Через руки цієї жінки пройшли тисячі кілометрів витканих рушників. Людмила Минтус — ткаля з містечка Кролевець, що на Сумщині, яка вже сорок п’ять років зберігає унікальне місцеве переборне ткацтво.
Жінка майже пів століття передає свої знання молоді як викладачка-майстриня місцевого училища. Ткацтво, як каже пані Людмила, є брендом Кролевеччини, тому варто його зберегти для нащадків.
Для ШОТАМ Людмила Минтус розповідає про те, як потрапила на Кролевеччину після школи завдяки оголошенню в газеті, про панно, яке прикрашає штаб-квартиру ООН, та про давні узори на народних байрактарах.
Людмила Минтус
ткаля з містечка Кролевець.
З ткацтвом мене познайомила бабуся
Я родом з мальовничого села Слобідка, що на Чернігівщині. Після школи разом з найкращою подругою Любою ми поїхали вступати на навчання до Києва, але не пройшли за конкурсом, тому повернулися в село. Того ж літа Люба прибігла до мене з газетою «Сільські вісті», в якому побачила оголошення про набір до Кролевецького училища художнього ткацтва. Містечко Кролевець, що на Сумщині, славиться своїм давнім ручним переборним ткацтвом — коли майстрині вручну перебирали кожну ниточку. З дитинства мене вабило малювання, а моя бабуся Катря часто розповідала про ткацьке ремесло, яким здавна займалися жінки в моєму рідному селі.
Ми з подругою вирішили разом вступати до Кролевця, тому поїхали туди. Оскільки мали гарні оцінки в атестаті, нам запропонували обирати для себе будь-який фах поза конкурсом. Тоді в Кролевці працювала фабрика художнього ткацтва, тому був великий попит на фахівців цієї спеціальності. Ми з подругою відразу захотіли піти вчитися на два роки. Заняття в нас були дуже цікаві, як і викладачі, що їх проводили. Серед іншого ми вивчали основи рисунка, живопис, композицію. Особливо ми з подругою любили малювати на природі.
Коли я приїжджала додому, то розповідала рідним про технології, типи тканин, а бабуся знала це все напам’ять навіть без спеціальної освіти. Навчання ми завершили на «відмінно», а потім вирішили здобути не лише середню, але й вищу освіту, тому заочно навчалися в Конотопській філії Харківського політехнічного інституту. Так я стала інженером-технологом у сфері ткацтва.
Незабаром після випуску мене запросили викладати в рідному училищі
Після навчання я поїхала в Кролевець, працювала на фабриці в переборному цеху. Якось у гуртожиток прийшла майстриня з мого рідного училища та сказала, що мене беруть на роботу відразу на посаду майстрині працювати з дітьми. Згодом я вийшла заміж, народила двох доньок і вже майже сорок п’ять років працюю в Кролевецькому училищі.
Я взагалі не уявляю себе на якійсь іншій роботі. Мені дуже подобається створювати нові технічні малюнки, зберігати культурні надбання нашої Кролевеччини, адже тут ткацтво розвивається ще з 18 століття. Для ткацтва Кролевеччини характерні узори червоними нитками на білому полотні. А ще особливість наших кролевецьких рушників у тому, що узори на них виткані, а не вишиті.
Я завжди беру участь у змаганнях з ткацтва, маю багато нагород. Щороку на Міжнародний день ткачів у липні ми робили рушники для музею в Пирогово. А ще вже майже двадцять років я є майстринею Національної спілки народних майстрів України. Це визнання дуже важливе для мене, але ще важливішою є подяка та добрі слова від учнів. За ці роки їх було стільки, що вже й не злічити. П’ятеро з них стали президентськими стипендіатами, чим я дуже пишаюся.
Зберігаємо наше культурне надбання для нащадків
Уже під час повномасштабної війни поза училищем я взяла дванадцять дорослих учениць, які хочуть зберегти нашу культурну спадщину — переборне ткацтво. Раніше в нас була фабрика, і там працювали багато наших випускників. Зараз на місці фабрики стоїть комунальний заклад «Кролевецькі рушники», яким опікується місцева влада, і де також працюють наші найкращі випускники. Молодь виїжджає, не так багато ткаль зараз працюють над збереженням кролевецького ткацтва, тому я завжди охоче ділюся з молоддю знаннями та передаю свій досвід.
Наші кролевецькі рушники є виробами під захистом Європейського Союзу — ми є носіями культурної спадщини ЮНЕСКО. А ще цього року я отримала відзнаку «Світовий майстер 2023» від міжнародної культурної організації World Masters Committee. Взяти участь мені порадила директорка училища, яка дуже хотіла, аби мої старання гідно оцінили. А з усіма організаційними моментами допомогла старша донька Інна, яка теж має творчу освіту.
Якось вона мені зателефонувала й радісно повідомила, що я отримала світове визнання. Це було дуже приємно, але ще приємніше отримувати відгуки від учнів, які мені говорили чи писали про те, що я гідна цього титулу. Це розчулювало мене аж до сліз.
Кролевецькими узорами вкриті народні байрактари
Разом з ученицями ми наткали вже тисячі кілометрів рушників. Нашим постійним замовником є Конотопська гімназія, яка щороку замовляє в нас сувенірні рушнички для учнів. Наші вироби яскраві, їх замовляють на весілля чи різні заходи. Іноді є замовлення приватні. Колись жінка, яка живе в Німеччині, їхала в Індію до родичів і замовила для них рушник на подарунок. А ще якось музей у Швейцарії допомагав нашому місцевому музею в якомусь проєкті, і на знак подяки ми надіслали їм такий подарунок. На додаток, наше панно «Я і мої права» вже понад п’ятнадцять років тому обрали як прикрасу для штаб-квартири ООН.
У часи повномасштабної війни наші кролевецькі орнаменти прикрашали народні байрактари, на які збирали всі українці. А зараз я планую почати ткати велике панно про нашу Україну. Я ще роздумую над тим, як воно виглядатиме, тому поки не розкриватиму секретів, але це має бути дуже красиво та символічно.
Велика війна вплинула на кожного з нас — ми щодня хвилюємося за нашу державу та людей. Якби можна було, я б виткала величезний рушник, щоб огорнути всю нашу Україну та зберегти її. Дай Боже, ми витримаємо це все, переможемо, і для нашої України нарешті настане це бажане світле майбутнє.
