«Є повністю зруйновані амбулаторії у селах – там будуть модульні будівлі». Досвід окупації та відбудови Балаклійської громади на Харківщині

П’ять медичних закладів Балаклійської громади були зруйновані повністю, 60% – пошкоджено чи розграбовано. Та окупація й бойові дії не зупинили українських медиків – вони добровільно надавали допомогу місцевим жителям та ділились залишками ліків, ховали медичне обладнання вдома та чекали ЗСУ. 

Як оговтуються від окупації та відбудовують медичні заклади, читайте у матеріалі ШоТам.

Наперекір бажанням окупантів місто оживає 

До складу Балаклійської громади Харківської області входять 14 старостинських округів і 37 населених пунктів. До початку повномасштабної війни у нас проживало понад 41 тисяча мешканців.

Та 2 березня 2022 року російські війська зайшли у місто і лише 8 вересня над Балаклійською міською радою знову замайорів український прапор. Близько 12 тисяч жителів міста залишались і пережили ці страхи окупації. 

Була пошкоджена соціальна інфраструктура, а саме наша лікарня. Також багато приватних будинків та багатоповерхівок були частково або повністю зруйновані. 

Проблем з відновлення багато. Але все осилюємо з державною підтримкою та за допомогою донорів. Це Червоний Хрест та UNICEF, МОМ та ACTED, а також багато інших неурядових організацій. Працює програма «єВідновлення», створена комісія і жителі отримують кошти на відшкодування втраченого майна. Встановлюються вікна коштом благодійних фондів – можливо, не так швидко, як того хотілось, але допомога є і вона величезна. І, звісно, підтримує Харківська ОВА та навіть маємо допомогу від Вінницької міської ради. Всім небайдужим, які нам допомагають, хочеться сказати слова вдячності й низький уклін.

Балаклію та більшість інших окупованих сіл громади звільнили 8 вересня 2022 року. Фото: ШоТам.

Бойові дії тривають зовсім поруч, але місто оживає – люди повертаються. Усі магазини, банки і частина промислових підприємств відновили роботу. Відбудовуються поліклініки та фельдшерсько-акушерські пункти у старостатах, і навіть центральна лікарня вже повноцінно працює. Попри бажання нашого ворога, ми живі і продовжуємо жити на рідній землі. 

З перших днів ми стали волонтерами і розвозили гуманітарку по усій громаді

Не вся громада була окупована, але значна частина – місто Балаклія та 8 з 14 старостинських округів. Та всі населені пункти були у зоні бойових дій, тому маємо дуже багато зруйнованих сіл. 

Система медичних закладів громади базується на комунальному некомерційному підприємстві Балаклійський центр первинної медико-санітарної допомоги. До воєнного стану в структуру центру входило 12 амбулаторій і 11 ФАПів (фельдшерсько-акушерських пунктів). З них 5 було зруйновано (у селах Волохів Яр, Шевеліка, Мілова, Щурівка та Волобуївка) і 14 пошкоджено. Тож наразі на території громади працює 8 з 12 амбулаторій та 6 з 11 ФАПів. На роботі – 18 лікарів, 33 медичних сестер і 8 молодших медсестер.

Під час окупації і ще місяць після звільнення ми волонтерили: розвозили допомогу, ліки і все необхідне. Із 31 березня по 7 травня 2022 року ми виїхали у сусідню громаду й працювали під керівництвом начальника Ізюмської військової адміністрації. Робили те саме – доставляли у нашу громаду гуманітаку. Та невдовзі рашисти закрили вʼїзд гуманітарки, аби показати нашим людям, що українська влада їх кинула. Це був дуже складний період аж до деокупації восени 2022 року.

Через два дні після звільнення Балаклії до нас зайшло 60 тонн гуманітарки – продуктів харчування. А далі потрохи стали відновлювати всі сфери життя.

Відбудова – це спільна робота держави, міста та десятків благодійних фондів

3 жовтня запрацювали найбільш вцілілі заклади та продовжуємо відновлювати роботу далі. Все, що було зруйноване або вкрадене рашистами, компенсується благодійними фондами за координації Харківської ОВА. Допомога є і медикаментами, і необхідним обладнанням. Наприклад, БФ «Пацієнти України» відновили амбулаторію №1 в Балаклії та замінили вікна, а у селі Вербівка (населенням близько двох тисяч жителів до війни) відновили опалення й також допомогли з вікнами. 

Є повністю зруйновані амбулаторії у селах, і там планують поставити модульні будівлі. А поки цього немає, ми організовуємо виїзні прийоми з інших населених пунктів. Такі виїзні бригади працюють й від благодійників: надають ліки та допомогу спеціалістів, зокрема, психологів. Інший варіант для жителів цих сіл – безкоштовний транспорт до медичних закладів Балаклії, що забезпечується гуманітарною місією «Проліска». 

У громаді організовують виїзні прийоми з інших населених пунктів. Фото: ШоТам.

Відбудова – це не завжди відповідальність одного субʼєкта. Часто буває, що, наприклад, перекриття даху фінансується місцевим бюджетом, а перший поверх відновлює благодійний фонд. Звісно, незначні пошкодження легше виправити, тож фонди більш зацікавлені такими проєктами. Але ми плануємо і капітальне будівництво та вже погоджуємо план робіт з Міністерством охорони здоров’я. 

З місцевого бюджету ми покриваємо витрати на 34,5 мільйона гривень для медичних закладів. Це комунальні послуги, паливо та відшкодування лікарських препаратів. За іншими статтями ми фінансуємо і відновлення будівель медзакладів. Наприклад, село Петрівське було в окупації п’ять днів, а розбите так сильно, що важко описати. Коштом місцевого бюджету ми швидко відновили котельню, а далі вже благодійні фонди надавали будівельні матеріали.

Нині працює все: медицина, садочки, школи, ліцеї та гімназії. До війни ми мали 1600 дошкільнят та 4200 дітей шкільного віку. То наразі маємо до трьох тисяч дітей. Підприємства відновлюються, але повільніше, ніж хочеться. Небезпека ще є і це не секрет, але люди повертаються.

Ні звʼязку, ні світла, ні інтернету, а часом і без води – такою була наша робота

Під час окупації наша мережа медичних закладів продовжувала працювати, але частково і на добровільних засадах. Ми перевели всіх співробітників у режим простою для того, щоб не взаємодіяти з окупантами та не наражати на небезпеку тих, хто працює.

У дитячій поліклініці Балаклії залишились і допомагали шість лікарів, які роздавали гуманітарну допомогу (ліки, памперси тощо), консультували пацієнтів та, на жаль, виписували довідки про смерть. Лікарі виходили на роботу всього на декілька годин, адже навіть бути у приміщенні лікарні було небезпечно через обстріли та загалом обставини. Хотіли б допомогти онлайн чи телефоном, але неможливо – звʼязку у місті майже не було. Крім того, люди приходили за медикаментами, тому треба було перебувати на місці. 

Ситуація ускладнилася, коли окупанти обмежили вʼїзд української медичної гуманітарки. Адже пацієнтам, наприклад, діабетикам, ліки потрібні постійно. Тримались як могли на запасах, потім брали російську гуманітарку (що часто виявлялась викраденою з українських складів), але і цього не вистачало. На жаль, у нас були випадки, коли люди з хронічними захворюваннями помирали через нестачу медикаментів. 

Декілька закладів були розграбовані: окупанти винесли техніку та навіть меблі. Та от саме в нашому структурному підрозділі завдяки лікарям, які тут залишились, рашисти не наважились зайти та грабувати. Окупанти придивлялись і навіть питали, чи є щось, що нам не потрібно. «Все наше нам потрібно», – казали лікарі. У таких ситуаціях напевно забуваєш про небезпеку та власні страхи.

Після деокупації всі досить швидко зібрались, і вже 3 жовтня ми розіслали інформацію працівникам з проханням повертатись на роботу. Для медиків ми облаштували кабінети, які найменше постраждали, та організували графік виїзду по громаді.

60% закладів мають руйнування та частково розграбовані. Фото: ШоТам.

Паралельно розв’язували ремонтні питання – покривали дахи, замінювали вікна. З перших днів з допомогою прийшли благодійні організації, які швидко оцінили наші потреби і приїхали вже з підрядниками та матеріалами.

60% закладів мають руйнування та частково розграбовані. З таких матеріальних втрат – окупанти забрали машину для перевезення хворих. Тож наразі ми возимо з собою апарат штучної нирки. Поки це потребує всього чотири пацієнти, але цифра така не може бути сталою.

Усього наразі ми обслуговуємо близько 37 тисяч жителів, тому ми маємо відновлюватись і працювати заради наших людей.

Рашисти заходили в амбулаторію, та вкрасти нічого не змогли – ми вже сховали 

Під час окупації російськими військами ми всією сімʼєю з дітьми були тут на місці. Як і багато жителів ми не думали, що таке лихо прийде. Тому не встигли виїхали і лишались вдома. Залишались і пацієнти, особливо лежачі: з ними ділились памперсами, препаратами, антибіотиками – всім, що мали.

Коли російські війська зайшли у Балаклію, ми вже розуміли, що можуть дійти і до нас. Оскільки ми мали засоби первинної допомоги, то все це разом з обладнанням забрали додому. В амбулаторію перестали ходити зовсім. 

Росіяни заходили у медзаклад, сусіди прямо бачили це. Були вибиті вікна, перевернуті шафи, але загалом шкоди невеликої наробили. Напевно шукали якісь медикаменти. Красти тут не було чого – ми максимально забрали по домівках компʼютери, кардіограф та іншу техніку. 

Місцеві знали, де ми живемо, тож приходили і за ліками, і за консультаціями. Звертались з різними скаргами та найчастіше у людей підвищувався тиск через тривогу. Також звертались із загостренням циститу. І звісно перевʼязка, якщо якісь поранення, у серйозних випадках зазвичай везли одразу на Балаклію.

Була молода жінка тільки-но після пологів – хворіла через те, що постійно потрібно було ховатись у погребах. Їй також допомагали і ліками, і консультаціями. Зараз у неї та дитини все добре. 

Село звільнили наприкінці березня, але обстріли продовжувалися ще довго. Тому ми виїхали. Колега моя тут лишалась довше, десь до середини літа. Та коли їхній дім зруйнували, то і вони виїхали усією сімʼєю. За словами старости Гусельського старостинського округу, у селі з 440 будинків – 280 пошкоджених або зовсім зруйнованих.

Постраждала й будівля амбулаторії. Приліт був біля самого входу, тому потребували заміни вікон у частині приміщень, ремонт частини даху, ґанку та деяких приміщень. Допомога з відновлення зʼявилась майже одразу, та і ми не чекали завершення робіт – розпочали прийом пацієнтів з 1 листопада, коли ще вікна були забиті фанерою. Наразі все вже працюємо повноцінно.

Будівля амбулаторії у Гасарівці потребувала ремонту. Фото: ШоТам.

Нині обслуговуємо понад 500 наших постійних жителів, з них – 20 дітей. 

До нас їдуть люди з інших сіл, де розбиті приміщення, або ж консультуються телефоном. Звичайно, ми обслуговуємо всіх, хто потребує. Навіть якщо потрібно виїхати – автомобіль є, паливо є, тому їдемо.

Щочетверга до нас приїжджає сімейний лікар, а так постійно маємо двох працівників. Медикаментів різних в достатку: від температури, тиску, головного болю. Все це гуманітарна допомога, яку безкоштовно ми даємо людям за їхніми потребами.