«З собакою він вперше усміхнувся». Кейс про незвичайну терапію для пенсіонерів

Вже третій рік у Вінниці для порятунку людей від самотності та страхів використовують так звану каністерапію — лікування за допомогою спеціально навчених собак. Присутність тварин створює незвичайні емоційні переживання  для пенсіонерів. Вони дозволяють себе гладити та всіляко взаємодіяти. Завдяки цьому люди похилого віку відчувають свою потрібність комусь, згадують своїх дітей та домашніх улюбленців, які в них жили раніше. Один мешканець пансіонату, коли доторкнувся до собаки, вперше посміхнувся після реабілітації. Про те, як відбуваються заняття з песиками та успіх цієї терапії, читайте в нашому матеріалі.

Ян Петінов

психолог компанії «Чотири лапи Україна» благодійного фонду FOUR PAWS International
керівник проєкту «Людино-тваринна взаємодія» для мешканців Вінницького обласного пансіонату для осіб з інвалідністю і осіб похилого віку

Собаки можуть стати лікарями

В пансіонатах сьогодні живуть люди, які можуть бути самотніми, до яких рідко приходять родичі. До когось взагалі ніхто ніколи не навідується. Ми з командою «Чотири лапи Україна», де я працюю психологом, вирішили їм допомогти. Захотіли створити для таких людей простір, де вони можуть отримати емоційну розрядку та можливість відірватися від своїх хвилювань і проблем. І чи не найкраще з цим можуть допомогти саме тварини. Наші собаки-візитери допомагають мешканцям Вінницького обласного пансіонату долати виклики, з якими вони зіткнулися.

Так зване лікування за допомогою спеціально навчених собак називають терміном «каністерапія». Ми використовуємо один з її видів, який називається активність з собакою під час візитів На заході цю терапію використовують вже більш як 50 років. В Україні ж натомість вона чомусь не сильно поширена. Чимало досліджень доводять, що люди, які мають певні психічні особливості, краще реагують на лікування після спілкування з домашніми улюбленцями. Дітям собаки допомагають боротися зі страхами та мотивують їх удосконалювати різноманітні навички, а дорослим та людям похилого віку — з самотністю, неуважністю, посттравматичним синдромом та стресом.

Першу собаку знайшли на вулиці… й одразу ж загубили

Наша організація є представником в Україні міжнародного благодійного фонду FOUR PAWS International. Вони вже організовували проєкти з каністерапією в Румунії та Болгарії, і залюбки поділилися досвідом і з нами. Заняття собаками ми пропонуємо самотнім пенсіонерам, а також дітям з  особливостями розвитку. Ми використовуємо «людино-тваринну» взаємодію. Це такий собі мотиваційний простір, під час якого можна створити умови для формування нових соціальних навичок.

У 2018 році в нас з’явилася перша собака, яку ми згодом назвали Ліса, бо вона має руду шерсть. Ми просто гуляли вулицями Вінниці й шукали тваринку для нашого проєкту. І зустріли. Нам сподобалася її реакція на взаємодію з нами. Але, на жаль, того для в нас не було можливості забрати її. Наступного разу ми цю собаку вже на тому ж місці не побачили. Місяць ми шукали Лісу вулицями міста, і ніяк не могли знайти. Та одного разу я її помітив. Вона спала під лавкою на трамвайній зупинці. Я приманив Лісу до себе, і вона послухалася. Взяв її на руки, викликав таксі, й ми поїхали разом у притулок.

У Вінниці є Муніципальний притулок для тварин. Ми домовилися з персоналом, що будемо доглядати за Лісою, приходити й тестувати її на поведінку, психічні реакції, вигулювати її. І якщо вона підійде для нашого проєкту, то заберемо у співробітники. Якщо ж ні, тоді будемо влаштовувати кампанію з прилаштування її в хорошу сім’ю, адже ми взяли на себе відповідальність, забравши собаку з вулиці. І через два тижні тестування, прогулянок і взаємодії ми побачили, що у Ліси є потенціал стати собакою-терапевткою. У вересні 2018 року співробітниця , яка працює в нашому проєкті, прилаштувала Лісу до себе. Потім минули чотири місяці адаптації до нового життя з людьми. І через рік підготовки ми вже залучали собаку до роботи з людьми.

Через рік колектив поповнися ще однією чотирилапою співробітницею

Другу собаку ми вже отримали за рекомендацією. У Львові є поведінкова аналітикиня щодо собак, яка може чітко відрізнити бажану і не бажану поведінку тварин. І вона порекомендувала нам у проєкт взяти собаку, яку ми назвали Буся. І в лютому 2019 року наш колектив поповнився ще однією співробітницею. Вона також має свою провідницю, проживає разом з нею. Після чотирьох місяців адаптації та року підготовки ми також залучили її до роботи.

Собак навчають команд їхні провідники, які проходили підготовку у професійних кінологів. Вони використовують теорію Скіннера про оперантне обумовлення. Це про те, як навчати тварину за допомогою асоціативних зв’язків, щоб вона розуміла, що ця поведінка бажана, а ця — ні. Ще у нас є декілька професійних кінологів у Києві та Львові, з якими ми консультуємось, якщо не можемо подолати якийсь поведінковий бар’єр собаки.

Наші собаки не вкусять, що б не сталося

У 2019 році ми почали співпрацю з Вінницьким обласним пансіонатом для осіб з інвалідністю і осіб похилого віку, де щотижня проводили сесії під назвою «Активність з собакою». Це розважальна контрольована провідником робота, під час якої люди могли погодувати собаку, погладити, провзаємодіяти, навіть поспілкуватися з нею. За нашими підрахункам, кожен раз до нас приходили не менш як 16 людей, яким було це цікаво. Оскільки це не було примушення, типу «Приходьте працювати», відвідували заняття лише ті, хто хотів. Ми провели приблизно 30 занять, доки не почалася пандемія. І оскільки наші сесії тривали не довше 45 хвилин, щоб тварина не втомлювалася, хтось приходив на 10 хвилин, хтось на 20, а інші ж були протягом усіх занять — і в холод, і в спеку.

Насправді наша співпраця з пансіонатом була нелегкою. Оскільки допускати тварин на територію комунального підприємства, тим паче такого, який має нахил охорони здоров’я, досить важко. Складнощі виникали через санітарні перестороги, які є в законодавстві, та потребу домовлятися з чиновниками, щоб ті виділили нам територію для каністерапії. І ще були питання до біобезпеки. Ми подали всі документи з ветеринарними паспортами наших собак, надали всі довідки про вакцинації, результати лабораторних досліджень крові. Це було доведення, що в них немає інфекційних захворювань і вірусів, які передаються людям. Показували, як наші собаки взаємодіють з людьми, що вони не агресивні й навіть у якомусь екстремальному випадку не вкусять.

Хворий усміхнувся вперше за довгий час

Коли всі формальності були завершені, ми пішли знайомилися з людьми. Ми навіть не очікували, що стільки відвідувачів пансіонату захочуть долучитися. Всі вони з великими посмішками й з відкритими  обіймами зустрічали наших чотирилапих співробітниць для того, щоб з ними познайомитися. Дійсно, хвиля позитивних емоцій і безумовного прийняття відбулась одразу. І це добряче включило як нас у роботу, так і самих учасників.

Коли ми проводили одне з занять у пансіонаті, ми побачили кількох людей, які допомагали одному з мешканців на візочку під’їхати до нашої команди. Ми з ними познайомилися, запитали, чи можна підійти з собакою. Нам дозволили. Собака поставила лапи чоловіку на коліна, і він мав можливість ледве керованою рукою її погладити. Чоловік, який був на візку, виявився тимчасовим мешканцем пансіонату — він пережив інсульт. І ті родичі, які були з ним, сказали, що вони вперше з початку реабілітації побачили, що той усміхається. Ще ніщо ніколи нас так не зворушувало.

Гра в шахи з собакою та згадки про дітей

Те, що люди роблять з собаками на каністерапії, залежить від кількох факторів: послідовності заняття та настрою в учасників, які прийшли. Спочатку йде привітання. Собаки вже навчені сідати на задні лапки, підіймати одну і так ніби вітатися. Щоразу, коли ми приходимо, дозволяємо тварині підійти до кожної людини, щоби та її погладила. Це таке закріплення нашого вітання. Потім ми пропонуємо учасникам якось пропрацювати з собакою. Були випадки, коли вони ніби грали в шашки з собакою. Замість звичайних фішок використовували різного кольору сухі корминки. Хтось кидав собаці м’яча, хтось працював з іграшкою, куди потрібно вставляти корм. Це особливо важливо для людей, у яких є порушення роботи дрібної моторики.

Читайте також: За партою в 50+. Як Університет третього віку вчить пенсіонерів цифровій грамотності

З активністю ми завжди імпровізуємо. Навіть коли ми заздалегідь пропрацьовуємо якісь заходи, люди можуть прийти емоційно не налаштованими на це. Тому використовували різні підходи, вправи й заняття. Хтось просто хотів посидіти біля собаки, погладити її й так розвантажитися. Інший просив погодувати й говорив: «Ой ти моя доця, яка ти гарна». Ще один пенсіонер згадував тварину, яка жила з ним до того, як він потрапив до пансіонату. Хтось згадував про своїх дітей і переносив ці емоції на собак, розказував, що вони мали такий же характер, або ще щось. Емоційно люди використовували такий метод як перенесення своїх переживань на іншу живу істоту.

Потроху оговтуємося після локдауну

Під час локдауну нас, на жаль, не допускали до пансіонату через ризик розповсюдження коронавірусу. Ми чекаємо часу, коли ці обмеження повністю знімуть і не буде ризику перенесення інфекції. Сподіваємося, коли мешканців пансіонату провакцинують, нам дозволять приходити регулярно. Нещодавно ми відвідали пенсіонерів у Чернівецькому пансіонаті, щоб поділитися досвідом з місцевим психологом та показати, як можна залучати собак до соціально-психологічного супроводу пенсіонерів у пансіонатах. В інший час собаки проходять корекцію своєї спеціалізації, у них не припиняються навчання. У кого з наших знайомих є діти, вони приходять додому до наших провідників і там взаємодіють з собаками з дотриманням карантину.

Тварини без роботи не залишаються. І це дуже небезпечно, щоб собака довгий час не працювала в цьому напрямку. Її навички можуть змінитися, як і поведінкова модель. Навчаємо їх методом позитивного підкріплення. Вони запам’ятовують свою успішну поведінку, за що отримують смаколики як винагороду. Якщо є поведінка, яка нас не влаштовує, ми ігноруємо і просто не даємо собакам пригощань. І, власне, таким методом ми підказуємо тваринкам, що їм потрібно робити, а що не слід. Це і тренування витримки, і розуміння жестової командної мови. Поставили руку, собака знає, що їй потрібно сісти й чекати, доки, наприклад, дитина щось робить. Або пересісти так, щоб людина могла її погладити, чи не брати пригощання без дозволу провідника.

Популяризуємо відповідальне ставлення до тварин

Ми плануємо створити серію онлайн-роликів, де розповімо про те, як безпритульні тварини можуть стати вірними друзями й компаньйонами для людини. З ними можна проводити вільний час, радіти вдома якимось моментам, ходити на роботу чи в похід. Ми популяризуємо відповідальне ставлення до тварин: ветеринарний догляд, забезпечення їхніх прав на захист від страждань, на харчування і демонстрацію природної поведінки.

У роликах ми розповімо про те, як завести домашнього улюбленця, де його можна знайти, як утримувати, ставитися до нього, навчати й лікувати. Хочемо популяризувати тенденцію прилаштування тварини з вулиці та місцевого притулку для тварин, щоб хоч якось змінити проблему надмірної кількості безпритульних тварин в Україні.