Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
Володимир Кальчук зростав біля землі: працював удома, орав та засівав поле з батьком, а також допомагав тому на роботі в колгоспі. У молодості чоловік пробував жити в місті, але все ж повернувся в рідне село, аби далі працювати з землею.
Майже 40 років тому Володимир почав займатися землевпорядкуванням професійно, а зараз старається, аби кожен клаптик рідної Черняхівської громади приносив прибуток у бюджет:
«Земля має приносити користь, годувати людей, але для цього на ній потрібно наполегливо працювати».
Володимир Кальчук
начальник відділу земельних ресурсів та екології Черняхівської селищної територіальної громади
Змалку звик до роботи на землі
У наш час багато молоді хотіло виїхати до міста. Я також навчався в Києві, згодом пішов служити в армію, а після неї зрозумів, що місто — це не моє.
У 1985 році прийшов працювати зоотехніком у колгосп рідного села Ксаверівка. Радянська влада хотіла відучити людей бути господарями на своїй землі, але після розпаду СРСР селяни знову відчули себе вільними.
У 1992 році я став землевпорядником у Черняхівській сільській раді, а також займався власним полем.
Володимир Кальчук змалку привчений працювати на рідній землі. Фото: ШоТам
Тоді було складно, але ми купили пару коней і тримали корову. Коли збільшили свою територію, і коні вже не могли впоратися, придбали перший трактор, за допомогою якого обробляли землю.
З часом до сімейної справи долучився мій син, і ми разом вирощували сою, пшеницю та кукурудзу. А з 2020 року я працюю з землею вже в органах місцевого самоврядування.
Не покинув власну землю в тяжкі часи
Коли почалася повномасштабна війна, було дуже складно розпочати весняні польові роботи, адже ми шукали солярку, де тільки могли, хоча її не було навіть на заправках. Уже навіть не зважали на її вартість — головне було засіяти поля.
А ще в перші місяці вторгнення ми з сином щомісяця їздили в Польщу та привезли не одну машину гуманітарної допомоги в нашу громаду.
Дехто зі знайомих покинув землю, бо не знав, що буде далі. Але ми дуже вболівали за свою справу і, попри труднощі, продовжили обробляти поля. Цьогоріч урожай був набагато кращий за попередні роки, тому земля нам віддячила.
Володимир Кальчук вважає, що земля приносить людям користь, тому продовжував працювати навіть у складні часи. Фото: ШоТам
Ми з сім’єю вклали багато коштів і сил у цю роботу. Це важливо й для держави, адже ми вирощуємо продукти та поповнюємо бюджет, який уже витрачають на потреби людей.
Тепер усі дані про землю зібрали в єдиному реєстрі
У 2023 році Черняхівська сільська рада почала працювати з Проєктом USAID «ГОВЕРЛА». Ми склали реєстр земельних ділянок, який значно полегшив нам роботу. Звісно, ми вели облік землі й раніше, але все це було дуже хаотично: записано на різних папірцях і в табличках, довго було збирати всі дані з сільських рад.
У нас була своя база, але не настільки досконала, щоб, відкривши таблицю, можна було побачити всю інформацію про земельні ділянки в громаді — орендну плату, договори оренди та процентні ставки, а також надходження до бюджету. Завдяки фахівцям Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» за три місяці ми нарешті заповнили єдиний реєстр комунальної власності в громаді.
Володимир Кальчук з командою зміг створити єдиний реєстр землі у громаді. Фото: ШоТам
Спершу ми не знали, як це правильно зробити, але юристи консультували нас з усіх питань і давали контакти громад, які вже створили такі реєстри, аби ми могли розпитати про їхній досвід.
Аби з кожного клаптика землі був прибуток у бюджеті
Завдяки реєстру ми можемо контролювати сплату за оренду землі. У нас у громаді навіть були орендарі, які не платили по два-три роки. Ми зверталися в податкову, але там довго вирішують такі питання, а за той час місцевий бюджет втрачає кошти.
Тепер ми змогли залучити майже 1,5 мільйона гривень від людей, які не сплачували орендну плату за землю. Це дуже великі гроші для нас, які підуть на зарплати та соціальні послуги для жителів громади. Також ми продовжили понад сотню договорів оренди на суму майже 4 мільйони та підписали 25 нових договорів.
Моя робота є важливою для громади, бо земля — це багатство України. Мені боляче дивитися на поля, які пустують чи заросли, які не використовуються за призначенням.
Я ж стараюся, аби з кожного клаптика землі йшли надходження в бюджет громади.
У місті Ковель на вулиці Варшавській, 50-Б, запрацював перший ресторан McDonald’s. Заклад збудували на міжнародному автошляху М07, що робить його місцезнаходження зручним для містян та водіїв.
Ресторан має площу 469 м² і може одночасно прийняти 254 гостів — 128 місць у залі та 126 на терасі. Замовлення можна зробити на касі, через термінали самообслуговування або скористатися послугою «МакДрайв». Для водіїв зробили дві лінії для обслуговування і додаткові паркомісця.
Проєкт «Подяка» від благодійного фонду мілітарного спрямування Lotus Fund створили, щоб згуртувати українців напередодні свят. Спільно з українськими бізнесами команда фонду надішле 1000 подарункових пакунків на передову.
Про це повідомляють представники проєкту.
Учасники ініціативи
До неї вже приєдналась мережа АЗК «WOG», кондитерські «Житомирські ласощі» та «Rikond», видавництво «Фоліо», мережа кав’ярень «Світ кави», виробник продукції для особистої гігієни «Smile» та інші підприємці.
Учні та вчителі з 15 навчальних закладів Житомирщини, Харківщини, Львівщини, Вінниччини, Тернопільщини та інших областей уже підтримали проєкт і почали виготовляти понад 2000 окопних свічок у пакунки військовим у рамках «Подяки».
Також до подарункових наборів входять грілки для тіла, смаколики, знижки на пальне, сертифікати на книги, гайди від доказових психологів, ліки, вологі рушники, окопні свічки та багато іншого — як символ вдячності за відвагу та стійкість українських воїнів.
Щоб стати амбасадором проєкту, треба заповнити форму.
Додатково до подарунків Lotus Fund відкриває великий командний збір для підсилення українського війська, долучитись до якого може кожен. Загальна сума — понад 5 мільйонів гривень на потреби Сил спеціальних операцій, Третьої окремої штурмової бригади, 241 бригади ТрО та інших підрозділів. Учасники цього збору зможуть написати листа військовим, який буде надісланий разом із подарунками.
Команда Lotus Fund запрошує бізнеси, організації, спільноти, культурні й освітні ініціативи та загалом усіх українців підтримати проєкт «Подяка».
Щоб допомогти проєкту фінансово та відкрити особисту банку, треба заповнити форму.
Довідка
БФ Lotus Fund — найбільший студентський фонд мілітарного спрямування, що об’єднує активну українську молодь з усього світу навколо волонтерства. Спільнота включає стартаперів, благодійників, активістів та засновників соціальних проєктів. З початку 2023 року фонд організовує збори коштів і забезпечує військових та медиків дронами, тепловізорами, засобами живлення, тактичним спорядженням та іншими необхідними ресурсами для захисту свободи України.
Нагадаємо, що український стартап створює кабінет для психологів, щоб оцінювати ментальний стан військових.
В окремій кімнаті у львівському інтернаті особлива атмосфера — у різнокольорових чашках заварений чай, а діти з пачками попкорну дивляться на ноутбуці кіно. Таку зустріч організувала Аліна Шаповал, адже вона — наставниця для дітей, позбавлених батьківського піклування.
Програма наставництва — це соціальна послуга, яка допомагає дітям з таких закладів підготуватися до самостійного життя. Наставник чи наставниця підписують контракт щонайменше на рік, але загалом можуть лишатися в цій ролі до досягнення дітьми повноліття.
Що саме роблять наставники та чому Аліна вважає це кориснішим, ніж подарунки на свята, розповідає ШоТам.
Аліна Шаповал
наставниця дітей, позбавлених батьківського піклування
Почула про наставництво і зрозуміла, що це моє
Я сама з Прилук Чернігівської області, після коледжу переїхала до Львова на навчання. Родина не дуже підтримувала моє рішення, та й я не мала змоги часто їздити додому, тому починала все на новому місці практично з нуля.
Львів я обрала, бо це місто близьке мені за ментальністю — у мене вдома переважно говорили російською, а мені це не подобалося. Саме тому я вчилася на культурології та, аби брати участь у громадському житті, стала волонтеркою.
Про можливість наставництва почула в організації, де тоді волонтерила — «Фундація регіональних ініціатив». Так стала наставницею у 2021 році, коли мені було 24.
У мене завжди була думка, що я хочу одну дитину народити й одну всиновити. І, мабуть, наставництво для мене, як певна підготовка. Я долучилась до наставництва через ГО «Турбота в дії», пройшла співбесіду, зібрала медичні довідки — від нарколога, психіатра, довідку про несудимість, а тоді настав час отримати дозвіл від соціальної служби. Далі — триденне навчання.
Я часто їздила в дитбудинок на свято Миколая — традиційно з іграшками та солодкими пакунками. Але засумнівалася, чи цукерки — це єдиний спосіб їх підтримати?
Нам розповідали про психологію, фізіологію дітей, і як те, що вони виховуються в дитбудинках, впливає на психіку.Дівчина, яка вже волонтерила в дитбудинку, ділилася історіями, і це допомогло підготуватися. Для мене було відкриттям, бо моя роль — не тільки в соціалізації чи іграх з дитиною, а набагато глибша.
Щоб обрати собі наставну чи наставного, я перечитувала дитячі анкети, орієнтувалася на вік і захоплення, але більше опиралася на власні відчуття. Коли обрала собі 16-річну наставну, прийшла зі своєю менторкою на знайомство з нею в дитбудинок.
Ми поспілкувалися, зрозуміли, що все окей, і далі я підписала підписала договір між мною, громадською організацією та дитбудинком — і дитина, і наставник можуть відмовитися від наставництва, якщо після зустрічі в них є сумніви.
Чому наставництво краще за цукерки
Різдвяні свята — це період, коли люди охоче відвідують дитячі будинки, привозять подарунки та солодощі. Але я відстоюю думку, що це не найкраща практика.
Вона розвиває комплекс споживацтва — діти звикають, що їм усе дадуть, бо коли в них є будь-які іграшки чи техніка, вони це не цінують. Це дуже помітно, коли вихованці потім ідуть у своє самостійне життя й не знають, як розпоряджатися бюджетом. Діти починають сприймати людей навколо як тих, хто їм щось повинен. Їм складно вибудовувати стосунки.
Коли волонтери приходять до дітей, вони дуже швидко звикають, охоче обіймаються, розповідають історії. А потім люди їдуть, і дитина знову відчуває себе покинутою.
До того ж, солодощі закінчаться, а користі не лишиться. Наставництво — набагато краща альтернатива, адже означає постійну роботу з дитиною: є час на вибудовування довіри, на зближення, обговорення планів на освіту тощо.
Аліна намагається влаштувати для дітей свято навіть при перегляді фільмів. Фото надала героїня
Програма передбачає, що наставник приходитиме до дитини раз на тиждень — бажано обрати один день, адже дітям важлива стабільність. Я раджу не обіцяти чогось, якщо не можеш цього виконати — краще заздалегідь попередити, що не прийдеш, і запропонувати альтернативу, як-от зідзвонитися онлайн.
Це непростий досвід і дуже відповідальний —побудувати з дитиною довіру складно. Наставників просять не приходити постійно з подарунками, щоб дитина хотіла саме зустрічі, спілкування, а не матеріальних речей — це теж допомагає будувати здоровіші стосунки.
Хочу, щоб дитина стала собі опорою
Два роки я була наставницею для підлітки з дитбудинку — час припав і на повномасштабне вторгнення, тож було нелегко. Але я таки приходила до неї, спілкувалася телефоном, шукала підхід. Коли їй виповнилося 18 років, вона випустилася з дитбудинку й довго не спілкувалася зі мною. Я кликала її зустрітися, та вона не приходила.
Мене це засмучувало, але я прийняла цю ситуацію і сказала, що на зв’язку, коли треба. І пишу періодично.
Зрозуміла, що деколи треба прийняти позицію такого собі спостерігача — не втручатися в чужий досвід чи нав’язувати думку, а підтримувати людину.
Лише за останні кілька місяців ми стали ближчими — вона звертається до мене, щоб поділитися своїми емоціями, і для мене це дуже цінно.
Аліна — наставниця для дітей з дитбудинку вже три роки. Фото надала героїня
Я досі називаю дівчину своєю наставною та не зникаю з її життя, хоч зараз маю нову наставну — 11-річну дівчинку, яку зустріла в перші дні повномасштабного вторгнення.
Пам’ятаю, тоді прийшла до своєї старшої наставної, і вони якраз сиділи в укритті — почалася тривога. Дитбудинок збиралися евакуювати за кордон, тож я принесла смаколиків у дорогу. Тоді й побачила цю дівчинку — і вона мені так сподобалася! Така відкрита, харизматична. Мені хотілося зробити для неї щось хороше, тож за пів року я стала її наставницею.
Тепер навідуюся до дитбудинку з попкорном, щоб дивитися фільми, як у кінотеатрі, чи приношу настільні ігри. У моєї молодшої наставної є ще менші брати та сестри, тож проводжу час разом з усіма. Але не лише за іграми — для мене цінно ще й пояснювати дітям, чому не варто слухати російську музику, а натомість важливо знати нашу історію. Я вірю в те, що покоління виросте свідомим тільки якщо з ним говорити.
З дітьми Аліна грає в настільні ігри та багато розмовляє. Фото надала героїня
Якщо хтось розглядає для себе можливість стати наставником, то раджу відкинути думку, що для цього треба стати ідеальною людиною. Так, це відповідальність, але люди часто думають, що їм треба розібратися в психології, ще щось вивчити.
Дитині потрібна людина, вона хоче мати друга.
Також не треба ідеалізувати дітей та робити їх кращими. Не варто сприймати все на свій рахунок, ображатися — лише бути терплячим.
Зараз я зрозуміла, що суть наставництва для мене — щоб дитина повністю прийняла, полюбила себе та стала собі опорою. Це те, над чим я працюю.
Як стати наставником чи наставницею для дитини з інтернату
Звернутися до центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді там, де ви живете, або ж до організацій, які працюють з наставництвом — наприклад, до Асоціації Наставництва для дітей та молоді.
З вами проведуть співбесіду, після цього можна збирати документи: медичні довідки, довідку про відсутність судимості тощо.
Треба буде пройти спеціальне навчання, щоб дізнатися особливості вікової психології та як комунікувати з дітьми.
Обрати собі наставного чи наставну, переглянувши анкети дітей. Познайомитися з обраною дитиною та переконатися, що й дитина не проти вас як наставника.
Тільки після цього з вами укладають договір на надання послуг наставництва. І так ви можете починати своє волонтерство!
Коментарі