Георгій Шарпак став одним із найвидатніших фізиків ХХ століття. Його винахід став проривом у науці, медицині та навіть космічних дослідженнях. За це відкриття у 1992 році йому вручили Нобелівську премію.
У світі він відомий, як французький винахідник Жорж Шарпак, але науковець народився у маленькому містечку на Рівненщині, де минуло його дитинство. #ШоТам розповідає про фізика, який завжди пам’ятав звідки він родом.
Боротьба в Русі опору та концтабір
Георгій Шарпак народився 1924 року в місті Дубровиці на Рівненщині, у єврейській родині. Його дитинство минало серед поліських пейзажів — родина жила у двоповерховому будинку між аптекою та універмагом. Дід мав цегельню, батько працював бухгалтером у лісгоспі, а рідня займалася виробництвом пива та морозива.
У дитинстві майбутній фізик ганяв м’яча з хлопцями та пас гусей. У 7 років Георгій наступив на гостре стебло очерету й тяжко поранив ногу. Рана запалилась й довго не гоїлась. Лікарі порадили везти хлопчика до Варшави — і це стало кінцем дубровицького періоду його життя.
Родина певний час жила в Палестині, а згодом переїхала до Франці. Там хлопець швидко вивчив французьку — це вже була п’ята мова, якою він володів. У школі він вирізнявся блискучими здібностями, захоплювався книгами та годинами просиджував у бібліотеці, коли ровесники гралися надворі.
Коли почалася Друга світова війна, 19-річний Георгій вступив до французького Руху опору. Він допомагав з фальшивими документами, шукав житло для партизанів. У 1944 році німці заарештували його й відправили до концтабору Дахау. Майже рік він провів за колючим дротом, а після звільнення отримав французьке громадянство, і став Жоржем Шарпаком.
Порівнював фізику зі згубною коханкою
Повоєнна Франція потребувала фізиків, і Георгій обрав саме цей шлях. Він закінчив Паризьку гірничу школу, навчався у Колеж де Франс, слухав лекції Фредеріка Жоліо-Кюрі й працював у його лабораторії. У 1959 році Шарпак приєднався до Європейського центру ядерних досліджень (CERN) у Женеві.
«Фізика нагадує вимогливу, а іноді згубну коханку. Вночі та вдень, літом і зимою, вранці та вечері вона переслідує вас, полонить, переповнює та занурює у розпач. І ви божевільно любите її та невільні розлучитися з нею бодай на день»,
— писав Георгій Шарпак.
Відомі тоді методи дослідження елементарних частинок мали великі обмеження. Шарпак вирішив поєднати детектор із комп’ютером. У 1968 році він створив багатодротинкову пропорційну камеру — «невеличку штуковину 10 на 10 сантиметрів», як сам скромно казав.
Камера дозволила збирати дані в мільйони разів швидше, бачити рідкісні взаємодії частинок і складні ядерні реакції. Цей винахід став справжньою революцією у фізиці й відкрив перспективи для медицини та біології.
У 1992 році Георгій Шарпак отримав Нобелівську премію з фізики «за винахід і вдосконалення детекторів частинок».
«Фізика мене більше не залишала…. І, на моє велике здивування, наприкінці 1992 року вона привела мене у Стокгольм — за Нобелівською премією. Нобелівська премія — це Ейнштейн, Нільс Бор чи Кюрі. Порівнювати себе з ними — не могло бути й мови!»,
— писав Георгій.
Науковець усе життя був активним противником розповсюдження ядерної зброї.
«Камеру Шарпака» почали застосовувати не лише в науці, а й у медицині для точної діагностики та лікування онкохвороб, у сейсмології, у дослідженні ДНК і навіть у космічних програмах NASA.
Георгій Шарпак залишився відданим Україні: згадував своє дитинство, народні пісні та вірного песика. Він хотів допомогти лікарям після Чорнобиля, але радянська влада відмовилася від його пропозиції.
Георгій казав:
«Коли не стелиться шлях на українські терени, я кличу Україну до себе. І вона щоразу приходить — із мого серця».
Він хотів ще раз приїхати на Батьківщину, але не встиг. У 2010 році Георгій Шарпак пішов із життя, залишивши світові винахід, який і досі працює на користь науці й людству.
Фото обкладинки: Експедиція XX
