Йому пропонували український трон, а він обрав полковницькі погони

Ерцгерцог з династії Габсбургів у 17 років таємно втік у Карпати шукати «українських розбишак» — і знайшов там справу, якій присвятив решту життя. Під австрійським мундиром він носив вишиванку, а власні вояки прозвали його «червоним принцом» за синьо-жовті відзнаки. #ШОТАМ розповідає, як дитяча цікавість австрійського аристократа перетворила його на людину, яку в Україні знають як Василя Вишиваного.

Таємно поїхав у Карпати шукати «українських розбишаків»

Про Україну Вільгельм уперше почув ще в дитинстві. У їхньому домі бувала польська шляхта, від якої він навчився польської та чув розповіді про українців. Їх називали «розбишака́ми» і «бандитами», тому хлопець спочатку й сам уявляв українців саме такими. Особливо його зацікавила Жаб’є — нинішня Верховина, яку він побачив на карті Галичини. 

У 17 років він таємно вирушив до Ворохти. Вільгельм оселився у місцевого гуцула, ходив горами, їздив кіньми та возами й побував у Жаб’ю. Своїх «українських розбишаків» він так і не знайшов. Натомість ця поїздка повністю змінила його уявлення про Україну. 

Під австрійським мундиром носив українську вишиванку

У 1915 році Вільгельм служив офіцером австро-угорського війська в підрозділі, де більшість становили українці. Один із його підлеглих подарував йому вишиту сорочку. Вільгельм почав її носити, і серед українських вояків за ним закріпилося ім’я Василь Вишиваний. За архівними матеріалами, вишиванки він отримував від вояків неодноразово.

Вишиваний підтримував українську національну свідомість серед своїх вояків. Він домагався, щоб вони носили синьо-жовті відзнаки й не приховували своєї української приналежності. Через це його сотню називали «червоною» або «соціялістичною», а самого Вільгельма — «червоним принцом». Сам він пояснював, що причиною були саме синьо-жовті відзнаки, які тоді в австрійській армії могли сприймати як прояв нелояльності. 

Міг залишитися австрійським ерцгерцогом, але присвятив себе Україні

Після поїздки до Карпат інтерес Вільгельма до України лише зростав. Він вивчав українську мову, читав про її історію та культуру й дедалі більше спілкувався з українцями. Те, що почалося з дитячої цікавості, поступово стало важливою частиною його життя.  

Василь намагався підтримувати українських вояків і говорив із ними про становище України. Вишиваний любив українські пісні та просив своїх підлеглих співати «Не пора», «Ще не вмерла Україна», «Верховино», «Над Прутом у лузі».

Українська культура стала для нього не просто захопленням. Вишиваний дедалі більше ототожнював себе з українцями, а його ставлення до України вже починало суперечити інтересам держави, якій він служив.

«Інтереси України для мене на першім місці»

Свою позицію Вишиваний не приховував навіть перед австрійськими офіцерами.

Йому відповіли, що така позиція суперечить офіцерським обов’язкам, а самого Вишиваного почали вважати політично-підозрілим.

Після розпаду Австро-Угорщини Вишиваний уже служив українській справі. Восени 1918 року він налагодив зв’язки з керівництвом відновленої УНР, а після падіння Гетьманату отримав ранг полковника української армії та служив у Генеральному штабі.

Дехто з сучасників навіть бачив у Вільгельмові можливого монарха. На відміну від батька й старшого брата, які були претендентами на польський престол, сам Вільгельм зробив вибір на користь українців — і саме тому його називали безкорисливим претендентом на український трон.

Цей статус мав конкретне підґрунтя: у період гетьманату Павла Скоропадського деякі командири Армії УНР зблизилися з Вишиваним і пропонували йому долучитися до повалення гетьмана й стати на чолі Української Держави. Проте Василь категорично відхилив цю пропозицію — свого монаршого статусу він ніколи не домагався офіційно.

Помер у Лук’янівській тюрмі за «шпигунство» на користь України

Після поразки визвольних змагань Василь жив у Відні та продовжував підтримувати українську справу. Він не втрачав зв’язку з українською еміграцією, цікавився культурою та писав українською мовою. У 1921 році там вийшла його збірка віршів «Минають дні», присвячена боротьбі за волю України.

У 1947 році радянські спецслужби заарештували його, звинувативши у шпигунстві та контактах з українськими націоналістами. Вишиваного вивезли до Києва й ув’язнили в Лук’янівській тюрмі. Його засудили до 25 років ув’язнення, але вироку він не пережив. За радянськими документами, причиною смерті був туберкульоз.

Сьогодні ім’я Василя Вишиваного носять вулиці в українських містах, а його постать продовжують відкривати для широкої аудиторії. У 2025 році в Україні відзначили 130-річчя від його народження. Він народився в одній із найвпливовіших династій Європи й міг залишитися в імператорському середовищі, успадкувати титул і жити життям австрійського аристократа. Натомість Василь Вишиваний обрав Україну — країну, яка не була його батьківщиною, але стала його свідомим вибором.