Кілька разів на рік Максим Малигін разом з дружиною та маленьким сином поспішають на потяг з Києва до Закарпаття. Понад десять годин дороги — і чоловік опиниться поблизу Мукачева, де його чекають 350 кущів, які він з командою доглядає вже понад 10 років.
Завдяки його ентузіазму вдається утримати єдину в Україні чайну плантацію «Жорнина», яка існує з середини минулого століття. #ШОТАМ розповідає, як росте та смакує справжній український чай.
Максим Малигін
керівник проєкту відновлення чайної плантації «Жорнина» біля Мукачева
З проєктного менеджера в еколога
Я живу поблизу Києва, працюю проєктним менеджером, а ще — вже 30 років досліджую чай. Це моя друга робота, яку я називаю волонтерською, бо про дохід ще не йдеться.
З дитинства всі в моїй сім’ї пили чай, тому це був традиційний для мене напій. В університеті я навчався на аналітичній хімії, тому розумівся на біохімії рослин. Згодом, коли з’явилася можливість мандрувати, зміг скуштувати різні сорти чаю. Зокрема, поїхав до Китаю та відкрив для себе їхню чайну культуру, а понад 10 років тому вперше поїхав на Закарпаття побачити залишки чайної плантації поблизу Мукачева.
Колись давно я прочитав про неї замітку в газеті — в той час було складно знайти інформацію в інтернеті. А в грудні 2013 року ми з дружиною поїхали туди, щоб побачити плантацію на власні очі.
Відтоді я кілька разів на рік приїжджаю на Закарпаття, де доглядаю рештки цієї чайної плантації. У грудні торік навіть здобув освіту еколога, щоб більш професійно займатися цією справою.
Зараз на плантації росте 350 кущів чаю
Щоправда, це лише частинка того, що було тут раніше. Плантацію створили ще в середині минулого століття, і рослини були на 20 гектарах поля, але не всі пережили важку зиму 1953 року. Вціліла лише невеличка ділянка, розташована зараз на чотирьох гектарах заповідника.
Нею опікувався технікум, а згодом — працівники лісгоспу та студенти біологічного факультету. На початку 2000-х ділянка вже стала закинутою, а фото майже не залишилося.
Чай ― це рослина, якій потрібен постійний догляд. З 2019 року ми з місцевими волонтерами почали розчищати ділянки й регулярно слідкувати за ними. Це унікальне місце, схожого в Україні немає, бо умови для росту чаю є лише на Закарпатті, і наша плантація тут єдина.
Згодом я вступив до європейської асоціації Tea Grown in Europe Association, яка об’єднує людей, що вирощують чай. Відтоді я отримую багато зразків рослин, бо спеціалізуюсь на сортах із нових для цієї культури регіонів ― Європи та США. Іноді ми організовуємо дегустації з колегами, щоб обмінятися досвідом і просто насолодитися чаєм.
Мрію створити український сорт чаю
Мені дуже бракує матеріалів, аби вивчати історію плантації. Але зараз ми самі робимо важливі кроки, досліджуючи різновид Camellia sinensis — української субпопуляції грузинської популяції. Я навіть писав дипломну роботу про неї, а тепер мрію зробити український сорт цього чаю. Це дуже складний шлях, потрібна співпраця з науковою установою, довгий процес реєстрації, але я вірю, що нам вдасться.
Уже кілька років я вивчаю технічну складову вирощування чаю в умовах Європи. Потрібно весь час стежити за його станом, а навесні — обрізати та формувати кущі. У нашому кліматі це найважливіше у догляді, щоб кущі залишалися стійкими до холоду та спеки.
Ми робимо таке, чого не робить ніхто на фермерських господарствах у Європі. У Франції, наприклад, нема заморозків, там кущі більш захищені.
Раніше на територію плантації часто заходили місцеві й туристи та викопували кущі. Люди не розуміли, що чай не приживається в окремих господарствах чи полях. І через це плантація втрачала багато рослин. Та коли ми почали більше розповідати про це в медіа, шкоди стало набагато менше, і тепер крадіжок немає.
З усієї плантації — всього три кілограми чаю
Коли ми тільки починали роботу, хотіли довести, що з української сировини можна робити смачний чай. Багато людей просто не вірили в це, але нам вдалося створити «Червоний Шаркань», також уже маємо рецептуру «Зеленого Шарканя». Виростити цей чай було дуже важко, але нам вдалося.
Китайці кажуть, якщо бізнесу 10 років, то він лише народився. Тому за цими мірками наша справа дуже молода. Ми скоріше нагадуємо маленьку науково-дослідну установу, яка працює на ентузіазмі: з кущів на плантації у кращому випадку буде три кілограми чаю.
Наша мета ― зберегти здорові кущі в межах заповідника. Після обрізання отримуємо рештки рослин ― живці, які намагаємося розповсюджувати. Ми розмножуємо їх і передаємо тим, хто захоплюється чайними культурами. Спершу ділилися живцями з колегами, потім облаштували теплиці — і наші саджанці почали купувати люди не лише із Закарпаття, а й з інших регіонів.
Тепер у нас з’явився партнер ― фермерське господарство, яке обробляє рослини. До заробітку ще далеко, зараз хоч би вийти на самоокупність.
Часто у цій справі доводиться докладати й власні кошти. Мені здається, якщо зникне наш ентузіазм, плантація занепаде і всі наші зусилля будуть марними.
То який на смак справжній український чай?
Я дуже вдячний людям, які допомагають відновлювати плантацію. Тривалий час там працювали чоловіки, які після початку повномасштабного вторгнення пішли служити. Я не міг дати їм скуштувати чай, за яким вони доглядали, і це мене дуже тривожило. Та згодом вони та їхні сім’ї змогли спробувати те, над чим так довго працювали.
Ми не продаємо чай з плантації з етичних міркувань. Після років старанної роботи він просто безцінний, і для нас важливіша технологія створення, ніж заробіток. Натомість віддаємо продукт на експертні оцінки, а частину ― на професійні дегустації. За ці роки український чай спробували вже близько 150 людей.
Нам дуже потрібна людина, яка повірить у цю справу й допоможе інвестицією у фермерський проєкт. Щороку знаходиться кілька охочих, які цікавляться умовами співпраці, та поки що це невигідна справа — вона не про швидкий заробіток. Але ми віримо, що з часом усе вдасться. Колись ніхто не сподівався, що ми відновимо ділянку плантації, а ми зробили це і довели, що чай може рости в Україні.
Мене часто запитують, який на смак український чай, але після років роботи вже просто не можу оцінювати його як споживач. Можу тільки сказати, що він ― автентичний, і якщо ви його спробуєте, то вже ні з чим не сплутаєте.
