Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

За вісім років війни – дві евакуації. Історія маркетологині, яка після Донецька та Харкова переїхала на Черкащину

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Деяким українцям уже не вперше доводиться змінювати місце проживання через війну. Юлія Халілова – одна з них. Вона переїжджала двічі: у 2014 році з Донецька та в березні 2022-го з Харкова. Нині дівчина зі своєю сім’єю знайшла прихисток на Черкащині – у цілковито незнайомому для себе регіоні. Юлія розповіла ШоТам про те, як змінилося її життя на новому місці, чим відрізнялися досвіди евакуації та що несподіваного для себе відкрила в українській мові.

Після Донецька кожне місто здавалося недосконалим

Навесні 2014 року я працювала в одній з івент-агенцій Донецька. Тоді в місті відбувалися страшні речі: референдум, сутички на головній площі неподалік від моєї роботи, окупація. Пам’ятаю, наприкінці травня почалася перестрілка, і ми бігли з офісу, бо було дуже страшно, а виїхати неможливо. Зателефонувала мамі, коли побачила обстріляний трамвай і вбитих людей. Я дісталася Південного вокзалу, з нього ще ходили автобуси, і поїхала до Українська – маленького містечка в Донецькій області, де я народилася та де жила моя мама аж до квітня цього року. 

В Українську я прожила цілий рік без роботи. За цей час пробувала переїхати до Дніпра, але він мені не сподобався – після Донецька кожне місто здавалося недосконалим. Донецьк був інноваційним і крутим, після нього важко було знайти таке ж місце для продовження життя й будування кар’єри.

Юлія до війни

У мене була подруга, яка переїхала до Харкова. У 2015 році вона покликала мене в гості, і я прийняла запрошення. Харків мені дуже сподобався, хоч я і всім говорила, що він дуже відстає від Донецька кількарічної давності. Зрештою я туди переїхала, а невдовзі те ж саме зробив і мій брат. Там я почала зростати професійно. Працювала артдиректоркою у відомій мережі закладів «Париж» майже чотири роки. Потім вирішила піти в ІТ. За останні два роки я остаточно осіла в Харкові, у мене з’явилася власна сім’я. Місто розвинулося: у ньому мільйон можливостей для самореалізації та комфортного життя, а ще гарні парки й архітектура, хороші люди. 

Думала, що вдруге таке точно не станеться

В ІТ-компанії Intellias, де я працюю маркетинг-спеціалісткою, говорили про те, що може бути повномасштабний наступ на Україну, розповідали про план дій у такому разі. Усі навколо говорили про це, але я думала, що вдруге такого точно не може бути. Тому й ми з чоловіком навіть не розглядали варіанти для переїзду. Ми розмовляли про те, що, можливо, і доведеться евакуюватися, але вирішили, що будемо розв’язувати проблеми по мірі їх виникнення. Так у нас і вийшло.

24 лютого ми все проспали, хоча й живемо на Салтівці, тож мали б чути вибухи. Мій знайомий журналіст вранці зателефонував і розбудив словами: «Юлю, прокидайся, почалася війна». Перший тиждень ми з просиділи вдома, у не найбезпечнішому районі міста. Коли над нами щось пролітало, то трусилася вся 12-поверхівка, в якій ми живемо на третьому поверсі. Ми спали в коридорі за правилом двох стін і працювали, сидячи на підлозі. Сконцентруватися було неможливо: постійно перебуваєш у страху, вимикають світло, зникає інтернет. 

Війна в Харкові: переповнене метро в перші дні вторгнення
Харківське метро в перші тижні війни.

Перед нашим будинком є джерельце, де ми набирали воду, а над ним – невеликий дах. Якось, коли ми були на вулиці, над нами щось дуже низько пролетіло. Цей страх неможливо передати. Люди зійшлися під дах над джерелом, наче він може захистити, якщо щось впаде згори. Я згадала, як у 2014-му, коли жила в Українську, пошкодили водопостачання, і ми їздили по криницях і набирали воду. У Мар’їнці, що неподалік, відбувалися активні бойові дії, і також літали снаряди. Однак ми до них якось звикли. А в Харкові вдруге вже не звикалося. 4 березня, порадившись із сім’єю, вирішили, що час їхати.

Війна в Харкові: затори автівок на виїзд з міста
Черга з автівок, які покидали Харків у перші дні війни.

Переїхали в Черкаську область за друзями

На Черкащину ми потрапили досить випадково. Сталося це ось як. У моєї подруги є сестра, з якою вони ніколи не спілкувалися й були віддалено знайомі. Ця сестра знайшла мою подругу у Фейсбуці й запропонувала переїхати до Городища – невеликого містечка в Черкаській області, там було тихо. Друзі поїхали, а потім запропонувала це зробити й нам, знайшовши житло. Це був плюс – ми знали, куди їдемо. 

Спочатку ми поїхали з чоловіком, його мамою та двома котами, а брат вирушив за нашою мамою в Донецьку область. Виїжджати було дуже страшно. Постійно щось літало, вибухало, бензину не було. На виїзді ми бачили розтрощені будинки. Через два дні прибули до Городища. А ще через місяць сюди приїхали брат з мамою та ще кілька наших родичів.

Вперше в житті завели собі городик

Городище – маленьке місто, я тут вперше і в захваті від нього. Життя змінилося: я стала більше читати, дивитися навчальні відеокурси, бігати, хоча й ніколи цього не робила. Звісно, контраст із Харковом великий, зокрема, немає звичних місць для відпочинку. Однак розумію, що я б не ходила, наприклад, у кіно в будь-якому разі, куди б не переїхала. У Городищі в мене вже з’явилися улюблені локації: стадіон і ставок з дамбою. Там люди зробили собі зручні місця для риболовлі, поставили стільці. А мені туди подобається приходити, щоб почитати книжку.

Юлія на стадіоні на Черкащині, куди переїхала через війну

Ми завели собі городик – у мене прокинулася шалена цікавість щось посадити. Господар будинку, який ми орендуємо, дозволив. Він посадив картоплю, огірки та інші овочі, а мені хочеться виростити свою руколу, салат, шпинат, редиску та квіти. До цього такого досвіду в мене не було. Хіба що в самому дитинстві, коли їздили на город до бабусі, але тоді я це ненавиділа, а тепер цікаво.

Люди тут дуже класні, допомагають нам. Оскільки ми були впевнені, що їдемо з Харкова на два тижні, то взяли із собою тільки речі найпершої потреби. Однак усе, що нам було необхідно, нам дали місцеві мешканці: посуд, надувні матраци тощо. Не можу сказати, що сильно розширюю коло знайомств, але вже завела собі подружок у місцевому магазині. Ще ми познайомилися з родичами моєї подруги, завдяки якій ми тут опинилися, спілкуємося з ними. Дуже здружилися із сусідом, який теж винаймає частину будинку, в якому ми живемо.

Перший власний врожай

Моя нова реальність – жити моментом

Чого мені бракує – так це своїх улюблених речей, як би це не звучало. Люди звикають до свого комфорту, який будуть навколо себе, і це нормально. Коли у тебе є лише кілька футболок і шортів, в якийсь момент хочеться одягнути свою сукню, попити з улюбленої чашки, приготувати щось на своїй пательні. У Харкові ми жили у своїй квартирі, в якій тільки закінчили ремонт – лишалося поставити лише шафу. Там залишилися всі наші речі. На щастя, квартира ціла, сподіваюся, так буде і надалі. 

Читайте також: «Ми вміємо шити, а отже, можемо допомогти ЗСУ». Як підприємець із Лисичанська евакуював бізнес до Дніпра

Часто я думаю, що колись ми зможемо повернутися до минулого життя, однак водночас розумію, що ще трохи – і я прийму те, що моя нова реальність означає жити моментом. Найбільше в цих умовах мені подобається те, що з’явився час на якісь прості речі. Наприклад, я тут постійно з родиною. Спочатку це мені здавалося важким, а от нещодавно я згадала, що на Новий рік загадала саме це – проводити час із сім’єю. 

Тепер уся країна знає, що таке війна

Я двічі переїжджала через війну, однак все ж таки це були різні ситуації. Коли почалася війна на Донеччині, то не було загрози з повітря й таких обстрілів, як зараз. Відповідно, і страх був менший. Скажу чесно: тоді ми звикли до війни й хотілося просто почати нове життя в новому місті. Я приїхала до Харкова – міста, яке не знало, що таке війна. Тепер це розуміє вся країна.

Хоча в Городищі спокійно, нині війна відчувається всюди. Зокрема, тут кипить волонтерська діяльність. Наші нові знайомі постійно щось готують для тероборони, передають їм яблука та консервацію, плетуть маскувальні сітки. І ти стаєш частиною цього руху, бо хочеться долучитися до нього, вписатися в це життя.

Юлія в селі на Черкащині, куди змусила переїхати війна

У різних регіонах – різні назви для ягід і страв

Після того як я все життя провела на Сході України та спілкувалася російською, останні місяці живу в українськомовному регіоні. Однак мені зовсім не складно розмовляти українською – мову я вчила ще в школі на Донеччині, читала твори української літератури, навіть в олімпіадах брала участь. Щоправда, трапляється, що іноді можу вставити в розмову суржикові слова. Помічаю, що не завжди можу підібрати потрібне слово.Цікавим для для мене стало розібратися з назвами ягід. Наприклад, у нас на Донеччині смородина – це смородина, а на Черкащині є смородина (чорна) та споришки (червона) тощо. Я не всі слова розумію, тому це трішки важко.

Ще цікаво, що деякі страви у нас називалися по-одному, а тут – геть інакше. Я навіть проводила розслідування. Наприклад, є салат з плавленого сирку, яйця та часнику. У Донецькій області він називається «Дем’ян Бідний», у Харкові – «Огоньок». А тут ми почали спілкуватися зі знайомими, які просто говорили на нього «Сирний салат». Я пішла в магазин і спитала в однієї жіночки, як у них називається ця страва. Вона сказала, що «Єврейський салат». І мені дуже цікаво занурюватися в подібні речі.

У спілкуванні по-модному вставляю українські слова

Нині я послуговуюся трьома мовами, бо на роботі ще й англійською спілкуюся з колегами з-за кордону. Соціальні мережі повністю перевела на українську, бо мені так хочеться, для мене це комфортніше. На роботі та з друзями, які перейшли на українську, розмовляю українською. У мене класна команда, половина з якої – зі Львова й Івано-Франківська.

Якщо я не знаю певних слів або мені щось важко перекласти, вони мені дуже допомагають. Восени я купила свою першу книжку українською – «Дюна». Це мене так захопило, що я прочитала ще три. Тепер у мене всі нові книжки тільки українською. Читання дуже допомагає перейти на мову, я часто зустрічаю такі цікаві слова, про існування яких і не знала.

Юлія Халілова

У Городищі теж намагаюся з усіма спілкуватися українською. Сім’я у мене російськомовна, тож ми спілкуємося так, як і раніше. Але знаєте, як айтішники люблять вставляти англіцизми у своє мовлення, так і я тепер по-модному, розмовляючи з рідними, вставляю українські слова – мені це дуже подобається.

Суспільство

У Чернігові можна охрестити дитину онлайн

Опубліковано

У Чернігові священники пристосувалися до умов війни, пропонуючи можливість проводити хрещення дітей у дистанційному форматі. Таку практику запровадили в окремих храмах міста після початку повномасштабного вторгнення росії.

Про це повідомляє ресурс Cheline.

Настоятель Кафедрального собору Святої Великомучениці Катерини Роман (Кіник) розповів, що хрещення іноді проводять за допомогою відеозв’язку. Це рішення стало актуальним через те, що хтось із родичів чи хрещених батьків перебуває на фронті.

Читати також: У Києві створили онлайн-довідник для підтримки ментального здоров’я

Чому такий підхід зараз важливий

«Буває, що батьки хочуть обрати хрещеного, але він зараз захищає Україну. У таких випадках вмикають телефон, і хрещений виходить на зв’язок. На місці є дружина хрещеного, яка тримає телефон, і він долучається до таїнства», — пояснює отець Роман.

Священник зазначає, що цей формат не суперечить церковним канонам. Людина, навіть перебуваючи онлайн, духовно бере участь у хрещенні, що робить його повноцінним. Після повернення хрещений зможе взяти дитину на руки, подарувати їй свою любов і тепло.

Нагадаємо, що на Харківщині створили підземний освітній простір для дітей (ФОТО).

Фото: Valerii Sorokin.

Читати далі

Суспільство

Україна планує відкрити декілька аеропортів у 2025-му році

Опубліковано

Наступного року в Україні можуть запрацювати кілька аеропортів. Технічні й організаційні умови для цього вже є, але потрібне політичне рішення.

Про це заявив мер Львова Андрій Садовий в інтерв’ю виданню «Твоє місто»

Досвід Ізраїлю: аеропорт Тель-Авіва під час війни

Садовий навів приклад Ізраїлю, де аеропорт Тель-Авіва продовжував працювати навіть у часи воєнних дій. Летовище стало «єдиним мостом», що з’єднував країну зі світом.

«Літаки ізраїльських авіакомпаній мають спеціальне обладнання під крилами для захисту в разі небезпеки. Світ уже має такі рішення. У нас немає іншого варіанту — ми повинні виживати та жити, навіть у час війни», — зазначив мер Львова.

Читати також: «Укрзалізниця» запускає новий щоденний потяг до Будапешта

Де саме відкриють аеропорти, Садовий поки не уточнив, проте наголосив, що Україна має всі шанси успішно перейняти міжнародний досвід і відновити повітряне сполучення.

Нагадаємо, що українська авіакомпанія відновила регулярні рейси з Кишинева.

Фото: ЗУАП.

Читати далі

Суспільство

У Львові збудували перший будинок житлового комплексу для переселенців (ФОТО)

Опубліковано

Будинок створили на 24 квартири, у яких житимуть поранені переселенці, які проходять реабілітацію в центрі UNBROKEN Ukraine. Житловий комплекс складатиметься з восьми будівель, які будуть повністю інклюзивними.

Про це повідомили у Львівській обласній військовій адміністрації.

Квартири, які передаватимуть мешканцям, будуть із готовим ремонтом, меблями та необхідною технікою. Люди зможуть жити у будинках до року. Під час проживання пацієнти UNBROKEN Ukraine будуть під наглядом лікарів.

Читайте також: У двох школах на Київщині, що пережили окупацію, встановили сонячні електростанції (ФОТО)

Європейська комісія виділила на цей проєкт 19,5 мільйонів євро грантових коштів, а міський бюджет Львова профінансував укриття та утримуватиме будинок.

Львів реалізує проєкт у співпраці з Європейським Союзом та програмою NEFCO in Ukraine «Зелене відновлення України». Програма є частиною масштабного проєкту із забезпечення тимчасового житла для постраждалих від війни.

Нагадаємо, що у Львові на маршрути вийшли екологічні трамваї, отримані від Берліна.

Фото: фейсбук-сторінка ЛОВА

Читати далі