Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

За вісім років війни – дві евакуації. Історія маркетологині, яка після Донецька та Харкова переїхала на Черкащину

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Деяким українцям уже не вперше доводиться змінювати місце проживання через війну. Юлія Халілова – одна з них. Вона переїжджала двічі: у 2014 році з Донецька та в березні 2022-го з Харкова. Нині дівчина зі своєю сім’єю знайшла прихисток на Черкащині – у цілковито незнайомому для себе регіоні. Юлія розповіла ШоТам про те, як змінилося її життя на новому місці, чим відрізнялися досвіди евакуації та що несподіваного для себе відкрила в українській мові.

Після Донецька кожне місто здавалося недосконалим

Навесні 2014 року я працювала в одній з івент-агенцій Донецька. Тоді в місті відбувалися страшні речі: референдум, сутички на головній площі неподалік від моєї роботи, окупація. Пам’ятаю, наприкінці травня почалася перестрілка, і ми бігли з офісу, бо було дуже страшно, а виїхати неможливо. Зателефонувала мамі, коли побачила обстріляний трамвай і вбитих людей. Я дісталася Південного вокзалу, з нього ще ходили автобуси, і поїхала до Українська – маленького містечка в Донецькій області, де я народилася та де жила моя мама аж до квітня цього року. 

В Українську я прожила цілий рік без роботи. За цей час пробувала переїхати до Дніпра, але він мені не сподобався – після Донецька кожне місто здавалося недосконалим. Донецьк був інноваційним і крутим, після нього важко було знайти таке ж місце для продовження життя й будування кар’єри.

Юлія до війни

У мене була подруга, яка переїхала до Харкова. У 2015 році вона покликала мене в гості, і я прийняла запрошення. Харків мені дуже сподобався, хоч я і всім говорила, що він дуже відстає від Донецька кількарічної давності. Зрештою я туди переїхала, а невдовзі те ж саме зробив і мій брат. Там я почала зростати професійно. Працювала артдиректоркою у відомій мережі закладів «Париж» майже чотири роки. Потім вирішила піти в ІТ. За останні два роки я остаточно осіла в Харкові, у мене з’явилася власна сім’я. Місто розвинулося: у ньому мільйон можливостей для самореалізації та комфортного життя, а ще гарні парки й архітектура, хороші люди. 

Думала, що вдруге таке точно не станеться

В ІТ-компанії Intellias, де я працюю маркетинг-спеціалісткою, говорили про те, що може бути повномасштабний наступ на Україну, розповідали про план дій у такому разі. Усі навколо говорили про це, але я думала, що вдруге такого точно не може бути. Тому й ми з чоловіком навіть не розглядали варіанти для переїзду. Ми розмовляли про те, що, можливо, і доведеться евакуюватися, але вирішили, що будемо розв’язувати проблеми по мірі їх виникнення. Так у нас і вийшло.

24 лютого ми все проспали, хоча й живемо на Салтівці, тож мали б чути вибухи. Мій знайомий журналіст вранці зателефонував і розбудив словами: «Юлю, прокидайся, почалася війна». Перший тиждень ми з просиділи вдома, у не найбезпечнішому районі міста. Коли над нами щось пролітало, то трусилася вся 12-поверхівка, в якій ми живемо на третьому поверсі. Ми спали в коридорі за правилом двох стін і працювали, сидячи на підлозі. Сконцентруватися було неможливо: постійно перебуваєш у страху, вимикають світло, зникає інтернет. 

Війна в Харкові: переповнене метро в перші дні вторгнення
Харківське метро в перші тижні війни.

Перед нашим будинком є джерельце, де ми набирали воду, а над ним – невеликий дах. Якось, коли ми були на вулиці, над нами щось дуже низько пролетіло. Цей страх неможливо передати. Люди зійшлися під дах над джерелом, наче він може захистити, якщо щось впаде згори. Я згадала, як у 2014-му, коли жила в Українську, пошкодили водопостачання, і ми їздили по криницях і набирали воду. У Мар’їнці, що неподалік, відбувалися активні бойові дії, і також літали снаряди. Однак ми до них якось звикли. А в Харкові вдруге вже не звикалося. 4 березня, порадившись із сім’єю, вирішили, що час їхати.

Війна в Харкові: затори автівок на виїзд з міста
Черга з автівок, які покидали Харків у перші дні війни.

Переїхали в Черкаську область за друзями

На Черкащину ми потрапили досить випадково. Сталося це ось як. У моєї подруги є сестра, з якою вони ніколи не спілкувалися й були віддалено знайомі. Ця сестра знайшла мою подругу у Фейсбуці й запропонувала переїхати до Городища – невеликого містечка в Черкаській області, там було тихо. Друзі поїхали, а потім запропонувала це зробити й нам, знайшовши житло. Це був плюс – ми знали, куди їдемо. 

Спочатку ми поїхали з чоловіком, його мамою та двома котами, а брат вирушив за нашою мамою в Донецьку область. Виїжджати було дуже страшно. Постійно щось літало, вибухало, бензину не було. На виїзді ми бачили розтрощені будинки. Через два дні прибули до Городища. А ще через місяць сюди приїхали брат з мамою та ще кілька наших родичів.

Вперше в житті завели собі городик

Городище – маленьке місто, я тут вперше і в захваті від нього. Життя змінилося: я стала більше читати, дивитися навчальні відеокурси, бігати, хоча й ніколи цього не робила. Звісно, контраст із Харковом великий, зокрема, немає звичних місць для відпочинку. Однак розумію, що я б не ходила, наприклад, у кіно в будь-якому разі, куди б не переїхала. У Городищі в мене вже з’явилися улюблені локації: стадіон і ставок з дамбою. Там люди зробили собі зручні місця для риболовлі, поставили стільці. А мені туди подобається приходити, щоб почитати книжку.

Юлія на стадіоні на Черкащині, куди переїхала через війну

Ми завели собі городик – у мене прокинулася шалена цікавість щось посадити. Господар будинку, який ми орендуємо, дозволив. Він посадив картоплю, огірки та інші овочі, а мені хочеться виростити свою руколу, салат, шпинат, редиску та квіти. До цього такого досвіду в мене не було. Хіба що в самому дитинстві, коли їздили на город до бабусі, але тоді я це ненавиділа, а тепер цікаво.

Люди тут дуже класні, допомагають нам. Оскільки ми були впевнені, що їдемо з Харкова на два тижні, то взяли із собою тільки речі найпершої потреби. Однак усе, що нам було необхідно, нам дали місцеві мешканці: посуд, надувні матраци тощо. Не можу сказати, що сильно розширюю коло знайомств, але вже завела собі подружок у місцевому магазині. Ще ми познайомилися з родичами моєї подруги, завдяки якій ми тут опинилися, спілкуємося з ними. Дуже здружилися із сусідом, який теж винаймає частину будинку, в якому ми живемо.

Перший власний врожай

Моя нова реальність – жити моментом

Чого мені бракує – так це своїх улюблених речей, як би це не звучало. Люди звикають до свого комфорту, який будуть навколо себе, і це нормально. Коли у тебе є лише кілька футболок і шортів, в якийсь момент хочеться одягнути свою сукню, попити з улюбленої чашки, приготувати щось на своїй пательні. У Харкові ми жили у своїй квартирі, в якій тільки закінчили ремонт – лишалося поставити лише шафу. Там залишилися всі наші речі. На щастя, квартира ціла, сподіваюся, так буде і надалі. 

Читайте також: «Ми вміємо шити, а отже, можемо допомогти ЗСУ». Як підприємець із Лисичанська евакуював бізнес до Дніпра

Часто я думаю, що колись ми зможемо повернутися до минулого життя, однак водночас розумію, що ще трохи – і я прийму те, що моя нова реальність означає жити моментом. Найбільше в цих умовах мені подобається те, що з’явився час на якісь прості речі. Наприклад, я тут постійно з родиною. Спочатку це мені здавалося важким, а от нещодавно я згадала, що на Новий рік загадала саме це – проводити час із сім’єю. 

Тепер уся країна знає, що таке війна

Я двічі переїжджала через війну, однак все ж таки це були різні ситуації. Коли почалася війна на Донеччині, то не було загрози з повітря й таких обстрілів, як зараз. Відповідно, і страх був менший. Скажу чесно: тоді ми звикли до війни й хотілося просто почати нове життя в новому місті. Я приїхала до Харкова – міста, яке не знало, що таке війна. Тепер це розуміє вся країна.

Хоча в Городищі спокійно, нині війна відчувається всюди. Зокрема, тут кипить волонтерська діяльність. Наші нові знайомі постійно щось готують для тероборони, передають їм яблука та консервацію, плетуть маскувальні сітки. І ти стаєш частиною цього руху, бо хочеться долучитися до нього, вписатися в це життя.

Юлія в селі на Черкащині, куди змусила переїхати війна

У різних регіонах – різні назви для ягід і страв

Після того як я все життя провела на Сході України та спілкувалася російською, останні місяці живу в українськомовному регіоні. Однак мені зовсім не складно розмовляти українською – мову я вчила ще в школі на Донеччині, читала твори української літератури, навіть в олімпіадах брала участь. Щоправда, трапляється, що іноді можу вставити в розмову суржикові слова. Помічаю, що не завжди можу підібрати потрібне слово.Цікавим для для мене стало розібратися з назвами ягід. Наприклад, у нас на Донеччині смородина – це смородина, а на Черкащині є смородина (чорна) та споришки (червона) тощо. Я не всі слова розумію, тому це трішки важко.

Ще цікаво, що деякі страви у нас називалися по-одному, а тут – геть інакше. Я навіть проводила розслідування. Наприклад, є салат з плавленого сирку, яйця та часнику. У Донецькій області він називається «Дем’ян Бідний», у Харкові – «Огоньок». А тут ми почали спілкуватися зі знайомими, які просто говорили на нього «Сирний салат». Я пішла в магазин і спитала в однієї жіночки, як у них називається ця страва. Вона сказала, що «Єврейський салат». І мені дуже цікаво занурюватися в подібні речі.

У спілкуванні по-модному вставляю українські слова

Нині я послуговуюся трьома мовами, бо на роботі ще й англійською спілкуюся з колегами з-за кордону. Соціальні мережі повністю перевела на українську, бо мені так хочеться, для мене це комфортніше. На роботі та з друзями, які перейшли на українську, розмовляю українською. У мене класна команда, половина з якої – зі Львова й Івано-Франківська.

Якщо я не знаю певних слів або мені щось важко перекласти, вони мені дуже допомагають. Восени я купила свою першу книжку українською – «Дюна». Це мене так захопило, що я прочитала ще три. Тепер у мене всі нові книжки тільки українською. Читання дуже допомагає перейти на мову, я часто зустрічаю такі цікаві слова, про існування яких і не знала.

Юлія Халілова

У Городищі теж намагаюся з усіма спілкуватися українською. Сім’я у мене російськомовна, тож ми спілкуємося так, як і раніше. Але знаєте, як айтішники люблять вставляти англіцизми у своє мовлення, так і я тепер по-модному, розмовляючи з рідними, вставляю українські слова – мені це дуже подобається.

Суспільство

На Київщині відкрили центр для дітей: які послуги можна отримати

Опубліковано

У Фастівській громаді Київської області створили Центр підтримки сім’ї та дитини стаціонарного відділення Фастівського міського центру соціальних служб. Відкриття Центру відбулося у Великоснітинському старостинському окрузі в рамках дводенного форуму «Усі діти – наші: розвиток соціальних сервісів – своєчасна та якісна підтримка сімей з дітьми».

Про це повідомляє Київська ОВА.

Центр надаватиме безкоштовні соціальні послуги внутрішньо переміщеним родинам та сім’ям, які опинилися в складних життєвих обставинах. 

Читайте також: 87-річний незрячий волонтер в’яже маскувальні сітки (ВІДЕО)

Робота закладу охоплюватиме:

  • Консультування;
  • Короткотермінове проживання;
  • Денний догляд дітей з інвалідністю;
  • Представництво інтересів;
  • Соціальну адаптацію;
  • Кризове екстрене втручання;
  • Соціальну інтеграцію та реінтеграцію;
  • Соціальний супровід родин, у яких виховуються діти-сироти та діти позбавлені батьківського піклування. 

Завдяки тісній співпраці з БФ СОС Дитячі Містечка у приміщенні зроблено капітальний ремонт та оснащено необхідним обладнанням.

Заклад було відкрито у рамках реалізації проєкту «Право на сім’ю», який реалізовує МБО БФ СОС Дитячі Містечка за фінансової підтримки Федерального Міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ).

Нагадаємо, українська фотожурналістка стала лауреаткою конкурсу.

Фото: Київська ОВА

Читати далі

Суспільство

Попит на електронні книжки зріс більш ніж вдвічі за рік: які купують книги

Опубліковано

В Україні вдвічі збільшився попит на електронні книжки. У мережі пояснюють це тим, що такі книги зазвичай дешевші за паперові, а також завжди є в наявності, на відміну від паперових книг, які можуть закінчуватися. Крім того, електронні книжки зручніше брати з собою в подорож. Утім, в мережі вважають, що «електронки» не стануть повноцінними конкурентами паперовим книжкам.

Про це інформує видання village посилаючись на дослідження «Книгарні Є».

За 2024 рок, читачі в Україні найчастіше надають перевагу електронним книгам українських сучасників. Кожна шоста продана книга – електронна, а це майже втричі більше, ніж паперових книг.

Читайте також: Книгарня “Сенс” долучилася до проєкту “Книжки на фронт”

Також електронні книги частіше обирають прихильники психологічної літератури, детективів та фантастики. Для порівняння, попит на сучасну зарубіжну прозу серед читачів електронних та паперових книжок майже однаковий. 

ЯКІ ЕЛЕКТРОННІ КНИГИ НАЙПОПУЛЯРНІШІ

  • «Я бачу, вас цікавить пітьма» Ілларіона Павлюка
  • «Стіни в моїй голові. Жити з тривожністю і депресією»  Володимира Станчишина
  • «Для стосунків потрібні двоє» Володимира Станчишина
  • «Танці з кістками» Андрія Сем’янківа
  • «Шлях до несвободи: Росія, Європа, Америка» Тімоті Снайдера

Нагадаємо, у Венеції пройшов перфоманс, присвячений “Ізоляції” в Донецьку.

Фото: Волинські новини

Читати далі

Суспільство

У Львові збільшилася кількість зарядних станцій для електромобілів: де можна заправити електрокар

Опубліковано

У Львівській громаді погодили ще 7 місць для розміщення зарядних станцій для електромобілів. Встановлювати станції для зарядки електромобілів можуть суб’єкти господарювання, звернувшись до міста з запитом щодо отримання відповідного дозволу.

Про це повідомила Львівська міська рада.

Нові зарядні станції будуть розміщені за такими адресами:

  • вул. Академіка Гнатюка, 20;
  • вул. Під Дубом, 2-А
  • вул. С. Бандери, 15;
  • вул. С. Бандери, 24;
  • вул. С. Бандери, 32;
  • вул. Ф. Ліста, 1;
  • пл. Є. Маланюка – вул.М. Скорика, 17;
  • вул. Стрийська, 38;
  • пл. Є. Петрушевича, 3;
  • просп. Т. Шевченка, 2;
  • просп. Т. Шевченка, 15;
  • вул. І. Виговського, 34;
  • вул. Т. Шевченка, 25
  • вул. Жасминова, 5-Б
  • вул. К. Левицького, 67;
  • вул. Пекарська, 7;
  • вул.І .Мечникова, 8;
  • вул. Зелена, 281-А
  • вул. Луганська, 18;
  • вул. В.Навроцького, 23:
  • вул.Стрийська, 45-А;
  • просп. Червоної Калини, 2-А;
  • просп. Червоної Калини, 36;
  • просп. Червоної Калини, 66;
  • вул. Володимира Великого, 10;
  • вул. С.Єфремова, 37
  • вул. Генерала Чупринки, 85;
  • вул. Київська, 10;
  • вул. Наукова, 2-Б;
  • вул.Т. Масарика, 2;
  • вул. Ю. Федьковича, 6;
  • вул. В. Липинського, 11;
  • просп. В. Чорновола, 95;
  • просп. В. Чорновола – вул. Торф’яна.
  • вул. Миколайчука, 9;
  • вул. П.Орлика, 4;
  • вул. Реміснича, 16-Г;
  • вул. Б.Хмельницького, 271;
  • вул. Т. Шевченка, 120
  • смт. Брюховичі, вул. В.Івасюка, 74.

Читайте також: Студенти з України презентують в шести країнах Європи “пісню без слів”

Як зауважив керівник департаменту міської мобільності та вуличної інфраструктури ЛМР Олег Забарило, на сьогодні зарядні станції вже встановили на 4 з визначених локацій. Також видано ще 10 пакетів документів для встановлення таких станцій.

Нагадаємо, Україна отримала від США модульні мости.

Фото: Львівська міська рада

Читати далі