучилася до цієї важливої справи. Керівниця організації Владислава Романюк розповідає, що їхня команда лікарів постійно їздить на території, близькі до фронту, та спілкується з людьми, які проживають у постійній загрозі, яку становлять вибухонебезпечні предмети. У межах проєкту спочатку провели навчання з психологами для лікарів-волонтерів, які надалі їздили спілкуватися з пацієнтами, щоб підтримати постраждалих. Близько 100 медиків прослухали такі тренінги.
Такі навчання проводили в громадах Херсонщини, Харківщини, Запорізької та Сумської областей. До розмов приєднувалися й представники влади на місцях, і просто жителі. За три місяці вдалося охопити понад 300 людей.
Владислава Романюк – керівниця медичної волонтерської організації FRIDA та гастроентерологиня. Фото: ШоТам
«Здається, що це банально, але, на жаль, не всі знають, як саме себе поводити з людьми, які постраждали: коли ми маємо щось сказати, коли треба пропустити людину й відчинити їй двері, а коли ми зробимо цим лише шкоду й лишимо неприємний відбиток», – каже Владислава Романюк.
Саме тому організація розробила матеріали: блокноти, брошури з корисними порадами щодо спілкування з тими, хто постраждав від вибухонебезпечних предметів. Владислава розповідає, що лікарі – близько 20-40 – приїжджають у населений пункт, розміщуються в садочку, школі чи амбулаторії та починають поліклінічний прийом. На такі виїзди запрошують і психологів – свою просвітницьку діяльність ті проводять неординарно, наприклад, виходять на вулицю з кількома стільцями й збирають навколо охочих послухати чи розміщуються у швидкій.
«Зараз у будь-якій точці України є люди, які постраждали від вибухонебезпечних предметів – і цивільні, і військові. Деякі поранення ми можемо побачити, але є й ті, яких не видно: акубаротравми, контузії. Тож треба мати фаховість, щоб допомогти всім», – впевнена Владислава Романюк.
Попереду тільки краще
Реабілітація Анни триватиме ще щонайменше рік. Вона каже, що деякі процедури не можна робити влітку, тому процес може затягнутися. Заняття з психологом дівчина теж продовжуватиме:
«Ми пройшли вже травмуючу подію, яка може мене доводити до істерики – зараз я вже реагую не так. Ми займаємося самооцінкою і сприйняттям себе. Шрамів стає менше, і їх менше видно, тому треба просто приймати себе, і зараз я вже готова це робити».
У спілкуванні з людьми, які отримали мінно-вибухові травми, Анна радить не жаліти, а слухати й підтримати постраждалих:
«Ось головні слова: «Ти вже дуже багато пройшла/ов, а далі буде краще. Ти молодець, ти рухаєшся далі. У тебе є життя, і це найголовніше».
Розмови з такими людьми – це теж психологічна підтримка:
«Бо ти відчуваєш, що потрібна цьому світу. Розумієш, що залишилася живою, щоб також потім допомагати людям».
Матеріал створено в партнерстві з ПРООН в Україні за фінансової підтримки Уряду Японії. Серію публікацій реалізують в межах проєкту «Сприяння безпеці людей в Україні шляхом реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною».
Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі.
ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.
Ольга Вовченко
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим.
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.
Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.
Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня
«Юстина», бо справедливість
Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.
Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення.
Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство.
Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня
У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.
Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.
Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня
Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.
Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.
Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня
Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.
Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.
Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня
Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття.
Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.
Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.
Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.
Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.
Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.
15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.
Про це повідомляють представники благодійного фонду.
Які діти отримають подарунки?
Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування.
Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».
«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.
Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф.
Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта».
З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.
Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).
Коментарі