Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Забрав у дітей котлети й дав нагетси». Як Євген Клопотенко замінює радянське меню у школах

Опубліковано

Міністроне замість розсольника, а нагетси замість котлет — нещодавно в Україні представили оновлене рекомендоване меню для шкіл, автором якого став відомий шеф-кухар Євген Клопотенко. З 1 вересня дітей радять годувати як традиційними українськими, так і популярними стравами різних кухонь світу. А вже з початку наступного року нові норми стануть обов’язковими для всіх навчальних закладів. Ми поспілкувалися з Євгеном про те, які недоліки має старе меню, що цікавенького незабаром діти побачать у своїх тарілках та що стане фінішем цієї реформи.

Євген Клопотенко
Євген Клопотенко

український кулінарний експерт, шеф-кухар, бізнесмен, телеведучий
Засновник соціального проєкту зі зміни культури харчування Cult Food

Харчування у школі ненавидів усім серцем

Я пам’ятаю своє шкільне харчування — це було жахливо. Звісно, мені доводилося їсти те, що давали, бо змушувала мама, яка була завідувачкою школи. Їв гуляш із пшеничною кашею, яка застрягала в мене в зубах, печінку з нестерпним ароматом. Я тоді так не хотів ходити до тієї їдальні. Тепер я подорослішав, і хоча в мене немає дітей, мені не байдужа доля школярів і їхнього харчування. Я маю двох племінників, і мені зовсім не все одно, чим їх годують у школах. У навчальних закладах діти проводять значну частину свого життя, і надзвичайно важливо, щоб вони харчувалися смачно і корисно.

Я не хотів жити в країні, в якій жив. В Україні часто трапляються випадки, коли нам хамлять, ми отримуємо не те, на що розраховуємо. Але ж це моя батьківщина, де я народився, мені тут кожна квіточка прекрасна. І от я думав над тим, як одна людина може змінити країну. І зрозумів, що ніяк. Культурний код України лежить у різних просторах. Не хочу я змінювати суспільство через якісь там міністерства. Насправді є дуже багато речей, які люди можуть робити самі, без політиків. От як волонтери у 2014 році стримали війну, так само й зараз є багато сфер, де потрібні лідери. Я обрав для себе кулінарію, а згодом започаткував соціальний проєкт Cult Food. Я не хочу, щоб люди їли мертву їжу. Я прагну змінити націю, а почати можу з півтора мільйона дітей у школах.

Мінестроне замість «розсольника по-ленінградськи»

Є кілька факторів, через які я чотири роки тому почав розробляти власне шкільне меню. По-перше, я бачу, що школярам дають непривабливу їжу. Діти не хочуть харчуватися тим, від чого тхне і що не має яскравих кольорів. Часто страви, як би мали смакувати гарячими, їм доводиться їсти холодні й без красивих форм.

Ще один момент — їжа у школах абсолютно непатріотична. Найголовніша фішка у тому, що ми не їмо страви нашої країни, і це відкладається у нашій пам’яті ще з дитинства. У років дев’ять школяр ще не розуміє, чим він харчується — він просто йде в їдальню і бере, що дають. Навіть через їжу він отримує певну інформацію. Але ж ще багато де в школах є меню, яке готують за технологічними картками СРСР. І це ж очевидно, що, куштуючи «розсольник по-ленінградськи», діти дізнаються про страву з міста, якого вже навіть не існує. Замість цього вони можуть скуштувати суп мінестроне і доторкнутися трохи ближче до італійської культури. А поряд із цим глибше дізнатися, що таке українська їжа і чим вона відрізняється від решти кухонь світу. В цьому я й бачу свою місію — розвернути цей важіль від «радянського» до «сучасного».

Читайте також: «У моєму класі — міжнародний призер». Історії трьох учителів, яких визнали найкращими

Але є й дещо позитивне — їжа у школах таки безпечна, й була такою завжди. Якщо подивитися статистику захворювань у дітей, причина яких пов’язана з харчуванням у навчальних закладах, можна побачити 2-3 випадки на рік по Україні. І це просто через неякісну продукцію. Тому питань до безпеки в мене не було. Хоча ж їжа має бути не лише безпечною, але й смачною та корисною.

Фото: president.gov.ua

Страшно хвилювався, чи їстимуть діти мої страви

Нещодавно робоча група з реформи шкільного харчування презентувала нове шкільне чотиритижневе меню. Складається воно зі 160 страв, що увійшли до оновленого рецептурного збірника. Найближчим часом його затвердять у МОЗ і Міносвіти, після чого його розмістять на сайтах міністерств та CutFood. Під час презентації ми запропонували дітям скуштувати салат із морквою, сиром та сметаною, шпундру (м’ясо, тушковане із буряками), булгур, львівський сирник тощо.

Фото: facebook.com/ievgen.klopotenko

Вперше з моїм меню діти почали знайомитися ще три роки тому. У 2018 році я створив та узгодив на офіційному рівні рецептурний збірник зі 110 новими стравами для шкільних їдалень. Зараз вже 4 тисячі освітніх та оздоровчих закладів перейшли на нове шкільне харчування. Пам’ятаю перший навчальний заклад, де ми запускали меню. Це була школа на Русанівській набережній у Києві. Ми впровадили меню, я прийшов у їдальню і чекав. У мене тряслися руки, бо я не знав, чи будуть діти це їсти. Стояв просто в куточку біля вікна і дивився на школярів. І коли діти з таким апетитом почали все куштувати, тоді я повірив у те, що роблю. Зрозумів, що це потрібно продовжувати далі.

Довелося відібрати у дітей котлети та сосиски

Звісно, були випадки, коли кухарі саботували, бо не до кінця розуміли, як потрібно готувати. Вони не додавали розмарин до страв, переварювали картоплю, і смак повністю змінювався. Тому я почав проводити для кухарів майстер-класи. Але попит був настільки великим, що я не міг розірватися. Я ж не можу один навчити готувати кухарів у 15 тисяч шкіл в Україні. Щоб розв’язати цю проблему, я записав безкоштовний онлайн-курс про те, як потрібно готувати кожну з моїх страв зі збірника. Усі охочі можуть відкрити відео, подивитися і повторити. Тому тепер немає проблем із приготуванням.

Нове шкільне меню, яке ми презентували нещодавно, створене виходячи із норм шкільного харчування, розроблених МОЗ. За сучасними світовими вимогами, які наводить Всесвітня організація охорони здоров’я, у школах та садочках потрібно зменшити кількість цукру, солі та жирів. І це врахували також у цих нормах. Щоб цей перехід був не таким різким, зменшувати кількість солі й цукру в стравах будуть поступово, протягом 2,5 років. Тобто, зараз у школах даватимуть солодку булочку, а через три роки вона буде не солодка, і діти до цього звикнуть.

Насправді якщо людина в один день відмовляється від цукру, то через тиждень вона вже цього не відчуває. Але що стало болючим для школярів, то це те, що з тарілок у їдальнях у них зникли сосиски та смажені котлети, адже це абсолютно не корисно. Натомість ми запропонували дітям нагетси — це ті ж котлети, але вони запечені, а не смажені. Та ще й смачніші за своїх попередників, адже до них додають спеції та соус.

Новим стравам підкоряються і радянські печі

Шкільне меню я розробляв для звичайних українських шкільних кухонь. Тобто, з розрахунком на те, що його зможуть готувати на старих радянських пічках, яких ще багато у різних школах. Хоча тим навчальним закладам, у яких є більш сучасне обладнання, легше готувати мої страви. Просто у звичайних духовках може бути замало місця, тож довше часу треба щось запікати, по черзі запихати кожне деко. Також у них часто щось горить або не та, що потрібна, температура. Це як, приміром, дати людині «кнопковий» телефон, вона ж також зможе дзвонити, але ж на смартфоні це значно простіше.

Фото: facebook.com/olenazelenska.official

Дійсно, простіше тим закладам, де вже все обладнання сучасне. Наприклад, у бориспільському ліцеї є пароконвектомат — це професійна піч, яка використовує різні режими поєднання пара і примусової конвекції для приготування їжі. У 2020 році вперше за кошти державної субвенції закупили нове обладнання для харчоблоків — школам для цього виділили 400 мільйонів гривень. Завдяки цьому модернізацію провели у 1809 закладах освіти. Цього та наступного року школи також отримають гроші на переоснащення. У майбутньому всі заклади освіти точно матимуть сучасне кухонне обладнання.

Загалом мої страви готувати нічим не довше ніж ті, які були у їдальнях раніше. Найдовше готується, напевно, страва, де треба взяти вермішель, зварити, натерти сир, зробити бешамель і залити. Мені особисто з меню найбільше подобається чай масала (готується з пряними спеціями), коул слоу (салат із подрібненої сирої капусти та моркви), шпундра, гамула (печиво із запечених яблук) — це дійсно неймовірно смачно.

Меню готове, а далі — диджиталізація

Нові норми харчування запрацюють у закладах освіти з 1 вересня. Для плавності переходу передбачили перехідний період до 1 серпня 2022 року. Меню — це допоміжний інструмент для шкіл у впровадженні цих вимог. До чотиритижневих меню додадуться технічні картки, де зібріна вся інформація та рецепт кожної зі страв. Тепер школам не треба буде складати своє окреме меню, робити до них техкартки та затверджувати все це у Держспоживслужбі. 

Чотиритижневе меню, яке я створив, я вважаю найзбалансованішим за всю історію існування шкільного харчування в Україні. Нічого кращого українське суспільство ще не бачило. Якщо діти будуть за ним харчуватися, вони стануть чи не найздоровішими у світі. Але це ще не фінальний етап реформи. Зараз ми створили рецепти, норми й певний порядок харчування, але ще немає правил організації. Тобто, ми змінили багато елементів, а тепер ще потрібно об’єднати їх разом.

За допомогою діджиталу ми хочемо створити сучасний підхід до організації харчування. Я б хотів бачити одну централізовану систему, в якій буде інформація про закупівлі продуктів, тендери, ціни тощо. Щоб кожен міг зайти на вкладку будь-якої школи й переглянути, яке там зараз харчування. Ось це — сучасність. Ми зможемо, перебуваючи, умовно, в Києві, контролювати, чим зараз годують дітей у Тернополі. Цим робоча група зараз і займається. В ідеалі — запустимо цю систему через рік.

Суспільство

Ukrainian Fashion Week у лютому проведе благодійні покази: як долучитися

Опубліковано

Український бренд одягу FROLOV 14 лютого відкриє UFW денним рок-концертом. Квитки на покази можна отримати у благодійному розіграші для проєкту «Обличчя героїв».

Про це повідомили в інстаграмі FROLOV.

У сезоні FW25-26 Ukrainian Fashion Week запустила благодійну ініціативу «Обличчя героїв». Цей проєкт спрямований на підтримку, відновлення та реабілітацію поранених з мінно-вибуховими травмами обличчя.

Щоби отримати запрошення на один із показів, необхідно:

Організатори транслюватимуть подію онлайн, етер можна буде подивитися безплатно.

Нагадаємо, що Ukrainian Fashion Week створює адаптивну моду для ветеранів та людей із травмами.

Також ми писали, що український бренд FROLOV створив костюм для Бейонсе (ФОТО).

Фото обкладинки: фейсбук-сторінка UFW

Читати далі

Суспільство

«У нього така старість, якої хотілося б і мені». Це дідусь із Тернопільщини, що почав власну справу після 70

Опубліковано

У свої 73 Ярослав Мельничук не любить сидіти на місці: він опанував смартфон, допомагає онучці закривати благодійні збори для війська, співає та читає реп. А ще почав власну справу — виготовляє дерев’яні підставки під телефон. Каже, що робить ці речі з власної потреби, — щоб було зручніше дивитися улюблені відео про риболовлю:

«Це дуже кропітка праця: я завжди кажу, що легше хату збудувати, ніж робити ці підставки. Але саме вони дають мені силу та здоров’я — тепер я цим живу».

ШоТам розповідає історію дідуся, який завдяки онучці став зіркою інтернету та створив власну прибуткову справу на пенсії.

Ярослав Мельничук

пенсіонер, виготовляє дерев’яні підставки

Завдяки онучці про мене знає весь інтернет

Усе своє життя я працював будівельником, а коли вийшов на пенсію, то дуже полюбив ходити на риболовлю та просто гуляти біля річки в рідному селі. З часом почав збирати різні гілки на березі, щось із них виготовляти та лакувати. 

А ще мені було шкода, коли щось красиве пропадає, тому вирішив створити вдома в альтанці музей, де збирав старовинні речі, які знайшов вдома чи принесли сусіди. В мене є старі годинники, машинки для стрижки, маслобійки, фото, касети та платівки. Діти часто приходять сюди й уважно все розглядають.

Ярослав Дмитрович показує дерев’яну підставку для пляшок у власному домашньому музеї. Фото надала Віталія Грицак

Кілька років тому мені подарували смартфон. Онуки навчили ним користуватися, тож часом я дивлюся якісь відео, і так натрапив на ролик з підставками під телефон. Я вирішив, що хочу робити таке ж, бо коли ми дивилися щось разом з онукою, то зазвичай спирали телефон на якусь банку. Тому для мене дерев’яна підставка — це дійсно корисна річ. 

Спершу не вдавалося створити щось красиве, але я дуже старався. Першими моїми виробами були підставки з нотами — я зробив їх для учнів моєї дочки, яка викладає в музичній школі. 

Підставка «Моя дочка музикантка» від Ярослава Дмитровича. Фото надала Віталія Грицак

Далі онучка Віта написала на своїй сторінці про мене, і музичне училище з Полтавщини замовило 30 таких підставок. Потім почали замовляти й інші підписники Віти. Я не ставив якоїсь ціни — казав, що дадуть, те й буде. Половину коштів витрачав на матеріали, а половину віддавав на армію.

Мої підставки вже бачили Америку й Австралію

Справа так захопила мене, що я почав створювати зайчиків, песиків та інших тваринок. Символом нашого села Коропець є риба короп, тому я створив і таку підставку — це улюблений мій виріб, бо риболовля є моїм захопленням. До речі, її замовляють наші односельці, які живуть за кордоном, тому мої підставки вже є у Франції, Таїланді й Америці. А один з найскладніших виробів — підставка з тризубом — полетів до Австралії. Звідти ж у мене замовили кенгуру.

Підставку з тризубом замовили односельці Ярослава Дмитровича, що живуть в Австралії. Фото надала Віталія Грицак

Я створюю кожен виріб досить довго: спершу його треба намалювати, потім вирізьбити, пошліфувати та полакувати, а далі він висихає понад добу. Це дуже кропітка праця, але саме підставки дають мені силу та здоров’я — тепер я цим живу.

У мене поки немає майстерні — я облаштував собі робоче місце в стодолі. Там поставив свій станок і зберігаю всі підставки, яких за день можу створити пʼять-шість.

Знайомі та друзі мене підтримують — кажуть, що вже чули про мене по радіо. А я собі жартую, що мене вже навіть в Америці показують. В юності я їздив по світу й зовсім не мав часу робити щось для себе, що приносить мені радість.

Мій молодший брат — різьбяр, племінник також виготовляв меблі, тому я вирішив продовжувати сімейну традицію. Рідні завжди підтримують і радіють за мене, та іноді дружина жартує, щоб я не задирав носа, бо ще хтось мене собі забере. Але то все жарти, і я дуже вдячний своїй онучці за підтримку, і що тепер про мене знає весь інтернет.

Ярослав Дмитрович залюбки робить підставки для військових та дає лоти на благодійні розіграші онучки. Фото надала Віталія Грицак

А ще мої підставки замовляють на фронт. Якось нам навіть надіслали фото, як використовують підставку для телефона в окопі. Звісно, з військових ми кошти не брали — це наша маленька подяка за захист. Щиро хотів би перемоги для України, а ще прожити ще хоча б 10 років, щоб міг зібрати своїх рідних і друзів за великим столом в нашому селі на березі Дністра. 

співачка, волонтерка й онука Ярослава Дмитровича

Перша дідова підставка зібрала 150 тисяч для війська

Мої підписники дуже полюбили діда, бо він такий, який є, нікого з себе не вдає. Та йому й не треба це робити, адже дід завжди був дуже харизматичний. Коли він почав створювати підставки, я саме організовувала благодійний збір для нашого війська — тоді ми разом зняли відео, заспівали та зачитали реп і виставили його підставку як благодійний лот. 

Він і раніше допомагав мені з лотами — то свій фірмовий маринований оселедець запропонує, то домашнє вино. А того разу підписники побачили підставку й почали запитувати, чи можна таке придбати окремо.

Віта написала про дідусеві підставки у своїх соцмережах, і так у нього з’явилися перші покупці. Фото надала Віталія Грицак

Так і стартувала рекламна кампанія з підтримки дідового бізнесу. До речі, тоді ми зібрали понад 150 тисяч гривень для бригади «Рубіж» — це був один з перших виробів, який називався просто «Під ваші тіліфони». Переможець так щиро дякував, що дідові це було набагато цінніше за гроші.

Тепер, коли я організовую благодійні збори й долучаю до цього діда, то завжди знаю, що зможу швиденько зібрати необхідну суму.

Він завжди долучається до усіх моїх зборів — чи дає підставку на розіграш, чи просто сам донатить. За минулий рік вдалося зібрати близько півтора мільйона гривень, зокрема й завдяки його допомозі.

Понад пів тисячі виробів з оригінальними назвами

Дід придумує дуже цікаві назви для своїх виробів. Наприклад, підставка з нотою називається «Моя дочка-музикантка», зайчик — «Той, хто поїв усю капусту на городі», а ще є «Гусі-гусі, га-га-га», «Пливе качка, пливе сороката, я ж тобі казала, що я не багата». Також у діда є «Білочка, що поїла всі горішки і нема, що продати» або «Зуб, дешевший, ніж у стоматолога».

Кожен виріб Ярослава Дмитровича має оригінальну назву. Фото надала Віталія Грицак

За понад рік у діда було більше 500 замовлень. Він створив певний асортимент, який він виготовляє наперед, але буває, що люди звертаються з проханнями створити щось особливе. Наприклад, одна жінка замовляла підставку у вигляді окулярів для своєї подруги, яка працює окулісткою, а ще одні покупці мали вдома кажана, тому попросили вирізьбити його. 

Дід дуже любить дарувати свої вироби — якщо хтось із чимось йому допоможе, він залюбки дарує якусь підставку.

Люди завжди дуже вдячні й надсилають свої фото з виробами. Я відразу роблю скрин та пересилаю дідові у вайбер. Наша з ним переписка — це суцільні скриншоти відгуків його клієнтів. Я зовсім не очікувала, що так буде, але дуже рада, що дід знайшов свою справу, і вона приносить йому радість.

Мрію про таку ж старість, як у діда

Спершу дід казав, що не треба встановлювати якусь конкретну ціну — оплата буде, що дадуть. Десь рік ми так і працювали. Люди платили по-різному — від 200 до 500 гривень. Але потім я побачила, що він приділяє цьому дуже багато часу та сил, втомлюється від фізичної роботи, тому тепер кажу, що в середньому підставка коштує 400-500 гривень, щоб дідова робота окупилася.

Коли ми надсилаємо людям вироби, завжди додаємо лист із побажаннями від діда та ще якийсь подарунок — це можуть бути сушені яблука від бабусі, свіжі груші з нашого саду, горіхи чи цукерки. Я ж дуже люблю підставку, яка в діда не вийшла — це мав бути козеріг, але ми назвали його чупакаброю, і вона тепер у мене на поличці.

Віталія з дідусем Ярославом Дмитровичем. Фото надала героїня

Я дуже щаслива, що маю у своєму житті такого діда. Він завжди дає мені щось домашнє, коли я кудись їду, та завжди зустрічає, коли повертаюся додому. Дід дуже мене любить і завжди підтримував мою творчість, тому я тепер навзаєм підтримую його справу. 

Дуже ним пишаюся, адже зазвичай літнім людям складно зробити якийсь новий крок. А дід не такий — він є мотивацією для нашої сім’ї: у нього зараз така старість, якої хотілося б і мені. 

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили медіаплатформу з історіями опору на окупованих територіях

Опубліковано

В Україні запустили медіаплатформу Signal to Resist. Матеріали на сайті присвячені опору та деокупації тимчасово захоплених росією територій України. 

Про це повідомляє головний редактор платформи Дмитро Кузубов у фейсбуці.

Про проєкт

На платформі розповідають історії незламності людей, які пережили окупацію. У першу чергу журналісти досліджують поневолення Херсона, що тривало вісім з половиною місяців. Команда Signal to Resist збиратиме розповіді цивільного та воєнного спротиву окупації, аналізуватиме важливі епізоди цього періоду, контроверсійних персонажів та діяльність руху опору.

Усі матеріали дублюватимуть англійською для фіксації воєнних злочинів і серед міжнародної аудиторії. 

Читайте також: Українські ветерани здобули першу нагороду на «Іграх Нескорених»

Своєю історією для проєкту поділилася журналістка та мати трьох дітей Світлана Горєва, яка не виїжджала з Херсона під час окупації.

Головним редактором Signal to Resist став харківський журналіст Дмитро Кузубов, який працював фрилансером для «Української правди», Hromadske, Liga.net, Texty. А також співпрацював з The New York Times, CNN та Die Zeit для матеріалів про  російську агресію проти України.

Фото з фейсбук-сторінки Дмитра Кузубова

«Чому саме Херсон? Це єдиний обласний центр, який росіяни захопили після 24 лютого 2022-го, й водночас — приклад масштабного опору. Опору місцевих, який разом із вдалими діями наших військових приніс результат — довгоочікуване звільнення», — пояснив на своїй сторінці у соцмережах головний редактор Дмитро Кузубов.

Перспективи

Цього року команда медіаплатформи планує презентувати фільм про спротив херсонців окупації. Над документальною стрічкою працює естонський режисер Ільмар Рааґ та команда українських журналістів і кінематографістів з компанії DGTL RLGN.

Нагадуємо, що анімація «Я померла в Ірпені» перемогла на міжнародному фестивалі короткого метру у Франції.

Фото обкладинки: сайт Signal to Resist

Читати далі