Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Їхній мотивації позаздрить будь-хто». Майстерня Woodluck дає другий шанс колишнім нарко- і алкозалежним. Як працює цей бізнес

Опубліковано

«Нашу місію сформував ветеран, який переміг залежність і вирішив почати життя заново», – розповідає засновник меблевої майстерні Woodluck Андрій Левицький. Його бізнес мав стати першим місцем роботи для вихованців інтернатів, утім згодом фокус підприємства змістився. Woodluck почав працевлаштовувати колишніх нарко- і алкозалежних людей.

Сьогодні половина команди – українці, що побороли залежність, пройшли реабілітацію та прагнуть змінити своє життя. Утім на цьому власник проєкту не зупиняється й уже готує нову ініціативу, тепер – для ветеранів. Свою історію Андрій Левицький розповів команді ШоТам.

Андрій Левицький 

засновник і власник соціальної меблевої майстерні Woodluck у Львові

Бізнес – це не лише прибутки, а й соціальна місія

Гадаю, варто почати цю історію з того, що колись я був головою студентського братства в Українському католицькому університеті. І саме з тих часів у мені зародилася любов до громадського сектору та соціальних ініціатив, які він може виконувати. Коли розпочалася Революція Гідності, я пішов геть з бізнесу, щоби активізувати себе саме у суспільстві. 

Відтак я взявся до роботи у Львівській освітній фундації – благодійній організації, що дозволяла створювати різноманітні ініціативи на своїй базі. Одна з таких – всеукраїнський волонтерський табір «Будуємо Україну разом». А був одним із засновників цієї ініціативи та присвятив їй три роки життя.

«БУР» зростав, а я почав відчувати втому й певне емоційне вигорання від цієї роботи. Тож вирішив, що настав час повертатися до бізнесу. Щоправда, мені не хотілося просто прибутку і зміни середовища. Я усвідомлював, що хочу зробити щось, що матиме як заробіток, так і соціальну місію. 

Меблева майстерня і майстри з інтернатів 

На той момент у мене була можливість вирушити у подорож і побачити, як функціонують соціальні підприємства у різних куточках світу. Мета соціального бізнесу запала мені в душу. І повернувшись до Львова, я розпочав навчання у Львівській бізнес-школі.

Одним із завдань було написання бізнес-плану. Спершу я вирішив, що модна заснувати коворкінг, куди всі охочі могли б прийти і щось змайструвати своїми руками, скажімо, тумбочку чи стілець. Утім такий проєкт міг не окупитися – це стало зрозуміло, коли в бізнес-школі прорахували фінансовий аспект ідеї. 

Згодом ідея коворкінгу переросла у меблеву майстерню Woodluck. Але не просто майстерню, а простір, де працюватимуть хлопці з інтернатів. Тобто все відбулося саме так, як хотілося з самого початку, – бізнес і соціальна місія. 

меблярі

«Ми звільняємося та їдемо у Польщу на полуницю»

За чотири місяці нам вдалося створити пілотну, тобто пробну, версію майстерні Woodluck, знайти трьох хлопців-випускників інтернатів і запустити роботу. Ми брали замовлення, поступово розширювалися, планували подальші проєкти, допоки… Хлопці-майстри не вирішили звільнитися. 

Як зараз пам’ятаю, що це був четвер. Вони прийшли і сказали: «Ми звільняємося та їдемо у Польщу на полуницю». Я запитав: «Коли?». І вони відповіли, що їдуть вже наступного дня. Для мене це стало неприємною несподіванкою, адже означало, що певні процеси майстерні мають зупинитися. 

Я повернувся додому і опублікував допис у соцмережах з вакансією в майстерні: шукав столяра з досвідом роботи. Допис розповсюджував у різних фейсбук-спільнотах, серед них – і група «Ветерани АТО». Буквально через день я отримав відповідь. 

мебляр Woodluck

Woodluck трансформувався завдяки майстру-ветерану

На співбесіду прийшов Олександр – столяр за фахом із 10 роками професійного досвіду. Він був ідеальним кандидатом. Ми пішли у майстерню, щоб роздивитися робоче місце, інструменти, а паралельно я розповів йому про соціальну складову нашого бізнесу. 

Він вислухав, усе роздивився і сказав: «Я хочу бути до кінця відвертим. Коли я повернувся з АТО, то мав проблеми з алкоголем і наркотиками. Нині я завершую свою реабілітацію у центрі для алко- та наркозалежних». Я подякував йому за сміливість та чесність і… Запропонував роботу. Ми вирішили, що спробуємо. 

Вже зараз я можу сказати, що Олександр трансформував нашу соціальну місію у меблевій майстерні – відтоді ми почали активно співпрацювати з реабілітаційними центрами. За шість років роботи Woodluck кількість співробітників на виробництві розділилася 50 на 50. Це колишні алко- чи наркозалежні і професійні майстри, яких ми також наймали на роботу. 

Після реабілітації люди потребують підтримки

Наша меблева майстерня з самого початку була невеличка. Тоді йшлося лише про 30 м², а сьогодні наші майстри мають у своєму розпорядженні усі 300 м². Із працівниками аналогічно: перший час з нами працювали троє людей, а зараз – 30. А серед 15 членів команди, залучених до виробництва, 8 – це колишні алко- чи наркозалежні люди.

Ми тішимося, що нам вдається допомагати людям, які опинилися у скрутному становищі, але взяли себе в руки, пройшли реабілітацію і прагнуть повернутися до повноцінного життя. Адже реабілітація триває не день і не два, а дев’ять місяців. Уявіть собі, пробути майже рік без телефону, без доступу інформації, без звичайного життєвого спілкування, а до цього всього – ще й боротися з надзвичайно складною залежністю. 

Це пекельна праця над собою, яку, на щастя, люди витримують і рухаються далі. Але вже без зайвого вантажу, що руйнував їхні життя. Ми раді, що люди відкриваються і беруться за роботу. Ми бачимо, що вони готові й надалі працювати над собою, а тому довіряємо їм. 

майстри Woodluck

Ми довіряємо кожному, хто приходить до нас 

Важливий момент нашої соціальної майстерні Woodluck – ми довіряємо кожному, хто приходить до нас, аби працювати. Тут людина, яка щойно вийшла з реабілітаційного центру, не почуватиметься дискомфортно, не відчуватиме, що хтось на неї не так дивиться. Навпаки – усі свої. 

Людині щонайменше приємно, що їй довіряють. Довіряють настільки, що одразу дають ключі від майстерні та цілодобовий доступ. І такий підхід, відверто кажучи, шокує людей. Адже це цілковита довіра, яку часто потрібно заслуговувати. Натомість ми готові довіритися одразу. 

До кожного новачка у нашій команді ми долучаємо ментора. Ментор – це та людина, яка вже завершила свою реабілітацію і тривалий час працює у майстерні. Це не про контроль, а, знову ж таки, про довіру. Із ментором новачок щодня має спільні розмови, обід, може звернутися до свого «провідника» у будь-який час із будь-який питанням. 

Нагадаю, що під час реабілітації людина перебуває у закритому просторі майже рік, тож коли вона «вривається» у соціум, їй необхідна підтримка. Це довготривалий процес, який називається «ресоціалізація». Ба більше, людині потрібно згадати, що таке бюджет, як розпоряджатися власними коштами, як дістатися з одного місця в інше, і ще безліч елементарних речей, які потребують банального пояснення та прикладу.

Тому наші ментори, які вже подолали цей стрес, готові розповісти про свій досвід і давати поради тим, хто тільки став на цей шлях. Крім того, коли у людини трапляються певні кризові моменти, ментор знає, як її підтримати. А ці моменти дійсно трапляються: щось може не виходити, ламатися, не завжди вдається досягти ідеального результату. Тоді ментор не дає людині опустити руки, радить, як продовжити або покращити роботу. 

команда майстерні Woodluck

Навчаємо нових майстрів усього, що вміємо самі

Такий менторський процес триває близько трьох місяців. Цього часу достатньо, щоби людина, яка завершила реабілітацію, змогла спокійно, без стресу та дискомфорту, повернутися до життя. 

Зрозуміло, що не кожна людина, яка страждала на алко чи наркозалежність, була майстром столяром. Тому ми проводимо тримісячне навчання, пояснюючи, як користуватися інструментами, із чого починати, та й взагалі, чим ми займаємося в майстерні Woodluck. 

Читайте також: Хто створює робочі місця для ВІЛ-позитивних та колишніх ув’язнених? Кейс майстерні «Оверсайз», що шиє форму для ЗСУ

Також ми активно працюємо над мотивацією людини. Безпосередньо перед роботою проводимо своєрідну співбесіду, дізнаємося, чи дійсно людина готова до праці, чи усвідомлює, які навантаження на неї чекають, що доведеться майструвати тощо. Якщо розуміємо, що людина готова – даємо їй роботу. Наші майстри отримують гідну оплату за свою працю, і я можу сказати, що тут вона точно вища, ніж середня зарплата столяра на ринку. 

Люди, які подолали залежність, мають вищу мотивацію

За світовою статистикою, після реабілітації тверезими залишаються до 10% людей. Наша статистика інакша. Ми бачимо, що лише 10% людей зриваються і повертаються до вживання алкоголю чи наркотиків. Гадаю, на це позитивно впливає саме менторська підтримка і досвід людей, які вже остаточно перемогли залежність. 

Звісно, хтось із нами залишається довше, хтось – працює у майстерні лише три місяці, поки триває навчання, або навіть менше. Тут немає примусу чи якихось контрактів, що змушують людину працювати. Кожна історія – індивідуальна. Ми помічаємо, коли хтось хоче розвиватися у своїй сфері, і підтримуємо його. Наприклад, до нас прийшов Ростислав: він пропрацював із нами три місяці, і ми допомогли йому повернутися до роботи з автомобілями. Адже до залежності він був спеціалістом у своїй галузі. 

Для тих, хто залишається з нами, ми влаштовуємо курси підвищення кваліфікації. Цікавий момент: коли ми лише стартували з меблевою майстернею і людьми, які завершили реабілітацію, то влаштовували експеримент на мотивацію. Колишнім залежним і тим, хто ніколи не зловживав алкоголем чи наркотиками, давали однакові завдання з однаковою кількістю матеріалів і часом на завершення проєкту. 

З’ясувалося, що ті, хто ніколи не вживав, – менш мотивовані до роботи і частіше не встигали завершити завдання до дедлайну. Водночас люди, які побороли залежність, закінчували задачу або вчасно, або навіть завчасно. Так ми наживо побачили, наскільки потужна мотивація та відповідальність у тих, хто подолав алко- чи наркозалежність. 

Наступний крок Woodluck – підтримка ветеранів

Такі кейси мотивують мене розвиватися й розмірковувати над запуском схожих соціальних проєктів. Наша львівська майстерня існує вже шість років і функціонує без мого прямого втручання. Тож нині я планую створити схожу історію в Івано-Франківську.

Ідея полягає в тому, щоб започаткувати автомайстерню (а згодом – і меблеву майстерню), залучивши туди ветеранів, які пройшли фізичну чи психологічну реабілітацію після участі у бойових діях. Я вже спілкувався зі спілкою ветеранів і побачив, що запит є. А отже, час працювати далі.

верстат Woodluck

Фото надані ШоТам героєм матеріалу.

Суспільство

Односельчани згуртувалися та збудували військовому дім

Опубліковано

Через важке поранення військовий був у тяжкому моральному стані, але односельчани не лишили його на самоті та вирішили збудувати для нього будинок! Уся Заліщицька громада на Тернопільщині донатила на нове житло. Вони за тиждень змогли добудувати для Степана дім, який понад 30 років стояв недобудованим. Зараз жителі села шукають можливості, як зробити ремонт всередині будинку, також волонтерів, які б могли допомогти Степану з протезуванням ніг.

Про це повідомляє ШоТам.

Історія Степана

Хлопець понад рік служив стрільцем-санітаром і вивозив з поля боя поранених та загиблих. На початку січня ворог влучив у бліндаж, де був хлопець. Той отримав важкі поранення – лікарям довелося ампотувати обидві ноги вище колін.

Степан був у пригніченому стані: відмовився віж їжі, ні з ким не хотів спілкуватися.

Читати також: У Києві з’явиться меморіал до 80-ї річниці депортації кримських татар

Небайдужість Надії

Староста села Надія поїхала до хлопця в лікарню та пообіцяла побудувати дім, який колись розпочав його батько. Чоловік передчасно помер, і аж протягом 30 років посеред поля стояли лише стіни та дах. А хлопець усе життя жив з мамою в старій глиняній хаті.

Надія кинула клич громаді, що потрібно підтримати Степана та добудувати дім. І люди почали донатити та працювати! Добудували стелю, постелили на горищі утеплювач, залили стяжку, поставили вікна та двері. Щоб підʼєднати воду з криниці, викопали рів для труби довжиною аж в 100 метрів. У той день будувати прийшли понад 70 людей — це одна третина села!

Наразі односельчани шукають можливість, як зробити ремонт у самому будинку. Потрібні газова плита, сантехніка, меблі та побутова техніка. Найбільше жителі хочуть, щоб після лікування Степан повернувся в нову затишну оселю. А ще шукають волонтерів, які б могли допомогти з якісним протезуванням хлопця. Якщо ви хочете підтримати Степана – напишіть Надії чи задонатьте на картку: 5457 0825 0657 8165.

Нагадаємо, що для ЗСУ розробили антитепловізійне пончо та саперні берці: тривають випробовування.

Читати далі

Суспільство

У Києві з’явиться меморіал до 80-ї річниці депортації кримських татар

Опубліковано

Поруч з Мистецьким Арсеналом у Києві планується встановлення меморіалу на згадку про кримських татар, які були депортовані з Криму через радянський терор.

Про це повідомляє Комерсанту український.

Про проєкт

Місце для нового пам’ятника вже обране – район Художнього Арсеналу в Києві, на Печерську, неподалік від Лаври та музею Голодоморів.

Висота монумента складатиме 7 метрів, а всередині його будуть зображені “руки, колії та потяги”. Крім того, на пам’ятнику будуть вказані назви усіх селищ, звідки були депортовані люди.

Матеріали: камінь та латунь.

Спочатку планувалося, що пам’ятний знак буде заввишки до 2 метрів, але згодом проєкт зазнав змін.

Ми запропонували більше: сім метрів висота, зсунули трошки місце (розташування), перехрестя доріжок. Людина проходить і потрапляє у середину цього монументу. Три стели, дуже багато сенсів закладаємо: і руки, і колії, і потяги“, – розповідає художник, Рустем Скибін.

Читати також: Психологи пояснили, чому ми хочемо засинати під сторонні звуки

Історія депортації

Депортація кримських татар – геноцид, складовою частиною якого було насильницьке виселення кримськотатарського народу з його історичної батьківщини, Криму, здійснене упродовж кількох днів травня 1944 року.

Етнічну чистку здійснено відомством держбезпеки СРСР за наказом Йосипа Сталіна і постановою Державного комітету оборони СРСР від 11 травня 1944 року.

18 травня 1944 року – день початку депортації, коли жінок, дітей, інвалідів війни та людей похилого віку зігнали до товарних вагонів та, ущент заповнивши їх переселенцями, відправили за кілька тисяч кілометрів від рідної домівки. Цей день є днем трауру (крим. Matem künü) в історії кримськотатарського народу і днем пам’яті в Україні.

Нагадаємо, що Київрада розгляне петицію про збереження садиби Маліна.

Також ми повідомляли, що Данія побудує в Україні містечка для психологічного відновлення дітей-сиріт.

Фото: Комерсант український

Читати далі

Суспільство

Український проєкт з спільнототворення у громадах отримав міжнародну нагоду

Опубліковано

Проєкт “Community reBuilding” від аналітичного центру Cedos, який передбачає створення 10 унікальних центрів спільнототворення в 10 громадах, переміг у номінації “Висхідні зірки” на конкурсі New European Bauhaus Prizes 2024.

Про це повідомляє Хмарочос.

Про конкурс

Кожного року Єврокомісія організовує конкурс з метою виявлення інноваційних ідей у галузі архітектури, дизайну та урбаністики, спрямованих на покращення місцевих громад і суспільства в цілому. Цього року Україна вперше приєдналася до цього заходу. Із понад 500 учасників у фіналі конкурсу представлено 4 проєкти з України.

Читати також: В київській області перейменують 7 населених пунктів

Про проєкт

Проєкт Community reBuilding спрямований на розвиток центрів спільнототворення у 10 українських громадах з населенням до 100 тисяч осіб. Громади отримали гранти у розмірі 1 000 000 гривень від WNISEF та Cedos, а також менторську підтримку від експертів різних сфер для створення та розвитку цих центрів.

Центри спільнототворення – це відкриті простори, де представники різних соціальних груп можуть збиратися для спільного проведення дозвілля, розвитку громади, співпраці та реалізації свого потенціалу. Вони були організовані на базі різноманітних об’єктів, таких як бібліотеки, ветеранські центри, будинки культури, старовинні будівлі аптек і т.д.

Нагадаємо, що відкрилась реєстрація на інвестиційний саміт SelectUSA: як взяти участь.

Фото: New European Bauhaus Prizes 2024

Читати далі