«Якщо всі зроблять як я, чи стане світ кращим?». Три історії волонтерів ДСНС: медика, рятувальника та пожежниці

Анестезіолог Ярослав вирушив на деокупований Південь України, у села без лікарень та лікарів, повз заміновані поля — щоб жителі не лишалися сам на сам з хворобами. Рятувальник-волонтер Олег зібрав групу небайдужих і виїхав до Херсону після підриву ГЕС, аби допомогти людям. Пожежниця-волонтерка Світлана з Івано-Франківщини виїжджала з командою на виклики — навіть раніше за пожежну з сусідньої громади, щоб встигнути допомогти односельцям.

Волонтерити можна по-різному. Розпитали трьох добровольців — чому вони вирішили рятувати і допомагати у свій вільний час. А також підготували невелику довідку про добровольчий рух у ДСНС, щоб кожен охочий міг долучитися.

Ярослав Ботюк

лікар-волонтер, завідувач відділення анестезіології та інтенсивної терапії Тернопільського регіонального фтизіопульмонологічного медичного центру.

Бути лікарем — це рятувати людей і діяти швидко

Мій шлях в медицину почався після 7 класу — вступив до ліцею на медичний напрямок, посилено вчили біологію, фізику, хімію. А також базові медичні предмети. Фах лікаря приваблював мене — бо я міг допомагати людям, рятувати їх. 

Обрати один напрямок у медицині так і не зміг, мені подобалося все! Тож спеціалізація анестезіології підійшла — адже тут треба багато знань з різних галузей. А ще — часу на ухвалення рішень часто бракує, тож треба діяти швидко. У мене саме такий психотип, тож люблю свою роботу.

Моя сімейна лікарка розповіла про волонтерство у ГО «Casers» у межах Програми «Спільнодія», я не вагався — зрозумів, що це моє. Раніше багато подорожував, ходив у походи з наметами — тож до некомфортих умов мені не звикати. А ще — я був футбольним ультрасом, тож готовий до неоднозначних ситуацій. 

Спочатку заповнив анкету на сайті, мені зателефонували і уточнили, чи зможу поїхати в конкретні дати. Куди їхати не кажуть — задля безпеки. Тоді з точки збору їдемо машиною швидкої допомоги у село. Люди отримують не тільки безкоштовний огляд, а й деколи ліки — їх веземо з собою і видаємо за потреби. Якщо проблема серйозна — скеровуємо до інших лікарів. Перед поїздкою я ознайомився зі спеціальним навчанням від ГО «Casers» — цикл відеороликів про те, як себе поводити на деокупованих територіях, які небезпеки існують, як спілкуватися з людьми.

Тож з літа 2023 приєднався до лікарів-волонтерів — їздимо в деокуповані, та все ще небезпечні місця. Приймав пацієнтів у селах Давидів Брід, Високе, Лиманець на Херсонщині. Зазвичай у команді нас 5 — я, як загальний лікар, медсестра, УЗД-спеціаліст, психолог і водій.

Ми повинні допомагати одне одному — на деокупованих територіях наші люди

Розумію, що у таких поїздках є загроза моєму життю і здоров’ю. Але поки особливо загрозливих ситуацій не ставалося, тільки незрозумілі. Наприклад, ми їхали польовою дорогою — з двох сторін заміновані поля, з’їхати на обочину чи розвернутися не вийде. Раптом попереду помітили причеп з якимись балонами — а навколо ні душі. Далі їхати не ризикнули — наш водій має багато досвіду поїздок у прифронтові райони, знаю, що вивозив людей з-під Бахмута. Тож авто позадкувало і ми повернулися до розвилки — далі їхали довшою дорогою, але зате без невідомих причепів попереду.

Їдемо так, щоб до темряви повернутися — поки завжди встигали оглянути всіх охочих. Домовляємося з місцевою владою про те, де будемо приймати людей. У тих селах, звісно, немає лікарень, тож облаштовуємося у фельдшерських пунктах, вже як пощастить. Тут люди не мають доступу до якісної медицини. Тому ми і їдемо до них.

Мені здається, людина має сама собі дати відповідь — варто їй їхати в такі поїздки чи ні. Люди, які там, на деокупованих територіях, — це громадяни нашої країни, такі ж українці, як і всі. До того ж потребують допомоги. Люди живуть там кожен день — у складних умовах, без лікарень, зі зруйнованими будинками, із загрозою обстрілів. Ми повинні допомагати одне одному.

Я розумію, що небагатьох приваблює можливість попрацювати безкоштовно — ще й з ризиками. Але для мене важливо — якщо у мене є змога покращити їхнє життя, я це зроблю

Світлана Шиш

пожежниця-доброволиця, староста у Виноградському старостинському окрузі, Івано-Франківська область

У мене є основна робота, але коли на мобільний приходить сповіщення про пожежу — виїжджаю

Раніше я 10 років працювала у пенсійному фонді, зараз — староста села. Я задоволена своєю роботою — бо можу допомагати людям. Чесно, думаю, що це моя найкраща праця. У нас небагато людей — 1457 на старостинський округ. Це два села — Виноград і Хвалибога. 

Через свою посаду я завжди приїжджаю на місце пожежі, щоб скласти акти, протоколи. А тепер — ще і як пожежниця. Рік тому ми вирішили створити добровільну пожежну команду — ДПК. Захотіли перейняти досвід сусідньої Польщі — у них такі добровольчі команди мають попит. Виграли грант — отримали форму та все необхідне. Тепер маємо Росохацький комунальний заклад «Добровільна пожежна команда».

У ДПК 12 людей — заступаємо на чергування на телефонах. У кожного з нас є основна робота, але якщо на мобільний приходить сповіщення про пожежу — то водій і помічник одразу виїжджають. Грошей за це не отримуємо, хіба премії, якщо був складний випадок і його вдалося загасити. Цього року ми гасили комбайн на полі — швидко впоралися, тож фірма нам віддячила грошима на рахунок, за те, що врятували дороговартісну техніку. 

У нас в селі є вже навіть дві пожежні команди — одна МПК (місцева пожежна команда) з 4 водіями існує близько 20 років, і ми. Це зручно, бо допомагає швидше реагувати. Уявіть, однієї бочки води вистачає на 7 хвилин — а що таке цей час для вогню? Нічого. Тож коли приїжджає кілька машин, то можна оперативно підвозити воду, якщо пожежа масштабна.

Хочу стати водійкою — лишилося отримати категорію С

Звісно, робота небезпечна, але думаю, що немає такої роботи, де б взагалі було не страшно. До того ж наша команда не сама, ми завжди маємо підтримку професійних пожежників з Городенки. Якщо людина повідомляє про пожежу — спочатку виклик приймають в Івано-Франківську, ті повідомляють у Городенку (це за 25 км від нас), а вони вже нам. Тож ми встигаємо доїхати першими. Якщо пожежа невелика, то можемо і самі її локалізувати. 

Зараз люди часто палять траву, тож викликів багато. Був такий випадок нещодавно, жінка 85 років підпалила в себе невеличку купку — але був сильний вітер, тож вогонь перекинувся на сусідську кукурудзу, а ми його загасили.

Навчання проходили онлайн, але вчимося постійно — їздимо на безкоштовні заняття у Городенку, також у Львів на курси домедичної допомоги.

Зараз я в цій команді займаюся більше організаторською допомогою — на місці пожежі викликаю швидку допомогу чи газову службу, допомагаю господарям вивезти те, що лишилося на згарищі. Але хочу спробувати і бути водійкою — у мене 20 років водійського досвіду, але треба пройти навчання на категорію С. Тож маю такі плани.

Рятувальник не просто чекає на пожежу — насправді він постійно у небезпеці

До повномасштабного вторгнення я працював з автомобілями: обслуговування, продаж. У Фейсбуці побачив повідомлення про курси рятувальників від ГО «Волонтер» на базі ДСНС, організоване Фондом Східна Європа. І вирішив податися, тож навесні 2023 року пройшов їх. 

Курси тривали два тижні — заняття щодня до обіду. Навчання було не тільки теоретичним, ми займалися у димо- і теплокамерах, у спеціальних дихальних апаратах, лазили по баштах. Такі курси проводилися у межах Програми «Спільнодія». ЇЇ мета підтримувати волонтерський рух в Україні й робити так, аби професія рятувальника-добровольця ставала все престижнішою.

Мені сподобалося, що ми занурилися у життя рятувальників. Чесно, раніше я мало що про це знав. Є така думка, що пожежник просто чекає на пожежі — але насправді там вирує життя. Ми наче зсередини все побачили. Адже рятувальники постійно у небезпеці, навіть до повномасштабної війни. Це люди, що йдуть і допомагають, без фальші — і підтримують одне одного. І вони щодня бачать жахи — йдеться не тільки про війну, а й про повсякдення: пожежі, смерті. Ми цього не бачимо, а вони — так. 

Рятували тварин у Херсоні й перевозили допомогу через Інгулець

Коли росіяни підірвали Каховську ГЕС, я написав у чат нашої групи з курсів — о 9 вечора почали обговорювати поїздку, а о 5 ранку наступного дня уже виїхали з Києва. Все було швидко: зібрали гуманітарку — мої друзі та сусіди зголосилися допомогти. Шукали організації з Херсону, які могли б спрямувати. 

Взяв машину, разом у нас було екіпажів шість — їхали через Одесу і шлях був складний, ми не знали дороги, тож організаторка з курсів від ГО «Волонтер» Ольга телефоном нас спрямовувала.  

На місці допомагали чим треба — перевозили допомогу через річку Інгулець, по дорозі забирали котів, собак. Наші волонтерські посвідчення допомагали — нас пропускали туди, куди не могли проїхати просто небайдужі. Адже ми пройшли навчання і знали, що не можна чіпати і як себе поводити. Були в районі Корабелів — там нема ні світла, ні води досі. 

Пробули там десь тиждень, пізніше поверталися ще. Адже навіть коли вода спала, люди потребували підтримки — все по коліна в намулі, тож ми допомагали розбирати хати, які були затоплені по стріхи.

Поки були там, наслухалися стільки історій — аж страшно. Була одна жінка — росіяни протримали її 60 чи 70 діб у підвалі, бо вона ховала наших воїнів, годувала їх. А ті дізналися і покарали

Основну роботу роблять люди без героїчних здобутків

Є одна річ, яка допомагає мені ухвалювати рішення, зрозуміти, варто щось робити чи ні. Все просто — я ставлю собі запитання: якщо всі зроблять як я, чи стане світ кращим? Адже саме такими маленькими кроками ми наближаємо і перемогу, і відбудову України. 

Звісно, є герої, що роблять подвиги, а їхні вчинки надихають людей. Але основну роботу роблять прості люди без героїчних здобутків. Просто роблять свою справу маленькими кроками. Я в це вірю і бачу цьому підтвердження — мій маленький крок піти на курси перетворився на знайомство з людьми з групи, а потім на те, що я організував поїздку, поїхав допомагати, познайомився ще з людьми, які надихають. 

Звісно, там небезпечно, але я не один, таких як я багато — подібне притягується до подібного. Тож маленький крок від кожного — і все зміниться на краще. Чесно, я навіть шкодую, що немає продовження цих курсів, я б хотів ще повчитися, це корисно. От ми пройшли курси і змогли надати допомогу багатьом людям.

Як допомогти рятувальникам та стати волонтером у ДСНС

Віктор Вітовецький

директор Департаменту організації заходів цивільного захисту ДСНС України

Як можна волонтерити у ДСНС

У службі є такі варіанти волонтерства:

• добровільні пожежні команди (допомагають гасити пожежі);
• добровільні формування з питань цивільного захисту (розбирають завали).

Що таке добровільні пожежні команди

Рух ДПК (добровільних пожежних команд) почав розвиватися задовго до повномасштабного вторгнення рф в Україну. ДСНС розробила для них програми навчань — три тижні теорії (яку можна пройти і дистанційно) і тиждень практики. У кожній області є свій заклад освіти ДСНС, тож саме там поруч з фахівцями, що працюватимуть у службі, навчаються і добровольці. Програма для них трохи спрощена.

Донорські міжнародні організації допомагають ДСНС організаційно — залучають потенційних слухачів, формують групи, оплачують навчання. Наприклад, у Фонду Східна Європа є програма «Спільнодія», створена якраз для того, аби волонтерський рух в Україні розвивався. У межах цієї програми фонд підтримує зокрема пожежників-добровольців та рятувальників. 

В Україні існує понад 900 пожежно-рятувальних частин. Здається, що це достатньо багато, але не всі населені пункти однаково наближені до пожежних підрозділів. Є ті, куди пожежній машині їхати понад 40 хвилин — а це дуже довго. Норма — 20 хвилин на доїзд. Саме тому ДСНС зацікавлена, щоб у громадах були свої добровільні підрозділи — адже вони можуть прибути на місце пожежі першими. Затримка навіть на п’ять хвилин на місце пожежі — вирішує все. Буває таке, що і державний підрозділ повертається, не доїхавши, бо колеги справляються самотужки. 

Форма для пожежників-добровольців

Скільки добровольців в Україні та країнах Європи

У сусідній Польщі — понад 600 тисяч добровольців. Це дуже велика спільнота, вона формувалася десятиріччями і навіть століттями. Тож в ДСНС досить амбітна мета — наблизитися до цих показників. Та багато залежить від готовності суспільства.

А у Німеччині кількість добровольців-пожежників ще більш показова — там 1,2 мільйона. 

Яка ж статистика в Україні? У нас понад 1000 дієвих підрозділів добровільної місцевої пожежної охорони. Це близько 7 тисяч добровольців і працівників. Усі вони отримують повну підтримку ДСНС — диспетчери повідомляють про надзвичайну ситуацію і ДПК можуть вчасно виїхати на допомогу.

А що каже закон

У підзаконних актах, сформованих до війни, було багато прогалин. Наприклад, було вказано, що добровольцем має бути той, у кого є військовий квиток. Але більшість таких кандидатів були мобілізовані чи отримали поранення і не могли більше фізично долучатися.

Тож все потребувало змін. У постанові про волонтерство йдеться, що волонтер повинен працювати поза межами зони надзвичайної ситуації. А це суперечить самій концепції добровольців-рятувальників. Тому ДСНС підкоригували  — волонтер залучається поза межами зони, якщо він не пройшов відповідну підготовку. 

Зараз добровольцем-рятувальником може бути людина з 18-річного віку і яка здатна по стану здоров’я виконувати цю роботу.

Що таке добровільні формування з питань цивільного захисту 

Це підрозділи для розбору завалів, прибирання — вони не потребують особливої кваліфікації та формуються тільки для конкретних ситуацій.

Коли почалася повномасштабна війна до влади і в ДСНС зверталося дуже багато людей зі схожими запитаннями: як я можу допомогти? Тому на сайті ДСНС зробили спеціальну форму, де будь-хто міг залишити свої контакти і бути залученим до розбору завалів у своєму місті. 

Але пускати непідготовлених людей на місця катастроф — небезпечно. Тож у ДСНС розробили навчальну програму — дуже коротку, на 2 години. Це схоже на інструктаж, працівник пояснював основні заходи безпеки і що очікує людину у зоні надзвичайної ситуації. Як правило, це проводиться безпосередньо перед початком робіт.

Є також двотижневі курси — це більш розширена програма для тих, хто захотів більш глибоко цю тематику вивчити. Добровольці там дізнаються і основи домедичної допомоги, і як поводитися з вибухонебезпечними предметами, і як діяти у разі пожежі та при загрозах обвалу конструкцій. 

Після деокупації роботи додалося — багато добровольців об’єдналися у громадські організації. Наприклад, «Добробат» — добровільний будівельний батальйон. Він об’єднує декілька тисяч осіб в різних регіонах — Київщина, Чернігівщина, Сумщина, Харківщина, Запоріжжя. Вони вже допомогли відбудувати дім для 2700 сімей. І відновили 80 об’єктів соціальної інфраструктури.

Форма для добровольців-рятувальників

Матеріал підготовлено у межах спецпроєкту «Добровольці: працюємо заради миру». Він передбачає низку історій добровольців – пожежників, медиків, рятувальників.

Спецпроєкт реалізується у межах програми «Спільнодія», яка виконується Фондом Східна Європа у партнерстві з Українським незалежним центром політичних досліджень і ГО «Разом проти корупції» коштом Європейського Союзу.