Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

За що ви ненавидите чоловіків? А квіти вам можна дарувати? 15 наївних запитань українській феміністці – про 8 березня і не тільки

Опубліковано

Виявляється, домогосподарки теж бувають феміністками. А ще вони зовсім не проти існування чоловіків та польових квітів. Проте суспільні стереотипи досі переважають здоровий глузд. До «свята весни, краси та жіночності» (обережно, сарказм) ШоТам поспілкувався зі львівською феміністкою Софією Потоцькою. 

Чи варто дарувати квіти 8 березня, навіщо їм ті марші та чи запанує нарешті матріархат – зібрали в один текст усе, що досі хвилює тих, хто «не в темі». 

Софія Потоцька

Феміністка, працює в digital-маркетингу. Активістка організації «Феміністична майстерня». Авторка блогу «Жіночий дебош»

8 березня – радянське свято,  його треба заборонити. Це ж правда?

Насправді свято має американське коріння і виросло з робітничого руху. Жінки виходили на демонстрації, вимагаючи скоротити робочий день, збільшити зарплату та надати право голосу. Це був масштабний рух жінок-активісток із різних країн. Вже тоді були закладені ідеологічні концепти їхніх вимог – просто ще не було дати.

Чому кажуть, що це «радянське свято»? Тому що дата 8 березня згодом зʼявилася зі страйку робітниць ткацьких фабрик у Петрограді (Росія). Саме після цього Генасамблея ООН проголосила 8 березня днем святкування досягнень жінок у всіх сферах життя і протесту проти пережитків нерівноправ’я. Але, знову ж, проблема зародилася значно раніше, і жінки вже тоді виступали за покращення своїх прав.

До речі, це свято на «день жіноцтва» перетворив саме «Совєтский Союз» (я б хотіла транслітерувати цю назву, тому що «радянське» звучить як щось природне для нас, хоча ми були під окупацією). Річ у тім, що амбітні жінки хотіли займати вищі шаблі на роботі, але зіштовхувалися з сексизмом. До жінок ставилися як до менш розумних, менш раціональних, порівняно із чоловіками. Тобто таких історій, коли жінка стала директоркою, годі було уявити. Її максимум була якась «декоративна» посада.

Щоб вбити рух незгодних із соціальним сценарієм жінок, в СРСР плавно перетворили це свято на «день прекрасної частини нашого суспільства». І тому щороку на 8 березня жінкам у колективі казали приблизно таке: «Ви такі ніжні, дівчатка. От вам букетик, цукерочки, вихідний. Зарплату вищу не просіть – тіштеся тим, що маєте». Сьогодні це можна порівняти з позицією деяких IT-компаній: «Ну, в нас же є печиво та корпоративи. Яке ще зростання зарплат?».

8 березня – це День жіноцтва чи альтернатива Дню матері?

Є ще один момент, чому взагалі вирішили створити цей «день жіноцтва». Раніше чоловіків вітали з 23 лютого, яке ми вже не святкуємо, адже це день «совєтской армии». І в суспільстві почало нестися, що якщо є день чоловіків, то має бути і день жінок. У цьому контексті згадали про 8 березня, підмінивши сенси цього свята – відстоювати права жінок.

Міжнародний день жінки – це більш інклюзивний день. Якби він був альтернативою Дню матері, то жінки, які не мають дітей, не могли б цього дня бути присутніми в інформаційному полі. Цей день об’єднує всіх жінок, незалежно від того, стали вони матерями чи ні.

Добре, але ж зараз із правами жінок усе гаразд. Навіщо тоді цей день?

Реально, проблем же немає. Вже все, світ рівноправ’я наступив. Звісно, це не так. Нині одна з головних проблем у тому, що від жінки, яка працює, суспільство вимагає, щоб вона стала матір’ю, або вона сама вирішує це зробити. У підсумку в неї повністю відбирають робочі права. Жінка стає незахищено, хоча вона виконує аж два державні обовʼязки, так би мовити: додає приросту ВВП та допомагає зростати демографії.

Софія Потоцька, 8 березня
Акція «феміністки проти війни»

Друга велика проблема – брак шелтерів і кімнат безпеки для жінок. В ідеалі їх має бути щонайменше 10 на область, щоб помістити принаймні тих жінок, про яких статистично відомо, що вони піддавалися насиллю. У нас у кращому випадку буде 2, і то в обласному центрі. А зараз ці шелтери взагалі переформатовані під місця для ВПО. Тобто там жінки, постраждалі від насильства з боку чоловіків, живуть із чоловіками.

Нещодавно читала статтю про зв’язок велосипеда та фемінізму, наскільки у нас зараз не враховане планування для жінок. Доріжки прокладені прямим маршрутом уздовж доріг, умовно, між домом та роботою, коли денні потреби жінки вимагають кривих ліній маршруту.

У нашій країні є стільки важких тем, які все ще треба піднімати. Чимало з них викрилися під час війни, як от брак бронежилетів для жінок та відсутність прокладок для військовослужбовиць.

А ці щорічні марші, навіщо вони?

Для того, щоб зрозуміти, з якими проблемами все ще зіштовхуються жінки, треба побувати хоча б на одному марші до 8 березня. Це день, коли влада реально хоче послухати (не факт, що виконати) вимоги жінок щодо покращення їхнього життя.

Читайте також: Жінки в науці вже не дивують? Але їм досі радять «просто вийти заміж». Як українки виборюють своє місце в «чоловічій» професії

В усього, що містить в собі інформаційну кампанію, є життя. Проведення щорічних маршів – це показник того, що цей день важливий для українок.  Це важлива штука для того, щоб все, що вони роблять, мало сенс і жило, щоб про це пам’ятали. Як кажуть, чого не було в інтернеті, того ніколи й не існувало. Тому ці події важливі в межах інформаційних кампаній.

Феміністки – це жінки, які ненавидять чоловіків?

Цікавий момент, але у феміністок є законні чоловіки. У мене теж є хлопець, він зараз, до речі, варить суп на кухні. Якщо брати чоловіків загалом, то феміністки просто розуміють, наскільки їхнє життя та виховання відрізняється від жіночого. У феміністки може бути негативне ставлення до певної групи чоловіків (наприклад, екстремістів) чи до конкретного чоловіка (який, скажімо, зневажає її).

Може, я відкрию таємницю, але фемінізм – це насправді про ставлення до жінки, про комунікацію між дівчатами. Феміністка у своїй діяльності буде лише 10% часу думати, як там чоловіки, адже більшість часу вона думатиме про покращення життя жінок.

А феміністки справді «грантожерки»?

Чимало феміністок справді дуже ідейні. Ми часто виходимо зі своєю позицією у публічний простір, беремо участь у різних заходах. І «грантожерки» – це доволі популярна образа у наш бік. Насправді ми дуже багато працюємо. За лекцію, до якої я готувалася 140 годин, я отримала від нашої організації приблизно 30 євро. Це щось на межі волонтерства.

Софія Потоцька, 8 березня
Дискусія про активістську діяльність в умовах війни

До речі, багато дівчат не називають себе феміністками, тому що: «Ну як це? Я не проводжу лекції, не веду блог». А нічого й не потрібно. Фемінізм – це просто стиль життя. Серйозно, коли жінка розуміє, що не хоче обслуговувати свого партнера, тягнути на собі все в побуті, терпіти образи від колег-чоловіків, вона приходить у феміністичний рух. Тут вона починає шукати шляхи саморозвитку, і знаходить їх.

Тоді феміністки – це жінки, які не хочуть готувати?

Насправді ні. Навіть матір і домогосподарка може бути феміністкою. Часто можна почути, що якщо жінка сидить удома і виховує дитину, то все: шлях у клуб феміністок їй закритий. А це неправда. У нашому комʼюніті є не одна мама. Вони якраз і показують, як фемінізм допомагає у вихованні дітей, як впливає на життя в контексті материнства.

Фемінізм – це про вибір і різноманіття. Підписники блогу просили мене написати, яку концепцію української жінки я бачу, умовно, як от був «совєтский» плакат із робочою жінкою. Я сказала, що мені б знадобилося плакатів з 20. Чим різноманітніша жінка у своїх проявах, професії, зовнішньому вигляді, тим для неї краще. Чим менше типізації та рожевого шляху, який для нас придумали, тим краще. Це і є фемінізм.

Сьогодні феміністки – різноманітні жінки, і це класно. У чаті «Фемінізм Львів» є художниці, філологині, магістерки юриспруденції. Кожна з них від своєї спеціалізації робить внесок у покращення нашої громади. Це прекрасні жінки. Я рада, що перебуваю в їхньому колі. Це ком’юніті, яке тебе розуміє та більш-менш знайоме з принципами екологічного спілкування.

Чому феміністкам не можна дарувати квіти на 8 березня?

Квітів і всієї цієї атрибутики «жіночності, весни та краси», мабуть, будуть очікувати жінки, яким комфортно жити у цій бульбашці, закриваючи очі на справжні цінності свята. Я люблю польові квіти, але це не те, що б я хотіла отримати 8 березня. Найкращий подарунок на це свято я отримала у 2021 році – перцевий балончик і кисет для тютюну і самокруток.

Питання в тому, чому саме чоловіки мають дарувати квіти? Я, наприклад, колись дарувала їх своїм дівчатам, з якими разом організовую події.

8 березня
Тюльпани. Фото: oGorodniki

А взагалі просто ніхто не питав, що реально жінка хоче, щоб їй дарували. Це чоловіки вигадали, що нам потрібні квіти, а нас ніхто не запитував про це. Часто чоловіки ухвалюють якісь рішення щодо жінок, не питаючи їх, а потім хочуть, щоб ми жили за цим рішенням. Це дивно.

На 8 березня недоречно дарувати дівчині все, про що вона не просила. Це основна позиція феміністського лайфстайлу – говорити. Треба відступати від образу того, що жінку треба завойовувати, що про її думки треба здогадуватися. Звідси й береться ця «незрозуміла жіноча логіка» та «сутність жінки як із Венери».

Є жінки, які все ще намагаються на щось натякати, очікуючи, що партнер їх зрозуміє. Але хлопці еволюціонували. Вони зрозуміли, що можна просто не зрозуміти натяк, і нічого не треба буде робити. А жінка потім буде думати, що її чоловік дурний чи скупий. Але реально значно краще це перевірити, сказавши прямо: «Я хочу, щоб ти щотижня дарував мені квіти». І тоді все стане зрозуміліше.

Як взагалі зрозуміти, вітати жінку з 8 березня чи ні? А раптом вона феміністка?

У Росії кілька років тому був один абсурдний випадок у Male-free просторі «Симона». На 8 березня під будівлею зібралася група чоловіків із квітами. Вони пробили двері, вломилися і заявили переляканим жінкам: «Візьміть букет, феміністки, ми прийшли вас вітати. Чому ви не раді?». От, власне, так не треба.

Мені подобається, як мої друзі-чоловіки (навіть у феміністок такі є), іноді пишуть мені: «Софіє, а як мені взагалі тоді вітати моїх подруг? А що доречно в цей день?». Мій партнер теж підійшов до мене і запитав: «Я  реально не знаю, як тебе вітати, щоб було нормально. Чого ти хочеш у цей день?».

8 березня
Чоловік купує квіти 8 березня. Фото: Антикор

Тут, знову ж таки, порада одна: ставити одне одному питання і давати на них відповіді. Тоді всім буде простіше. Бо, реально, на всіх жінок одне бажання не натягнеш. Ми всі дуже різні.

Правда, що всі феміністки ненавидять 8 березня?

Феміністки ненавидять скоріше те, на що перетворили 8 березня. Для нас це завжди було найголовніше «професійне» свято. Таким воно і залишається.

До речі, така ж підміна понять відбулася і з 1 травня – Міжнародним днем праці. Суспільство чомусь нині сприймає його як можливість поїхати на дачу та посмажити шашлик. Але взагалі-то це День захисту працівників. У цей день треба було б вийти на мітинг і сказати: «А чому в Україні досі кожен пʼятий працює без контракту в тіньовій сфері та не захищений законом?». Наші думки розслабили шашличками, так само як і квітами. Нам підмінили поняття, щоб ми не думали про те, як живемо і що взагалі відбувається в країні.

Феміністки справді мріють про панування матріархату, не фарбується та не голять ноги?

Я рідко фарбуюсь, але люблю макіяж. Не голю ноги, тому що так мені зручніше й економніше. Але це моя окрема історія, вона не стосується узагальнення феміністок. Усі ми дуже різні, маємо свої вподобання.

Суспільство переважно має свої упередження. Як не вважається нормою, що жінка не голить ноги, так само, і що чоловік робить лазерну епіляцію.

Усе зводиться до суспільного осуду. Не всі феміністки – кар’єристи, але вони просто хочуть мати гроші. Здебільшого ми займаємося волонтерством, але ж і їсти хочеться. Соціум засуджує, що в певний вік ми не стаємо матерями, надаючи перевагу роботі. Натомість суспільство посміялося б із чоловіка, який не досягає вершин у кар’єрі. Усе те, що роблять успішні чоловіки, для жінок вважається абсурдним і смішним.

Щодо панування матріархату, навіть у радикальних феміністок немає такої кінцевої мети. Не знаю, хто це придумав. Я думаю, простіше позбутися гендерних ролей, ніж встановлювати новий світовий порядок.

Кажуть, усі феміністки – злі. Чи це так?

Не потрібно нас боятися. Так, деякі феміністки, наприклад я, можуть іноді поводитися агресивно (жартую, звісно). Але ми робимо це лише для того, щоб відстоювати  свої позиції. Це нормально. Це просто наша тверда позиція. Ми проявляємо її так, тому що інакше нас не почують.

Софія Потоцька, 8 березня
Пікет під «П’яною вишнею»

Треба нарешті перестати демонізувати образ феміністки. Я створила навколо себе простір, у якому чоловіки не бояться звернутися за порадою. Мій друг-комік, перш ніж публікувати відео зі стендапу, надіслав його мені та запитав: «Софіє, мене з’їсть суспільство? Тут я ображаю жінок чи ні?». Буде круто, коли чоловіки нарешті почнуть із нами радитися, намагатимуться зрозуміти, що вони роблять не так.

А чоловіки бувають феміністами?

Соціологиня Тамара Марценюк писала, що у 19-му – початку 20-го століття була маленька група чоловіків, яких реально можна було назвати феміністами. Вони за допомогою своїх зв’язків допомагали жінкам, наприклад, в освіті. Але це радше виняток.

Чоловік може бути союзником жінки, наприклад, не заважаючи їй робити те, що вона хоче. Існує рух, який зветься «профемінізм». Це коли людина виступає за підтримку постулатів фемінізму, але не входить до основного феміністського руху.

Феміністки впевнені, що чоловіки як люди, які не мають жіночого досвіду, не можуть розказувати жінкам, як їм жити та що робити. А ще, думаю, чоловік не зможе боротися за те, від чого йому буде складно відмовитися. Тому що привілеї для чоловіків існують і досі, просто не всі готові це визнати.

Якщо є фемінізм, виходить, має бути й рух за права чоловіків? Хіба ні?

Справді, чоловікам замість того, щоб навчати жінок, краще зайнятися власними проблемами. Мають бути ті, хто говоритиме: «Хлопці, плакати – це нормально», «Тобі потрібна психологічна допомога» чи «Ти можеш бути слабким».

Я була б рада, якби нарешті зʼявився потужний чоловічий рух. Чоловіки ж краще розуміють свої специфічні проблеми. Чоловіче суспільство у своїх мікропроявах дійсно сповнене насилля й агресії, навіть у дружньому колі. І це такі специфічні проблеми, за якими я просто спостерігала.

У скандинавських країнах чоловіки борються за те, щоб їм дали можливість виходити в декрет зі своєю партнеркою, щоб мати право опіки над дитиною після розлучення. І чоловічому руху справді було б добре розвʼязувати проблеми, з якими вони стикаються.

декрет
Батько у декреті. Фото: «Конкурент»

Моя позиція в тому, що чоловіку краще знати, що його потрібно, а жінці – що треба їй. І в жодному разі не варто применшувати проблеми одне одного.

Що буде, коли фемінізм переможе?

Мені іноді так сумно від думки, що все, що я роблю, не матиме видимого завершення. Я ніби Мойсей – ніколи не побачу кінця цього шляху. Якщо уявити таку фантастику, що фемінізм переможе, то це буде тоді, коли від жінок нарешті просто відʼ***ться.

Думаю, настане якась егалітарична (заснована на рівності) ера, коли людей перестануть розкладати на коробочки: блакитну та рожеву. Коли більше не буде цих сценаріїв на життя жінки та чоловіка. Коли нарешті всі зрозуміють, що жінки – не з Венери, а чоловіки – не з Марсу. 

Коментарі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили акцію «2 000 подарунків до Нового року»: як здійснити мрію дитини

Опубліковано

15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.

Про це повідомляють представники благодійного фонду.

Які діти отримають подарунки?

Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування. 

Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».

«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця  БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.

Читати також: У Полтаві відкрили новий центр психоемоційної підтримки для дітей і батьків

Про цьогорічну акцію

Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф. 

Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта». 

З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.

Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).

Фото обкладинки: Freepik.

Коментарі

Читати далі